Постанова

від 14.12.2021 по справі 520/4792/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 р.Справа № 520/4792/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Севастьянової А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 (суддя Ніколаєва О.В.; м. Харків; повний текст рішення складено 29.04.2021) по справі № 520/4792/2020

за позовом Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області

до Державної екологічної інспекції у Харківській області, треті особи: Департамент капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації, Люботинська міська рада Харківської області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області (далі по тексту - позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ДЕІ у Харківській області), за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Люботинскької міської ради Харківської області (далі по тексту - третя особа-1), Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації (далі по тексту - третя особа-2), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог від 20.07.2020 (том 1, а.с. 130-138), просить суд:

- визнати неправомірними дії відповідача з порядку проведення перевірки, оформлення її результатів та складення припису про усунення виявлених порушень щодо позивача;

- скасувати припис відповідача від 31.01.2020 №23/03-13, прийнятий у відношенні позивача, у зв`язку з нечинністю акту ДЕІ в Харківській області від 29.01.2020 №96/11-02/03-06 про результати проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання позивачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якої складено акт від 29.01.2020 №96/11-02/03-06 (далі по тексту - акт перевірки). Стверджує, що вказаний акт не містить підпису одного з перевіряючих, відтак, на переконання позивача, відсутність підпису посадової особи відповідача у акті перевірки, яка її проводила, робить такий акт нечинним, оскільки підписання акту перевірки посадовими особами є основною умовою дійсності такого акту. Водночас вказує, що посадовими особами відповідача до початку проведення перевірки не було надано погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у вказаній сфері державного нагляду (контролю). Разом з тим зазначено, що представники відповідача не прибували на територію полігону твердих побутових відходів, перевірка проводилася за юридичною адресою позивача.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 по справі № 520/4792/2020 у задоволенні адміністративного позову Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області (вулиця Слобожанська, будинок 151, місто Люботин, Харківська область, 62433, код ЄДРПОУ: 0539216) до Державної екологічної інспекції у Харківській області (вулиця Бакуліна, будинок 6, місто Харків, 61166, код ЄДРПОУ: 37999518) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено повністю.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 по справі № 520/4792/2020 та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивачем оскаржено не тільки процедуру проведення перевірки ДЕІ у Харківській області, але і її висновки по суті (за результатами перевірки) нібито наявності виявлених під час перевірки порушень природоохоронного законодавства. Вказує, що у зв`язку з існуючим будівництвом, замовником якого є Департамент капітального будівництва ХОДА, та укладеним договором суперфіцію - Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області позбавлено можливості володіння та користування вказаною земельною ділянкою, а титул права розпорядження земельною ділянкою у Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області відсутній в силу інституту постійного користування (за яким власником залишалась Люботинська міська рада). Стверджує, що спірний акт не містить підпису одного з перевіряючих, відтак, на переконання позивача, відсутність підпису посадової особи відповідача у акті перевірки, яка її проводила, робить такий акт нечинним, оскільки підписання акту перевірки посадовими особами є основною умовою дійсності такого акту. З огляду на викладене, вказує, що позивач по справі не може бути особою правопорушником на вказаній земельній ділянці.

Крім того, посилаючись на положення ч.2 ст. 19 Конституції України, ст. 10 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , ч. 2 ст. 77 КАС України, вказує, що позивач наділений правом на звернення до суду з позовом про оскарження неправомірних дій Державної екологічної інспекції у Харківській області з проведення перевірки, оформлення її результатів та складення припису про усунення виявлених порушень.

Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує на те, що перевірка проведена на підставі та у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Зазначає, що перевіркою виявлено ряд порушень вимог чинного законодавства, які зафіксовані у акті перевірки. Стверджує, що припис видано законно, оскільки такий спрямований на усунення виявлених порушень.

Представник Люботинської міської ради Харківської області, у письмових поясненнях підтримав апеляційну скаргу позивача та зазначив, що на земельній ділянці площею 5,0 га (кадастровий номер 6311200000:067:0314), яка надана у постійне користування позивачу, Товариством з обмеженою відповідальністю «Ековтор» здійснюється будівництво Комплексу по управлінню комунальними відходами міста Люботин.

Представник Департаменту капітального будівництва Харківської обласної державної адміністрації, у надісланих поясненнях, зазначив, що ДКБ ХОДА є замовником робіт по об`єкту Будівництво комплексу по управлінню комунальними відходами м. Люботин (коригування) , а тому здійснення заходів щодо отримання оцінки впливу на довкілля не належить до його компетенції. Вказує, що відповідно до положень статей 26, 30. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , утримання сміттєзвалища Вороній Яр належить до компетенції органів місцевого самоврядування, у володінні яких воно знаходиться.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов`язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є збирання безпечних відходів (КВЕД 38.11), які вивозяться на звалище (полігон) твердих побутових відходів у місті Люботин Харківського району Харківської області.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на адресу відповідача надійшов лист Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 06.08.2019 №06/08-004 про необхідність перевірки тверджень, викладених у зверненні громадянина ОСОБА_1 від 10.07.2019 (том 1, а.с. 62-72).

Відповідачем на підставі наказу про здійснення позапланового заходу, направлення про проведення позапланової перевірки посадовими особами у період з 28 по 29 січня 2020 року проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання - позивачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якого у присутності керівника суб`єкта господарювання - ОСОБА_2 складено акт перевірки від 29.01.2020 №96/11-02/03-06 (том 1, а.с. 143-151).

Вказаний акт отримано позивачем без зауважень, що підтверджується підписом керівника.

На підставі акту перевірки відповідачем видано припис від 31.01.2020 №23/03-13, відповідно до якого приписано наступне:

1. Забезпечити вжиття заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків такого впливу, а саме під час експлуатації місця МВВ здійснити обладнання дренажного стоку та бортовими ізоляційними екранами МВВ, у т.ч. забезпечити використання земельної ділянки під МВВУ відповідності до цільового призначення до 01.03.2020.

2. Отримати висновок з оцінки впливу на довкілля на утилізацію, видалення, оброблення, знешкодження, захоронення побутових відходів позивачем до 01.05.2020.

3. Забезпечити зберігання та видалення відходів позивачем відповідно до вимог екологічної безпеки, а саме - відповідно до правил експлуатації полігонів побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 01.12.2010 №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2010 за №1307/18602 до 01.04.2020.

4. Забезпечити використання МВВ відповідно до паспорту МВВ (реєстраційний номер 02-19 від 26.03.2019), у т.ч. здійснювати сортування відходів, обладнати під`їздні шляхи твердим покриттям, здійснити повне обвалування МВВ до 01.05.2020.

5. Налагодити ведення журналу первинного обліку відходів по формі №1-ВТ до 15.02.2020.

6. Забезпечити подання статистичної звітності за формою №1-відходи до органів статистики у терміни встановленні Держкомстатом.

7. Забезпечити професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців у сфері поводження з відходами до 01.04.2020.

8. Визначити склад і властивості відходів, що утворюються під час здійснення господарської діяльності до 01ю04.2020.

9. Забезпечити ведення реєстрових карток об`єктів утворення, оброблення та утилізації відходів на підприємстві до 01.04.2020.

Вважаючи складений відповідачем акт перевірки від 29.01.2020 №96/11-02/030-06 нечинним та як наслідок незаконним припис від 31.01.2020 №23/03-13, прийнятий на підставі зазначеного акта, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Згідно статті 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 №1264-ХІІ (далі по тексту - Закон України №1264-ХІІ), завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об`єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.

Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншими законами України.

Частиною 1 статті 20-2 Закону України №1264-XII передбачено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: - про екологічну та радіаційну безпеку, про оцінку впливу на довкілля; про використання та охорону земель; про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; про охорону атмосферного повітря; про охорону, захист, використання та відтворення лісів; про охорону, утримання і використання зелених насаджень; про використання, охорону і відтворення рослинного світу; про охорону, раціональне використання та відтворення тваринного світу; щодо дотримання правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій і торгівлі ними; під час ведення мисливського господарства та здійснення полювання; про збереження об`єктів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної та Зеленої книг України, формування, збереження і використання екологічної мережі; про природно-заповідний фонд; про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; у сфері хімічних джерел струму в частині забезпечення екологічної безпеки виробництва хімічних джерел струму та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму, ведення обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію; щодо дотримання вимог реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумішами; про поводження з відходами; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов; про біологічну та генетичну безпеку щодо біологічних об`єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі;

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року №275 (далі - Положення №275), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно із частиною 1 статті 68 Закону України №1264-XII, порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю), визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон України №877-V).

Статтею 1 Закону України № 877-V передбачено, що державний нагляд (контроль) це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до статті 4 Закону України №877-V, державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб`єкта господарювання, встановлений його правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України №877-V, підставами для здійснення позапланових заходів серед іншого є: звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності).

Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи територіального органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб територіального органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом.

Матеріали справи містять погодження на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) Державною екологічною інспекцією України на підставі звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави від 29.11.2019 №2715/0/45-19ПЗ (том 1, а.с.73).

Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позапланова перевірка позивача у період з 28 по 29 січня 2020 року проведена на підставі погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у вказаній сфері державного нагляду (контролю).

Стосовно ж доводів позивача щодо ненадання вказаного погодження від 29.11.2019 №2715/0/45-19ПЗ від 03.04.2020 до початку проведення його перевірки, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані обставини могли бути підставою для не допуску відповідача до перевірки. Позаяк допуск посадових осіб відповідача до проведення перевірки відбувся, а підставою для такої позапланової перевірки є відповідне погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у вказаній сфері, то приведені позивачем доводи не є підставою для скасування оспорюваного припису. У випадку допуску посадових осіб до проведення перевірки предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених контролюючим органом порушень законодавства, а не порушення процедури її проведення.

У частині 1 статті 7 Закону України №877-V закріплено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України 877-V, на підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по-батькові і засвідчується печаткою.

Згідно частини 5 статті 7 Закону України 877-V, перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю). (частина 6 статті 7 Закону України № 877-V)

Відповідно до частини 7 статті 7 Закону України №877-V, на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Припис - це обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку. (частина 8 статті 7 Закону України №877-V).

У разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються (частина 11 статті 7 Закону України №877-V).

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до повноважень Державної екологічної інспекції, зокрема, належить здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.

Разом з тим, законодавством чітко визначено порядок реалізації таких повноважень та процедуру проведення відповідної перевірки, що завершується складанням відповідного акта, в якому, у разі виявлення відповідних порушень, зазначаються конкретні висновки. У свою чергу, встановлення під час перевірки контролюючим органом порушень законодавства є правовою підставою для складання відповідного припису, в якому на підконтрольного суб`єкта покладається зобов`язання усунути відповідні порушення.

Судовим розглядом встановлено, що наказом Держекоінспекції у Харківській області від 23.01.2020 №96/11-02 направлено для здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) за додержанням вимог природоохоронного законодавства в частині використання та охорони земель, поводження з відходами, пестицидами та агрохімікатами у діяльності Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області Фарафонова Д.В. та Зорю В.В..

На підставі зазначеного наказу уповноваженим особам відповідача видано направлення від 23.01.2020 №96/11-02/03-06 на проведення відповідної перевірки.

У період з 28.01.2020 по 29.01.2020 відповідачем проведено перевірку позивача та за її результатами складено акт від 29.01.2020 №96/11-02/03-06.

У вказаному акті наведено чіткий перелік допущених позивачем порушень законодавства та підписано без зауважень керівником позивача.

Таким чином, перевірку позивача проведено відповідачем у порядку, визначеному законодавством, а її наслідки оформлені з дотриманням законодавчо визначених вимог.

Разом з тим, доводи позивача про те, що в акті перевірки від 29.01.2020 №96/11-02/030-06 відсутній підпис посадової особи відповідача - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Харківської області Фарафонова Д.В., що є підставою, на думку позивача, для визнання акту нечинним, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки акт перевірки є документом, який лише підтверджує факт проведення перевірки, містить доказову інформацію про виявлені правопорушення та може бути наданий суду під час вирішення спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта і не зумовлює виникнення будь-яких прав та обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.

Акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не є актом застосування норм права та не встановлює конкретні приписи, звернені до окремої особи, а самі по собі дії щодо його складання за результатами перевірки уповноваженими особами відповідача не може порушувати прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №826/4278/14 та від 20.02.2018 у справі №803/1130/17.

При цьому, колегія суддів також враховує правову позицію, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 809/1031/16, від 19 травня 2021 року у справі № 210/5129/17, від 04 листопада 2021 року, відповідно до якої заявлені позивачем (суб`єктом приватного права) в обґрунтування позову та підтверджені під час розгляду адміністративної справи недоліки у документах, пов`язаних з проведенням перевірки у сфері дотримання, зокрема, вимог містобудівного законодавства, носять формальний характер та не спростовують виявлених під час перевірки порушень, вони не можуть слугувати самостійною підставою для скасування результатів перевірки в цілому. При цьому суди мають детально дослідити питання дотримання суб`єктом владних повноважень встановленого порядку проведення перевірки, причин допущених цим суб`єктом порушень (якщо такі мали місце) та надати правову оцінку виявленим правопорушенням з боку суб`єкта, що перевірявся.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія судів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідачем під час проведення перевірки не допущено порушень, які можуть нівелювати наслідки проведення такої перевірки.

Крім того, аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. Скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення від 24.03.1988 по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden).

Враховуючи викладене, а також те, що позивачем було допущено посадових осіб Державної екологічної інспекції у Харківській області до проведення перевірки, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання неправомірними дій Державної екологічної інспекції у Харківській області з порядку проведення перевірки, оформлення її результатів та складення припису про усунення виявлених порушень щодо позивача.

Вирішуючи питання обґрунтованості позову в частині скасування припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 31.01.2020 №23/03-13, прийнятого у відношенні позивача, у зв`язку з нечинністю акту ДЕІ в Харківській області від 29.01.2020 №96/11-02/03-06 про результати проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю), колегія суддів зазначає наступне.

Закон України Про відходи від 05.03.1998 № 187/98-ВР визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов`язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відходи , відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Суб`єктами права власності на відходи відповідно до статті 9 Закону України Про відходи є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи та організації усіх форм власності, територіальні громади, і держава. Територіальні громади є власниками відходів, що утворюються на об`єктах комунальної власності чи знаходяться на їх території і не мають власника або власник яких невідомий (безхазяйні відходи). Держава є власником відходів, що утворюються на об`єктах державної власності чи знаходяться на території України і не мають власника або власник яких невідомий (крім відходів, зазначених у частині другій цієї статті), а також в інших випадках, передбачених законом. Від імені держави управління відходами, що є державною власністю, здійснюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про відходи , суб`єктами у сфері поводження з відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов`язана із поводженням з відходами.

Відповідно до статті 15 Закону України Про відходи , громадяни України, іноземці та особи без громадянства зобов`язані: дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері поводження з відходами; виконувати інші обов`язки, передбачені законами, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

Згідно зі статтею 16 цього Закону, підприємства, установи та організації усіх форм власності у сфері поводження з відходами мають право на: а) одержання в установленому порядку інформації про технології утилізації відходів, будівництво та експлуатацію об`єктів поводження з відходами; б) зберігання відходів у спеціально відведених місцях чи об`єктах відповідно до санітарних норм і правил утримання територій; в) внесення пропозицій, пов`язаних з розміщенням, проектуванням, будівництвом та експлуатацією об`єктів поводження з відходами; г) одержання в установленому порядку пільг у разі участі у створенні об`єктів поводження з відходами; д) участь у розробленні місцевих, регіональних та загальнодержавної програм поводження з відходами; е) участь у конкурсах на набуття права виконання послуг у сфері поводження з побутовими відходами на певній території.

Також, статтею 17 Закону України Про відходи передбачено, що суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов`язані, зокрема: визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь небезпечності відходів для навколишнього природного середовища та здоров`я людини відповідно до нормативно-правових актів, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища; забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров`ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

Відповідно до статті 34 Закону України Про відходи , суб`єкт господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об`єкт поводження з небезпечними відходами, зобов`язаний зокрема, забезпечити запобігання забрудненню ними навколишнього природного середовища, а у разі виникнення такого забруднення - ліквідувати забруднення та його наслідки для навколишнього природного середовища та здоров`я людини; вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і навколишнього природного середовища від їх впливу; забезпечувати експлуатацію зазначених об`єктів і перевезення небезпечних відходів з додержанням вимог природоохоронного законодавства

Відповідно до норм статті 33 Закону України "Про відходи", зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). На кожне місце чи об`єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об`єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об`єктів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Люботинської міської ради від 24.04.2003 № 97ЛХ Про затвердження Акту вибору земельної ділянки для будівництва майданчика по утилізації переробці твердих побутових відходів по вул. Леніна, 112 було відведено земельну ділянку для будівництва майданчика по утилізації та переробці твердих побутових заходів. Звалище твердих побутових відходів, розташоване в балці ''Вороній яр» , функціонує відповідно до Паспорту місця видалення відходів (MBB), зареєстрованого у жовтні 2003 року в реєстрі місць видалення відходів, реєстраційний № 50. Відповідно до Паспорту, площа місця видалення відходів складає 9,9 га, обсяг видалених відходів - 84000 м3, рік початку експлуатації звалища - 1988.

