Постанова

від 21.12.2021 по справі 487/10134/14-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.12.21

22-ц/812/2346/21

Провадження № 22-ц/812/2346/21 Головуючий суду першої інстанції Щербина С.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2021 року м. Миколаїв Справа: 487/10134/14-ц

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Біляєвій В.М.,

за участю прокурора - Григорян Е.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2021 року, постановлену під головуванням судді Щербини С.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якої складений 07 червня 2021 року, за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у цивільній справі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним Державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки до комунальної власності,

В С Т А Н О В И В:

11 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про визнання виконавчого листа № 487/10134/14-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 23 червня 2020 року, таким, що не підлягає виконанню.

Доводи заяви мотивовано тим, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2016 року було відмовлено в задоволенні позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави (далі - прокурор) до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, повернення земельної ділянки до комунальної власності.

14 березня 2017 року постановою Миколаївського апеляційного суду, залишеною в силі судом касаційної інстанції, зазначене рішення місцевого суду було скасовано, з постановленням нового про задоволення позову.

23 червня 2020 року Заводський районний суд м. Миколаєва видав виконавчий лист, в якому зазначено: стягувач - Миколаївська міська рада; рішення набрало законної сили - 14 березня 2017 року; строк пред`явлення до виконання - три роки.

14 липня 2020 року Заводський ВДВС м. Миколаєва отримав заяву першого заступника прокурора Миколаївської області (далі - прокурор) про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим відповідачу та 16 липня 2020 року старший державний виконавець Головін О.Ю. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62577648 за заявою прокурора.

Скаржник наголошувала на тому, що суд першої інстанції не мав повноважень видавати виконавчий лист у справі з огляду на те, що рішення про задоволення позову було прийнято судом апеляційної інстанції.

Оскільки на день видачі виконавчого листа не розпочато функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів до спірних відносин застосовуються правила підпункту 17.1 підпункту 17 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, а не правила частини 1 статті 431 ЦПК України (є не чинними).

Також зазначала, що у виконавчому листі зазначений трирічний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Між тим, згідно частини 1 статті 12 Закону України Про виконавче провадження виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган можуть бути пред`явлені до виконання протягом трьох місяців.

В цій справі відповідний строк був розпочатий 15 березня 2017 року, а тому тримісячний строк сплинув 15 червня 2017 року, а трирічний - 15 березня 2020 року. Отже, суд видав виконавчий лист поза межами строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Крім того, скаржник вказувала, що в цій справі позивачем є держава (частина 2 статті 48 ЦПК України), інтереси якої представляв прокурор (стаття 56 ЦПК України). Миколаївська міська рада є відповідачем у справі, а тому, оскільки вона не просила поновити її порушене право, видача виконавчого листа на її користь суперечить статті 16 ЦК України, частині 1 статті 4, частині 1 статті 13, частині 5 статті 431 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 431 ЦПК України виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Відповідно до частини 3 статті 15 Закону України Про виконавче провадження за рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення.

Оскільки позивачем у цій справі є держава, належним стягувачем може бути виключно державний орган.

У виконавчому листі зазначене найменування та ідентифікаційний код стягувача (Миколаївська міська рада, 26565573), яке належить не державному органу, а органу місцевого самоврядування. Вказані обставини свідчать, що виконавчий лист не відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви, місцевий суд виходив із того, що починаючи з 15 березня 2017 року, протягом якого прокурор мав пред`явити виконавчий лист до виконання, отриманий ним 23 червня 2020 року, у період з 19 квітня 2017 року до 09 жовтня 2019 року строк виконання рішення було зупинено судом касаційної інстанції, тобто перервано. Наведені обставини встановлені постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року по справі №487/10134/14-ц, а тому звернувшись із заявою 14 липня 2020 року про примусове виконання рішення, прокурором не було пропущено строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

З огляду на приписи частини 1 статті 431 ЦПК України та Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України суд першої інстанції мав право на видачу виконавчого листа у справі №487/10134/14-ц, про зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0830 га по АДРЕСА_1 .

Оскільки земельна ділянка розташована на території міста Миколаєва, а територіальна громада міста Миколаєва як власник спірної земельної ділянки делегує Миколаївській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, у виконавчому листі вірно зазначено стягувачем територіальну громаду м. Миколаєва як власника спірної земельної ділянки, яка здійснює права власності в особі Миколаївської міської ради.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , в особі адвоката Колеснікова В.В., подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просила скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не може самостійно виконати рішення або сприяти виконанню судового рішення, постановленого у справі № 487/10134/14-ц, оскільки Закон не наділяє колишнього власника правом або обов`язком підписання жодних документів (актів, заяв, тощо). Для цілей Закону про держреєстрацію, будь-які документи, крім власне судового рішення, є нікчемними для легітимної мети (зміни особи власника).

