Постанова

від 02.12.2021 по справі 357/7805/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №357/7805/21 Головуючий у І інстанції - Чередніченко Н.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/15094/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

за участю секретаря Линок В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позову,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову до пред`явлення позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову до пред`явлення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та не застосував норми права, які мав застосувати. Судове рішення не мотивоване.

У відзиві представник відповідачів посилався на те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем. При цьому майно, на яке просять накласти арешт є її особистим майном. Крім того судовим рішенням встановлено, що заявник пропустив встановлений законом строк позовної давності для звернення до суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову до його пред`явлення, суд виходив з того, що заявником не наведено достатніх та переконливих обґрунтувань для необхідності забезпечення позову саме до його пред 'явлення.

Крім того, суд вважав, що заявником не обґрунтовано та не доведено припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання ймовірного майбутнього судового рішення на користь заявника, оскільки конкретних доказів неправомірності дій та/або вчинення дій спрямованих на відчуження майна з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як відповідачів за майбутнім позовом суду не надано, а долучені до матеріалів заяви докази, на думку суду, не є достатніми доказами тверджень, які викладені в заяві про забезпечення позову до його подачі .

Проте такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та в вимогам закону виходячи з наступного.

Так, у заяві ОСОБА_1 просив забезпечити майбутній позов до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за борговою розпискою та накласти арешт в межах ціни позову в розмірі 150 000,00 доларів США на об`єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретнім заходом до забезпечення позову і можливім предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям . таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не сучасниками цього судового процесу. (Постанова Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 400/5954/20).

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 10.12.2019 № 153ІЗ-19.

Отже, суди при вирішенні питання щодо забезпечення позову мають здійснювати належну оцінку доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, Богатова проти України , Нечипорук і Йонкало проти України та ін.).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалася стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін.

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову заявник посилався на наступне.

Щодо залучення ОСОБА_3 в якості співвідповідача.

Відповідачі перебувають між собою у шлюбі, зареєстрованому 13.02.2010, про що у книзі реєстрації шлюбів зроблено запис за № 78 (факт реєстрації шлюбів підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 ).

Згідно ч. З ст. 61 Сімейного кодексу України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), зробила наступні висновки:

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв 'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім 'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї (п. 46).

Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном (п. 58).

Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. (п. 61).

Отже, усуваючи законодавчий недолік, ВП погодилася із висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами (п. 62).

Враховуючи наведені норми законодавства та позицію Великої Палати Верховного Суду, заявник вважав, що ОСОБА_2 є солідарним боржником за договором позики, який підтверджується Розпискою, оскільки останній був укладений її чоловіком ОСОБА_4 за час шлюбу і в інтересах сім`ї (презумпція).

Щодо обґрунтування необхідності забезпечення позову зазначається, що за заявою ОСОБА_4 ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.11.2020 у справі № 910/15694/20 було відкрито провадження у справі про неплатоспроможність (копія ухвали додана до заяви), однак він не зазначив ОСОБА_1 в якості свого кредитора, що свідчить про недобросовісність Відповідача 1, а також, що Відповідач 1 не збирається повертати йому борг.

При цьому одними із своїх кредиторів ОСОБА_4 зазначив свого друга ОСОБА_6 (другого боржника за Розпискою) та свою дружину ОСОБА_2 .

Заявник вважає, що заборгованість ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 має штучний характер з метою введення у справу про банкрутство дружніх до себе кредиторів, а насправді відповідних зобов`язань не існує. Адже ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є дуже близькими давніми друзями. Настільки близькими, що проживають (принаймні зареєстровані) за однією адресою, що ними власноручно зазначено у розписці. Вони також мають спільні бізнес-інтереси, на що безпосередньо вказує солідарне запозичення у заявника банківських металів, що на думку заявника вказує на недобросовісність Відповідача 1 і ризики ускладнення виконання можливого судового рішення.

