Рішення

від 01.12.2021 по справі 183/6631/20

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/6631/20

№ 2/183/1617/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

в с т а н о в и в:

30 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Ухвалою суду від 30 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачу було надано строк для усунення недоліків заяви.

10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в новій редакції, згідно якої усунув недоліки первісної заяви.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що з 10 грудня 2007 року його було прийнято на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс на посаду енергетика.

Під час його знаходження у трудових відносинах з відповідачем з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата в розмірі 66 849,00 грн. Вказана сума заборгованості позивачу відома зі слів бухгалтера підприємства, що підтверджується роздруківкою обліку сум заробітної плати співробітників, що міститься в комп`ютерній базі відповідача ТОВ ВКФ Курс .

При цьому, довідку про розмір заборгованості відповідач не надає, зокрема останній відмовився видати позивачу копію наказу про прийняття на роботу та звільнення.

У зв`язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 66 849,00 грн.

Ухвалою суду від 10 грудня 2020 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року зобов`язано відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс надати на адресу суду належним чином завірені копії документів, а саме: наказ про прийняття на роботу ОСОБА_1 ; наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи; довідку про розмір середньоденної та середньомісячної заробітної плати помісячно, а також довідку про розмір заборгованості по заробітній платі на день звільнення ОСОБА_1 окремо за кожний місяць.

Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року вказані докази тимчасово вилучено у Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс у зв`язку з невиконанням відповідачем ухвали суду про витребування доказів . Дана ухвала суду направлена для примусового виконання до Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

14 квітня 2021 року Новомосковським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на виконання ухвали суду від 08 лютого 2021 року надано наступні документи відповідача: наказ (розпорядження) № Кр000000015-0000000014 від 31 березня 2011 року про прийняття на роботу ОСОБА_1 ; заяву позивача ОСОБА_1 про звільнення з роботи за власним бажанням від 26.02.2021 року; наказ № 48-У від 26.02.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням; довідку про заборгованість із виплати заробітної плати від 09.04.2021 року за вих. № 09/04-3; довідку № Кр 000000001 від 05.04.2021 року про нараховану та виплачену заробітну плату за період з 01.04.2011 року по 26.02.2021 року, а також заяву ОСОБА_1 від 01.04.2020 року про надання відпустки без збереження заробітної плати на період встановленого рішенням КМУ на території України карантину.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, уточнив, що відповідачем не було виплачено заробітну плату за періоди червень-серпень 2018 року, жовтень-грудень 2019 року, січень-березень 2020 року. В подальшому звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність, зокрема у разі повторної неявки відповідача в судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,причин неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи наведене, су3дом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши наявні у справі письмові докази, дійшов такого висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що з 10 грудня 2007 року позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс (наказ № Кр000000015-0000000014 від 31 березня 2011 року) та 26 лютого 2021 був звільнений з займаної посади енергетика за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України згідно наказу № 48-У від 26 лютого 2021 року, зазначене підтверджується копією трудової книжки заповненої 29 серпня 1959 року.

Положеннями статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: угода сторін.

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні посилався на те, що відповідачем йому не було виплачено заробітну плату за періоди червень-серпень 2018 року, жовтень-грудень 2019 року, січень-березень 2020 року .

Згідно довідки ТОВ ВКФ Курс від 09 квітня 2021 року за вих. № 09/04-3 вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді токаря з 10 грудня 2007 року по 26 лютого 2021 року. Станом на 26 лютого 2021 року, тобто на день звільнення, заборгованість по заробітній платі відсутня.

У відповідності до довідки ТОВ ВКФ Курс № Кр 000000001 від 05.04.2021 року про нараховану та виплачену заробітну плату за спірні періоди, відображені відомості про нарахування її розмірів, які підлягали до виплати, а саме:

-червень-серпень2018 року по 3 780,00 грн.;

-жовтень-грудень 2019 року по 4 250,00 грн.;

-січень-березень 2020 року по 3 904,25 грн., що разом складає 38 640,00 грн. В той же час, починаючи з 01 квітня 2020 року заробітна плата позивачу ОСОБА_1 не нараховувалась.

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог, суд застосовує до спірних правовідносин наступні норми права.

Так, Конституція України гарантує право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначної законом.