Відповідно до розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації 03.06.2014 № 251 Виробничому управлінню комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області було надано в постійне користування земельну ділянку площею 5,0 га (кадастровий номер 6311200000:01:067:0314) для будівництва Комплексу по управлінню комунальними відходами.

Відповідно до рішення Харківської обласної ради від 24.04.2014 № 964-VI замовником послуг (робіт) з розробки проектно-кошторисної документації на будівництво Комплексу по управлінню комунальними відходами м. Люботин та будівництва Комплексу по управлінню комунальними відходами м. Люботин визначено Департамент капітального будівництва Харківської облдержадміністрації.

Розрядженням голови Харківської облдержадміністрації від 07.11.2014 № 595 затверджено робочий проект будівництва «Комплексу по управлінню комунальними відходами в м. Люботин (коригування)» , який пройшов експертизу у встановленому законом порядку, згідно Експертного звіту №21-828-16 від 21.11.2016.

На підставі рішення Люботинської міської ради від 26.06.2018 № 294 було укладено Договір суперфіцію між Люботинською міською радою та Департаментом капітального будівництва Харківської облдержадміністрації від 05.07.2018, яким надано Департаменту капітального будівництва Харківської облдержадміністрації право користування земельною ділянкою площею 5,0 га для здійснення будівництва Комплексу по управлінню комунальними відходами м. Люботин.

В свою чергу, Департаментом капітального будівництва Харківської облдержадміністрації було укладено договір з ТОВ СП «Ековтор» від 23.10.2015 № 163-15, згідно з яким останній здійснював будівництво Комплексу по управлінню комунальними відходами в м. Люботин.

Таким чином, Виробничому управлінню комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області було надано в постійне користування земельну ділянку площею 5,0 га (кадастровий номер 6311200000:01:067:0314), разом з тим, на підставі рішення Люботинської міської ради від 26.06.2018 № 294 було укладено Договір суперфіцію між Люботинською міською радою та Департаментом капітального будівництва Харківської облдержадміністрації від 05.07.2018, яким надано право користування земельною ділянкою площею 5,0 га останньому для здійснення будівництва Комплексу по управлінню комунальними відходами м. Люботин, що свідчить про те, що Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області є неналежним суб`єктом, щодо якого ДЕІ у Харківській області встановлені порушення та складено оскаржуваний припис.

Відповідачем доказів протилежного не надано.

До того ж, слід зазначити, що побутові відходи, які перебували на території земельної ділянки з кадастровим номером 6311200000:01:067:0314 площею 5,0 га на час початку будівництва Комплексу по управлінню комунальними відходами було переміщено замовником, тобто Департаментом капітального будівництва Харківської облдержадміністрації на іншу територію звалища твердих побутових відходів.

Разом з тим, як вбачається з пояснень представника позивача, на теперішній час будівництво Комплексу по управлінню комунальними відходами в м. Люботин замовником зупинено.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про недотримання відповідачем норм Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та свідчить про протиправність винесення спірного припису.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено допущення саме позивачем порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відтак, з урахуванням обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 31.01.2020 №23/03-13.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права, про які зазначено вище, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з прийняттям в цій частині постанови про задоволення позову.

Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як свідчать матеріали справи, позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2102, 00 грн. за одну вимогу немайнового характеру (т.1, а.с. 6), а за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - 3040,50 грн. (т.3, а.с. 13), що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами.

Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги позов Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківській області задоволено частково, колегія суддів дійшла висновку, що на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 2571,25 грн. за подання позивачем позовної заяви - 1051 грн. та апеляційної скарги 1520,25 грн.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 року по справі № 520/4792/2020 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області щодо скасування припису Державної екологічної інспекції у Харківській області від 31.01.2020 №23/03-13.

В цій частині прийняти постанову, якою адміністративний позов Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області задовольнити.

Скасувати припис Державної екологічної інспекції у Харківській області від 31.01.2020 №23/03-13.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції у Харківській області (вул. Бакуліна, буд. 6, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999518) на користь Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області (вул. Слобожанська, буд. 151, м. Люботин, Харківська область, код ЄДРПОУ 05392163) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2571,25 грн. (дві тисячі п`ятсот сімдесят одна гривня двадцять п`ять копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 21.12.2021 року