Постанова

від 21.12.2021 по справі 803/518/15-а

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 803/518/15-а пров. № А/857/19554/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Мельничук Б.Б.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Овчаров В.Г.;

від відповідача - Наумчик Р.П.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Державної митної служби України та Волинської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України та Волинської митниці Держмитслужби про скасування наказів про звільнення; поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (судді суду І інстанції: Лозовський О.А., Димарчук Т.М., Костюкевич С.Ф.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12 год. 25 хв. 23.09.2021р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 24.09.2021р.),-

В С Т А Н О В И В:

20.03.2015р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням поданих під час розгляду справи заяв про збільшення та уточнення позовних вимог, просив:

скасувати накази Міністерства доходів і зборів України № 139-о від 12.03.2015р. Про звільнення ОСОБА_1 та Ягодинської митниці Міндоходів № 32-о від 16.03.2015р. Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 139-о Про звільнення ОСОБА_1 ;

поновити ОСОБА_1 з 13.03.2015р. на посаді заступника начальника або на рівнозначній посаді у Волинській митниці Держмитслужби, як правонаступника Ягодинської митниці Міндоходів;

стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13.03.2015р. по 19.08.2021р. в розмірі 270317 грн. 98 коп. (Т.1, а.с.2-15; Т.2, а.с.79-82, 113-115).

Ухвалою суду від 10.06.2021р. допущено у справі заміну первісного відповідача Міністерства доходів і зборів України його правонаступником Державною митною службою України та первісного відповідача Ягодинську митницю Міндоходів - її правонаступником Волинською митницею Держмитслужби (Т.2, а.с.21-22).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2021р. заявлений позов задоволено частково;

визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України № 139-о від 12.03.2015р. Про звільнення ОСОБА_1 ;

визнано протиправним і скасовано наказ Ягодинської митниці Міндоходів № 32-о від 16.03.2015р. Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 139-о Про звільнення ОСОБА_1 ;

поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Волинської митниці Держмитслужби з 13.03.2015р.;

стягнуто з Волинської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 469422 грн. 18 коп.;

рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Волинської митниці Держмитслужби та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 5749 грн. 20 коп. допущено до негайного виконання;

в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (Т.2, а.с.123-132).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржили відповідачі Державна митна служба України та Волинська митниця Держмитслужби.

У своїй апеляційній скарзі відповідач Волинська митниця Держмитслужби, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити (Т.2, а.с.136-139).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позиція суду щодо невідповідності положень Закону України № 1682-VII від 16.09.2014р. Про очищення влади (надалі - Закон № 1682-VII) вимогам Конституції України є безпідставною, оскільки законодавством України передбачено чіткий порядок визнання законодавчих актів неконституційними, зокрема, це направлення письмового подання до Конституційного Суду України про визнання правового акту (його окремих положень) неконституційними, про визначення відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам ст.ст.157 і 158 Конституції України, конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України.

На момент прийняття спірних наказів та на дату звернення позивача до суду Конституційним Судом України не було визнано неконституційним Закон № 1682-VІІ або його окремі положення, так як і невизнані вказані положення неконституційними на теперішній час. Тому, при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 не може бути надано самостійної оцінки положенням Закону України Про очищення влади на предмет можливості їх застосування в силу того, наскільки ці правові норми відповідають Основному Закону, адже таку оцінку можна надати лише після постановлення Конституційним Судом України відповідного рішення.

З огляду на вказане, наказ Міністерства доходів і зборів України № 139-о від 12.03.2015р. Про звільнення ОСОБА_1 та наказ Ягодинської митниці Міндоходів № 32-о від 16.03.2015р. Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 139-о Про звільнення ОСОБА_1 є такими, що прийняті у повній відповідності до норм чинного законодавства, оскільки положення Закону № 1682-VII визначили конкретний порядок реалізації його норм.

Крім того, помилковим є поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Волинської митниці Держмитслужби, що не відповідає приписам ч.1 ст.235 КЗпП України, згідно якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку із повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Позивач не був переведений у встановленому порядку у Волинську митницю ДФС, яка є правонаступником Ягодинської митниці Міндоходів, у Волинську митницю Держмитслужби, яка є правонаступником Волинської митниці ДФС. Питання призначення на вказані посади згідно норм Закону України Про державну службу стосується виключних повноважень керівника органу доходів і зборів (митного органу). Зобов`язуючи відповідача прийняти рішення про поновлення позивача на посаді заступника начальника Волинської митниці Держмитслужби, а не заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів, суд фактично перебрав на себе функції відповідного органу та позбавив його можливості здійснювати належне обрання претендентів на зайняття вакантних посад у порядку, визначеному Законом України Про державну службу .

Також хибним є стягнення з Волинської митниці Держмитслужби середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.03.2015р. по 22.09.2021р., оскільки норми ч.2 ст.235 КЗпП України передбачають, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом не враховано, що саме представником позивача 06.12.2015р. подано до суду письмове клопотання про зупинення провадження у вказаній справі до вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень Закону України Про очищення влади та надання офіційного тлумачення положень цього Закону, яке було зупинено судом 06.04.2015р. та з ініціативи суду поновлено ухвалою від 21.05.2021р., що свідчить про затягування з вини позивача розгляду вказаної справи більше одного року.

У поданій апеляційній скарзі відповідач Державна митна служба України, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити (Т.2, а.с.152-157).

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що на момент прийняття оспорюваного наказу, на дату звернення позивача до суду та момент винесення рішення по справі Конституційним Судом України не було визнано норми Закону № 1682-VІІ неконституційними.

З огляду на зазначене, наказ Міністерства доходів і зборів України № 139-о від 12.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 прийнятий на виконання вимог Закону № 1682-VІІ, є правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Крім того, апелянт не погоджується із задоволенням позовних вимог щодо стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 469422 грн. 18 коп. Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, законодавець чітко встановив граничний термін - не більш як за один рік.

При цьому, судом першої інстанції не враховано, що саме позивачем 06.04.2015р. заявлено клопотання про зупинення провадження у вказаній справі до вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень Закону України № 1682-VІІ, надання офіційного тлумачення положень цього Закону та було зупинено судом відповідно до ухвали суду від 06.04.2015р.

Всупереч вищевказаному, судом першої інстанції безпідставно здійснено нарахування середньої заробітної плати за період з дати звільнення по дату прийняття рішення по справі, чим порушено норму матеріального права - ст.235 КЗпП України.

Представником позивача адвокатом Овчаровим А.В. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційні скарги, в якому останній вважає апеляційні скарги необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми діючого законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.2, а.с.202-211).

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданих скарг, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, з наступних підстав.

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду відповідачем не надано доказів вчинення конкретно позивачем правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Відтак, його вина у сприянні узурпації влади відповідачами жодним чином не доведена.

Наказ Міністерства доходів і зборів України № 139-о від 12.03.2015р. про звільнення позивача з посади заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів базується виключно на довідці про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі позивача, без доведення факту індивідуальної вини, а тому він не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, і, як наслідок, порушує закріплені Конституцією права позивача та підлягає скасуванню.

Виходячи з мети Закону № 1682-VII, на переконання суду, перш ніж застосовувати до позивача передбачені у цьому Законі заходи відповідальності, Міністерство доходів і зборів України зобов`язане було встановити особисту участь ОСОБА_1 та довести його вину у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.

Тобто, вина позивача повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.

Парламентська Асамблея Ради Європи в п.12 Резолюції 31096 (1996) відзначила, що люстраційні або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критерії стосовно того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановленим у кожному конкретному випадку.

На думку суду, приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 . Міндоходів України не врахувало основоположних принципів очищення влади, які визначені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України Про очищення влади є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заявленого позову.

Разом тим, правильно по суті вирішивши справу, суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 в період з 1994 року по 2015 рік перебував на різних посадах публічної служби в митних органах України.

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України № 1246-о від 05.11.2014р. ОСОБА_1 у порядку переведення з посади заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів був призначений на посаду заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів (Т.1, а.с.194).

16.10.2014р. набув чинності Закон України № 1682-VII від 16.09.2014р. Про очищення влади .

Як слідує з довідки заступника начальника відділу роботи з персоналом митниць управління кадрового забезпечення митниць Департаменту персоналу ДФС України про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, передбаченої Законом України Про очищення влади від 11.03.2015р., ОСОБА_1 у період з 04.06.2013р. по 06.11.2014р. займав посаду, передбачену ч.2 ст.3 Закону України Про очищення влади , а саме: заступник начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.

У вказаній довідці зазначено, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена ч.3 ст.1 Закону України Про очищення влади (Т.1, а.с.133).

На підставі п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України, Закону України Про очищення влади , довідки про результати перевірки, передбаченої законом України Про очищення влади , наказом голови Комісії з реорганізації Міндоходів № 139-о від 12.03.2016р. Про звільнення ОСОБА_1 , позивача звільнено з посади заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади (Т.1, а.с.16).

У свою чергу, наказом Ягодинської митниці Міндоходів № 32-о від 16.03.2015р. ОСОБА_1 оголошено наказ № 139-о від 12.03.2015р. Про звільнення ОСОБА_1 (Т.1, а.с.17).

В частині підставності рішень відповідачів про звільнення позивача в порядку Закону України Про очищення влади колегія суддів виходить з наступного.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України).

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст.24 Конституції України).

Згідно з ст.38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

У частині 2 ст.61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , який набрав чинності з 11.09.1997р., Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію ст.46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України № 1682-VII від 16.09.2014р. Про очищення влади , який набрав чинності 06.10.2014р.

Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (ч.ч.1 і ст.1 цього Закону).

Згідно з ч.3 ст.1 наведеного Закону протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до ч.5 ст.1 зазначеного Закону заборона, передбачена частиною 3 або 4 цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (ч.9 ст.1 цього Закону).

Частиною 6 ст.2 наведеного Закону визначено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

Згідно з п.8 ч.1 ст.3 зазначеного Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25.02.2010р. по 22.02.2014р. - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії За демократію через право (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м.Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м.Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21.04.2015р.) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).

У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел: 1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини; 2) прецедентного права національних конституційних судів; 3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи: - Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів № 1481 (2006); - Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем № 1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що люстрація застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

У зв`язку з цим, у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

У відповідності до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Статтею 8 Конвенції встановлено, що кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

Суди зобов`язані відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів згідно із законом означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.

Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до ст.27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання нею міжнародного договору.

17.10.2019р. Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі Полях та інші проти України (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24.02.2020р. набуло статусу остаточного, та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону України Про очищення влади , що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.

У цьому рішенні Європейський суд з прав людини вказав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли ОСОБА_3 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом України Про очищення влади заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли ОСОБА_3 був Президентом України (рішення у справі Полях та інші проти України , пункт 294).

Європейський суд з прав людини підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Законом України Про очищення влади . Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено презумпцію невинуватості та індивідуальну відповідальність . На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі Полях та інші проти України , пункти 72, 297).

Судом встановлено, що оскаржуваним наказом № 139-о від 12.03.2015р. ОСОБА_1 звільнений на підставі п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України, як такий, що у період з 21.11.2013р. по 22.02.2014р. займав посаду, передбачену ч.2 ст.3 Закону України Про очищення влади , зокрема з 04.06.2013р. по 06.11.2014р. працював на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.

Пунктом 7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України закріплено, що трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади .

При цьому, метою Закону України Про очищення влади є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.

Враховуючи мету цього Закону, на переконання колегії суддів, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі заходи відповідальності, Міністерство доходів і зборів України зобов`язано було встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.

Тобто, вина позивача повинна бути доведена відповідачами у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Під час розгляду справи відповідачами до суду не було надано жодних доказів вчинення конкретно позивачем вищезазначених правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь. Отже, його вина у сприянні узурпації влади не доведена.

Як встановлено під час судового розгляду, підставою для видання спірних наказів про звільнення позивача з посади першого заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів було те, що на час набрання чинності Закону № 1682-VII ОСОБА_1 сукупно більше одного року обіймав посади, визначені статтею 3 Закону № 1682-VII.

Застосувавши до ОСОБА_1 міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, відповідачі порушили норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяли не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.

Верховний Суд у постанові від 06.08.2020р. у справі № 826/680/16 зазначив, що відсутність у Законі України Про очищення влади процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених ч.3 ст.2 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017р.), що кореспондує положенням ч.2 ст.2 КАС України (у редакції, чинній після 15.12.2017р.).

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цьому зв`язку, Європейський суд з прав людини у справі Полях та інші проти України вказав на відсутність застосування індивідуального підходу під час здійснення люстраційної перевірки, що й лягло в основу постанови Верховного Суду № 817/3431/14 від 03.06.2020р.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що наказ Міністерства доходів і зборів України № 139-о від 12.03.2015р. Про звільнення ОСОБА_1 та наказ Ягодинської митниці Міндоходів № 32-о від 16.03.2015р. Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 139-о Про звільнення ОСОБА_1 не відповідають критеріям правомірності, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, винесені непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Під час розгляду справи відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довели правомірності своїх рішень.

Колегія суддів також вважає, що Міністерством доходів і зборів України при винесенні оскарженого наказу № 139-о від 12.03.2015р. не були дотримані принципи, за якими здійснюється очищення влади (люстрація), а саме: презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист.

За таких умов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ Міністерства доходів і зборів України № 139-о від 12.03.2015р. Про звільнення ОСОБА_1 та наказ Ягодинської митниці Міндоходів № 32-о від 16.03.2015р. Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 139-о Про звільнення ОСОБА_1 підлягають скасуванню як протиправні.

Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника або на рівнозначній посаді в Волинській митниці Держмитслужби, як правонаступника Ягодинської митниці Міндоходів, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 у силу вимог ч.1 ст.235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді першого заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів з 13.03.2015р.

Відповідно до офіційних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час розгляду справи судом діяльність Міністерства доходів і зборів України (код ЄДРПОУ 38516786) не є припиненою, вказаний суб`єкт владних повноважень перебуває в стані припинення. Частиною 2 ст.104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Оскільки, відповідно запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення такої юридичної особи не внесено, то позивач підлягає поновленню на посаді, яку займав до звільнення, тобто, на посаді заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів.

Така ж позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі № 826/16707/18, в якій касаційний суд наголосив на тому, що із аналізу норм ст.235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення факту незаконного звільнення, орган, який вирішує спір, поновлює особу на посаді, яку вона займала до звільнення.

Також позивач не був переведений у встановленому порядку у Волинську митницю ДФС, яка є правонаступником Ягодинської митниці Міндоходів, у Волинську митницю Держмитслужби, яка є правонаступником Волинської митниці ДФС. Питання призначення на вказані посади згідно норм Закону України Про державну службу стосується виключних повноважень керівника органу доходів і зборів (митного органу).

Щодо стягнення з Волинської митниці Дермитслужби на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2015р. по день поновлення на роботі, то колегія суддів враховує наступне.

06.04.2015р. за клопотанням представника позивача судом зупинено провадження в адміністративній справі № 803/518/15-а до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про очищення влади (Т.1, а.с.209-211, 237-238).

21.05.2021 року, з ініціативи суду, поновлено провадження в адміністративній справі у зв`язку з тим, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що адміністративна справа розглядалась більше одного року за відсутності вини позивача, оскільки представником позивача було лише подано клопотання про зупинення провадження, рішення про зупинення провадження у справі прийнято власне судом, а відтак позивачу слід виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за весь час розгляду справи по суті.

Помилкове або безпідставне задоволення клопотання про зупинення провадження у справі не може покладатися у вину позивача, який скористався своїм процесуальним правом на звернення до суду із відповідним клопотанням, при цьому будь-яких ознак зловживання процесуальними правами відповідно до приписів ст.45 КАС України такі дії позивача не містять.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України Про оплату праці визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.

Згідно постанови КМ України № 100 від 08.02.1995р. Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п.5 вказаного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної та розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 цього Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 вказаного Порядку).

Таким чином, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.

З довідки Волинської митниці ДФС № 5/44-761 від 02.04.2015р. слідує, що позивачу за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за січень, лютий 2015 року, нараховано заробітну плату на загальну суму 4599 грн. 39 коп. за фактично відпрацьовані 16 робочих дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становив 4599 грн. 39 коп./16 робочих дні = 287 грн. 46 коп. (Т.1, а.с.196).

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу в межах одного року, починаючи з 13.03.2015р. (наступний день після звільнення) і по 23.09.2021р. становить 1633 дні.

Звідси, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно складає 1633 дні х 287 грн. 46 коп. = 469422 грн. 18 коп.

Відповідно до ч.3 п.3 розділу ІІІ вказаного Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).

Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Крім того, утриманням податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування покладається на відповідача.

Разом з тим, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Державної митної служби України є помилковою, оскільки органом, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 є Волинська митниця Держмитслужби, як правонаступник Ягодинської митниці Міндоходів, а тому позовна вимога в цій частині підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.03.2015р. по 23.09.2021р. в розмірі 469422 грн. 18 коп. підлягає стягненню на користь позивача з Волинської митниці Держмитслужби.

Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З врахуванням наведеного рішення в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та присудження виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 5749 грн. 20 коп. підлягає до негайного виконання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак помилково застосував норми матеріального права (допустив незастосування закону, який підлягав застосуванню) та порушив норми процесуального права, через що оскаржуване рішення суду слід змінити, виклавши резолютивну частину в новій редакції, із врахуванням висновків апеляційного суду.

В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг належить покласти на апелянтів Державну митну службу України та Волинську митницю Держмитслужби.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.п.1, 2 ч.1 ст.315, ст.316, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Державної митної служби України та Волинської митниці Держмитслужби задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2021р. в адміністративній справі № 803/518/15-а змінити, виклавши резолютивну частину судового рішення в наступній редакції:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства доходів і зборів Україна № 139-о від 12.03.2015р. Про звільнення ОСОБА_1 .

Визнати протиправним і скасувати наказ Ягодинської митниці Міндоходів № 32-0 від 16.03.2015р. Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів Україні від 12.03.2015 № 139-о Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів (правонаступником якої є Волинська митниця Держмитслужби), починаючи з 13 березня 2015 року.

Стягнути з Волинської митниці Держмитслужби (44350, Волинська обл., Любомльський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, буд.13, ідентифікаційний код 43350888) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13.03.2015р. по 23.09.2021р. в загальному розмірі 469422 (чотириста шістдесят дев`ять тисяч чотириста двадцять два) грн. 18 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Ягодинської митниці Міндоходів (правонаступником якої є Волинська митниця Держмитслужби) та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 5749 грн. 20 коп. допустити до негайного виконання. .

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на апелянтів Державну митну службу України та Волинську митницю Держмитслужби.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складання повного тексту судового рішення: 22.12.2021р.