Постанова

від 23.12.2021 по справі 549/11/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 549/11/21

провадження № 61-15052св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Чорнухинська державна нотаріальна контора Полтавської області, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаренко Ольга Володимирівна, на рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2021 року у складі судді Крєпкого С. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Чорнухинська державна нотаріальна контора Полтавської області про визнання недійсною відмови від спадщини, визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача - ОСОБА_4 , після смерті якого залишилась спадщина, яка, зокрема, складається з прав на домоволодіння на АДРЕСА_1 .

На момент відкриття спадщини спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 була його мати - ОСОБА_1 .

Позивач є особою з інвалідністю І групи по зору та потребує стороннього догляду і допомоги в повсякденному житті.

Враховуючи потребу в постійному догляді після смерті сина, ОСОБА_1 погодилася на пропозицію двоюрідної сестри свого сина ОСОБА_5 , укласти з нею усний договір довічного утримання (догляду).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, а її спадкоємець - онук ОСОБА_2 умови усного договору довічного утримання (догляду) не виконував.

Позивач, будучи єдиним спадкоємцем після смерті свого сина, вважаючи себе власником домоволодіння на АДРЕСА_1 , потребуючи допомоги та стороннього догляду, запропонувала укласти письмовий договір довічного утримання (догляду) своїй сусідці ОСОБА_6 .

Однак від представника виконкому Чорнухинської селищної ради Полтавської області Хариніна М. П. дізналася, що зазначене домоволодіння належить на праві приватної власності іншій особі.

Пізніше ОСОБА_1 дізналася, що це домоволодіння було одноосібно успадковане двоюрідною сестрою її сина у зв`язку з відмовою позивача від спадщини після померлого ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що її незаконно позбавили права власності на вказане домоволодіння, як єдиного спадкоємця після смерті сина ОСОБА_4 , оскільки, будучи особою з інвалідністю І групи по зору, вона ніяких заяв не підписувала, з державним нотаріусом Карбан Л. М. Чорнухинської державної нотаріальної контори Полтавської області не спілкувалася.

Заява про відмову від спадщини, датована 2015 роком, в графі підпис якої виконано підпис від імені позивача, не містить жодної відмітки на вимогу положень підпунктів 5, 6 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, хоча вади зору унеможливили б ознайомлення її зі змістом заяви. Крім того, зазначена заява містить помилку в році народження позивача.

Посилаючись на вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсною відмову від спадщини ОСОБА_1 , яка відкрилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 липня 2015 року, видане державним нотаріусом Чорнухинської державної нотаріальної контори Полтавської області Карбан Л. М. на ім`я ОСОБА_5 , зареєстроване в реєстрі за № 846; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 10 липня 2015 року, видане державним нотаріусом Чорнухинської державної нотаріальної контори Полтавської області Карбан Л. М. на ім`я ОСОБА_5 , зареєстроване в реєстрі за № 843.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2021 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано доказів того, що оскаржувану заяву про відмову від спадщини вона не підписувала, тобто нею не доведено обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Доводів щодо того, що позивач при написанні заяви помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, позовна заява не містить. Будь?яких заяв про зміну підстав позову до суду не подавалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаренко О. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 273/175/16-ц (провадження № 61-1753св18).

Касаційна скарга також мотивована тим, що судами було залишено поза увагою та не досліджено правомірності оформлення правочину поза приміщенням державної нотаріальної контори та обставин, за яких в заяві про відмову від спадщини з`явився підпис позивача.

Також вказано, що суди неправильно витлумачили норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року, як підставу для визнання недійсною відмови від спадщини, не застосували статті 203, 215 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), та застосували до даних правовідносин загальні норми ЦК України, вважаючи що, виключно, справжність підпису є підставою дійсності даного правочину.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина.

13 лютого 2015 року Чорнухинською державною нотаріальною конторою Полтавської області була заведена спадкова справа № 47 за заявою спадкоємця ОСОБА_5 - двоюрідної сестри ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину і 10 липня 2015 року отримала свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованих в реєстрі за №№ 843, 846, а саме: на земельну ділянку, розміром 3,93 га, розташовану на території Чорнухинської селищної ради Полтавської області, кадастровий номер 5325155100:00:023:0059; на житловий будинок з господарчими спорудами, розташований на АДРЕСА_1 , загальною площею 70,1 кв.м, на земельній ділянці, розміром 0,0452 га, кадастровий номер 5325155100:30:001:0330.

В матеріалах спадкової справи № 47/2015 міститься заява ОСОБА_1 про відмову від спадщини після смерті сина ОСОБА_4 , яка подана до Чорнухинської державної нотаріальної контори Полтавської області 13 лютого 2015 року та зареєстрована під № 86, та в якій державним нотаріусом роз`яснено юридичні наслідки такої відмови та зміст статей 1223, 1231, 1232, 1268-1275 ЦК України.

Заява від імені ОСОБА_1 підписана ОСОБА_1 (а.с.55).

Зі спадкової справи № 91/2018, заведеної 02 травня 2018 року після померлої ОСОБА_5 вбачається, що її дочка ОСОБА_3 та онук ОСОБА_2 подали заяви про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_5 , а саме - на земельну ділянку, площею 3,93 га з кадастровим номером 5325155100:00:023:0059, розташовану на території Чорнухинської селищної ради Полтавської області; квартиру АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було видано свідоцтва про право на спадщину за законом. Частка ОСОБА_3 - 2/3 частини (а.с.100, 101), ОСОБА_2 - 1/3 (а.с.112,113).

Згідно з посвідченням № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 1 групи по зору з 25 липня 1991 року (а.с. 7).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт недійсності волевиявлення позивача щодо відмови від спадщини. Інші вимоги є похідними від цієї.

Відповідно до статей 1216, 1417 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Згідно з частиною п`ятою статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231, і 233 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що заява про відмову від спадщини не була належним чином оформлена, складена не за місцем знаходження нотаріальної контори.

Крім того, під час судового провадження позивач заявила, що вона вказаної заяви не підписувала, та що остання помилилась відносно правовідносин, які склалися між сторонами, оскільки розраховувала на догляд від спадкоємців, які отримають за це спадщину, згідно зі статтею 229 ЦПК України.

Діючим ЦПК України на суд покладено обов`язок встановлення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин та правової норми, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів спадкової справи № 47/2015 вбачається, що ОСОБА_1 подала 13 лютого 2015 року до Чорнухинської державної нотаріальної контори Полтавської області власноручно підписану заяву про відмову від спадщини після смерті сина ОСОБА_4 , яка зареєстрована під № 86, та в якій державним нотаріусом роз`яснено юридичні наслідки такої відмови та зміст статей 1223, 1231, 1232, 1268-1275 ЦК України.

З урахуванням принципу диспозитивності, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, обов`язок доказування невідповідності підпису ОСОБА_1 у заяві про відмову від прийняття спадщини процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме позивач зобов`язаний це доводити, зокрема в спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення в справі судової почеркознавчої експертизи.

Отже, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог в цій частині, оскільки представником позивача клопотання про призначення відповідної почеркознавчої експертизи щодо встановлення належності підпису на заяві про відмову від прийняття спадщини не заявлено, інших доказів того, що оскаржувану заяву про відмову від спадщини позивач не підписувала до суду також не подано.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 також посилалась на те, що підписуючи спірну заяву про відмову від спадщини, вона помилилася щодо обставин її підписання. Отже, вона зазначала про зміну своєї думки щодо підстав написання нею заяви про відмову від спадщини, зокрема, що її повинні були доглядати за це її родичі. Проте до суду ОСОБА_1 звернулася лише через 5 років.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про недоведеність ОСОБА_1 вимог про те, що при написанні нею заяви про відмову від спадщини вона помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки доводів щодо цього як позовна заява так і матеріали справи не містять.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом статті 229 ЦК України, під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Крім того, у відзиві Чорнухинської державної нотаріальної контори Полтавської області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначається, звертаючись до нотаріальної контори з заявою про відмову від спадщини, позивач чітко усвідомлювала значення своїх дій та наслідки підписання такої заяви, оскільки бажала щоб спадкове майно перейшло до ОСОБА_5 , яка на той час допомагала їй та погодилася в подальшому її доглядати.

Встановивши, що, підписуючи заяву про відмову від спадщини. ОСОБА_1 державним нотаріусом Чорнухинської державної нотаріальної Полтавської області роз`яснено юридичні наслідки такої відмови та зміст статей 1223, 1231, 1232, 1268-1275 ЦК України, та з урахуванням того, що позивач, відмовляючись від прийняття спадщини, не довела, що вона помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Такі висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 521/2076/19 (провадження № 61-17312св20).

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 273/175/16-ц (провадження № 61-1753св18).

Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 273/175/16-ц (провадження № 61-1753св18), вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, дійшли неправильного висновку про недоведеність позову, оскільки суд вважав припущеннями ті обставини, які підтверджені наявними у справі доказами, а саме, що ОСОБА_7 при поданні заяви про відмову від обов`язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_8 припустилася помилки під час вчинення відмови від спадщини, оскільки є особою похилого віку, інвалідом І групи, у зв`язку з чим потребує стороннього догляду; до обов`язкової частки у спадщині, від якої позивач відмовилася, входить частина будинку, який є місцем її постійного проживання; на час відмови від спадщини позивач мала переконання, що відповідач буде продовжувати її доглядати і після смерті чоловіка.

Крім того, в постанові зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що впевненість позивача на час написання заяви про відмову від спадщини, що відповідач догляне позивача до смерті, також є припущенням, не відповідає наявним у справі доказам, а саме: з копії рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2014 року вбачається, що допитані в судовому засіданні свідки пояснили, що заповіт було складено чоловіком позивача за умови, що відповідач буде здійснювати догляд за ними.

Таким чином, оцінюючи правовідносини на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Однак, доводи заявника про неврахування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 273/175/16-ц (провадження № 61?1753св18), є необґрунтованими та не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій, оскільки фактичні обставини у цій справі і у справі, яка переглядається відрізняються.

Оцінюючи посилання в касаційній скарзі на те, що в оскаржуваній заяві, враховуючи вади зору ОСОБА_1 та неможливість ставити підпис, відсутня відмітка про читання тексту заяви вголос нотаріусом, колегія суддів звертає увагу на показання свідка ОСОБА_9 , зі слів якої вбачається, що ОСОБА_1 могла власноручно підписувати документи. Крім того, в матеріалах справи наявна копія заповіту, складеного позивачем 15 січня 2019 року в присутності свідка ОСОБА_9 , посвідченого державним нотаріусом Чорнухинської державної нотаріальної контори Полтавської області та зареєстрований у реєстрі під № 34 (а.с. 47), що також спростовує доводи заявника про неможливість самостійно підписувати документи.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги про відсутність відомостей про вчинення такої нотаріальної дії вдома у позивача, є необґрунтованими, оскільки ця обставина у сукупності з іншими встановленими обставинами справи, не є достатніми для визнання судом заяви про відмова від прийняття спадщини недійсною, з урахуванням підстав, встановлених статтями 225, 229-231, 233 ЦК України.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що заявнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження

№ 14-446цс18).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бондаренко Ольга Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 19 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк