Постанова

від 23.12.2021 по справі 179/1114/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 179/1114/19

провадження № 61-18255св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватне підприємство Агрофірма Діана , державний реєстратор Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Лаченкової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства Агрофірма Діана (далі - ПП Агрофірма Діана ), державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської областіта з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

- визнати за нею право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2, 940 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0418, розташовану на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь вказану земельну ділянку;

- визнати за нею право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2, 940 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0419, розташовану на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на свою користь вказану земельну ділянку;

- скасувати записи про державну реєстрацію за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 права власності на зазначені земельні ділянки;

- скасувати запис про державну реєстрацію за ПП Агрофірма Діана права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) загальною площею 2, 940 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0418, та земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) загальною площею 2, 940 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0419;

- зобов`язати державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області здійснити державну реєстрацію її права приватної власності на вищевказані земельні ділянки.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона в період з 2000 року по березень 2003 року отримала в приватну власність земельну ділянку площею 5, 880 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222385300:01:003:0140.

На підставі договору оренди землі від 10 червня 2011 року вказана земельна ділянка перебувала в оренді в ОСОБА_4 22 липня 2016 року договір оренди між ними був розірваний, однак ОСОБА_4 земельну ділянку їй не передав.

У лютому 2019 року вона дізналася, що ОСОБА_4 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року в справі № 202/8674/15-ц зареєстрував за собою право власності на її земельну ділянку.

Зазначала, що землю не продавала, про заявлений до неї позов та про заочне рішення в справі № 202/8674/15-ц, на підставі якого право власності на її земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4 , вона не знала.

28 лютого 2019 року за заявою її представника ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська скасовано заочне рішення від 27 листопада 2015 року в справі № 202/8674/15-ц, справу за підсудністю передано до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області, який ухвалою від 25 квітня 2019 року повернув позовну заяву позивачу.

27 березня 2019 року вона звернулась до державного реєстратора Магдалинівської районної державної реєстрації із заявою про проведення реєстрації її права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1222385300:01:003:0140, однак у вчиненні цих дій державний реєстратор відмовив, посилаючись на ненадання нею у визначений ним строк необхідних для реєстрації документів.

Вказувала, що вона не змогла надати державному реєстратору документи для реєстрації її права власності через те, що її земельна ділянка площею 5, 880 га, кадастровий номер 1222385300:01:003:0140 за заявкою ОСОБА_4 від 17 серпня 2018 року відділом Держгеркадастру у Магдалинівському районі Дніпропетровської області була поділена на дві окремі земельні ділянки площею по 2, 94 га кожна з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0418 та 1222385300:01:002:0419.

У подальшому ОСОБА_4 на підставі договорів міни від 11 березня 2019 року передав ці земельні ділянки у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які, в свою чергу, 22 березня 2019 року шляхом укладання договорів емфітевзису передали цю землю в користування на 49 років ПП Агрофірма Діана , власником, засновником і директором якого являється ОСОБА_4 .

Посилаючись на викладене, оскільки правові підстави набуття відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 права власності на належну їй земельну ділянку відпали внаслідок скасування заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська суду від 27 листопада 2015 року, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровського області від 22 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровського області від 22 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2, 940 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0418, розташовану на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2, 940 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0419, розташовану на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірні земельні ділянки вибули з власності позивача на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, тобто поза її волею, у зв`язку з чим наявні підстави для їх витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача, що є ефективним способом захисту її порушених прав. При цьому про порушення своїх прав позивач дізналася лише в лютому 2019 року, а тому відсутні підстави для висновку про пропуск нею позовної давності.

Крім цього апеляційний суд зазначив, що в спорах про захист речових прав власника нерухомого майна позовна давність не застосовується, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема в постанові від 06 березня 2018 року в справі № 904/9159/16, від 22 березня 2018 року в справі № 904/12521/16 та від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У грудні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просять скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог до них про витребування земельних ділянок й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначають неправильне застосування апеляційний судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 234/3341/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування вимог касаційних скарг зазначають, що вони є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок і задоволення позовних вимог про витребування земельних ділянок призведе до покладення на них індивідуального та надмірного тягаря, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Окрім цього вказують, що позивач звернулася до суду з пропуском позовної давності, оскільки про порушення своїх прав могла дізнатися ще в 2015 році, а тому висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування позовної давності є необґрунтованим.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині відмовлених позовних вимог у касаційному порядку не оскаржуються, а тому в цій частині суд касаційної інстанції її не переглядає.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкриті касаційні провадження в цій справі за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребувано матеріали справи з суду першої інстанції .

22 березня 2021 року справа № 179/1114/19 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належала земельна ділянка площею 5, 880 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії Р3 № 139084.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року в справі № 202/8674/15-ц за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку площею 5, 880 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії Р3 № 139084, кадастровий номер 1222385300:01:003:0140.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 28 лютого 2019 року заочне рішення від 27 листопада 2015 року в справі № 202/8674/15-ц скасовано, справу за підсудністю направлено до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

25 квітня 2019 року ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області в справі № 202/8674/15-ц позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до суду, зобов`язання вчинити певні дії, визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, повернуто позивачу.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Магдалинівської районної державної адміністрації Прохода С. А. від 21 травня 2019 року № 46949285, відмовлено позивачу в державній реєстрації права власності на земельну ділянку.

Згідно з листом відділу Держгеокадастру у Магдалинівському районі Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року за заявою ОСОБА_4 від 17 серпня 2018 року було здійснено поділ земельної ділянки на дві земельні ділянки площею по 2, 94 га кожна з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0418 та 1222385300:01:002:0419.

11 березня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали з ОСОБА_4 договори міни земельних ділянок, у зв`язку з чим набули право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0418, 1222385300:01:002:0419 та 22 березня 2019 року передали їх в користування ПП Агрофірма Діана на підставі договорів про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договори емфітевзису).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом цієї статті майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Установивши, що належна позивачу земельна ділянка вибула з її володіння на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому було скасовано, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза її волею, у зв`язку з чим підлягає витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Посилання заявників у касаційних скаргах на неврахування апеляційним судом висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц, щодо неможливості покладення на добросовісного набувача індивідуального та надмірного тягаря, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність набуття майна можлива лише тоді, коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_1 , на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано. Після оформлення за собою права власності ОСОБА_4 вчинив дії щодо поділу цієї земельної ділянки на дві та подальшого їх відчуження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Надаючи правову оцінку поведінці заявників, Верховний Суд дійшов висновку, що встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи свідчать, що ОСОБА_4 та ними створювалася уява про укладення договорів міни земельних ділянок та добросовісного ними набуття спірних земельних ділянок, оскільки в подальшому ці земельні ділянки передані в користування ПП Агрофірма Діана , одним із засновників якого є ОСОБА_4 .

Наведене свідчить, що за встановлених судами обставин справи земельна ділянка ОСОБА_1 після її поділу залишилася у фактичному володінні ОСОБА_4 .

Такі дії заявників та ОСОБА_4 свідчать про приховування дійсної мети набуття у власність земельних ділянок та не можуть свідчити про добросовісність їхніх намірів, а тому заявники не можуть вважатися добросовісними набувачами земельних ділянок.

З огляду на встановлення недобросовісності набувачів у справі, яка переглядається, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 645/4220/16-ц.

Також колегія суддів не бере до уваги доводи касаційних скарг про пропуск позовної давності, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апеляційний суд установив, що спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача на підставі заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року в справі № 202/8674/15-ц, про розгляд цієї справи позивач не була повідомлена, копію заочного рішення їй не надсилали, з заявою про скасування заочного рішення позивач звернулася до суду в лютому 2019 року.

Таким чином, враховуючи, що жодних доказів обізнаності позивача про вказане заочне рішення до лютого 2019 року матеріали справи не містять, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування позовної давності й доводи заявників цього не спростовують, оскільки фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що в силу положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Разом з тим застосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 березня 2018 року в справі № 904/9159/16, від 22 березня 2018 року в справі № 904/12521/16 та від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц щодо незастосування позовної давності до віндикаційних позовів, оскільки порушення є триваючим, від яких відступила Велика Палата Верховного Суду (постанова від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17), є помилковим, проте наведене не призвело до неправильного вирішення спору по суті, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, так як апеляційний суд установив, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо лише в лютому 2019 року й даний позов подано в межах позовної давності.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону й підстав для її скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог до них про витребування земельних ділянок з незаконного володіння залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок з незаконного володіння залишити без змін .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко