Рішення

від 09.12.2021 по справі 924/795/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" грудня 2021 р. Справа № 924/795/21

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В., при секретарі судового засідання Виноградов Б.С., розглянувши матеріали справи

за позовом приватного акціонерного товариства ШЕПЕТІВСЬКИЙ ЦУКРОВИЙ КОМБІНАТ Хмельницька обл., м. Шепетівка

до Шепетівської міської ради Хмельницька обл., місто Шепетівка,

про стягнення 552 273,90 грн.

Представники сторін: не з`явились

Відповідно до ст.240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі, заяви, клопотання.

30.07.2021 року на адресу господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства ШЕПЕТІВСЬКИЙ ЦУКРОВИЙ КОМБІНАТ Хмельницька обл., м. Шепетівка до Шепетівської міської ради Хмельницька обл., місто Шепетівка, про стягнення 552 273,90 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану позовну заяву передано для розгляду судді Заярнюк І.В.

Ухвалою суду від 04.08.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 09.09.2021 р.

Ухвалою від 09.09.2021р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів, підготовче засідання у справі відкладено на 13.10.2021 р.

У засіданні 13.10.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про закриття підготовчого засідання по справі та призначення справи до розгляду по суті в судовому засіданні на 10:30год. 09.11.2021року.

У засіданні 09.11.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про оголошення перерви у судовому засіданні на 30.11.21р.

У засіданні 30.11.2021р. постановлено ухвалу (занесену до протоколу судового засідання) про оголошення перерви у судовому засіданні до 09.12.2021р.

Виклад позицій учасників судового процесу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ПрАТ Шепетівський цукровий комбінат є власником нерухомого майна - комплексу, загальною площею 57801,8 кв.м. за адресою: Хмельницька область, м.Шепетівка, вул.Старокостянтинівське шосе, буд.31, що підтверджується Свідоцтвом на право власності САВ 954896 від 03.05.2012 року.

Проте, незважаючи на сплату ПрАТ Шепетівський цукровий комбінат протягом 2014 -

серпня 2018 року земельного податку за користування вказаною земельною ділянкою,

Шепетівська міська рада в межах строку позовної давності звернулась до суду з позовом про

стягнення коштів за користування зазначеною земельною ділянкою, який розглядався в межах

справи №924/448/19, що призвело до подвійного стягнення, а саме сплата земельного податку та

стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6810700000:01:015:0037 (до поділу) 6810700000:01:015:0421 (після поділу).

Стверджує, що відповідач у період з 10.05.2016 року по 10.04.2018 року не був власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача безпідставно збереженого майна - коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку площею 256787,00 кв.м. по вул. Старокостянтинівське шосе, 31 ум. Шепетівці, Хмельницької області (кадастровий номер 6810700000:01:015:0037) нарахованих за період з 10.05.2016 року по 10.04.2018 року в сумі 3750791,40 грн.

У відзиві на позов відповідач зазначено що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає порядок їх адміністрування, а здійснення контролю за сплатою усіх податків, у тому числі й місцевих (до яких відноситься плата за землю) покладено наразі виключно на податкові органи. Для того щоб повернути чи перерахувати такі кошти, платник повинен звернутися до податкового органу з заявою, написаною в довільній формі. Заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими.

Представники сторін в судове засідання не з`явились . Будь-які не розглянуті судом клопотання, подані учасниками процесу в межах розгляду справи, в матеріалах справи відсутні.

Обставини, які є предметом доказування у справі, та докази, якими сторони підтверджують або спростовують їх наявність.

Як встановлено Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі №924/448/19 - рішенням виконавчого комітету Шепетівської міської ради №264 від 23.09.2010 року вирішено оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на новозбудовані, перебудовані та реконструйовані об`єкти нерухомого майна, що належать фізичним та юридичним особам, зокрема: Публічному акціонерному товариству "Шепетівський цукровий комбінат" на комплекс загальною площею 54009,2 кв.м. за адресою: вул. Старокостянтинівське шосе, буд.№31 у зв`язку зі зміною найменування товариства із Відкритого акціонерного товариства "Шепетівський цукровий комбінат" на Публічне акціонерне товариство "Шепетівський цукровий комбінат".

На підставі вказаного рішення Публічному акціонерному товариству "Шепетівський цукровий комбінат" видане свідоцтво про право приватної власності на нерухоме майно - комплекс, загальною площею 57801,8 кв.м. за адресою: Хмельницька область, м.Шепетівка, вул.Старокостянтинівське шосе, буд.31 - від 03.05.2012 року.

Актом перевірки Шепетівської ОДПІ від 04.11.2014, контролюючим органом встановлено, що поряд з іншими земельними ділянками, якими користувався ПрАТ Шепетівський цукровий комбінат , товариство використовує без правовстановлюючих документів земельну ділянку за адресою м. Шепетівка, вул. Старокостянтинівське шосе, 31, кадастровий номер 6810700000:01:015:0037 (до поділу) на якій розташоване нерухоме майно згідно Свідоцтва на право власності САВ 954896 від 03.05.2012, у зв`язку з чим Шепетівською ОДПІ нараховано заборгованість зі сплати земельного податку та визначено, що ПрАТ Шепетівський цукровий комбінат зобов`язаний сплачувати земельний податок за користування вказаною земельною ділянкою.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04.02.2019 року, Приватне акціонерне товариство "Шепетівський цукровий комбінат" є власником комплексу загальною площею: 57801,8 кв.м. за адресою: Хмельницька область, м.Шепетівка, вул. Старокостянтинівське шосе, буд.31, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності САВ №954896 від 03.05.2012, яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Шепетівської міської ради №264 від 23.09.2010 року, дата державної реєстрації права власності: 19.05.2017 року.

ПрАТ "Шепетівським цукровим комбінатом" 09 листопада 2017 року була подана заява до Шепетівської міської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки площею 25,6787 га.

Рішенням XXXII сесії міської ради VII скликання від 21.12.2017 року № 16 було надано дозвіл товариству на виготовлення технічної документації щодо розподілу земельної ділянки площею 25,6787 га.

Представниками відділу з питань регулювання земельних відносин Управління житлово-комунального господарства та з питань регулювання земельних відносин Шепетівської міської ради у складі: Мазурець Н.М.; Чеханюк А.В., за участю представника ЗАЦ "Карат" Кочергіна О.П. 09.02.2018 року складено Акт обстеження земельної ділянки №21 в якому встановлено, що на земельній ділянці, яка знаходиться в м.Шепетівці по Старокостянтинівському шосе, 31, загальною площею 256787 кв.м., кадастровий номер 6810700000:01:015:0037, розміщений комплекс нежитлових будівель, якій на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.09.2010 року належать Публічному акціонерному товариству "Шепетівський цукровий комбінат". Земельна ділянка огороджена парканом, територія охороняється, вільного доступу не має, вхід на земельну ділянку через прохідну, яка виходить на Старокостянтинівському шосе. Станом на час обстеження земельної ділянки документи, що підтверджують право оренди вказаної земельної ділянки ПрАТ "Шепетівський цукровий комбінат" відсутні.

26 липня 2018 року рішенням ХLІІІ (позачергової) сесії Шепетівської міської ради VII скликання №6 затверджено територіальній громаді м.Шепетівки в особі Шепетівської міської ради технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок площею 256787 кв.м. по Старокостянтинівському шосе, 31 (кадастровий номер 6810700000:01:015:0037) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості на земельні ділянки: площею 247220 кв.м. (кадастровий номер 6810700000:01:015:0421); площею 9567 кв.м.(кадастровий номер 6810700000:01:015:0420) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Передано Приватному акціонерному товариству "Шепетівський цукровий комбінат" на умовах оренди сформовану земельну ділянку по Старокостянтинівському шосе, 31 (кадастровий номер 6810700000:01:015:0421) площею 247220 кв.м. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості строком на 5 років. Земельну ділянку площею 9567 кв.м. (кадастровий номер 6810700000:01:015:0420) залишено в комунальній власності територіальної громади м.Шепетівки. Зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Шепетівський цукровий комбінат" у місячний термін підписати договір оренди земельної ділянки та протягом 10 днів від підписання договору провести його державну реєстрацію.

31 липня 2018 року між Шепетівською міською радою (орендодавець) та ПрАТ "Шепетівський цукровий комбінат" (орендар) укладено договір оренди за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 6810700000:01:015:0421, яка розташована по Старокостянтинівському шосе, 31 в м.Шепетівка, Хмельницької області для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Земельна ділянка надана на підставі рішення XLIII (позачергової) сесії міської ради VII скликання від 26 липня 2018 року №6.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 247220 кв.м. Договір укладений на 5 років (до 26.07.2023 року)(п.2, 8 договору). Даний договір зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.08.2018 року.

Шепетівською міською радою було направлено на адресу відповідача претензію вих.№01-13/484 від 06.02.2019 року про сплату коштів, які ПрАТ "Шепетівський цукровий комбінат" зберіг без достатньої правої підстави за рахунок Шепетівської міської ради, як власника земельної ділянки комунальної форми власності по вул.Старокостянтинівське шосе, 31 в м.Шепетівка, а також лист №01-13/1376 від 09.04.2019 про сплату заборгованості, однак дана заборгованість відповідачем не погашена.

Шепетівська міська рада звернулася до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з ПрАТ "Шепетівський цукровий комбінат" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на загальну суму 4 413 777, 61 грн.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 24.12.19р. у справі №924/448/19 у позові Шепетівської міської ради до ПрАТ "Шепетівський цукровий комбінат" про стягнення 4 413 777, 61 грн. відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі №924/448/19 позов Шепетівської міської ради задоволено частково, стягнуто з ПрАТ Шепетівський цукровий комбінат на користь Шепетівської міської ради 3750791,40 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; 56261,87 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, в задоволенні решти позову відмовлено. Ухвалою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №924/448/19 касаційне провадження відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою ПрАТ- Шепетівський цукровий комбінат на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від та рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.12.2019 у справі №924/448/19 закрите.

За твердженням позивача, рішення суду у справі №924/448/19 призвело до подвійного стягнення з ПрАТ Шепетівський цукровий Комбінат коштів за користування земельною дліянкою площею 256787,0 кв.м. по вул. Старокостянтинівське шосе, 31 ум. Шепетівці. Хмельницької області (кадастровий номер 6810700000:01:015:0037) нарахованих за період з 10.05.2016 року по 10.04.2018 року, що стало наслідоком звернення з даною позовною заявою до Шепетівської міської ради про повернення безпідставно отриманих коштів у виді земельного податку за вказаний період.

Відповідно до Звітної Податкової декларації з плати за землю №1 від 19.02.2016 та Уточнюючої Податкової декларації з плати за землю №2 від 07.10.2016, з травня 2016 по грудень 2016 року Позивачем нараховано 157 310,16 грн. земельного податку (19 663.71 грн. х 8 місяців), сплата якого підтверджується платіжним дорученням AT КБ Приватбанк №4 від 16.03.2017. У відповідності до Звітної Податкової декларації з плати за землю №1 від 14.02.2017, за 2016 рік Позивачем нараховано 250 099,32 грн. земельного податку (20841,61 грн. х 12 місяців), сплата якого підтверджується платіжним дорученням AT КБ Приватбанк №4 від 16.03.2017 №13 від 23.03:2017, та платіжними дорученнями АБ Південний №69 від 26.04.2017. №78 від 24.05.2017, №49 від 26.06.2017, №271 від 27.07.2017. №535 від 23.08.2017. №820 від 25.09.2017 № 1184 від 25.10.2017, № 1597 від 27.11.2017, № 1757 від 22.12.2017.

Звітною Податковою декларацією з плати за землю №1 від 19.02.2018 та Уточнюючою Податковою декларацією з плати за землю №2 від 19.09.2018, з січня 2018 по квітень 2018 року Позивачем нараховано 83 225,84 грн. земельного податку (20 806,46 грн. х 4 місяців), сплата якого підтверджується платіжними дорученнями - АБ Південний №12625203 від 23.02.2018, №19153712 від 22.03.2018, №30816499 від 26".04.2018 та №38822641 від 23.05.2018.

Таким чином, за період з травня 2016 року по квітень 2018 року, ПрАТ Шепетівський цукровий комбінат нараховано та сплачено 490 635,32 грн. земельного податку за користування земельною ділянкою площею 256787,00 кв.м. кадастровий номер 6810700000:01:015:0037, на якій розташований об`єкт нерухомості по вул. Старокостянтинівське шосе, 31 у м. Шепетівці, Хмельницької області. Вказані грошові кошти зі сплати земельного податку надійшли на рахунки бюджету міста Шепетівка, що підтверджується відповіддю Шепетівського управління державної казначейської служби України Хмельницької області, на лист ПрАТ Шепетівський цукровий комбінат від 27.11.2020 №27/11 -1.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду:

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Так, плата за землю - це місцевий податок в складі податку на нерухоме майно, вона є обов`язковою до запровадження сільськими; селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад і в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів.

Податковий кодекс України регулює справляння плати за землю лише у двох її формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Власники земельних ділянок, власники земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки.

Згідно підпунктів 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті.269 ПК платниками земельною податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно з 287.7 статті 287 ПК (редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII, яка діє з 01.01.2015) при переході, права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням при будинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

В положеннях цієї ж норми в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року законодавець пов`язував обов`язок сплати податку за земельні ділянки з датою державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці.

Частинами 1, та 2 статті 120 ЗК встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні/ іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною, ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.

Доособи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності па житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або, споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа.

Обов`язок сплати цього податку для його платника у різні періоди часу був пов`язаний з різними подіями, а саме, до 01 січня 2015 року обов`язок виникав з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці, а після 01 січня 2015 року - з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

З огляну на викладене, а також те, що в період з травня 2016 року по квітень 2018 року, ПрАТ Шепетівський цукровий комбінат договір оренди щодо користування спірною земельною ділянкою не укладено, а Шепетівською міською радою за вказаний період стягнуто 3750791,40 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, у ПрАТ Шепетівський цукровий комбінат був відсутній обов`язок сплачувати земельний податок у вказаний період.

За положеннями ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжує такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

При вирішенні питання про можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України та кваліфікації спірних коштів як безпідставно набутих слід першочергово встановити, на якій правовій підставі вказані грошові кошти були набуті відповідачем.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як встановлено Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі №924/448/19 акт обстеження №21 від 09.02.2018 року земельної ділянки за адресою: м. Шепетівка, по Старокостянтинівському шосе, 31 (кадастровий номер 6810700000:01:015:0037) в даному випадку фіксує наявність об`єкту нерухомості відповідача - комплекс нежитлових будівель на вказаній земельній ділянці, що у сукупності із наявністю паркану по периметру земельної ділянки є достатньою підставою для висновку про наявність факту використання відповідачем такої земельної ділянки. Враховуючи вищевикладене, колегією суддів не встановлено, а матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування (на праві оренди) земельною ділянкою площею 256787,00 кв.м. (кадастровий номер 6810700000:01:015:0037) по вул. Старокостянтинівське шосе, 31 у м. Шепетівці, Хмельницької області, зокрема укладення договору оренди вказаної земельної ділянки з Шепетівською міською радою Хмельницької області та державної реєстрації такого права за період з 10.05.2016 року по 10.04.2018 року. Колегія суддів дійшла висновку, що Приватне акціонерне товариство Шепетівський цукровий комбінат користувалось земельною ділянкою площею 256787,00 кв.м. (кадастровий номер 6810700000:01:015:0037) по вул. Старокостянтинівське шосе, 31 у м. Шепетівці, Хмельницької області у період з 10.05.2016 року по 10.04.2018 року без достатньої правової підстави.

Згідно з ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012р. вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013р. зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012р. № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини та згідно з рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права.

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18), згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тому судове рішення у справі №924/448/19 не може бути поставлене під сумнів, а прийняте рішення не може йому суперечити, обставини, встановлені у цьому рішенні, не потребують доказування.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до ч. 1, 3, 5, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства." У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події. Аналогічні висновки наведені в Постанові Верховного суду від 15.10.2019 року у справі №910/7123/18, від 08.10.2019 року у справі №924/173/19, від 06.02.2020 у справі №910/13271/18.

За вказаних обставин, оскільки в Позивача був відсутній обов`язок сплачувати земельний податок в період з травня 2016 року по квітень 2018 року, за користування земельною ділянкою площею 256787,00 кв.м. кадастровий номер 6810700000:01:015:0037, на якій розташований об`єкт нерухомості по вул. Старокостянтинівське шосе, 31 у м. Шепетівці, Хмельницької області, а грошові кошти зі сплати земельного податку в розмірі 490 635,32 грн. Шепетівською міською радою набуто зазначені кошти без достатньої правової підстави за рахунок Позивача, і у Відповідача виник обов`язок по поверненню отриманого, відповідно до положень ст. 1212 ЦК України.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення 16009,50 грн. 3% річних, які нараховані за період з 24.06.2020 по 26.07.2021, та 45 629,08 грн. інфляційних втрат, які нараховані за період червень 2020-червень 2021року.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 646/14523/15-ц.

Тобто, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України обов`язок особи, яка користувалась майном без відповідних правових підстав щодо відшкодування доходів, одержаних з часу, коли вона дізналася про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При перерахунку заявлених до стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання судом встановлено, що правомірним є нарахування 16 009,50 грн. 3% річних, а тому вимоги позивача про стягнення 16 009,50 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

В частині нарахувань втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19).

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020р. у справі №905/21/19 зазначив, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Аналогічного висновку щодо механізму нарахування інфляційних втрат дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020р. у справі №918/631/19.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі №910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем втрат від інфляції за період червень-2020-червень 2021 , суд дійшов висновку, що останні заявлені в межах можливого розміру, а тому до стягнення з відповідача підлягає 45 629,08 грн. інфляційних втрат.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає за належне позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового бору у справі покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 231, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Шепетівської міської ради (Ідентифікаційний код: 74175421, Хмельницька обл., місто Шепетівка, вул. Островського, будинок 4) на користь Приватного акціонерного товариства Шепетівський цукровий комбінат (Ідентифікаційний код: 00373391, Хмельницька обл., м. Шепетівка, Старокостянтинівське шосе, 31) 490 635,32 грн. безпідставно збережених коштів земельного податку, 45 629,08 грн. інфляційних втрат , 16 009,50 грн. проценти річних, 8 284,11 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили, видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України. Повний текст рішення складений та підписаний 20.12.2021.

Суддя І.В.Заярнюк

Віддрук. 3 прим.: (всім рек. з пов. про вручення)

1 - до справи;

2 - позивачу - e-mail:

ІНФОРМАЦІЯ_1

3 -Відповідач: Шепетівська міська рада

e-mail: 04060789@mail.gov.ua