Рішення

від 21.12.2021 по справі 489/888/20

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

справа № 489/888/20 провадження №2/489/197/21

РІШЕННЯ

Іменем України

21 грудня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

секретаря судового засідання Єлишевої А.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельянова Олена Валеріївна, про визнання договору житлового будинку та земельної ділянки недійсним і скасування запису про державну реєстрацію права власності ,

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки під ним по АДРЕСА_1 , що був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 09.06.2016 та посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою О.В., а також скасувати запис про державну реєстрацію права власності на майно за ОСОБА_2 .

В своєму позові посилається на те, 10.12.2013 позивач вперше передав ОСОБА_4 в присутності його сина 23 000,00 дол. США в борг, про що ОСОБА_4 написав розписку. Коли в обумовлений строк борг не було повернуто, ОСОБА_4 повідомив позивача, що віддасть йому борг як тільки продасть свій бізнес. В другій половині квітня 2016 року ОСОБА_4 , не повернувши борг за договором від 10.12.2013, знову звернувся до нього з проханням надати короткострокову позику в розмірі 28 000,00 дол. США строком на один місяць, пообіцявши, що у травні 2016 року поверне йому обидві позики, про що написав дві розписки від 20.04.2016, однією з яких підтвердив свої боргові зобов`язання 2013 року. ОСОБА_4 сказав, що гарантує повернення боргу за розписками своїм майном: будинком та земельною ділянкою, на якій він розташований, які знаходяться в його одноосібній власності. Однак, в обумовлений сторонами строк кошти за борговими розписками знову не повернув, у зв`язку з чим позивач написав претензію 15.05.2016, яку вручив ОСОБА_4 16.05.2016 та отримав того ж дня письмову відповідь про неможливість через фінансові проблеми повернути борг до 30.05.2016 з проханням надати йому строк три місяці для повернення боргу до 30.08.2016.

Починаючи з жовтня 2016 року, позивач неодноразово телефонував ОСОБА_4 , зустрічався з ним, вимагаючи повернення боргу, проте останній знову просив почекати, оскільки з ним досі не проведено остаточний розрахунок за продаж бізнесу. А тому кошти він не може повернути не з своєї вини, борг він визнає та гарантує його повернення своїм майном.

Зважаючи на давні дружні стосунки, позивач вірив ОСОБА_4 та погоджувався чекати, не подавав позов про примусове стягнення боргу та звернення стягнення на майно боржника.

В 2018 році позивач дізнався, що ще у 2016 році ОСОБА_4 подарував житловий будинок разом із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 своїй на той час дружині - ОСОБА_2 , яка є відповідачем у справі, іншої власності на той час ОСОБА_4 не мав.

Позивач звернувся до ОСОБА_4 за поясненнями та при особистій зустрічі останній повідомив, що він дійсно укладав у 2016 році договір дарування свого майна ОСОБА_5 з метою недопущення звернення на таке майно стягнення боргу, сподіваючись на те, що отримає залишок коштів за продаж бізнесу, яких повинно було вистачити для повернення боргу позивачу. Наголосив, що не відмовляється від боргових зобов`язань і 10.10.2018 знову написав розписку позивачу про отримання ним коштів у позику на загальну суму 51 000,00 дол. США.

ОСОБА_4 сказав позивачу, що перед укладенням договору дарування у них з ОСОБА_5 була домовленість про продаж будинку та купівлю для себе іншого житла у випадку відсутності грошових коштів для повернення боргу, проте пізніше остання подала до нього позов про розірвання шлюбу та виселення з будинку, не збираючись виконувати таку домовленість.

У зв`язку з цим 18.09.2018 ОСОБА_4 подав позов до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки під ним по АДРЕСА_1 , де ОСОБА_1 був зазначений як свідок, проте пізніше ОСОБА_4 відкликав такий позов, посилаючись на домовленість між відповідачами щодо купівлі ОСОБА_4 за кошти ОСОБА_5 трикімнатної квартири, про що остання надала письмові гарантії.

Відповідач ОСОБА_4 знову пообіцяв позивачу, що віддасть йому таку квартиру та інше майно в рахунок оплати боргу, просив його ще почекати. У листопаді 2019 року позивач дізнався від сина ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , що колишня дружина його батька викрала в останнього документи, що стосувалися її зобов`язання купити ОСОБА_4 квартиру.

За такого, оскільки ОСОБА_4 , взявши у ОСОБА_1 в борг значну грошову суму, подарував своїй колишній дружині за договором дарування майно, яке являлося гарантією повернення ним боргу, та такий договір дарування був укладений між відповідачами одразу після пред`явлення претензії щодо повернення боргу, з метою приховування такого майна від позивача як позикодавця та уникнення реалізації належного позичальнику майна у рахунок погашення боргу за договором позики, то такий договір дарування є фіктивним та має бути визнаний судом недійсним.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив задовольнити позов.

10.07.2020 до суду надійшов відзив представника ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , в якому посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову. Стверджувала, що наміри сторін договору дарування були реальними. Так, у зв`язку з відсутністю у неї будь-якого боргу перед позивачем у неї був відсутній умисел на укладення фіктивного правочину. При цьому, ОСОБА_4 , маючи боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 , подарував житловий будинок та земельну ділянку під ним по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , оскільки відповідачі ще на початку 2016 року домовились припинити подружні відносини та залишити їх спільного сина - ОСОБА_7 з матір`ю, тому ОСОБА_4 , також не маючи умислу на укладення фіктивного правочину, у такий спосіб забезпечив утримання свого молодшого сина. Вважає, що додані до позову розписки, претензія та відповідь на неї не є належними, допустимими та достовірними доказами, оскільки фактично складені у 2018 році після звернення нею до суду із позовом про розірвання шлюбу та були направлені на позбавлення її права власності на все майно. Так, розписки 2013 та 2016 року ідентичні за способом оформлення, почерком і змістом, а сума в розписці від 20.04.2016 містить дані про отримання не 28 000,00 дол. США, а їх еквіваленту, що не відповідає курсу Національного банку України 2016 року.

Відповідач ОСОБА_4 23.09.2020 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що подарував ОСОБА_5 спірний будинок щоб забезпечити їх спільного сина ОСОБА_7 житлом на майбутнє.

У відповіді на відзив відповідача ОСОБА_5 , яку подано суду 02.09.2020, позивач просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на необґрунтованість її доводів стосовно добросовісності відповідачів при укладенні оспорюваного договору дарування одразу після пред`явлення претензії про повернення боргу, а також безпідставності заперечень щодо укладених договорів позики, що підтверджені розписками, за якими вона не була стороною.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2020 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено її розгляд у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 30.07.2020, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 10.11.2020, задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 09.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельяновою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 389 та земельну ділянку, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 4810136900:04:073:0020, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 09.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельяновою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 389.

Ухвалою суду від 11.02.2021 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову у вказаній справі.

Ухвалою від 13.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, що не перешкоджає розгляду справи.

Третя особа - приватний нотаріус у поданій 16.12.2020 заяві розгляд справи просила здійснювати за її відсутності та прийняти рішення відповідно до діючого законодавства.

Вислухавши присутніх учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 10.12.2013 ОСОБА_1 надав ОСОБА_4 позику у розмірі 23 000,00 дол. США на чотири місяці до квітня 2014 року з процентами у розмірі 20 річних, про що останній написав боргову розписку (а.с.28 т. 1).

20.04.2016 ОСОБА_1 надав ОСОБА_4 безвідсоткову позику у розмірі 728 000,00 грн., що еквівалентно 28 000,00 дол. США, на строк до 2019 року (а.с.29 т. 1).

При цьому, не повернувши борг за розпискою від 10.12.2013, ОСОБА_4 20.04.2016 визнав свої боргові зобов`язання, додатково написавши розписку, зі змісту якої вбачається, що станом на 20.04.2016 він має борг перед ОСОБА_1 у розмірі 23 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути через місяць до кінця травня 2016 року (а.с.30 т. 1)

В обумовлений в розписці від 20.04.2016 сторонами строк - до кінця травня 2016 року кошти у розмірі 23 000,00 дол. США не були повернуті ОСОБА_4 ОСОБА_1 . Так само не повернуті йому і кошти за розпискою від 20.04.2016 у розмірі 728 000,00 грн., що еквівалентно 28 000,00 дол. США, що ОСОБА_4 не заперечується.

При цьому, 15.05.2016, тобто раніше строків, що були погоджені сторонами у розписках від 20.04.2016 (на 23 000,00 дол. США - до кінця травня 2016 року та на 728 000,00 грн., що еквівалентно 28 000,00 дол. США - до 2019 року ), позивач написав претензію ОСОБА_4 , в якій зазначив про надання ним коштів за розписками від 10.12.2013 у розмірі 23 000,00 дол. США та 20.04.2016 у розмірі 28 000,00 дол. США та послався, що згідно їх домовленості кошти повинні бути повернуті ОСОБА_4 на першу вимогу ОСОБА_1 . У зв`язку з фінансовими обставинами, що склалися, просив в строк до 30.05.2016 повернути йому всю суму боргу у розмірі 51 000,00дол. США, попередивши ОСОБА_4 , що у разі відмовити повернути борг, він буде вимушений звернутися до суду щодо примусового стягнення заборгованості (а.с.31 т. 1).

Вказану претензію ОСОБА_1 вручив ОСОБА_4 16.05.2016, про свідчить його розпис у ній. Того ж дня ОСОБА_4 надав позивачу письмову відповідь про неможливість через фінансові проблеми повернути борг до 30.05.2016 з проханням надати йому строк три місяці для повернення боргу до 30.08.2016 (а.с.32).

Згідно договору про відступлення шляхом купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 30.05.2016 ОСОБА_4 передав у власність покупця -ТОВ Пріста Рісайклінг-Україна в особі ОСОБА_8 , частку, що становить 25% статутного капіталу ТОВ Пріста Рісайклінг-Миколаїв . Ціна продажу цієї частки склала 2 050 000,00 грн. та сторони домовились, що розрахунок буде проведено у безготівковому порядку протягом п`яти робочих днів з дати державної реєстрації статуту товариства в новій редакції.

При цьому, ані у травні 2016 року, ані на час розгляду справи кошти ОСОБА_1 за розписками у розмірі 51 000,00 дол. США ОСОБА_4 не повернуті, що ним не заперечується. В судовому засіданні ним підтверджено, що кошти передавались у дол. США у м. Очакові, та не були повернуті ОСОБА_1 , бо відповідачі купили (погасили борг перед АТ ПриватБанк ) квартиру по АДРЕСА_3 та машину.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.02.2020 на підставі договору дарування від 09.06.2016, що посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою О.В., ОСОБА_4 подарував на той час своїй дружині - ОСОБА_5 житловий будинок разом із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30046352 від 14.06.2016) (а.с.21 т. 1).

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24.07.2018 шлюб між відповідачами, що був укладений 15.03.2006, розірвано.

18.09.2018 ОСОБА_4 звертався до Ленінського районного суду міста Миколаєва до ОСОБА_5 із позовом про визнання договору дарування житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 недійсним із застосуванням наслідків недійсності договору, скасування державної реєстрації. Як на підставу позовних вимог посилався, що оспорюваний договір дарування від 09.06.2016 був укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах для нього, саме через запозичення ним коштів у ОСОБА_1 у розмірі 51 000,00 дол. США та хвилювання про можливе подальше звернення стягнення на це майно, тому вони з відповідачем, що на той час була його дружиною, вирішили формально позбавити його права власності на це майно (а.с.25-27 т. 2).

10.10.2018 ОСОБА_4 знову підтвердив свої боргові зобов`язання перед ОСОБА_9 у розмір 51 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути на першу вимогу позикодавця. В розписці вказано, що вона є діє до повного повернення позичальником взятих в борг грошових коштів. (а.с.33 т.1).

Згідно з частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Дарувальник, який є позичальником (боржником) за договорами позики, (строк виконання за розпискою від 20.04.2016 на суму 23 000,00 дол. США, настав 31.05.2016), та відчужує майно на підставі безвідплатного договору (09.06.2016) на користь своєї тодішньої дружини після пред`явлення до нього претензії позикодавця (16.05.2016) щодо повернення сум позики за розписками, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно позикодавця, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси позикодавця і направлений на недопущення звернення стягнення на майно позичальника (боржника). Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17. Велика палата Верховного Суду сформулювала підхід з урахуванням допустимості конкуренції підстав недійсності. За цим підходом, допускається кваліфікація фраудаторного правочину (правочин, що вчинений боржником на шкоду кредитору) як:

- фіктивного;

- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом;

- такого, що порушує публічний порядок.

Загальні засади цивільного права мають фундаментальний характер. Й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні принципи є, по суті, нормами прямої дії.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Також при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК).

А приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання (удового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

За висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із ОСОБА_5 , за яким ОСОБА_4 відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Отже, навіть реальне виконання сторонами спірного правочину не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своєю на той час дружиною відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.

В судовому засіданні ОСОБА_4 підтвердив обставини та факти надання йому ОСОБА_1 у позику грошових коштів у загальному розмірі 51 000,00 дол. США за борговими розписками, підтвердив неповернення таких коштів через купівлю (погашення боргу перед АТ ПриватБанк ) квартири по АДРЕСА_3 та машини.

Пояснення відповідача ОСОБА_5 , надані в судовому засіданні були суперечливими, проте і вона підтвердила, що не дивлячись на те, що обставини отримання її колишнім чоловіком коштів їй невідомі, вона не заперечує, що кошти, які були сплачені нею за погашення заборгованості перед АТ КБ ПриватБанк , в забезпечення виконання якого була передана квартира по АДРЕСА_3 , були отримані від ОСОБА_1 . Вона наполягала, що в неї є документ, що підтверджує погашення заборгованості за розписками, які сплатила фірма її колишнього чоловіка через місяць після продажу бізнесу, проте такі докази суду надані не були, тим більше, що сам позичальник ОСОБА_4 , визнав, що позика ним не погашена. Також вона не заперечувала, що зустрічалась з ОСОБА_1 та пропонувала йому віддати квартиру по АДРЕСА_3 в рахунок погашення боргових зобов`язань ОСОБА_4 , тобто розуміла про можливе звернення стягнення на майно ОСОБА_4 , у разі пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості за розписками і його виконання. В одних з своїх пояснень в судовому засіданні ОСОБА_5 визнала, що попросила свого колишнього чоловіка подарувати їй будинок із земельною ділянкою, щоб їх спільному сину ОСОБА_7 хоч щось залишилось, оскільки бізнес, який ОСОБА_4 продав, він спочатку передав у фактичне володіння свого сина від першого шлюбу - ОСОБА_10 , хоч і вона приймала участь у створенні такого бізнесу. Проте, на думку суду, такі пояснення щодо бажання залишити майно спільному сину відповідачів, також підтверджують їх пересторогу при укладенні оспорюваного договору щодо можливого стягнення на майно, що належало боржнику-позичальнику ОСОБА_4 після того як до нього була пред`явлена претензія щодо повернення ним позики.

За такого, ОСОБА_4 , маючи заборгованість перед ОСОБА_1 за договорами позики (розписками) у загальному розмірі 51 000,00 дол. США та будучи обізнаним про пред`явлення до нього претензії 16.05.2021 щодо повернення позики, що ним добровільно не виконано, при укладенні 09.06.2016 договору дарування своїй на той час дружині, він не був абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, оскільки його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїм кредитором (позикодавцем).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним спірного правочину суд враховує, що: 1) ОСОБА_4 відчужив належні йому житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 менше ніж через місяць після пред`явлення йому претензії про погашення заборгованості у розмірі 51 000,00 дол. США і зазначена заборгованість не була ним погашена; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь його тодішньої дружини; 4) на той момент інше нерухоме майно у ОСОБА_4 було відсутнє.

Суд частково погоджується з доводами відповідача ОСОБА_5 , що відчужене їй ОСОБА_4 за спірним договором майно не було гарантією боргових зобов`язань її колишнього чоловіка, оскільки доказів, що воно не передавалось у забезпечення зобов`язань ОСОБА_4 перед позивачем матеріали справи не містять. Проте це не свідчить про неможливість кваліфікації договору дарування від 09.06.2016 як фраудаторного правочину, оскільки він вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_4 як позичальник за невиконаними договорами позики діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам ОСОБА_1 , оскільки відчуження належного ОСОБА_4 за договором дарування від 09.06.2016 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення позикодавцем в майбутньому на його майно як боржника.

З урахуванням наведених висновків суду, позов в частині визнання договору дарування від 09.06.2016 недійсним правочину підлягає задоволенню.

Що стосується вимог в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 за договором дарування, як наслідку недійсності правочину, то вони не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16.01.2020 (ще до пред`явлення позову від 21.02.2020), статтю 26 Закону України Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у редакції, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої якої відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

За змістом статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За такого, оскільки редакція Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на час подачі позову не передбачає можливості скасування запису про державну реєстрацію права, та більш того вимоги щодо скасування державної реєстрації взагалі є передчасними, зокрема, суду не надано доказів, що в ній відмовлено, а таке скасування буде проведено державним реєстратором на підставі визнаного судом недійсним договору. Тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Так як позов було забезпечено ухвалою суду від 30.07.2020 по справі № 489/888/20 (провадження № 2-з/489/49/20) та позовні вимоги задоволено частково, відповідно на підставі частини сьомої статті 158 ЦПК України заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Враховуючи наведені висновки суду, відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати слід розподілити пропорційно до задоволених вимог шляхом стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_1 840,80 грн. судового збору (за вимогу про визнання договору дарування недійсним) та 420,00 грн. за забезпечення позову, по 630,40 грн. з кожного.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору житлового будинку та земельної ділянки недійсним і скасування запису про державну реєстрацію права власності - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування від 09 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 як дарувальником та ОСОБА_5 як обдарованою, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою Оленою Валеріївною, за реєстровим № 389.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1260,80 грн., з кожного по 630,40 (шістсот тридцять гривень 40 коп .).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30.07.2020 по справі № 489/888/20 (провадження № 2-з/489/49/20) шляхом накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку за цією адресою, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_9 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

відповідач: ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 .

третя особа : приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельянова Олена Валеріївна, місцезнаходження: АДРЕСА_6 .

Повний текст судового рішення складено 23.12.2021.

Суддя І.В.Коваленко