28.04.2021 року під час ознайомлення із матеріалами справи про неплатоспроможність ОСОБА_4 було виявлено роздруковані відомості про рух коштів з банківського рахунку ОСОБА_7 в АТ КБ ПРИВАТБАНК , які були надані суду банком із заявою про визнання його вимог до Відповідача, з якої вбачається, що Відповідач 1 протягом 2018-2020 років (в тому числі, після подання 13.10.2020 заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) здійснював покупки товарів та послуг на значні суми як в Україні, так і за її межами.

Згідно вказаної роздруківки Відповідач 1 неодноразово перебував в Лондоні (Великобританія), на що вказує оплата товарів у Starbucks (Лондон), також часто Відповідач 1 відвідував дорогі ресторани у Києві, робив покупки у брендових бутіках, а також періодично переказував гроші іншим фізичним особам, серед яких, зокрема, була його дружина - ОСОБА_2 , по 20 000, по 40 000, по 50 000 гривень. Крім цього, поповнював свій рахунок готівкою - до 50 000 гривень за один раз.

Також, зазначає, що у період з січня 2019 по вересень 2020 року ОСОБА_2 перерахувала на банківську картку ОСОБА_4 грошові кошти на загальну суму 1 071 500 грн.

У період з серпня 2018 року по листопад 2020 року ОСОБА_4 перерахував на банківську картку ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 1 155 080, 05 грн.

Отже, вважає, що все це вказує на те, що Відповідачі жодним чином не перебувають у скрутному матеріальному становищі, мають достатньо коштів для задоволення вимог заявника, а дії Відповідача 1, направлені на визнання його банкрутом, були здійснені лише задля того, щоб позбутися боргів.

До того ж, перерахування подружжям ОСОБА_2 один одному значних сум грошових коштів свідчить про те, що борг Відповідача 1 перед Відповідачем 2 є фіктивним, що в черговий раз доводить їх недобросовісність.

При цьому Відповідач 1 запропонував проект плану реструктуризації своїх боргів (копія додана до заяви, оригінали в матеріалах справи № 910/15694/20), який передбачав лише повне їх прощення (списання) всіма кредиторами, без навіть спроб виконати свої зобов`язання перед кредиторами хоча б частково, що вказує на його недобросовісність.

Вищенаведені факти й обставини встановлені та викладені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 року у справі № 910/15694/20, якою було закрито провадження по справі про неплатоспроможність ОСОБА_4 без визнання його банкрутом. Апеляційний суд висловив сумніви у дійсності стану неплатоспроможності Відповідача 1.

Усі вищенаведені обставини вказують на схильність Відповідача 1 до приховування своїх активів та існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого судового рішення про стягнення з Відповідачів заборгованості в разі неприйняття зазначених заходів забезпечення позову.

Відповідачі разом, як подружжя, понад 4 роки мають солідарні майнові зобов`язання переді заявником, які не виконані протягом усього цього часу навіть частково. При цьому

мають у власності низку об`єктів нерухомого майна згідно відкритих даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформація з Реєстру була додана до заяви).

Заявник зазначає, що подружжя ОСОБА_2 будувало житловий будинок загальною площею 413.1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:72:531:0129.

Право власності на Будинок зареєстровано лише 06.05.2020 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 13.04.2020 року (інформація з Реєстру додана до заяви).

Наскільки відомо заявнику, офіційного джерела доходів у розмірі, співмірному із вартістю будівництва Будинку, Відповідачі не мають. Тож наймовірніше, що запозичені у заявника кошти витрачалися на будівництво Будинку.

При цьому право власності на Будинок та Ділянку було оформлено на ОСОБА_2 , яка не є титульним боржником за розпискою, з метою уникнення сплати боргів.

Означені факти явно вказують на недобросовісність Відповідачів як солідарних боржників, а також на те, що вони мають схильність до оформлення права власності на власне майно таким чином, щоб максимально ускладнити кредиторам звернення стягнення на нього.

Це істотно ускладнить виконання можливого судового рішення та ефективний захист або поновлення порушених прав заявника, оскільки за першої нагоди ОСОБА_2 може здійснити формальне відчуження та фактичне переоформлення на номінального власника Будинку та іншого майна, коли зрозуміє, що за законом та з огляду на фактичні обставини вона є солідарним боржником за зобов`язаннями свого чоловіка з повернення грошових коштів, які очевидно бралися в борг в інтересах їх сім`ї.

