Постанова

від 20.12.2021 по справі 620/4316/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4316/21 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Старшого державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням законодавства України про охорону земель на території Чернігівської області, Начальника відділу контролю за використанням і охороною земель у Корюківському, Семенівському, Сновському, Новгород-Сіверському районах, та м. Новгород-Сіверському Журавльова Володимира Михайловича про визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування припису,-

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (надалі - ГУ Держгеокадастру) та Старшого державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням законодавства України про охорону земель на території Чернігівської області начальника відділу контролю за використанням і охороною земель у Корюківському, Семенівському, Сновському, Новгород-Сіверському районах, та м. Новгород-Сіверському Журавльова Володимира Михайловича (надалі - Інспектор), в якому просив:

- визнати незаконними дії інспектора під час здійснення державного нагляду та контролю, а саме проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413 та 7421480400:05:000:3414, що розташовані на території Андріївської сільської ради (раніше Городнянського району) Чернігівської області;

- визнати незаконним та скасувати припис, винесений 14.12.2020 інспектором за №885-ДК/0420 Пр/03/01/-20.

Позовні вимоги мотивовані тим, що перевірка використання та охорони земель проводилась за відсутності позивача, за участі лише інспектора та інженера-землевпорядника. Будь-які інші спеціалісти до перевірки не залучались, тому позивач ставить під сумнів наявність у перевіряючих освіти, достатньої для того щоб встановити, що спірні земельні ділянки були засіяні саме озимим житом. Також під час перевірки інженером-землевпорядником не встановлювалась кількість поворотних точок обстежуваних земельних ділянок і не встановлювалися поворотні точки ділянок, що орендує позивач. Крім того, позивач зазначає, що його не було повідомлено про проведення перевірки, не пред`явлено направлення та посвідчення. Позивача позбавили права ознайомитись з документами, які були складені за наслідками перевірки, та надати пояснення по суті виявлених порушень, зауваження до акту. Йому не пояснили щодо яких земельних ділянок встановлено порушення вимог чинного законодавства.

Рішенням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на земельну ділянку або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному виключно Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , є самовільним заняттям земельної ділянки. При винесенні припису відповідачі діяли у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством. В приписі конкретно зазначено в який спосіб та до якого терміну позивачу необхідно було усунути виявлене порушення земельного законодавства.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права, а також на неповне з`ясування судом обставин справи.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції помилково визнав земельні ділянки з кадастровими номерами: 7421480400:05:000:3413. 7421480400:05:000:3414 землями історико-культурного призначення. Адже з відповіді ГУ Держгеокадастру від 09.04.2021 на адвокатський запит вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 7421480400:05:000:3413 та 7421480400:05:000:3414, відповідно до даних ДЗК, належать до земель с/г призначення з цільовим призначенням 16.00 - землі запасу, угіддя земельних ділянок рілля. Землі історико-культурного призначення та землі сільськогосподарського призначення є різними категоріями земель. У той же час земельні ділянки з кадастровими номерами: 7421480400:05:000:3413 та 7421480400:05:000:3414 є ріллею і на момент обстеження перебували в стані ріллі.

На думку скаржника взагалі недоведений факт порушення будь-яких норм законодавства України. Матеріали справи не містять реальних даних про те, що позивач заорав охоронювану зону навколо об`єкта культурної спадщини, оскільки земельні ділянки з кадастровими номерами: 7421480400:05:000:3413 та 7421480400:05:000:3414 відповідно до всіх матеріалів справи є саме землями сільськогосподарського призначення, а отже будь-якої охоронюваної зони навколо них бути не може. До того ж навіть якщо на земельних ділянках з кадастровими номерами: 7421480400:05:000:3413 та 7421480400:05:000:3414 і є археологічні пам`ятки, то такі ділянки повинні бути забезпеченні відповідними знаками, табличками, що б будь-яка особа могла зрозуміти, що це за землі і де їх межа. І цей обов`язок покладений на органи державної влади на місцях.

Позивач звертає увагу на те, що під час перевірки за участі лише державного інспектора Журавльова В. М. та інженера-землевпорядника ОСОБА_2 і останнім не встановлювалися кількість поворотних точок обстежуваних земельних ділянок і не встановлювалися поворотні точки ділянок, що орендує позивач.

Позивач наголошує, що його не було повідомлено про проведення перевірки, не пред`явлено йому направлення на проведення перевірки та посвідчення інспектора. Водночас правові позиції Верховного Суду, наприклад у справі № 160/9340/18, зводяться до обов`язкової присутності особи, щодо якої можливо в подальшому і буде складена низка процесуальних документів порушення нею відповідних вимог законодавства.