Із відомостей ДЗК, який містить відомості про форму власності за ДРРПНМ (частина 9 статті 21 Закону Про ДЗК ) земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:12:001:0020 є землею комунальної власності. Це свідчить, що рішення суду про повернення ділянки у комунальну власність виконане на користь відповідача у справі (міської ради).

Крім того, частина 1 статті 431 ЦПК України передбачає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Підпункт 17.1 підпункту 17 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України встановлює, що до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів оформлення і видача виконавчих документів здійснюється в паперовій формі судом, який ухвалив відповідне рішення, за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки Заводський районний суд м. Миколаєва розглядав цю справу, але не приймав рішення про задоволення позовних вимог, він є судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, але не є судом, який ухвалив відповідне рішення (про повернення ділянки).

ЦПК України встановлює особливості видачі виконавчих листів у перехідний період, до спірних відносин підлягає застосуванню підпункт 17.1 підпункту 17 пункту 1 Перехідних положень ЦПК. Враховуючи обставини цієї справи, районний суд не мав повноважень на видачу виконавчого листа.

Частина 1 статті 431 ЦПК України у перехідний період, визначений Перехідними положеннями ЦПК, застосуванню не підлягає.

Районний суд процитував частину 1 статті 431 ЦПК України, а також підпункту 17.1 підпункту 17 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України, однак не надав оцінку взаємовиключним в цій справі термінам суд першої інстанції , суд, який ухвалив відповідне рішення , що призвело до прийняття помилкового рішення.

До того ж, скаржник наголошував на тому, що оскільки стягнення в цій справі відбувається в інтересах держави і стягувачем в таких провадженнях може виступати держава, в особі державного органу, виконавчий лист в цій справі може бути пред`явлений до виконання протягом трьох місяців.

При цьому ухвала суду касаційної інстанції від 19 квітня 2017 року про зупинення виконання рішення, яка за висновком районного суду, нібито є підставою для переривання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання - не є рішенням суду першої інстанції про відстрочення виконання. Закон України Про виконавче провадження не пов`язує переривання строку пред`явлення до виконання із відповідними ухвалами судів касаційної інстанції.

Крім того, скаржник заперечувала висновок суду першої інстанції про те, що визначена у виконавчому листі особа територіальна громада міста Миколаїв є належним стягувачем, з тих підстав, що: по-перше, позиція суду про статус ділянки, яка нібито належить до земель водного фонду, є припущенням. Згідно Державного земельного кадастру, який містить офіційні відомості про цільове призначення земельних ділянок (стаття 15 частини 1 статті 20 Закону України Про ДЗК ), станом на 29 червня 2021 року ділянка з кадастровим номером 4810136300:12:001:0020 має цільове призначення: землі житлової та громадської забудови (категорія), для будівництва і обслуговування житлового будинку.. (вид використання); по-друге, конкретна категорія ділянки та порядок здійснення права власності територіальною громадою (безпосередньо або через органи МСУ), визначений матеріальним правом, не мають значення для цілей визначення стягувача.

Що стосується правого статусу стягувача, скаржник вказувала, що Закон не наділяє суди повноваженнями видавати виконавчі листи на користь утворень без статусу юридичної особи. Видача виконавчих листів на користь територіальних громад суперечить частині 3 статті 431 ЦПК України, статті 4 Закону України Про виконавче провадження .

Більш того, територіальна громада не є позивачем у цій справі, а тому не є особою, на користь якої може бути здійснено виконання (без порушення закону). Особа, яка не є позивачем у справі не може набути статусу стягувача.

Норми матеріального права, які передбачають здійснення органом місцевого самоврядування повноважень власника (частина 6 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , стаття 122 ЗК України тощо) не змінюють норми процесуального права, якими визначений порядок видачі виконавчих листів на користь позивачів та проти відповідачів.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор доводів скарги не визнав, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 367 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року, яке залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року, визнано незаконним та скасовано окремий пункт 45.1 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 04 вересня 2009 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 830 кв.м по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 листопада 2009 року на ім`я ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0830 га по АДРЕСА_1 . Вирішене питання щодо розподілу судових витрат.

При цьому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року було відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 . Виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року зупинено до закінчення касаційного провадження у справі.

Після перегляду рішення в касаційному порядку, постановою Верховного суду України від 09 жовтня 2019 року було поновлено виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року.

На підставі судового рішення Заводським районним судом м. Миколаєва 23 червня 2020 року видано виконавчий лист щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0830 га по АДРЕСА_1 .

14 липня 2020 року першим заступником прокурора Миколаївської області до Заводського відділу державної виконавчої служби в м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подано заяву про примусове виконання рішення.