При цьому слід відзначити, що одним з кредиторів ОСОБА_4 у справі про його неплатоспроможність № 910/15694/20 є ОСОБА_2 . Враховуючи, що вони є подружжям, у заявника немає сумніву в тому, що це є явно штучною заборгованістю, задокументованою з метою введення у справу про банкрутство дружніх до себе кредиторів, а насправді відповідних зобов`язань не існує. Це додатково вказує на їх недобросовісність як боржників і на ризики ускладнення виконання можливого судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача .

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За змістом ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч. 5 ст. 151 ЦПК України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

З огляду на вказане найбільш ефективними та співмірними вбачаються такі заходи забезпечення позову, як накладення арешту на майно, що належить солідарному боржнику - Відповідачу 2.

Заходи забезпечення позову, які належить застосувати, з обґрунтуванням їх необхідності арешт нерухомого майна, належного Відповідачу 2 - ОСОБА_5 .

Усі вищенаведені заявником обставини вказуються на існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого судового рішення про стягнення з Відповідачів заборгованості в разі неприйняття зазначених далі заходів забезпечення позову.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_3 має у власності наступні об`єкти нерухомого майна:

1/4 частини земельної ділянки площею 1.5486 га, кадастровий номер: 3222486200:04:001:5675, яка знаходиться в Київській області Києво-Святошинському районі село Крюківщина, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1974837832224;

- однокімнатна квартира загальною площею 45,2 м2, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 745420380000.

Тож у разі задоволення позову до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, який я планую подати до суду, за рахунок вказаного вище майна можуть бути задоволені мої майнові вимоги до Відповідачів.

Враховуючи, що у ОСОБА_4 - Відповідача 1 відсутнє будь-яке зареєстроване нерухоме майно, на яке можна було б звернути стягнення в разі задоволення відповідного позову, тому запровадження вказаних способів забезпечення позову щодо зазначеного майна, належного ОСОБА_3 - Відповідачу 2, є ефективним способом захисту порушених прав.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числ-і/ задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) (Постанова Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 522/3471/20).

При цьому, в силу частини 3 ст. 150 ЦПК України арешт нерухомого майна, належного Відповідачу 2, в межах ціни позову 150 000 доларів США (за офіційним курсом НБУ на 12.07.2021 це складає 27,3234 х 150 000 = 4 098 510 грн), є співмірним заходом із заявленою мною вимогою до Відповідачів про стягнення грошових коштів в сумі 150 000 доларів США і в розуміння суті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими відповідає правовим позиціям викладених у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року 320/3560/18, в якій зазначено: Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір .

За таких обставин, заява про вжиття заходів забезпечення позову як обґрунтована підлягає задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та не застосував норми права, які мав застосувати у спірних правовідносинах - ст. 149, п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, не надав оцінку доводів Позивача та доказів, доданих ним до заяви про забезпечення позову, мотиви їх прийняття або відхилення.

Посилання у відзиві представника відповідачів на те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем і про те, що майно, на яке просять накласти арешт є її особистим майном є питаннями, які з`ясовуються по суті справи, тому для вирішення даного питання правового значення для вирішення справи не мають. В іншій частині посилається на судове рішення, що скасоване. Відповідно до Конституції України, вимог ЦК України, заявник не позбавлений права звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,376,381,382,389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 вересня 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт в межах ціни позову 150 000 доларів США (або за офіційним курсом НБУ на 12.07.2021 - 4 098 510 грн) на об`єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ):

- Житловий будинок загальною площею 413.1 м2, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2078426480000;

- Земельну ділянку площею 0.0964 га, кадастровий номер: 8000000000:72:531:0129, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 364215880000, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- 1/4 частину земельної ділянки площею 1.5486 га, кадастровий номер: 3222486200:04:001:5675, яка знаходиться в Київській області Києво-Святошинському районі село Крюківщина, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1974837832224;

- Однокімнатну квартира загальною площею 45,2 м2, за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 745420380000.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник