Рішення

від 07.06.2021 по справі 352/2202/19

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/2202/19

Провадження № 2/352/79/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2021 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючого- судді Струтинського Р.Р.

з участю секретаря Іващенко К.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області до ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок,-

в с т а н о в и в:

Драгомирчанська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області 24.10.2019 р. звернувся до суду з позовом до відповідачки, в якому просив: 1) поновити сільській раді строк звернення до суду з даним позовом; 2) витребувати у відповідачки на користь Драгомирчанської сільської ради земельну ділянку площею 0,1214 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0103, що розташована в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області; 3) витребувати у відповідачки на користь Драгомирчанської сільської ради земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0102, що розташована в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області; 4) стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати.

Ухвалою суду від 29.03.2021 р. у справі замінено первісного позивача- Драгомирчанську сільську раду Тисменицького району Івано-Франківської області, належним позивачем Івано-Франківською міською радою.

Заявлений позов обґрунтовував тим, що рішенням Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010 року затверджено ОСОБА_4 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 по АДРЕСА_1 та відповідно передано йому земельну ділянку у власність, а також видано державний акт. Однак, в подальшому рішення сільської ради від 02.09.2010 р. про затвердження ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по АДРЕСА_1 , передачу йому земельної ділянки у власність та видачу державного акту було скасовано в судовому порядку, відповідно до постанови Львівського адміністративного апеляційного суду від 04.09.2012 р. Постановою цього ж суду від 14.11.2012 р. задоволено заяву ОСОБА_4 та скасовано за нововиявленими обставинами постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. Постановою Вищого адміністративного суду України від 30.01.2014 р. скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 р., відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. Факт скасування рішення є преюдиційним фактом, що свідчить про його обов`язковість для даної справи. В подальшому ОСОБА_4 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_5 (на підставі договору купівлі-продажу від 21.02.2013 року), а ОСОБА_6 відчужив її відповідачці ОСОБА_3 (на підставі договору купівлі-продажу від 02.04.2013 року). Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що цільове призначення земельної ділянки площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради для ведення особистого селянського господарства 28.01.2015 р. змінено на цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також встановлено, що 11.08.2018 р. земельну ділянку площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда поділено на дві окремі земельні ділянки, а саме: площею 0,1214 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0103 та площею 0,12 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0102. Власником даних земельних ділянок є відповідачка. Вважає, що в результаті поділу земельної ділянки не відбулося виникнення чи створення іншого нового майна відмінного від попереднього, не має місця перетворення або переробки, фактично та юридично відбулася заміна одного правовстановлюючого документа на два нових, якими засвідчено право власності на те саме майно, що й у попередньому документі. У відповідності до постанови Верховного суду від 25.07.2018 р. у справі № 640/8456/16 спірні земельні ділянки не слід вважати іншим, новоствореним майном, якщо неможливо витребувати від відповідача за правилами ст. 388 ЦК України. За таких обставин належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред`явлення віндикаційного позову. За положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна, незалежно від того скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Щодо строків позовної давності, то про порушення своїх прав сільська рада дізналася після прийняття 30.01.2014 р. постанови ВАСУ. При цьому позовна давність для сільської ради перервалася поданням 10.12.2014 р. прокуратурою Тисменицького району позовної заяви в інтересах Драгомирчанської сільської ради про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, рішення по якому прийнято аж 28.12.2018 р. Також у провадженні Тисменицького районного суду перебувала на розгляді позовна заява ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 21.02.2013 р., від 02.04.2013 р., повернення земельної ділянки у власність територіальної громади с. Драгомирчани. Рішенням Тисменицького районного суду від 28.12.2018 р. у задоволенні позову прокурора Тисменицького району та ОСОБА_7 відмовлено в повному обсязі. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22.04.2019 р. апеляційну скаргу прокуратури задоволено частково, рішення Тисменицького районного суду від 28.12.2018 р. скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову прокуратури Тисменицького району відмовлено за недоведеністю. Тому сільська рада просить визнати обставини пропуску строків позовної давності щодо звернення до суду з позовом поважними та достатніми, і поновити строк позовної давності. Тож Драгомирчанська сільська рада сподівалася на вирішення питання під час розгляду Тисменицьким районним судом позовної заяви прокуратури про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, оскільки позовна заява подавалась в інтересах сільської ради.

Представник позивача у судовому засіданні позовну заяву підтримав та просив її задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Шургот О.В. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності. Вважає, що Драгомирчаська сільська рада знала про порушення свого права, яке відбулось на її думку, ще від моменту прийняття рішення про затвердження ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по АДРЕСА_1 від 02.09.2010 року. Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності. Таким чином, Драгомирчанська сільська рада знала про порушення свого права ще з 02.09.2010 року; була наділена повноваженнями для звернення до суду з метою їх захисту; вищенаведені судові провадження, на які посилається позивач, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, ніяким чином не перешкоджали Драгомирчанській сільській раді звернутися із даним позовом самостійно у межах строку позовної давності та не переривають строку позовної давності. З врахуванням викладеного, та, з огляду на те, що Драгомирчанська сільська рада звернулася до суду з даним позовом 24.10.2019 року, тобто за межами загальної позовної давності, а обґрунтування позивача щодо причин пропуску позовної давності не є поважними, вважає що заява про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає до задоволення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Встановлено, що рішенням Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010 року затверджено ОСОБА_4 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 по АДРЕСА_1 та відповідно передано йому земельну ділянку у власність, а також видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №749567 (кадастровий номер 2625880901:01:002:0034) (а.с.8-9).

Відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. рішення Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010 р. № 448 про затвердження ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по АДРЕСА_1 , передачу йому земельної ділянки у власність та видачу державного акту скасовано (а.с. 17-22).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 р. зазначену постанову від 04.09.2012 р. скасовано за заявою ОСОБА_4 (а.с.23-27).

Згідно постанови Вищого адміністративного суду України від 30.01.2014 р. скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 р., відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р.(а.с.28-33).

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.02.2013 р., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Князевою Л.Р. спірна земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області була відчужена ОСОБА_5 .

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2013 р., укладеного між ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Князевою Л.Р., власником спірної земельної ділянки стала ОСОБА_3 .

Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що цільове призначення земельної ділянки площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради для ведення особистого селянського господарства 28.01.2015 р. змінено на цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Також відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що 11.08.2018 р. земельну ділянку площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда поділено на дві окремі земельні ділянки, а саме: площею 0,1214 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0103 та площею 0,12 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0102, власником яких є відповідачка ОСОБА_3 (а.с.11-12).

Згідно вимог ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення у належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

У відповідності з вимогами ч. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушил.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.

Твердження позивача про те, що про порушення своїх прав сільська рада дізналася лише після прийняття 30.01.2014 року постанови Вищого адміністративного суду України, якою скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 року та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 року - не відповідають дійсності, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

02.09.2010 року Драгомирчанська сільська рада прийняла рішення про затвердження ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по АДРЕСА_1 .

Виходячи із змісту ст. 116 ЗК України, ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі вищенаведеного рішення від 02.09.2010 року, яке було прийняте самим же позивачем по справі.

А тому , Драгомирчаська сільська рада знала про порушення свого права ще від моменту прийняття вищенаведеного рішення від 02.09.2010 року.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (стаття 268 ЦК України ); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі Dacia S.R.L. проти Молдови ( Dacia S.R.L. v. Moldova , заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

До вищенаведених висновків щодо застосування норм права дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17.10.2018 року по справі № 362/44/17. При цьому для забезпечення єдності судової практики, Велика Палата у вищенаведеній постанові відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16 про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.

В свою чергу, заявлений позивачем позов є віндикаційним за своєю правовою природою, адже останнім окреслено предмет позову, як вимогу власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (саме так окреслено предмет віндикаційного позову у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц), а тому на нього поширюється загальна позовна давність.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ). Отже, у даному випадку перебіг позовної давності почався ще з моменту прийняття рішення Драгомирчанською сільською радою від 02.09.2010 року, яким було затверджено ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.11.2019 року по справі № 914/3224/16 відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли орган місцевого самоврядування довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з врахування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.11.2019 року по справі № 914/3224/16 у даному випадку перебіг позовної давності слід обчислювати ще з моменту прийняття рішення Драгомирчанською сільською радою від 02.09.2010 року, яким ОСОБА_4 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га по АДРЕСА_1 , після прийняття якого зазначена земельна ділянка вибула із комунальної власності позивача.

Нормою ч.3 ст.267 ЦК встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Твердження позивача, що перебіг позовної давності було перервано 10.12.2014 року поданням прокуратурою Тисменицького району позовної заяви в інтересах Драгомирчанської сільської ради про визнання недійсним державного акту на право власності на землю не є обґрунтованим з огляду на те, що Драгомирчанська сільська рада може самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів, що власне підтверджується поданням даного позову.

Також Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що визнання недійсним державного акту не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння ( п. 94 постанови від 14.11.2018 року по справі №183/1617/16). А тому, вимога про визнання недійсними оспорюваних державних актів по іншій справі не могла бути перешкодою для звернення до суду Драгомирчанською сільською радою для захисту своїх порушених прав.

Відповідно до висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 523/10225/15-ц та від 26.11.2019 року по справі № 914/3224/16 позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

В свою чергу, пред`явлений позов прокуратури в інтересах Драгомирчанської сільської ради містив у собі вимоги лише щодо визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, виданого ОСОБА_4 26.12.2012 року. А тому позовні вимоги, пред`явлені Драгомирчанською сільською радою щодо витребування земельних ділянок, не охоплювались раніше заявленим позовом прокуратури, а отже позовна давність на заявлену позивачем вимогу не переривалась.

Між тим, твердження позивача про наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали та утруднювали своєчасне подання позову, а саме, що Драгомирчанська сільська рада сподівалась на вирішення питання під час розгляду Тисменицьким районним судом позовної заяви прокуратури про визнання недійсним державного акту на право власності не землю, оскільки остання подавалась в інтересах сільської ради, а також розгляду позовної заяви ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 21.03.2013 року та від 02.04.2013 року, повернення земельної ділянки у власність територіальної громади села Драгомирчани, є безпідставними, свідчать лише про бездіяльність органу місцевого самоврядування та не можуть братися до уваги судом при поновленні строку звернення до суду.

Крім того, варто відмітити щодо згадуваного позову ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 21.03.2013 року та від 02.04.2013 року, повернення земельної ділянки у власність територіальної громади село Драгомирчани. Суди першої та апеляційної інстанції при розгляді даної справи (№ 352/2778/14-ц) дійшли до висновку, що оспорюваними державним актом, двома договорами купівлі-продажу спірної земельної ділянки жодне право ОСОБА_7 не порушено. Вимога ОСОБА_7 про повернення земельної ділянки у власність територіальної громади села Драгомирчани не було задоволена, оскільки він не є власником спірного нерухомого майна та він не наділений повноваженнями для заявлення такої позовної вимоги в інтересах територіальної громади с. Драгомирчани.

А тому, не зрозумілим є посилання позивача на його сподівання на вирішення даного спору, з огляду на те, що жодними повноваженнями для дій в інтересах Драгомирчанської сільської ради Іванишин В.І. не був наділений.

Таким чином, Драгомирчанська сільська рада знала про порушення свого права ще з 02.09.2010 року, була наділена повноваженнями для звернення до суду з метою їх захисту, вищенаведені судові провадження, на які посилається позивач, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, ніяким чином не перешкоджали Драгомирчанській сільській раді звернутися із даним позовом самостійно у межах строку позовної давності та не переривають строку позовної давності.