Позивач відзначає, що його позбавили права нормально ознайомитися з документами, які були складені за результатами перевірки та не надали взагалі будь-якої можливості дати пояснення та заперечення з наданням відповідних документів, вказати зауваження до акту перевірки, а найголовніше зрозуміти про які саме ділянки йде мова. Саме тому позивач підписав пояснення, в яких визнавав свою вину.

Зазначення в приписі необхідності усунути виявлені порушення вимог земельного законодавства шляхом звільнення частин самовільно-зайнятих ділянок історико-культурного призначення відповідно до норм чинного земельного законодавства не вказує конкретно, які саме дії, та на підставі яких положень закону повинен здійснити позивач для усунення встановлених перевіркою порушення вимог законодавства. З аналізу змісту оскаржуваного припису як акта індивідуальної дії випливає, що такий винесений з порушенням вимог законодавства щодо його змісту, оскільки є неконкретизованим. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 17 вересня 2019 року у справі №806/1723/18.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 17.03.2006 внесено відповідний запис.

Позивач орендує не витребувані паї колишнього КСП за межами населеного пункту на території Андріївської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зокрема, з кадастровими номерами: 7421480400:05:000:3102, 7421480400:05:000:3104 та 7421480400:05:000:3103.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 09.12.2020 №885-ДК, на виконання плану роботи управління контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру на IV квартал 2020 року та на підставі листа УСБУ в Чернігівській області від 01.12.2020 №74/3/1/-4208, інспектором було здійснено перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення, як об`єктів перевірки, на території Андріївської сільської ради Городнянського району Чернігівської області, кадастрові номери 7421480400:05:000:3413, 7421480400:05:000:3414.

За результатами заходу контролю інспектором спільно з інженером-землевпорядником складено акт обстеження земельної ділянки від 14.12.2020 №885-ДК/323/АО/10/01/-20 та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельною ділянкою від 14.12.2020 №885-ДК/772/АП/09/01/-20 (з додатками).

У вказаних актах зафіксовано, що земельні ділянки історико-культурного призначення з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413, 7421480400:05:000:3414 частково розорані та засіяні озимим житом на площах 0,7803 га та 1,2178 га відповідно. За поясненнями ФОП ОСОБА_1 він розорав та засіяв землі історико-культурного призначення не навмисно, а помилково і провину свою визнає. У зв`язку з наведеним, перевіряючий дійшов висновку, що позивачем здійснено самовільне зайняття частини вказаних вище земельних ділянок державної власності історико-культурного призначення на загальній площі 1,9981 га, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідно до листа Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації від 09.04.2021 №15-1093/8, повідомлено про відсутність у інформації про наявність об`єктів культурної спадщини на земельних ділянках з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413 та 7421480400:05:000:3414 та рекомендовано звернутися за додатковою інформацією до Головного управління, оскільки у період з 1992 до 1995 років на карти землекористування Городнянського району при погодженні проектів роздержавлення колективних сільськогосподарських підприємств була нанесена та зафіксована в проектній документації як землі історико-культурного призначення значна кількість поселень та курганів, з підтвердженням у формі статистичної звітності 6-зем.

Додане до листа Головного управління від 09.04.2021 №29-25-0.2-1516/2-21 викопіювання з плану Проекту роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства Старосільське Андріївської сільської ради Городнянського району, містить нанесену та зафіксовану в проектній документації інформацію про пам`ятки археології, які розташовані на земельних ділянках з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413 та 7421480400:05:000:3414. Останні позначені на плані землекористування, як землі історико-культурного призначення.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру на земельні ділянки з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413 та 7421480400:05:000:3414, встановлені обмеження у їх використанні, а саме: вид обмеження - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини, площа - відповідно 6,0620 га та 8,1437 га, строк дії обмеження безстроково (а.с. 96-101).

На підставі висновків акта перевірки ГУ Держгеокадастру позивачу винесено припис від 14.12.2020 №885-ДК/0420Пр/03/01-20, яким приписано позивачу у 30-денний термін з дня отримання припису усунути виявлені порушення земельного законодавства, шляхом звільнення частини самовільно зайнятих земельних ділянок історико-культурного призначення.

Вважаючи дії з проведення перевірки неправомірними, а оскаржуваний припис протиправним, позивач звернувся до суду за захистом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне.

Статтею 187 Земельного кодексу України установлено, що контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 №308 затверджено Положення про ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області (зі змінами від 30.11.2016), відповідно до якого на відповідача покладено функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Закон України від 19.06.2003 №963-IV Про державний контроль за використанням та охороною земель (тут і надалі - Закон №963-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Так, відповідно до статті 4 Закону №963-IV об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Частиною першою статті 5 Закону №963-IV встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно із статтею 6 Закону №963-IV до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, зокрема, шляхом проведення перевірок (частина четверта статті 9 Закону №963-IV).