Постановою головного державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби в м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головіним О.Ю. (далі - державний виконавець) від 16 липня 2020 року за виконавчим листом відкрито виконавче провадження № 62577648.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2021 року визнано дії головного державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головіна Олега Юрійовича з винесення постанови від 16 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62577648 з примусового виконання виконавчого листа № 487/10134/14-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 23 червня 2020 року неправомірними. Зобов`язано головного державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головіна Олега Юрійовича скасувати постанову від 16 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62577648 з примусового виконання виконавчого листа № 487/10134/14-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 23 червня 2020 року.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року зазначена ухвала суду першої інстанції скасована та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

За результатами перегляду зазначених судових рішень постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року скасовано, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2021 року залишено в силі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення повною мірою не відповідає.

Суд першої інстанції при розгляді заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа № 487/10134/14-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 23 червня 2020 року, таким, що не підлягає виконанню, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення такої заяви. Проте, в мотивувальній частині ухваленого судового рішення такі висновки обґрунтовував тим, що строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання не сплинув, посилаючись на обставини, які були встановлені в постанові Миколаївського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року. З таким обґрунтуванням висновків суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 431 ЦПК виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

23 червня 2020 року за заявою прокурора видано виконавчий лист щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 0,0830 га по АДРЕСА_1 , який було пред`явлено до примусового виконання органами державної виконавчої служби.

Згідно з частиною 2 статті 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником або іншою особою або з інших причин.

За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

При цьому словосполучення "або з інших причин" стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України .

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України , не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: - помилковість видачі виконавчого листа; - боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився;- обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України ).

Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Разом з тим, за наявності судового рішення щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0830 га по АДРЕСА_1 , який було пред`явлено до примусового виконання органам державної виконавчої служби, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що ним чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його обов`язок припинився, або його обов`язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України .

При цьому у боржника залишається право на поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, у разі доведеності поважності причин його пропуску (частина шоста статті 12 Закону України Про виконавче провадження , стаття 433 ЦПК України ). Саме такий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 487/10134/14-ц, яку просить застосувати скаржник в апеляційній скарзі.

Таким чином порушення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у розумінні статті 432 ЦПК України. Такий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 593/841/14ц.

Доводи апеляційної скарги про те, що виконавчий лист видано не тим судом, оскільки Заводський районний суд м. Миколаєва не приймав рішення про задоволення позовних вимог, він є судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, але не є судом, який ухвалив відповідне рішення (про повернення ділянки) є неприйнятними у зв`язку з чим слід зазначити наступне.

Питання, пов`язані зі зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу (частина 1 статті 431 ЦПК ).

У зв`язку з набранням чинності наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року N 814, яким затверджено Інструкцію з діловодства в місцевих та апеляційних судом (далі - Інструкція), порядок звернення судових рішень до виконання, починаючи з 01 січня 2020 року регулюється цією Інструкцією. Розділом XIX цієї Інструкції визначено порядок звернення судових рішень до примусового виконання, а саме: до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів оформлення і видача виконавчих документів здійснюється в паперовій формі; звернення до виконання судового рішення та контроль за його виконанням покладається на суд, що розглянув справу як суд першої інстанції; судові рішення звертаються до виконання після того, як вони набрали законної сили, та повернення справ до суду першої інстанції після апеляційного або касаційного розгляду, крім випадків негайного їх виконання (пункти 4, 5, 6 Розділу XIX).

Отже, незалежно від того, що у справі в порядку перегляду апеляційним чи касаційним судом ухвалено власне рішення, а також якщо воно допущено до негайного виконання, виконавчий лист видається судом першої інстанції, оскільки саме цей суд ухвалив рішення суду, а інші інстанції переглядали рішення суду. Крім того, це впливає на визначення суду при оскарженні дій державного виконавця.

Неправильність зазначення у виконавчому листі особи стягувача, якою обґрунтовуються доводи апеляційної скарги, не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а є аргументом для звернення до суду першої інстанції, який видав виконавчий лист, про розгляд питання про виправлення описки у виконавчому документі щодо стягувача.

Згідно зі статтею 19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року.

У пілотному рішенні у справі "Бурдов проти Росії" від 7 травня 2002 року Європейський суд, вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права ("право на суд"), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система права держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що пункт 1 статті 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їхньої справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухваленого будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова "судового розгляду" .

У справі "Soering vsUK" [5] Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що помилковість в обґрунтуванні висновків суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення справи по суті, водночас свідчить про необхідність зміни мотивувальної частини оскарженої ухвали.

Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є, зокрема, неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням викладеного відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України оскаржена ухвала в частині мотивування відмови в задоволені вимог заяви про визнання виконавчого листа № 487/10134/14-ц, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 23 червня 2020 року, таким, що не підлягає виконанню, підлягає зміні в мотивувальній частині з викладенням її змісту в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.

В іншій частині зазначену ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 23 грудня 2021 року.