Постанова

від 22.12.2021 по справі 285/3253/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 285/3253/20

провадження № 61-2204св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Тернівська сільська рада Новоград-Волинського району Житомирської області,

третя особа - Новоград-Волинська районна державна адміністрація,

особа, яка не брала участі у справи, та подала апеляційну скаргу - Новоград-Волинська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семенька Василь Михайлович, на постанову Житомирського апеляційного суду

від 24 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Талько О. Б.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Тернівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, третя особа Новоград-Волинська районна державна адміністрація, з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на земельну частку (пай) в розмірі 4,18 га в умовних кадастрових гектарах за рахунок земель запасу в адміністративних межах Тернівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області.

Позовна заява мотивована тим, що 26 серпня 2020 року з довідки Тернівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області №282 вона дізналася, що не внесена до уточнених списків громадян, які мають право на земельну частку (пай) у землі, що перебувала у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства Терноцвіт села Тернівка Новоград-Волинського району Житомирської області (далі - КСП Терноцвіт ).

Вважала, що до уточнених списків не включена помилково, оскільки 29 березня 1989 року була прийнята в члени колгоспу Комсомолець села Тернівка Новоград-Волинського району, який в подальшому реорганізовано в КСП Терноцвіт , та з членів колгоспу не виходила.

Посилаючись на вказані обставини, просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 жовтня 2020 року в складі судді Мозгового В. Б. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) в розмірі 4,18 га в умовних кадастрових гектарів за рахунок земель запасу як не витребувані паї для громадян в адміністративних межах Тернівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю позовних вимог. Місцевий суд указав, що оскільки на момент передачі державного акта на право колективної власності на землю ОСОБА_1 являлась членом КСП Терноцвіт , тому набула право на земельну частку (пай) як член КСП.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Керівник Новоград-Волинської місцевої прокуратури, який не брав участі у розгляді справи, діючи в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, подав апеляційну скаргу на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 жовтня 2020 року.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, з урахуванням додаткової постанови Житомирського апеляційного суду від 18 січня 2021 року, апеляційну скаргу керівника Новоград-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задоволено.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 жовтня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 261,20 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що членство у КСП є необхідною, але не достатньою умовою для набуття права власності на земельну частку (пай). Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта. ОСОБА_1 у встановленому законом порядку такого права не набула, оскільки із позовом про включення її до такого списку вона не зверталася.

Крім того, до участі у справі не було залучено співвідповідача Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семенька В. М., просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 жовтня 2020 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга, з урахуванням змінених доводів, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 147/294/18.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем пропущено позовну давність з поважних причин. Проте апеляційний суд пояснення позивача та її представника щодо поважності причин пропуску позовної давності до уваги не взяв.

Звернення з позовом про включення до списку пайовиків не є обов`язковою умовою для визнання права власності на земельну частку (пай).

У матеріалах справи наявна актуальна довідка Тернівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, у змісті якої зазначено, що на території Тернівської сільської ради є невитребувані земельні частки (паю), які знаходяться в запасі, як невитребувані паї для громадян, які мали (мають) право на земельну частку (паю) у реформованому КСП Терноцвіт на території Тернівської сільської ради. Тернівська сільська рада Новоград-Волинського району Житомирської області в ході розгляду справи не заперечувала щодо задоволення позовних вимог позивача.

Рішенням органів місцевого самоврядування може бути виділена земельна ділянка з резервного фонду для розпаювання серед членів реорганізованого КСП у випадку встановлення їх членства після розпаювання угідь підприємства.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу керівник Новоград-Волинської окружної прокуратури Житомирської обласної прокуратури заперечив проти доводів заявника та зазначив, що фактичні обставини справи встановлені Житомирським апеляційний судом на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Також указано, що прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою, діяв у спосіб визначений законом у межах своїх повноважень.

Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семенька В. М., 10 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року поновлено

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семенька В. М., строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків скарги.

31 березня 2021 року до Верховного Суду подана заява про усунення недоліків касаційної скарги, в якій ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семенька В. М., змінила доводи касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 29 березня 1989 року ОСОБА_1 була членом колгоспу Комсомолець .

Згідно записів у трудовій книжці з 11 грудня 1984 рокупо 10лютого 1990 року ОСОБА_1 працювала у тресті Комунарськстрой .