Відповідно до статті 10 Закону №963-IV державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, у тому числі: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов`язаних з порушенням земельного законодавства України; проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України.

Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства про охорону земель можуть мати й інші повноваження відповідно до закону.

Зважаючи на наведене правове регулювання, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що аналіз наведених норм права свідчить про те, що контроль за використанням та охороною земель є прямим обов`язком інспекторів; законодавством визначено перелік конкретних дій та заходів, на вчинення яких уповноважено державних інспекторів.

У той же час, суд першої інстанції цілком обґрунтовано відзначив, що предметом проведеної ГУ Держгеокадастру перевірки було дотримання позивачем вимог земельного законодавства за об`єктом - земельними ділянками з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413, 7421480400:05:000:3414.

З цього приводу слід акцентувати увагу, що Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що норми Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності стосуються безпосередньо сфери господарської діяльності суб`єктів господарювання та жодним чином не стосуються перевірок дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель, а тому на спірні правовідносини розповсюджуються та мають застосовуватись норми Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель (постанови Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №826/11708/17, від 27.02.2020 у справі №8181/1512/17, від 05.10.2020 у справі №420/6054/19).

Оскільки предметом перевірки був об`єкт - земельні ділянки, а не суб`єкт господарювання, відповідно у суду відсутні підстави діяти всупереч вимог частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на наведене, посадові особи ГУ Держгеокадастру також повинні були дотримуватися саме вимог Закону України від 19.06.2003 №963-IV Про державний контроль за використання та охороною земель .

Як наслідок правильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності вказує на необґрунтованість доводів скаржника про порушення встановленого Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності порядку проведення перевірки, в тому числі і щодо обов`язку відповідача повідомляти про проведення перевірки.

Даний висновок також узгоджується із правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 липня 2021 року у справі №140/1612/19.

Що стосується доводів скаржника про те, що відповідачами не було належним чином встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту оскаржуваного припису вбачається та сторонами не заперечується, що підставою для його винесення стали висновки посадових осіб ГУ Держгеокадастру про порушення позивачем вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України, а саме самовільне зайняття частини земельних ділянок з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413, 7421480400:05:000:3414 державної власності історико-культурного призначення, на загальній площі 1,9981 га.

Позивач наполягає, що спірні земельні ділянки є ріллею і на момент обстеження перебували у стані ріллі. Згідно із схемою до проекту роздержавлення земель КСП Староліське , якому належали спірні земельні ділянки, на них заборонені роботи, пов`язані з перевищенням ґрунту (крім оранки) і заборонено будівництво. Інформація про те, що на земельних ділянках є історичні місця відсутня. Крім того, відсутні будь-які позначення, які б визначали межі територій археологічних пам`яток місцевого значення. Відповідно до планів розпаювання, на момент нанесення меж земельних ділянок, які в подальшому отримали кадастрові номери 7421480400:05:000:3413, 7421480400:05:000:3414, площі земельних ділянок різняться з тими, що є в державному земельному кадастрі.

Однак як вбачається з матеріалів справи, встановлення площі самовільно зайнятої земельної ділянки інспектором спільно з інженером-землевпорядником при проведенні перевірки здійснювалося шляхом проведення обстеження земельної ділянки та відповідно до інформації щодо земельної ділянки.

В актах обстеження земельної ділянки від 14.12.2020 №885-ДК/323/АО/10/01/-20 та перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельною ділянкою від 14.12.2020 №885-ДК/772/АП/09/01/-20 зафіксовано, що земельні ділянки історико-культурного призначення з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413, 7421480400:05:000:3414 частково розорані та засіяні озимим житом на площах 0,7803 га та 1,2178 га відповідно.

За поясненнями ФОП ОСОБА_1 він розорав та засіяв землі історико-культурного призначення не навмисно, а помилково і провину свою визнає.

У зв`язку з наведеним, перевіряючий дійшов висновку, що позивачем здійснено самовільне зайняття частини вказаних вище земельних ділянок державної власності історико-культурного призначення на загальній площі 1,9981 га, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Втім викопіювання з плану Проекту роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства Старосільське Андріївської сільської ради Городнянського району містить нанесену та зафіксовану в проектній документації інформацію про пам`ятки археології, які розташовані на земельних ділянках з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413 та 7421480400:05:000:3414. Останні позначені на плані землекористування, як землі історико-культурного призначення.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру на земельні ділянки з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413 та 7421480400:05:000:3414, встановлені обмеження у їх використанні, а саме: вид обмеження - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини, площа - відповідно 6,0620 га та 8,1437 га, строк дії обмеження безстроково (а.с. 96-101).

Відповідно до статей 1, 5, 10 Закону України Про Державний земельний кадастр , державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; режимоутворюючий об`єкт - об`єкт природного або штучного походження (водний об`єкт, об`єкт магістральних трубопроводів, енергетичний об`єкт, об`єкт культурної спадщини, військовий об`єкт, інший визначений законом об`єкт), під яким та/або навколо якого у зв`язку з його природними або набутими властивостями згідно із законом встановлюються обмеження у використанні земель.

Об`єктами Державного земельного кадастру є, зокрема землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць; обмеження у використанні земель; земельна ділянка.

Водночас, правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього й майбутніх поколінь регулюються Законом України Про охорону культурної спадщини .

Згідно із статтею 34 Закону України Про охорону культурної спадщини території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

За приписами статей 53, 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель (частина друга статті 54 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 14 та статті 37 Закону України Про охорону культурної спадщини , об`єкт культурної спадщини, в тому числі і щойно виявлений, до вирішення питання про його занесення до державного реєстру нерухомих пам`яток України підлягає охороні відповідно до вимог цього Закону.

Положеннями статті 112 Земельного кодексу України визначено, що охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів.

Статтею 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції, звертає увагу, що за змістом статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

З аналізу зазначених норм права вбачається, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на земельну ділянку або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному виключно Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , є самовільним заняттям земельної ділянки.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання означених земельних ділянок в оренду чи користування позивачу, таким чином використання земельних ділянок відбувається з порушенням вимог ст.125, 126 ЗК України, що відповідно до ст.1 Закону України Про державний контроль за охороною та використанням земель свідчить про факт самовільного зайняття відповідних земельних ділянок.

Зважаючи на наведене, факт самовільного зайняття відповідних земельних ділянок підтверджується достатніми та належними доказами, незважаючи навіть на те, до якого виду земель ці ділянки віднесені та чи є вини охоронюваними.

У той же час позивач не надав документів, які підтверджували б правомірність користування цими земельними ділянками судам під час розгляду цієї справи.

За таких обставин припис від 14.12.2020 №885-ДК/0420Пр/03/01-20, яким приписано позивачу у 30-денний термін з дня отримання припису усунути виявлені порушення земельного законодавства, шляхом звільнення частини самовільно зайнятих земельних ділянок історико-культурного призначення, є правомірним та не підлягає скасуванню, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Стосовно тверджень позивача, що ділянки, які є археологічними пам`ятками, слід забезпечувати відповідними знаками, табличками і цей обов`язок покладений на органи державної влади на місцях, колегія суддів відзначає про їх неприйнятність, оскільки за загальними унормованими правилами законодавства України особа володіє, користується, розпоряджається лише своїм майном на власний розсуд; при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків з володіння, користування та розпорядження особа зобов`язана додержуватися моральних засад суспільства; право власності є непорушним.

Отже право власності є абсолютним та непорушним. Власник чи законний користувач самостійно обирає спосіб користування та володіння власним майном. При цьому, застосовуючи це правило власник/користувач, яким щодо своїх меж є й позивач, самостійно вирішує питання стосовно встановлення знаків, табличок тощо. Однак право власності не може порушувати прав інших осіб та чинне законодавство України, незважаючи на відсутність табличок і знаків. Тобто права однієї людини завершуються там, де починаються права іншої, що в контексті доводів позивача вказує на те, що дотримання прав власності іншої особи покладено саме на нього.

Щодо доводів позивача про не усвідомлення ним обставин підписання акта та визнання вини, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що у матеріалах справи достатньо належних доказів на підтвердження правомірності винесення припису та обґрунтованості висновків посадових осіб ГУ Держгеокадастру про порушення позивачем вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України, а саме самовільне зайняття частини земельних ділянок з кадастровими номерами 7421480400:05:000:3413, 7421480400:05:000:3414.

Слід також зазначити, що аргумент скаржника щодо необхідності застосування правової позиції, висловленої Верховним Судом у справі №806/1723/18, є необґрунтованим, з огляду на те, що правовідносини у цих справах виникли за інших фактичних обставин та за іншого правового регулювання, що виключає можливість застосування таких висновків у даному спорі.

При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Повне судове рішення складено 20.12.2021 року.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Старшого державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням законодавства України про охорону земель на території Чернігівської області, Начальника відділу контролю за використанням і охороною земель у Корюківському, Семенівському, Сновському, Новгород-Сіверському районах, та м. Новгород-Сіверському Журавльова Володимира Михайловича про визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування припису - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів:О.В. Карпушова Л.В. Губська О.В. Епель