Постанова

від 01.12.2021 по справі 911/3448/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2021 р. Справа№ 911/3448/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Тищенко А.І.

Куксова В.В.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 01.12.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті-Естейт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіверекополімер"

на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 (суддя Лилак Т. Д., повний текст рішення складено та підписано 11.05.2021)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Водполімер"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіверекополімер"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті-Естейт"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона №55

про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна та застосування наслідків віндикаційного позову

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер та Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна та застосування наслідків віндикаційного позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує те, що 31.07.2015 року, без достатніх повноважень, директором ТОВ НВФ Водполімер вчинено правочин, внаслідок укладення якого у власність відповідача-1 перейшов цілісний майновий комплекс площею понад 1000 м2, що призвело до припинення товариством власного промислового виробництва.

Позивач посилається на ч. 1 ст. 232 та ст.236 Цивільного кодексу України і просить визнати недійсним правочин, як такий, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною. Також, позивач зазначає, що відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником юридичної особи з перевищенням повноважень, створює цивільні права й обов`язки для юридичної особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією юридичною особою, чого не було.

Рішенням Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним з моменту укладення Договір іпотеки, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер та Товариством з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер та посвідчений 31 липня 2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О.С.

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті Естейт на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер об`єкт нерухомості Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами , загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а (реєстраційний номер об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105).

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39650916 від 13 лютого 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності №24809695 на об`єкт нерухомого майна.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер 16 744 грн 48 коп. судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер 16 744 грн 48 коп. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість та доведеність, враховуючи, що матеріалами справи підтверджуються факти права власності позивача на Спірне майно, виходячи з обставин вибуття майна з володіння позивача, наявності майна в натурі у незаконному володінні відповідача-2 та відсутності у відповідачів правових підстав для володіння та подальшого розпорядження Спірним майном.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 та ухвалити нове рішення у даній справі, про повну відмову в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер . Судові витрати покласти на позивача у справі.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим судом внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з недоведеними обставинами, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Узагальнені доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт зводяться до наступного:

- Товариство з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт є діючим та законним орендарем земельної ділянки, на якій розташовується спірне нерухоме майно;

- позивачем не доведено факту обізнаності відповідача 2 про обмеження, що існували у директора ТОВ НВФ Водполімер ОСОБА_1 на укладання оскаржуваного договору іпотеки;

- апелянт вважає, що нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за оскаржуваним договором, правомірно вибуло з володіння ТОВ НВФ Водполімер , а тому відсутні підстави, передбачені ст. 388 ЦК України для витребування від апелянта нерухомого майна на користь позивача;

- позивачем не надано доказів на підтвердження того, що Договір іпотеки було укладено внаслідок зловмисної домовленості;

- позовна заява є безпідставною та необґрунтованою, посилаючись на положення частин 2-5 статті 13 ЦК України;

- апелянт вважає, що наявні підстави для застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

03.06.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді:Яковлєв М. Л., Куксов В. В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20.

Розгляд апеляційної скарги призначено на 13.07.2021.

Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.

Крім того, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 та ухвалити нове рішення у даній справі, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача у справі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер зводяться до наступного:

- суд неправильно встановив, що директор позивача ОСОБА_1 діяв в порядку зловмисної домовленості та в інтересах апелянта;

- враховуючи, що контрагент при укладенні оскаржуваного договору іпотеки був обізнаний про той факт, що у керівника позивача наявні повноваження на укладення спірного договору, то на переконання апелянта, в оскаржуваному рішенні безпідставно здійснено висновок про їх відсутність;

- позивачем не доведено факту відсутності волі у ТОВ НВФ Водполімер на відчуження об`єкту нерухомого майна, а також факту зловмисної домовленості між колишнім директором ТОВ НВФ Водполімер ОСОБА_1 та третіми особами на укладення оскаржуваного договору іпотеки та інших договорів, спрямованих на відчуження нерухомого майна;

- в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 підробив статут ТОВ НВФ Водполімер ;

- позивачем не надано доказів на підтвердження того, що оскаржуваний договір іпотеки укладено внаслідок зловмисної домовленості;

- на переконання апелянта, позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду з вимогою про визнання недійсним оспорюваного договору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 03.06.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Яковлєв М. Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20.

Розгляд апеляційної скарги призначено на 13.07.2021.

Об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт та Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 в одне апеляційне провадження.

30.06.2021 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер , у якій позивач наводить свої заперечення проти доводів вказаної апеляційної скарги, у задоволенні якої просить відмовити.

30.06.2021 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт , у якій позивач наводить свої заперечення проти доводів вказаної апеляційної скарги, у задоволенні якої просить відмовити.

02.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт адвоката Криворученка Д.П. електронною поштою надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення EasyCon .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт адвоката Криворученка Д.П. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено та призначено судове засідання 13.07.2021 по справі №911/3448/20 у режимі відеоконференції.

07.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного акціонерного товариства Пересувна механізована колона №55 адвоката Лазебного Д.В. електронною поштою надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення EasyCon .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 клопотання представника Приватного акціонерного товариства Пересувна механізована колона №55 адвоката Лазебного Д.В про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено та призначено судове засідання 13.07.2021 по справі №911/3448/20 у режимі відеоконференції.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2798/21 від 13.07.2021, у зв`язку з перебуванням судді Куксова В. В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М. Л., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт та Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено до розгляду на 25.08.2021.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3738/21 від 25.08.2021, у зв`язку з перебуванням суддів Яковлєва М.Л. та Станіка С.Р. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В.В. та Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт та Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі та розгляд справи на 06.10.2021.

23.09.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер надійшла заява про забезпечення позову, у якій заявник просить суд апеляційної інстанції вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна номер у Реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105, під назвою Адміністративно-виробничий комплекс з підсобно-господарськими спорудами , площею 1005,2 м2, розташований за адресою: місто Бориспіль вул. Запорізька, 14-а.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. з 20.09.2021 по 03.10.2021 перебував у відпустці, а тому заява Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер про забезпечення позову, що надійшла 23.09.2021, розглядалась після виходу судді з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер про забезпечення позову у справі №911/3448/20.

У судовому засіданні 06.10.2021 оголошено перерву до 20.10.2021.

11.10.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер надійшла заява про забезпечення позову, у якій заявник просить суд апеляційної інстанції вжити заходи забезпечення позову, а саме:

- заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вчиняти будь - які дії, спрямовані на реєстрацію права власності та інших речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - номер у Реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105, під назвою Адміністративно-виробничий комплекс з підсобно-господарськими спорудами , площею 1005,2 м 2 , розташований за адресою: місто Бориспіль вул. Запорізька, 14-а, у тому числі - здійснювати реєстрацію похідних прав оренди та реєстрації права власності чи іншого речового права щодо зазначеного нерухомого майна за іншими особами;

- заборонити Бориспільській міській раді приймати рішення про заміну ТОВ Ріелті-Естейт як орендаря за Договором оренди землі від 02.08.2016 року земельної ділянки кадастровий номер 3210500000:06:005:0001 на будь - яку іншу особу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вчиняти будь - які дії, спрямовані на реєстрацію права власності та інших речових прав щодо об`єкту нерухомого майна - номер у Реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105, під назвою Адміністративно-виробничий комплекс з підсобно-господарськими спорудами , площею 1005,2 м2, розташований за адресою: місто Бориспіль вул. Запорізька, 14-а, у тому числі - здійснювати реєстрацію похідних прав оренди та реєстрації права власності чи іншого речового права щодо зазначеного нерухомого майна за іншими особами.

В іншій частині у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

13.10.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

20.10.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер адвоката Нікулеско Д.С надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

20.10.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від представника Приватного акціонерного товариства Пересувна механізована колона №55 адвоката Лазебного Д.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 20.10.2021 з`явились представники позивача. Представники відповідачів 1,2 та представник третьої особи не з`явились, про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 у задоволені клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер адвоката Нікулеско Д.С про відкладення розгляду справи - відмовлено. Клопотання представника Приватного акціонерного товариства Пересувна механізована колона №55 адвоката Лазебного Д.В. про відкладення розгляду справи - задоволено. Відкладено у режимі відеоконференції розгляд справи за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт та Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 на 24.11.2021.

У судовому засіданні 24.11.2021 оголошено перерву до 01.12.2021.

01.12.2021 у судове засідання в режимі відеоконференції з`явились представники позивача та відповідача - 2.

Представник відповідача - 2 підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив щодо задоволення апеляційних скарг з урахуванням відзивів на апеляційні скарги, подані під час апеляційного провадження, та просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг.

В судове засідання не з`явились представники відповідача -1 та третьої особи.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України , згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на те, що розгляд справи неодноразово відкладався, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати апеляційні скарги у даній справі за відсутності представників відповідача -1 та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер звернулось до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна та застосування наслідків віндикаційного позову, в обґрунтування яких посилається на наступні обставини.

Підприємство ТОВ НВФ Водполімер з червня 1996 року у місті Бориспіль на власній виробничій базі здійснювало промислове виробництво широкого спектру полімерних виробів. Виробничі лінії підприємства та вся супутня промислова інфраструктура містилися у власному приміщенні - цеху, розташованому за адресою м. Бориспіль вулиці Запорізька, 14-а.

Однак, 31.07.2015 року, без згоди та відома корпоративних учасників (вищого органу управління) ТОВ НВФ Водполімер , тодішній керівник позивача - ОСОБА_1, вступивши у злочинну змову з власниками ТОВ Сіверекополімер та ПрАТ Пересувна механізована колона №55 з метою викрадення корпоративного майна з власності ТОВ НВФ Водполімер та повної ліквідації товарного виробництва, уклав Договір іпотеки, за яким передав в іпотеку майно - цілісний майновий комплекс адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами загальною площею 1005,2 кв.м. , чим без жодної виробничої чи фінансової потреби прийняв на себе майнове зобов`язання поручитися усім нерухомим майном ТОВ НВФ Водполімер перед іпотекодержателем - ТОВ Сіверекополімер за грошовим зобов`язанням третьої особи (ПрАТ ПМК № 55 ).

Позивач зазначає, що не запросивши у корпоративних власників письмового дозволу на укладення цього економічно невигідного для позивача правочину, тодішній керівник уклав спірний правочин на вкрай невигідних для ТОВ НВФ Водполімер умовах. Зокрема, ТОВ НВФ Водполімер підписало в тексті оспорюваного Договору безумовне застереження (пункти 29, 40 спірного Договору) яке передбачало, що у випадку невиплати ПрАТ ПМК № 55 у термін до 31.12.2015 року грошового зобов`язання перед ТОВ Сіверекополімер , Іпотекодержатель вправі переоформити на себе у нотаріуса в позасудовий спосіб, без відома чи згоди ТОВ НВФ Водполімер право власності на весь майновий комплекс. Спірний договір був посвідчений 31.07.2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою Оксаною Сергіївною (реєстровий номер 2080).

Оскільки, ПрАТ ПМК № 55 фактично не повернуло позику на банківський рахунок ТОВ Сіверекополімер у термін до 31.12.2015 року, позивач зазначає, що відповідне умисне порушення зобов`язання надало формальне право позикодавцю (ТОВ Сіверекополімер ) звернутися до приватного нотаріуса Дудки О.С. з вимогою про реалізацію нотаріусом встановленого пунктами 29 та 40 спірного Договору застереження про переоформлення права власності на майновий комплекс на користь ТОВ Сіверекополімер . Приватний нотаріус Дудка О.С. 16.04.2016 року здійснила у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про зміну власника предмету іпотеки, внаслідок чого, власником майнового комплексу стало ТОВ Сіверекополімер . Даний об`єкт нерухомого майна внесений у Реєстрі під унікальним номером 6931991321105.

Позивач зазначив, що про відповідні обставини він достовірно зміг дізнатись лише після відновлення учасниками ТОВ НВФ Водполімер законного корпоративного управління 24.11.2017 року.

Посилаючись на викладене, позивач вважає спірний Договір іпотеки від 31.07.2015 року таким, що укладений колишнім керівником з грубим порушенням вимог норм Цивільного кодексу України. Зокрема, зазначає, що згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України договір не може суперечити цьому кодексу та іншим актам цивільного законодавства, ч.ч. 3 та 5 даної норми чітко визначають, що волевиявлення сторін договору має бути вільними та відповідати їх внутрішній волі, та бути спрямованими на реальне настання бажаних для сторін легітимних правових наслідків.

Однак, позивач стверджує, що ТОВ НВФ Водполімер не мало в липні 2015 року економічної чи іншої легітимної потреби у передачі власного нерухомого майна в іпотеку на користь компанії, яка не була його партнером в бізнесі, передача цілісного майнового комплексу в іпотеку ТОВ Сіверекополімер з подальшим переходом до останнього права власності, не мала дійсного волевиявлення власника та жодної доцільності в діяльності ТОВ НВФ Водполімер , в подальшому стала підставою для реалізації зловмисних та незаконних правових наслідків у вигляді протиправного заволодіння майном товариства.

Позивач зазначає, що після усунення в листопаді 2017 року рейдерського контролю за управлінням справами, легітимний керівник товариства у грудні 2018 року отримав доступ до документів, які подавались нотаріусу для укладення спірного Договору іпотеки та переоформлення майна.

З наявних у нотаріуса документів було встановлено, що за Договором № 1 поворотної позики, укладеного в цей же день 31.07.2015 року між ТОВ Сіверекополімер (відповідач 1) та ПрАТ ПМК №55 (третя особа), ПрАТ ПМК-55 отримувало від відповідача 1 у позику грошові кошти в розмірі 2,1 млн.грн. без встановлення кредитором у договорі будь-яких умов щодо необхідності надання відповідачу 1 будь-яких видів гарантій чи майнових забезпечень, у п. 8.2.2. Договору позики третя особа (позичальник грошей) підтверджує, що повністю розуміє та вважає справедливим щодо себе усі умови цього договору позики.

Позивач стверджує, що за рішенням Зборів учасників від 31.10.2014 року у зв`язку зі смертю попереднього директора, на посаду директора ТОВ НВФ Водполімер було призначено ОСОБА_1 з 01.11.2014 року.

Призначаючи нового директора, учасники на своїх зборах 31.10.2014 року виходили із того, що пункт 10.15 Статуту ТОВ НВФ Водполімер (діяв у редакції від 2004 року) містив чіткі запобіжні норми, за якими директор мав на посаді обмежені повноваження щодо розпорядження майном та коштами товариства.

Зокрема, згідно з п. 10.15 Статуту (діяв у редакції від 2004 року) письмової згоди загальних зборів Учасників ТОВ НВФ Водполімер потребували:

- усі правочини, які планував укласти директор, на суму понад 300 000,00 грн.;

- усі правочини щодо застави майна чи отримання кредитів.

Крім цього, у п. 11.8. Статуту (діяв у редакції від 2004 року) було прямо передбачено, що директор зобов`язаний попередньо отримувати згоду учасників на такі правочини.

Позивач стверджує, що рішення загальних зборів ТОВ НВФ Водполімер від 31.10.2014 року про внесення змін до Статуту було пов`язане виключно з затвердженими на таких зборах змінами у складі учасників та змінами в керівництві. При цьому, питання щодо зміни обсягу повноважень директора та порядку прийняття ним рішень, на відповідних зборах не розглядались і не приймались.

За твердженням позивача, як стало згодом йому відомо, у березні 2015 року було здійснено підміну змісту волевиявлення вищого органу управління (загальних зборів) ТОВ НВФ Водполімер від 31.10.2014 року, внаслідок чого у квітні 2015 року було проведено (без відома його учасників) державну реєстрацію сфальсифікованого Статуту ТОВ НВФ Водполімер на підставі підроблених документів, датованих 31.10.2014 року.

Проведена внаслідок цих дій 08.04.2015 року державна реєстрація нової редакції Статуту ТОВ НВФ Водполімер (далі - Статут у редакції 2015 року) дозволила вилучити із Статуту 2004 року норми, котрі обмежували повноваження директора у праві вчиняти правочини щодо майна ТОВ НВФ Водполімер без згоди учасників цього товариства.

Як зазначає позивач, реєструючи корпоративні рішення співвласників ТОВ НВФ Водполімер у державному реєстрі юридичних осіб, ОСОБА_1 умисно, зі злочинними намірами, підмінив окремі тексти та аркуші установчих документів, які подавалися на реєстрацію учасниками ТОВ НВФ Водполімер , з метою державної реєстрації підробленої редакції Статуту в 2015 році.

У результаті цих дій із тексту Статуту ТОВ НВФ Водполімер повністю були виключені існуючі до цього правові механізми запобігання ймовірним зловживанням директора на посаді при укладенні значних та майнових правочинів. Без жодного окремого рішення вищого органу управління, в новому Статуті ТОВ НВФ Водполімер у 2015 році було закріплено положення, згідно з яким керівник наділявся повноваженнями укладати без погодження зі зборами учасників будь-які правочини на суму, що не перевищує 3 мільйонів гривень, тобто було незаконно та безпідставно значно розширено повноваження керівника товариства.

Позивач зазначає, що на реєстрацію нової редакції Статуту було уповноважено саме нового директора ОСОБА_1, тому подання ним на реєстрацію підробленої редакції Статуту (2015 року), згідно з якою встановлено повноваження, які у 10 разів перевищували повноваження колишнього керівника, свідчить про наявність особистої зацікавленості відповідної особи та наявність у неї злочинного умислу.

За твердженням позивача, про фальсифікацію Статуту 2015 року саме новим директором ОСОБА_1 вказують також ті обставини, що на момент укладення спірного Договору іпотеки директор ОСОБА_1 діяв вже в межах розширених повноважень, усвідомлюючи порушення прав власників товариства.

Відповідний позов про підробку змісту Статуту (2015 року) одразу після з`ясування факту підробки було подано до Господарського суду Київської області, який розглядався в матеріалах справи № 911/2284/17 про визнання недійсним Статуту ТОВ НВФ Водполімер у редакції 2015 року.

Позивач зазначає, що аналізуючи в сукупності вищенаведені обставини, які супроводжували укладення та виконання спірного Договору іпотеки від 31.07.2015 року на предмет дотримання його сторонами передбачених цивільним законодавством принципів вільного волевиявлення та відповідності правочину внутрішній волі сторін (ст. 203 ЦК України), та його спрямованості на реальне настання бажаних для сторін правових наслідків, спірний Договір був лише юридичним прикриттям для завідомо незаконного наміру його сторін по викраденню майна з власності позивача.

Про фіктивність правочину та наявність злочинного умислу директора ТОВ НВФ Водполімер , свідчать також дані Фінансового звіту, згідно якого операція з іпотечного відчуження цілісного майнового комплексу директором ОСОБА_1 не була документально відображена у балансі ТОВ НВФ Водполімер . Звітний баланс підприємства не містить даних про зменшення вартості його основних засобів, а навпаки - ця вартість збільшилась. Це свідчить про умисну підробку даних публічної фінансової звітності керівником ТОВ НВФ Водполімер з метою приховання від корпоративних учасників фактів втрати у 2015-16 роках основних засобів. Факт нульової вартості основних засобів товариства був встановлений лише новим директором наприкінці 2018 року та відображений в офіційній звітності ТОВ НВФ Водполімер за 2017 рік.

Також, позивач зазначає, що втративши внаслідок передачі майна в іпотеку усе власне нерухоме майно, ТОВ НВФ Водполімер не отримав за нього жодного грошового еквіваленту, а його участь у товарному виробництві з квітня 2016 року повністю припинилася, підприємство фактично стало банкрутом, що завдало учасникам суттєвих багатомільйонних збитків.

В подальшому, за твердженням позивача, з метою легалізації наслідків захоплення спірного майна, 13.02.2018 між ТОВ Сіверекополімер та ТОВ Ріелті-Естейт укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами , загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а.

З огляду на наведені у позові обставини та факти, а також додані докази, позивач стверджує, що спірний Договір іпотеки укладався в результаті зловмисної домовленості ОСОБА_1 (керівника) із співвласниками та керівником ТОВ Сіверекополімер та ПрАТ ПМК №55 з метою знищення підприємницької діяльності та переходу виробничих активів ТОВ НВФ Водполімер під контроль комерційного конкурента Товариства з обмеженою відповідальністю Концерн Водополімер .

Враховуючи вищевикладене, позивач в позові просив суд:

- визнати недійсним з моменту укладення Договір іпотеки, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер та Товариством з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер , посвідчений 31.07.2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріатьного округу Дудкою О.С, та зареєстрованій нотаріусом в реєстрі за № 2080.

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті Естейт на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер об`єкт нерухомості Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами , загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а (реєстраційний номер об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105).

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39650916 від 13 лютого 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 24809695 на об`єкт нерухомого майна.

У свою чергу відповідач 1 заперечував щодо позовних вимог, зазначаючи, що доводи позивача ґрунтуються на припущеннях та є недостатніми для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, врахувавши доводи сторін, погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Щодо вимоги стосовно визнання недійсним з моменту укладення Договору іпотеки, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер та Товариством з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер , посвідчений 31.07.2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріатьного округу Дудкою О.С, та зареєстрованій нотаріусом в реєстрі за № 2080.

31.07.2015 року ТОВ НВФ Водполімер , в особі директора ОСОБА_1, та ТОВ Сіверекополімер було укладено спірний Договір іпотеки, за яким ТОВ НВФ Водполімер виступило майновим поручителем (Іпотекодавцем) за грошовими зобов`язаннями ПрАТ ПМК № 55 перед ТОВ Сіверекополімер , передавши в іпотеку належний ТОВ НВФ Водполімер на праві власності (свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ № 078010 від 26.10.2004) майновий комплекс: Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами , загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а.

На підставі відповідного Договору іпотеки в подальшому в позасудовий спосіб Іпотекодержателем (ТОВ Сіверекополімер ) було реалізовано іпотечне зобов`язання та переоформлено на себе право власності на майновий комплекс ТОВ НВФ Водполімер , який фактично складав виробничі потужності підприємства, що призвело припинення товариством власного промислового виробництва. Приватним нотаріусом Дудкою О.С. 16.04.2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про зміну власника предмету іпотеки, внаслідок чого, власником майнового комплексу стало ТОВ Сіверекополімер .

Водночас, директор ТОВ НВФ Водполімер ОСОБА_1 діяв на підставі повноважень, визначених Статутом ТОВ НВФ Водполімер в редакції 2015 року, яка скасована в судовому порядку у справі № 911/2284/17.

Судом враховано, що в процесі розгляду справи № 911/2284/17 встановлено та покладено в основу відповідного судового рішення, що Статут товариства, затверджений рішеннями загальних зборів учасників від 31.10.2014 року, зареєстрований директором через пів року після проведення загальних зборів, а його зміст підроблений, оскільки містить положення, рішення щодо яких загальні збори учасників 31.10.2014 року не приймали, а саме:

- замість дирекції, як колективного виконавчого органу, та генерального директора введено посаду директора, як одноособового виконавчого органу;

- повноваження на скликання загальних зборів передано виключно директору;

- директору надано право та повноваження укладати без згоди загальних зборів учасників товариства правочини на суму, що не перевищує 3 000 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.02.2019 року у справі № 911/2284/17 позовні вимоги були задоволені в частині вимоги про зобов`язання державного реєстратора Реєстраційної служби Бориспільської міської ради Київської області скасувати реєстраційну дію № 13541050016000247, проведену 08.04.2015 щодо держаної реєстрації змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер .

Однак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність дійсного волевиявлення учасників на внесення змін в статут товариства, відображених в змінах від 31.10.2014 року, що стосуються зміни в управлінні товариством, повноважень директора та інше - виходячи із обставин справи № 911/2284/17, враховуючи відсутність в порядку денному відомостей про розширення повноважень директора, відсутність відображення такого рішення в протоколі загальних зборів №17/11/14 від 31.10.2014 року, наявність статуту, який оформлено з порушенням ст. 8 Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та який в розумінні ст. 73, 76 - 79 ГПК не може бути належним доказом волі учасників товариства. При цьому Північний апеляційний господарський суд врахував ту обставину, що оскаржуваним статутом вводиться посада директора, який наділений ширшими повноваженнями ніж генеральний директор в попередній редакції статуту та зменшив повноваження загальних зборів (стосовно погодження правочинів до 3 000 000,00 грн.).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 у справі №911/2284/17 пункти 1, 5, 7 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 19.02.2019 у справі № 911/2284/17 - скасовано з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер . Також, визнано недійсним статут Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер у редакції, затвердженій на підставі рішення загальних зборів учасників від 31.10.2014 року, оформленого протоколом № 17/11/14.

Колегією суддів враховано заперечення апелянтів щодо посилання суду на обставини, встановлені у справі № 911/2284/17, які зокрема, посилаючись на . 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, зазначають, що оскільки вони не приймали участі у справі № 911/2284/17, то обставини розгляду відповідної судової справи не повинні мати юридичних наслідків для них.

Частиною 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд зауважує, що у справі № 911/2284/17 не встановлювались обставини щодо ТОВ Сіверекополімер чи Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт .

Водночас, як було зазначено вище, у справі № 911/2284/17 встановлено преюдиційні обставини щодо позивача, ТОВ НВФ Водполімер , та щодо незаконності Статуту ТОВ НВФ Водполімер в редакції 2015 року, відповідно і повноважень директора ОСОБА_1.

Також, ст. 51 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява.

У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, про існування судового розгляду у справі № 911/2284/17, рішення в якій прийнято лише 19.02.2019 року, учасники даної справи, в тому числі і ТОВ Сіверекополімер , були обізнані ще з 19.12.2018, відтак відповідна особа мала можливість вирішити питання про вступ у справу № 911/2284/17 до прийняття в ній рішення.

Отже, враховуючи описані вище результати розгляду справи № 911/2284/17, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи №911/3448/20 підтверджується та є обґрунтованим твердження позивача, що директор ТОВ НВФ Водполімер ОСОБА_1 діяв на підставі повноважень Статуту (2015 року), розширених у злочинний спосіб, тому усвідомлював незаконність дій, спрямованих на порушення прав корпоративних власників ТОВ НВФ Водполімер , які його не уповноважували на розпорядження та відчуження засобів власного виробництва.

Таким чином, відповідне положення Статуту передбачало необхідність як отримання згоди на укладення правочину, так і його подальше затвердження.

Стаття 232 Цивільного кодексу України не вимагає встановлення саме злочинної змови (зговору) представників сторін спірного Договору і визначені цивільним законодавством засоби не дозволяють встановити відповідні факти, які мають ознаки кримінально переслідуваних діянь і повинні встановлюватись правоохоронними органами.

Відповідна норма ст. 232 Цивільного кодексу України передбачає наявність злочинного умислу у представника сторони, що в разі укладення договору, породжує злочинну домовленість з іншою стороною.

Встановлена в матеріалах справи незаконність внесення змін до Статуту ТОВ НВФ Водполімер (2015 року) в частині повноважень представника (директора ОСОБА_1), що має ознаки злочинних дій та намірів, в сукупності з укладенням правочину (спірного Договору іпотеки), який явно суперечить меті діяльності та інтересам господарюючого суб`єкта, свідчить про те, що відповідний правочин укладений поза волею юридичної особи (ТОВ НВФ Водполімер ) у зловмисний спосіб.

Відповідно до частини 3 ст. 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, правочин укладено з порушенням ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки такий правочин не відповідає внутрішній волі саме юридичної особи, а виражав волю виключно представника, який усвідомлював протиправність своїх дій поза межами дійсних повноважень на підставі підроблених положень Статуту.

Суд звертає увагу, що матеріалами справи підтверджується факт укладення спірного правочину з порушенням ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України та наявність в діях представника умислу діяти всупереч інтересам юридичної особи поза межами дійсних повноважень діяти від імені юридичної особи щодо вчинення спірного правочину.

Відповідно, представник юридичної особи зловмисно вчинив правочин, якого не мав права вчиняти, а такі дії представника мають ознаки злочинного умислу, спрямованого на позбавлення юридичної особи належних їй виробничих активів.

При цьому, укладення спірного правочину мало намір і призвело до безоплатного виведення виробничих потужностей з власності ТОВ НВФ Водполімер на користь ТОВ Сіверекополімер , тобто іншої сторони спірного Договору іпотеки, яким також було реалізовано іпотечне зобов`язання на свою користь.

Разом з тим, сам по собі Договір іпотеки не передбачав для ТОВ НВФ Водполімер жодних адекватних вигод та оплатності, що ТОВ Сіверекополімер , у свою чергу, мав усвідомлювати. Ні оплата 60000 грн. за поруку, ні виникнення права регресу до боржника ПрАТ ПМК № 55 (який, як і Іпотекодержатель - ТОВ Сіверекополімер , ініціювали процедури ліквідації), не є адекватними та співмірними наслідками, оскільки не забезпечують відновлення втрачених виробничих потужностей ТОВ НВФ Водполімер та відновлення нормальної господарської діяльності.

Статтею 232 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Тобто зі змісту вказаної норми вбачається, що вона передбачає правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а не її представником.

У даному контексті дослідженню підлягають відносини представника ТОВ НВФ Водполімер ОСОБА_1 з відповідною юридичною особою - вигодонабувачем ТОВ Сіверекополімер .

Словосполучення зловмисна домовленість , що використовується в ст. 232 Цивільного кодексу України, явно підкреслює, що тут маються на увазі саме навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для довірителя наслідків та бажає (або свідомо допускає) їх настання.

Наявності злочинного умислу в діях іншої сторони чи її представника не вимагається. Відповідна норма ст. 232 Цивільного кодексу України, на відміну від звичайного перевищення повноважень, які визначені ст.ст. 241 Цивільного кодексу України та 92 Цивільного кодексу України, визначає ситуацію саме в разі перевищення повноважень, що супроводжувалось злочинним умислом в діях представника, що свідчить про вчинення правочину поза волею особи, яку він представляє (і кореспондується з ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України) та протиправно зі зловмисними намірами (що одночасно кореспондується зі ст. 232 Цивільного кодексу України).

Тобто, правочин, вчинений представником за наявності злочинного умислу свідчить про зловмисну домовленість (домовленість, яка мала злочинний умисел представника), який не відповідає волі та інтересам сторони, яку представляють (правочин щодо відчуження виробничих потужностей вчинено всупереч інтересам та цілям юридичної особи), не може вважатись правомірним з огляду на ст. 204 Цивільного кодексу України.

Як визначено ст. 232 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Наведене в ч. 4 ст. 92 Цивільного кодексу України положення, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, стосується порушень обмеження представництва, які не пов`язані зі злочинними намірами, які призвели до вибуття майна з власності товариства всупереч його інтересам та поза його волею, у випадку чого, крім положень ст. 92 Цивільного кодексу України, також підлягають застосуванню положення ст. 232 Цивільного кодексу України та загальні наслідки недійсності правочинів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 911/2129/17 викладено правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання про застосування частини першої статті 232 Цивільного кодексу України у вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Правочини (договори) юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 Цивільного кодексу України є підставою виникнення правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Таким чином, орган або особа, яка виступає від імені юридичної особи, не може перевищувати своїх повноважень, визначених установчими документами або законом, та діяти у власних інтересах та/або всупереч інтересам особи довірителя.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, передбачають права та обов`язки сторін у цих правовідносинах, зокрема відповідальність представника за неналежне здійснення представництва.

Те, що наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 Цивільного кодексу України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 Цивільного кодексу України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 Цивільного кодексу України лише до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність до встановленого законодавчого регулювання представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до частини першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частина третя статті 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналізуючи вищевикладене у сукупності та з огляду на встановлені судом в ході розгляду справи обставини, вбачається, що оскаржуваний позивачем правочин - Договір іпотеки, вчинявся від імені ТОВ НВФ Водполімер в особі директора ОСОБА_1 всупереч інтересам ТОВ НВФ Водполімер , зміст такого правочину не відповідав справжньому волевиявленню ТОВ НВФ Водполімер як суб`єкта господарювання.

Крім того, судом правильно встановлено наявність зловмисних намірів представника ТОВ НВФ Водполімер директора ОСОБА_1, про що свідчить усвідомлення ним відсутності повноважень на укладення спірного правочину та підроблення установчих документів з метою розширення своїх повноважень (подання на реєстрацію нової редакції Статуту з безпідставним внесенням змін до повноважень директора) та протиправне укладення спірного правочину з метою, яка суперечить інтересам ТОВ НВФ Водполімер та порушує майнові права його корпоративних власників.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наведених обставин скаржниками в апеляційних скаргах не спростовано.

Отже, викладене свідчить про те, що Договір іпотеки, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер та Товариством з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер , посвідчений 31.07.2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О.С., зареєстрований нотаріусом в реєстрі за № 2080, суперечить ст.ст. 203, 232 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що позовна вимога про визнання недійсним з моменту укладення Договір іпотеки, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер та Товариством з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер , посвідчений 31.07.2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О.С, та зареєстрованийй нотаріусом в реєстрі за № 2080 - є обґрунтованою та доведеною, відповідачами належним чином не спростованою, а тому підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті Естейт на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер об`єкту нерухомості Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами , загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а (реєстраційний номер об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105).

В обґрунтування вказаної вимоги позивач зазначав про відсутність волевиявлення законного власника - Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Водполімер , на вибуття з його володіння нерухомого майна.

У свою чергу, Відповідач-2 наголошує на тому, що ТОВ Ріелті Естейт правомірно набуло права власності на об`єкт нерухомості Адміністративно-виробничий корпус з підсобно-господарськими спорудами , загальною площею 1005,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вулиця Запорізька, 14-а (реєстраційний номер об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 693199132105), а тому на переконання Відповідача - 2 підстави, передбачені ст. 388 ЦК України відсутні.

Як встановлено статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Належним способом захисту права неволодіючого власника є саме віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння.

Статтею 330 ЦК України унормовано: якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

Згідно з частиною 3 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати.

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце декілька разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України.

У такому випадку чинне законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу правочинів, яким у цій справі є правочин внесення спірного нерухомого майна як вкладу до статутного капіталу Товариства, права відчужувати це майно.

Суд наголошує, що спірне майно було відчужено директором ТОВ НВФ Водполімер за відсутності повноважень на укладення спірного правочину, а учасники ТОВ НВФ Водполімер не мали власної волі на вибуття майна з законного володіння, що підтверджується наступними обставинами.

Положення дійсного Статуту ТОВ НВФ Водполімер (в законній редакції 2004 року), в п. 10.15 передбачали, що до виключної компетенції загальних зборів відноситься питання, наведене в п. з п. 10.15 Статуту, а саме: надання згоди директору на укладення угод на суму понад 300 000,00 грн.; будь-яких угод, спрямованих на відчуження майна балансовою вартістю понад 100 000 грн.; угод застави майна , кредитних угод - та їх подальше затвердження.

Відповідно до ст. 46 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Якщо замість кількох правочинів товариство могло вчинити один значний правочин, то кожен із таких правочинів вважається значним.

Розпорядженням майном товариства директором не у спосіб та не в межах його повноважень передбачених законом та статутом товариства, не є вираженням волі власника майна Товариства та усіх його засновників та є підставою для витребування спірного майна з незаконного володіння відповідача-2 в порядку пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного суду в постанові від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17, в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. При цьому належному способу захисту відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, а належним відповідачем є особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, оскільки матеріалами справи підтверджуються факти права власності позивача на Спірне майно, обставини вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача-2 та відсутність у відповідачів правових підстав для володіння та подальшого розпорядження Спірним майном, позовна вимога про витребування Спірного майна з незаконного володіння відповідача-2 є обґрунтованою, відтак висновок суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині є обґрунтованим.

Щодо вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39650916 від 13 лютого 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 24809695 на об`єкт нерухомого майна.

Пунктом 1 ч.1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній з 16.01.2020) передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 даного Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Додатковим підтвердженням наведеного висновку є пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до набрання чинності цим Законом.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 28.10.2020 № 910/10963/19.

Таким чином, з огляду на викладене та враховуючи висновки суду щодо визнання недійсним з моменту укладення Договору іпотеки, укладеного між ТОВ Науково-виробнича фірма Водполімер та ТОВ Сіверекополімер , посвідченого 31 липня 2015 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Дудкою О.С., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39650916 від 13 лютого 2018 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності №24809695 на об`єкт нерухомого майна є обґрунтованою та також підлягає задоволенню.

Стосовно клопотання відповідачів про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, які були заявлені в суді першої інстанції, а також на яких наголошували апелянти, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі Фінікарідов проти Кіпру ).

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Так, відповідно до викладених у позовній заяві обставин, у липні 2018 корпоративний учасник ТОВ НВФ Водполімер ОСОБА_2 (голова товариства) звернувся до Господарського суду Київської області з вимогою визнання недійсним Договору іпотеки цілісного майнового адміністративно-виробничого комплексу позивача, укладеного від 31.07.2015.

Вказаний спір завершився ухваленням 03.02.2020 господарським судом рішення у справі №911/1658/18 про визнання Договору іпотеки від 31.07.2015 року недійсним.

У зазначеному судовому провадженні усі три юридичні особи - учасники даного спору,- були сторонами справи №911/1658/18, що позбавило позивача процесуальної можливості передати власний (дублюючий) позов на вирішення господарському суду.

Отже, станом на 16.11.2020 року спірний Договір іпотеки мав статус недійсного договору з моменту його укладення, отже - позивач не мав правових та процесуальних можливостей звертатися до суду з тотожнім позовом за відсутністю предмету такого спору.

Однак, через появу у 2019 році правової позиції Великої палати Верховного суду про відсутність в учасника/акціонера права оскаржувати в суді правочини утвореної ним юридичної особи, Північний апеляційний господарський суд поновив товариству Сіверекополімер строк на оскарження цього рішення, - яке на цю пору набуло чинності та 16.11.2020 року прийняв Постанову, якою скасував Рішення суду першої інстанції про недійсність договору іпотеки.

Тобто, до дня прийняття апеляційним судом зазначеної постанови від 16.11.2020 у справі №911/1658/18 було чинним судове рішення від 03.02.2020, згідно якого Договір іпотеки від 31.07.2015 року було визнано недійсним.

За змістом статті 264 Цивільного кодексу України, позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, з вказаного вбачається, що з моменту звернення до Господарського суду Київської області позивача-учасника ОСОБА_2 з відповідним позовом - строки давності захисту права ТОВ НВФ Водполімер шляхом оспорення законності Договору іпотеки від 31.07.2015р. припинили свій перебіг згідно закону, а в подальшому цей строк, відповідно до приписів ст.264 Цивільного кодексу України, розпочав свій перебіг 16.11.2020 - із дня прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду.

Таким чином, наведеним спростовуються доводи відповідачів про пропуск позивачем строків позовної давності та необхідності застосування наслідків їх пропуску.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та відповідно наявність підстав для їх задоволення.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що апелянтами в їх апеляційних скаргах вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши обставини справи, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Ріелті-Естейт та Товариства з обмеженою відповідальністю Сіверекополімер на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв`язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянтів.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелті-Естейт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіверекополімер" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі №911/3448/20 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи № 911/3448/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.12.2021.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді А.І. Тищенко

В.В. Куксов