Приписами ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. ст. 1 Закону України Про оплату праці визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У відповідності до ст. 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином , заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Приписами ст.115 КЗпП України та ст.24 Закону України Про оплату праці визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до ст. 110 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Аналогічна норма міститься у статті 30 Закону України Про оплату праці , яка доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що на власнику або уповноваженому ним органі лежить обов`язок в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Приписами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19) зроблено висновок, що згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум .

При цьому, суд критично ставиться до інформації, зазначеної відповідачем у вказаних довідках в частині фактичної виплати заробітної плати зогляду на наступне.

Згідно з вимогами ст. 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996-IV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Частиною першою, сьомою статті 9 вказаного Закону № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Отже, враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ч. 2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд звертає увагу, що відповідачем ТОВ ВКФ Курс не надано первинних бухгалтерських документів (виписки з банківських рахунків про перерахування коштів, відомості на отримання заробітної плати, зокрема платіжні доручення тощо), які б підтверджували інформацію, відображену у довідках відповідача.

Оскільки інформація, відображена у довідках повністю залежить від волевиявлення відповідача та не підтверджена жодним документом за підписом самого працівника або печаткою незаінтересованої сторони (банківської, фінансової установи тощо), суд вважає що зазначені довідки про нараховану та виплачену позивачу заробітну плату не можуть бути належним засобом доказування факту відсутності заборгованості по заробітній платі.

Суд зауважує, що відповідачем на виконання приписів ст.ст. 12, 81 ЦПК України окрім довідок про виплату заробітної плати та відсутність заборгованості, які судом визнані неналежними доказами, не надано жодного доказу на підтвердження факту виплати позивачу заробітної плати за спірний період.

Крім того, на підтвердження розміру заборгованості по заробітній платі в сумі 66 849,00 грн. позивачем ОСОБА_1 надано роздруківку обліку сум заробітної плати співробітників, що видана бухгалтером підприємства, в той же час, суд не може її прийняти в якості належного та допустимого доказу, оскільки остання не містить відомостей про те, хто та коли її видав, зокрема не містить підпису уповноваженої особи, її даних, а також печатки підприємства .

У зв`язку з наведеним, враховуючи факт перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, а також відсутність відомостей про виплату заробітної плати позивачу за періоди червень-серпень 2018 року, жовтень-грудень 2019 року, січень-березень 2020 року, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути заборгованість по заробітній платі за вказаний період в розмірі 38 640,00 грн.

Суд зауважує, що зазначена сума заборгованості підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів відповідно до приписів ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України.

Крім того, судом встановлено, що 01 квітня 2021 року позивачем ОСОБА_1 власноручно написана заява про надання останньому відпустки без збереження заробітної плати на період встановленого рішенням КМУ на території України карантину з 01 квітня 2020 року по 24 квітня 2020 року включно або іншої, більш пізньої дати закінчення оголошеного карантину у продовження його строку рішенням КМУ.

Так, на момент звільнення позивача, запроваджений карантин Кабінетом Міністрів України не скасовано, в той же час відомостей про те, що у період з 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 виконував обумовлену трудовим договором роботу позивачем не надано, зокрема такі відомості відсутні у документах відповідача.

Як зазначалося вище, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19) зроблено висновок, що згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум .

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, починаючи з 01 квітня 2020 року по день звільнення, тобто 26 лютого 2021 року, оскільки вони необґрунтовані та належними доказами не підтверджені.

При цьому, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Тому аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з чим, з відповідача на користь держави належить стягнути судові витрати у розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.116КЗпП України, Законом України Про оплату праці ,ст.ст. 2, 4, 12, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс про стягнення заборгованості по заробітній платі, - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за періоди червень-серпень 2018 року, жовтень-грудень 2019 року, січень-березень 2020 року в розмірі 38 640,00грн. ( тридцять вісім тисяч шістсот сорок грн. 00 коп.).

Суми, що підлягають стягненню, визначені без сум утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заборгованості по заробітній платі в межах суми платежу за один місяць.

В задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс на користь держави судові витрати в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Курс , код ЄДРПОУ 13424434, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Зіни Білої, буд. 69-В.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 01 грудня 2021 року.

Суддя Д. І. Городецький