Постанова

від 09.09.2021 по справі 352/2202/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/2202/19

Провадження № 22-ц/4808/1179/21

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю: представника Івано-Франківської міської ради Кручок А.Б., представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок, за апеляційною скаргою представника Івано-Франківської міської ради на рішення Тисменицього районного суду, ухвалене головуючим суддею Струтинським Р.Р. 07 червня 2021 року, повний текст якого складено 16 червня 2021 року,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2019 року Драгомирчанська сільська рада Тисменицького району звернулася до ОСОБА_1 з позовом про витребування земельних ділянок. Позовні вимоги були мотивовані тим, що рішенням Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010 затверджено ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 по АДРЕСА_1 та відповідно передано йому земельну ділянку у власність, а також видано державний акт. В подальшому згадане рішення сільської ради скасовано постановою Львівського адміністративного апеляційного суду від 04.09.2012. Постановою цього ж суду від 14.11.2012 задоволено заяву ОСОБА_3 та скасовано за нововиявленими обставинами постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012. Постановою Вищого адміністративного суду України від 30.01.2014 вищевказану постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 скасовано. Позивач вважає, що факт скасування рішення є преюдиційним фактом, який свідчить про його обов`язковість для даної справи. Вказав, що пізніше ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_4 (на підставі договору купівлі-продажу від 21.02.2013), а останній відчужив її відповідачці. Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що цільове призначення спірної земельної ділянки з призначення для ведення особистого селянського господарства 28.01.2015 змінено на - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Крім того, 11.08.2018 земельну ділянку площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда поділено на дві окремі земельні ділянки, а саме: площею 0,1214 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0103 та площею 0,12 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0102. Власником даних земельних ділянок є відповідачка. Зазначив, що про порушення своїх прав сільська рада дізналася після прийняття 30.01.2014 постанови ВАСУ. При цьому позовна давність для сільської ради перервалася поданням 10.12.2014 р. прокуратурою Тисменицького району позовної заяви в інтересах Драгомирчанської сільської ради про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, рішення по якому прийнято 28.12.2018.

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із власності сільської ради не з її волі, позивач просив витребувати у відповідачки на користь Драгомирчанської сільської ради земельну ділянку площею 0,1214 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0103, що розташована в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області та земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0102, що розташована в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області та стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 29 березня 2021 року замінено первісного позивача - Драгомирчанську сільську раду Тисменицького району Івано-Франківської області належним позивачем Івано-Франківською міською радою.

Рішенням Тисменицького районного суду від 07 червня 2021 року в задоволенні позову Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник Івано-Франківської міської ради подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Апелянт вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав Драгомирчанській сільській раді стало відомо після прийняття 30.01.2014 постанови Вищого адміністративного суду. На думку апелянта, позовна давність перервалась для позивача поданням 10.12.2014 прокуратурою Тисменицького району позовної заяви в інтересах сільської ради про визнання недійсним державного акту на право власності на землю. Крім того, у провадженні Тисменицького районного суду перебувала справа №352/22778/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, повернення ділянки у власність територіальної громади села Драгомирчани. Інші доводи апеляційної скарги відповідають доводам позовної заяви, а тому немає необхідності їх повторно зазначати.

Просив оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, а також стягнути з відповідача судові витрати, понесені в судах першої та апеляційної інстанціях.

У надісланих на адресу суду додаткових поясненнях представник ОСОБА_1 зазначила, що до врахування в даній справі підлягає постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012, якою визнано протиправним та скасовано рішення Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010 про затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. Представник відповідача з посиланням на правову позицію ВП ВС у постанові від 29.05.2019 (справа №367/2022/16-ц) зазначила, що судом першої інстанції, виходячи з встановленого факту щодо порушення права позивача, було прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

В засіданні апеляційного суду представник Івано-Франківської міської ради апеляційну скаргу з вищезазначених мотивів підтримав, просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Шургот О.В., доводи апеляційної скарги заперечила, з огляду на законність рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Івано-Франківської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що 02.09.2010 Драгомирчанська сільська рада прийняла рішення про затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по АДРЕСА_1 , а тому сільська рада знала про порушення свого права ще з моменту прийняття згаданого рішення. Таким чином, звертаючись в суд з даним позовом 24 жовтня 2019 року, позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача, що є підставою для відмови у позові. При цьому, місцевий суд констатував, що позов Драгомирчанської сільської ради про витребування земельних ділянок у відповідачки ОСОБА_1 , яка є добросовісним набувачем, суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном. З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що рішенням Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010 затверджено ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 по АДРЕСА_1 та відповідно передано йому земельну ділянку у власність, а також видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №749567 (кадастровий номер 2625880901:01:002:0034) (а.с. 8-9).

Постановою Тисменицького районного суду від 23 червня 2011 року відмовлено у позовах ОСОБА_6 та ОСОБА_5 до Драгомирчансього сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень ради та зобов`язання повторно розглянути заяви про виділення земельної ділянки (а.с. 13-16).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2012 року рішення Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010 № 448 про затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по АДРЕСА_1 , передачу йому земельної ділянки у власність та видачу державного акту скасовано (а.с. 17-22).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 вищезазначену постанову скасовано за заявою ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами (а.с. 23-27).

Згідно постанови Вищого адміністративного суду України від 30.01.2014 скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 (а.с. 28-33).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 21.02.2013, посвідченому приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Князевою Л.Р., відчужив спірна земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району ОСОБА_4 .

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2013, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Князевою Л.Р., ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.

З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що цільове призначення земельної ділянки площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради для ведення особистого селянського господарства 28.01.2015 змінено на цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 11.08.2018 земельну ділянку площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда поділено на дві окремі земельні ділянки, а саме: площею 0,1214 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0103 та площею 0,12 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0102, власником яких є відповідачка ОСОБА_1 (а.с.11-12).

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034, яка знаходиться в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.

Щодо тверджень позивача про те, що про порушення своїх прав їй стало відомо після ухвалення 30.01.2014 постанови Вищого адміністративного суду по справі № 9991/76569/12, апеляційний суд зауважує таке.

Частинами 1 та 2 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно положень частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Апеляційний суд зауважує, що статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 18.03.2008 року в справі Dacia S.R.L. проти Молдови (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява №3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§77).

Отже, на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Встановивши, що обов`язковою умовою віндикаційного позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що на правовідносини щодо витребування спірної земельної ділянки поширюється дія припису статті 387 і 388 ЦК України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення у належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів довідався та міг довідатися , вжитих у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.05.2018 року у справі №469/1203/15-ц та від 17.10.2018 року у справі №362/44/17.

Відповідно до положень частина 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що про порушення свого права Драгомирчанській сільській раді було відомо ще з 02.09.2010, тобто з часу прийняття нею рішення про затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2414 га по АДРЕСА_1 .

Заперечуючи пропуск строку позовної давності апелянт посилався на та, що позовна давність переривалась поданням 10.12.2014 прокуратурою Тисменицького району позовної заяви в інтересах сільської ради про визнання недійсним державного акту на право власності на землю.

Разом з тим, у постанові від 14 листопада 2018 року (справа №183/1617/16) Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що визнання недійсним державного акту не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. А тому, вимога про визнання недійсними оспорюваних державних актів по іншій справі не могла бути перешкодою для звернення до суду Драгомирчанською сільською радою для захисту своїх порушених прав.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що звернувшись в суд з даним позовом 24.10.2019, Драгомирчанська сільська рада пропустила строк позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача, а тому в позові було правильно відмовлено за спливом позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позивача у суді першої інстанції, яким місцевий суд надав належну оцінку. Висновки суду є достатньо аргументованими, а тому апеляційний суд вважає, що повторно відповідати на ті самі аргументи заявника необхідності немає.

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.

Таким чином, судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.

З огляду на вищенаведене апеляційна скарга відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 07 червня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Суддя-доповідач В.А. Девляшевський

Судді: І.В. Бойчук

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 13 вересня 2021 року.