З врахуванням викладеного, з огляду на те, що Драгомирчанська сільська рада звернулася до суду з даним позовом 24.10.2019 року, тобто за межами загальної позовної давності, а обґрунтування позивача щодо причин пропуску позовної давності не є поважними, суд вважає, що заява про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає до задоволення.

Також, додатково, варто наголосити, що при розгляді справи №352/2778/14-ц було встановлено, що Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 р. задоволено заяву ОСОБА_4 та скасовано за нововиявленими обставинами постанову апеляційного суду від 04.09.2012 р., а постанову Тисменицького районного суду від 23.06.2011 р. залишено без зміни.

Крім того, з 14.11.2012 року набрало законної сили судове рішення місцевого суду, яким було підтверджено правомірність рішень Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 22.11.2009 року про видачу ОСОБА_4 дозволу на вибір земельної ділянки для ведення ОСГ площею 0,25 га, та від 02.09.2010 року про затвердження ОСОБА_4 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення ОСГ, площею 0,2414 га, передачу земельної ділянки у власність та видачу державного акту.

На підставі рішення органу місцевого самоврядування від 02.09.2010 року ОСОБА_4 26.12.2012 року отримав державний акт серії ЯМ №749567 на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.

Надалі, вищенаведене земельна ділянка була відчужена ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.02.2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Князевою Л.Р. по реєстру №238.

02.04.2013 року згадувана земельна ділянка була відчужена ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Князевою Л.Р. по реєстру №488.

Судами було встановлено, що вчинені договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2414 га з кадастровим номером 2625880901:01:002:0034 в урочищі Руда Драгомирчанської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, вчинені у період, коли право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку належно посвідчувалось чинним державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №749567, виданим на підставі чинного на той час рішення Драгомирчанської сільської ради від 02.09.2010 року.

Обидва договори посвідчувалися нотаріально при повній перевірці усіх реєстрів (у тому числі заборон відчуження, арештів, іпотеки) у порядку, передбаченому Законом України Про нотаріат та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій. Крім того, згідно проведеної експертної грошової оцінки спірної земельної ділянки її продаж вчинено за 39663,00 грн., які покупець ОСОБА_3 сплатила продавцю ОСОБА_5 що станом на 2013 рік було еквівалентно 5000 доларів США. А тому, ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли до обґрунтованого висновку, що позов прокуратури по суті суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Так, у ст. 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією . Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки у приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст.13 Конституції України ) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14 , 19 Конституції України ).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю шляхом повернення у державну чи комунальну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст.5 цього ж протоколу є додатковою статтею Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до сталої практики Європейського суду з прав людини положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

У практиці ЄСПЛ також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання держави законним; чи переслідує воно легітимну мету в інтересах суспільства, або чи має суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу у питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені обставини по справі №352/2778/14-ц, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованих висновків про невідповідність заходу втручання держави у право власності ОСОБА_3 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Відповідно до п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України від 20.10.2011 р. (набуло статусу остаточного 20.01.2012 р.) ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У даному випадку, зважаючи на викладені обставини, позов Драгомирчанської сільської ради про витребування земельних ділянок у відповідачки ОСОБА_3 , яка є добросовісним набувачем, суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

З огляду на викладене, з урахуванням обставин справи, суд приходить до висновку про відмову у позові до відповідача за спливом позовної давності.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 256, 257, 261, 267, 268, 388 ЦК України, ст. 116 ЗК України, керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позову Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області до ОСОБА_3 про витребування земельних діляноквідмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Івано-Франківська міська рада Івано-Франківської області, м. Івано-Франківськ, вул. Грушевського, 21, код ЄДРПОУ 33644700.

Відповідачка: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 16.06.2021 р.

Суддя Р.Р.Струтинський