Колгосп Комсомолець був реорганізований в КСП Терноцвіт .

29 листопада 1995 року зареєстрований та виданий державний акт на право колективної власності на землю по КСП Терноцвіт , серія

ЖТ-10-32-000001за № 6.

Відповідно до довідки Тернівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 18 березня 2020 року № 66 на території Тернівської сільської ради є дві невитребувані земельні частки (паї), які знаходяться в запасі, невитребувані паї для громадян, які мали (мають) право на земельну частку (пай) у реформованому КСП Терноцвіт на території Тернівської сільської ради.

За інформацією із архівної довідки від 20 серпня 2020 року № 82 в протоколі № 1 засідання правління колгоспу Косомолець села Тернівка Новоград-Волинського району Житомирської області від 29 березня 1989 року міститься запис про прийняття ОСОБА_1 в члени колгоспу.

Згідно з довідкою Тернівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 26 серпня 2020 року № 282 ОСОБА_1 не була внесена до уточнених списків громадян на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП Терноцвіт .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 Земельного кодексу України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Отже, член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку (пай).

Позови громадян, пов`язані з паюванням земель, можуть бути предметом судового розгляду. Відповідачами у таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі.

Подібний правовий висновок виклав Верховний Суд у постановах від 07 квітня 2020 року у справі № 147/294/18 (провадження № 61-20292св19), від 21 липня 2021 року у справі № 933/670/20 (провадження № 61-4189св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 686/14921/19 (провадження № 61-3107св20).

З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено в повному обсязі, звернуся керівник Новоград-Волинської місцевої прокуратури, що діяв в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яке до участі у розгляді справи залучено не було.

Згідно з частиною першою статті 17 ЗК України 1990 року, в редакції Закону № 2196-ХІІ від 13 березня 1992 року, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводилась Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України 2001 року (далі - ЗК України 2001 року), який набрав чинності 01 січня 2002 року, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України 2001 року, в редакції на час набрання ним чинності, передбачалось, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Виходячи з повноважень, визначених у статті 122 ЗК України 2001 року, саме районні державні адміністрації з 01 січня 2002 року до 31 грудня 2012 року були розпорядниками земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, в тому числі земель запасу відповідної сільської ради.

Відповідно до вимог Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI Про внесення змій до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності (далі - Закон № 5245-VI), який набрав чинності з 01 січня 2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Згідно з пунктами 3 та 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону

№ 5245-VI, з дня набрання ним чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах а і б пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселенім, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті а пункту 3 цього розділу.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України 2001 року центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Як вже зазначалося, позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Згідно з пунктом 1, підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29 вересня 2016 року № 333, Головне управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до статті 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У постановах від 18 травня 2021 року у справі № 190/1377/18 (провадження № 61-5384св20), від 10 листопада 2021 року у справі

№ 637/488/20-ц (провадження № 61-12798св21) Верховний Суд указав, що у розумінні вимог закону виконавчий орган, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, є Головне управління Держгеокадастру в області.

Отже, у справі, яка переглядається, виконавчий орган, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, є Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, яке до участі у розгляді справи залучено не було.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі в справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Встановивши, що ОСОБА_1 пред`явила позов не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, зокрема без залучення до участі у справі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яке є розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення, суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

При цьому слід звернути увагу, що відмова апеляційного суду в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну частку (пай) не позбавляє її права у передбаченому законом порядку звернутися до суду з позовом до належного відповідача/відповідачів.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 147/294/18 (провадження № 61-20292св19), не заслуговують на увагу, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, є різними.

Так у справі № 147/294/18 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивач звернулася до суду із позовом з пропуском трирічного строку позовної давності, доказів, які б вказували на поважність причин пропуску позовної давності, матеріали справи не містять.

Натомість у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не вирішував питання застосування позовної давності.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові Верховного Суду.

Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування норм права не врахував суд апеляційної інстанції у цій справі.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Додаткове рішення суду є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього (постанова Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 947/14712/20 (провадження № 61-7126св21).

Оскільки постанова Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року підлягає залишенню в силі, то додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 18 січня 2021 року також слід залишити в силі.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Семенька Василь Михайлович, залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 18 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук