Постанова

від 23.12.2021 по справі 660/1466/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 660/1466/18

провадження № 61-5430св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 22 жовтня 2020 року в складі судді Каневського В. О. та постанову Херсонського апеляційного суду

від 24 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Вейтас І. В., Радченка С. В., Семиженка Г. В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з позовом, у якому просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди

в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою, що розташована на АДРЕСА_1 , шляхом покладення на ОСОБА_2 обов`язку звільнити зазначену земельну ділянку та за власні кошти знести огорожу з бетонних плит та металевих труб, знести бетонний фундамент під металевими трубами та надати ОСОБА_1 безперешкодний доступ до належної їй зазначеної земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної

ділянки, яка знаходиться на

АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6524155100:01:001:0015.

Відповідач є власником земельної ділянки, яка знаходиться на

АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 6524155100:01:001:0181.

Влітку 2018 року відповідач без узгодження з позивачем, самочинно побудував огорожу з бетонних плит та металевих труб на земельній ділянці позивача.

На заяву позивача щодо врегулювання спору, Нововоронцовська селищна рада Херсонської області дала відповідь про те, що комісія встановила розташування бетонних плит на земельній ділянці позивача.

Врегулювати мирно з відповідачем указаний спір позивач не змогла, тому звернулась із цим позовом, який просила задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 22 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позовних вимог.

Місцевий суд указав, що експертиза проведена без повних даних, зокрема без врахування акту прийомки-передачі межових знаків, виготовленого у 2017 році. Межі, встановленні у 2018 році можуть не співпадати з межами, встановленими попередньо, а тому можлива допустима похибка щодо закріплення межових знаків.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року,

з урахуванням ухвали Херсонського апеляційного суду від 24 березня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 22 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, у справі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц та №514/1571/14-ц,

від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, та постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 367/3748/15.

Доводи інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_2 заперечив проти доводів касаційної скарги, просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові

рішення - без змін.

Вказує, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції та колегія суддів апеляційної інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є повністю ідентичними доводам апеляційної скарги, які були обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1

30 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно

серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 є власником земельної ділянки,

яка розташована на

АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6524155100:01:001:0015. Указані обставини також підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06 грудня 2018 року № 148320100.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 квітня 2013 року № 3094146 земельна ділянка, яка знаходиться на

АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6524155100:01:001:0015 на праві власності належить ОСОБА_1 . Підставою виникнення права власності є свідоцтво про право власності, серія та номер № НОМЕР_2 , видане 29 квітня 2013 року.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 листопада 2018 року НВ-0002382122018 ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер 6524155100:01:001:0181, що розташована на

АДРЕСА_2 .

Відповідно до акту погодження меж земельної ділянки від 2017 року межі земельної ділянки на

АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 , погодженні, у тому числі з власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 .

Згідно з актом прийомки-передачі межових знаків від 16 серпня

2018 року вбачається, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 6524155100:01:001:0015, яка розташована на

АДРЕСА_1 , площею 0,1500 га, та надана ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, закріплені

в натурі (на місцевості) межовими знаками (вид третій) згідно з Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня

2010 року № 376 зі змінами та доповненнями у кількості 7 шт. Акт підписаний ОСОБА_1 , представником МПП Агро-Експерт Морозом В. І., представником Нововоронцовської селищної ради

Пелих Т. В., власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

За вказаним актом також вбачається, що ОСОБА_2 як власник (користувач) суміжної земельної ділянки від підпису відмовився.

Згідно з пунктом 6 висновку судової земельно-технічної та

будівельно-технічної експертизи № 45/19, складеного 12 лютого

2020 року судовим експертом ОСОБА_6, на час дослідження земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 фактично накладається на земельну ділянку позивача ОСОБА_1 у вигляді трапеції зі сторонами 0,35 м на східному боці та 0,2 м на західному боці довжиною 25,25 м. Геометрична площа накладення становить 6,999 кв. м.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На підставі статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин другої-третьої статті 158 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб,

а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Статтею 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема

з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення

(статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, межі земельних ділянок з кадастровим номером 6524155100:01:001:0015 та з кадастровим номером 6524155100:01:001:0181 за останнім актом прийомки-передачі межових знаків від 16 серпня 2018 року - не погодженні. Сторони не заперечували про наявність попереднього акту прийомки-передачі межових знаків, виготовленого у 2017 році, що узгоджений між сторонами.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Під час розгляду справи судом першої інстанції за клопотанням позивача була проведена судова земельно-технічна та

будівельно-технічна експертиза.

Згідно пункту 6 висновку судової земельно-технічної та

будівельно-технічної експертизи № 45/19 складеного 12 лютого

2020 року судовим експертом ОСОБА_6 на час дослідження земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 фактично накладається на земельну ділянку позивача ОСОБА_1 у вигляді трапеції зі сторонами 0,35 м на східному боці та 0,2 м на західному боці довжиною 25,25 м. Геометрична площа накладення становить 6,999 кв. м.

Суд першої інстанції не взяв до уваги вказаний висновок експерта, як доказ порушення прав позивача, оскільки експертиза проведена без урахування погоджених попередньо меж земельної ділянки, документації із землеустрою обох сусідніх ділянок (на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2 ), без врахування акту прийомки-передачі межових знаків, виготовленого у 2017 році, на підставі тільки акту

прийомки-передачі межових знаків від 16 серпня 2018 року та

з врахуванням технічного звіту щодо інженерно-геодезичних вишукуваннь зафіксованих у технічному звіті МПП Агро-Експерт здійсненому 03 серпня 2019 року.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції за клопотанням позивача в судовому засіданні було допитано експерта ОСОБА_6 , яка пояснила, що дійсно, нею при проведенні експертизи було взято до уваги межові знаки, що були встановлені згідно акту прийомки-передачі від 16 серпня 2018 року. Фактичні межі земельних ділянок на момент проведення експертизи та їх порівняння з межами, визначеними на момент відведення, встановлені шляхом проведення інженерно-геодезичних вишукуваннь зафіксованих у технічному звіті МПП Агро-Експерт здійсненому 03 серпня 2019 року також з врахуванням відновлених 16 серпня 2018 році межових знаків. Межі та межові знаки, які були встановлені на час отримання сторонами земельних ділянок

у власність (2013 та 2017 роки), не досліджувались.

Експерт пояснила, що об`єктом дослідження була лише межа між спірними земельним ділянками, та земельна ділянка позивача. При цьому не встановлювались загальні розміри спірних земельних ділянок, та не встановлювалось чи відбулась зміна розмірів земельних ділянок за рахунок накладення, яке було встановлено відповідно до останніх відновлень меж, здійснених в 2018 році. Експерт також пояснила, що їй не ставилось запитання щодо можливої допустимої похибки щодо закріплення межових знаків в 2018 році.

Частиною першою статті 113 ЦПК України встановлено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Апеляційним судом роз`яснено сторонам право на проведення додаткової або повторної експертизи, однак сторони не заявили таких клопотань.

Встановивши, що після відновлення межових знаків, які були встановлені після зведення паркану, а не первісного їх встановлення, висновком судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи встановлено перевищення середньоквадратичної похибки тільки на східному боці місцезнаходження огорожі на 0,15 м (всього

0,35 м (без вказівки яку довжину має вказане перевищення)), а вся площа накладення довжиною 25,25 м склала 6,999 кв. м, при розмірі земельної ділянки 0,15 га, однак експертиза проводилась лише на підставі акту прийомки-передачі межових знаків від 16 серпня 2018 року, позивач не надала переконливих доказів на підтвердження того, що будівництво відповідачем паркану істотно порушує її право власності на земельну ділянку та зумовлює застосування такого крайнього заходу відновлення його порушених прав, як демонтаж паркану. Зважаючи на те, що жодним доказом позивачем не доведено, що її земельна ділянка зменшилась за рахунок вказаного експертом накладення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог через недоведеність.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те що позивач не надала переконливих доказів на підтвердження того, що будівництво відповідачем паркану істотно порушує її право власності на земельну ділянку та зумовлює застосування такого крайнього заходу відновлення його порушених прав, як демонтаж паркану. Колегія суддів звертає увагу, на те, що жодним доказом позивачем не доведено, що її земельна ділянка зменшилась за рахунок вказаного експертом накладення.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах

№ 350/67/15-ц та № 514/1571/14-ц, від 12 лютого 2020 року у справі

№ 545/1149/17, та постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року

у справі № 367/3748/15, оскільки висновки у цій справі й у справі, яка переглядається, не суперечать один одному.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ

є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 350/67/15-ц фізична особа звернулася до суду з позовом до сільської ради, інших фізичних осіб про визнання протиправними дій, визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжними землекористувачами, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішень. Велика Палата Верховного Суду постановою від 20 березня 2019 року скасувала судові рішення та прийняла нову постанову, якою відмовила у задоволенні позовних вимог про зобов`язання сільської ради звернутися до суду з позовом про знесення самовільного будівництва, а в іншій частині позовних вимог справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційний суд у праві № 350/67/15-ц зазначив, що, задовольняючи позовні вимоги, суди не врахували вказані положення ЦК України та

ЗК України, не встановили, які саме права просить захистити позивачка, не визначили всіх обставин справи та доказів на їх підтвердження. Суди не перевірили чи існує рішення органу місцевого самоврядування про передачу спадкодавцю безоплатно у приватну власність земельної ділянки. Не уточнили, чи зверталася спадкоємець до органів місцевого самоврядування про завершення процедури приватизації, розпочатої спадкодавцем, чи бажає реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні.

В указаній справі Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність. Суди не звернули увагу, що спадкодавцю земельна ділянка винесена в натурі, тобто на місцевості, визначено її межі, що включає і погодження таких із користувачами суміжних земельних ділянок та не з`ясували, чи бажає позивачка закінчити приватизацію земельної ділянки, розпочату спадкодавцем, чи бажає реалізувати власне право на набуття у власність земельної ділянки у розмірі, іншому, ніж про це заявляв і здійснив певні дії спадкодавець. Вимога про зобов`язання сільської ради звернутися до суду з позовом до фізичної особи про знесення самовільного будівництва не відповідає такому принципу цивільного судочинства, як диспозитивність.

За результатом розгляду справи № 514/1571/14-ц Велика Палата Верховного Суду постановою від 20 березня 2019 року скасувала судові рішення, справу передала на новий розгляд. Касаційний суд зазначив, що суди не врахували, що право власності на житловий будинок у порядку спадкування перейшло до трьох осіб. Суди не звернули увагу на те, що саме ОСОБА_10, а не ОСОБА_3, не підписала акт про встановлення меж, з підстав чого судами був визнаний державний акт на право власності на земельну ділянку недійсним. Суд першої інстанції не визначив склад сторін та осіб, які повинні брати участь у справі, оскільки рішенням суду безпосередньо вирішуються питання про права та обов`язки інших спадкоємців-співвласників земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок, які не залучені до участі у справі. Встановивши, що позивачка не надала згоди на погодження меж земельної ділянки ОСОБА_5, суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про порушене право ОСОБА_3, зазначивши, що ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з порушенням вимог статті 198 ЗК України, виходячи лише з факту відсутності підпису ОСОБА_3 на акті узгодження меж і без дослідження, яким чином порушені права позивачки як землевласника.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду по суті заявлених

вимог, Велика Палата Верховного Суд у постанові від 12 лютого

2020 року у справі № 545/1149/17 зазначила, що чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку з відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, тому така відмова квартирно-експлуатаційного відділу не є перешкодою для завершення позивачем процедури приватизації земельної ділянки, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову.

Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі

№ 367/3748/15 залишено без змін оскаржувані судові рішення. Касаційний суд виходив з того, що паркан (огорожа) відповідача виходить за межі її земельної ділянки на земельну ділянку позивача. Крім того, заявляючи вимоги про скасування постанов апеляційного суду та залишення без змін рішення місцевого суду, відповідач фактично погоджується з необхідністю демонтувати паркан, зведений на земельній ділянці позивача та звільнити вказану земельну ділянку. При цьому апеляційний суд лише змінив вказане рішення суду першої інстанції уточнивши, що звільнення від паркану, в частині в якій він збудований на земельній ділянці позивача, необхідно здійснити по всій довжині, згідно із висновком експерта.

Таким чином, немає підстав вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки висновки в указаних справах не

є суперечливими. Суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14, від 20 березня 2019 року у справі

№ 350/67/15, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 вирішувала питання щодо необхідності погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами на стадії виготовлення землевпорядної документації. Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що вказана дія є допоміжною при приватизації земельної ділянки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі

№ 367/3748/15 зазначив про безпідставність доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд, надаючи оцінку висновку експерта, не врахував пункт 3.10 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітет України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, оскільки вказана інструкція визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, а межі земельних ділянок позивача та відповідача вже встановлені.

Водночас у справі, яка переглядається, предметом доказування

є встановлення факту накладення земельних ділянок та порушення

у зв`язку з таким накладенням прав позивача на землю. У цій справі суди виходили із конкретних обставин справи, а саме із того, що позивачка не надала переконливих доказів на підтвердження того, що будівництво відповідачем паркану істотно порушує її право власності на земельну ділянку та, що її земельна ділянка зменшилась за рахунок вказаного експертом накладення.

Посилання місцевого суду на постанову Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, відповідно до якої погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами)

є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність

є неправильним, проте на правильність вирішення спору не впливає.

Так, у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа, необхідно виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 березня 2019 року

у справі № 350/67/15-ц.

В указаній справі відповідач відмовився від підпису акту прийомки-передачі межових знаків у 2018 році, оскільки при оформленні права власності на земельну ділянку у 2017 році відповідно до технічних документів у визначений законом спосіб були встановлені межові знаки, які узгоджені між сторонами у справі, а позивач підписала відповідний акт, про що не заперечувала під час розгляду цієї справи. Саме по узгодженій між сторонами межі відповідач і встановив огорожу, тому відсутні підстави для висновку, що його дії є недобросовісними.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 22 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються

з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані

з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого нею за розгляд справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а також її витрат на професійну правничу допомогу в судах першої й апеляційної інстанцій немає.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу відповідач заявив клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу

в судах першої (10 000 грн), апеляційної (5 000 грн) та касаційної

(5 000 грн) інстанцій. На підтвердження понесених витрат до відзиву додано договір про надання професійної правничої допомоги, укладений, 12 січня 2019 року між адвокатом Шовровою Н. М. і

Глушком І. О., та квитанції № 19, 58, 284.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Згідно з статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша та третя статті 81 ЦПК України).

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв

і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що витрати, понесені на професійну правничу допомогу, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Умовами, укладеного між адвокатом Шовровою Н. М. і Глушком І. О. договором про професійну правничу допомогу, сторони погодили, що гонорар адвоката складається із суми вартості послуг та визначається

у фіксованому розмірі (пункт 2 розділу 5 договору Гонорар адвоката).

Додані до відзиву квитанції № 19, 58 і 284 складені адвокатом

Шавровою Н. М. рукописним текстом на суму 10 000 грн, 5 000 грн та 5 000 грн, відповідно, за надання професійної правничої допомоги

в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, відповідно, згідно

з договором від 12 січня 2019 року.

Детальний опис робіт (наданих послуг) адвоката і затрачений час на їх виконання, акт здачі-приймання виконаних робіт та наданих послуг

з описом наданих послуг тощо до відзиву не додано.

Суду касаційної інстанції не надано доказів, за які саме роботи (послуги) ОСОБА_2 сплатив адвокату Шавровій Н. М. за вищевказаними квитанціями. Саме по собі посилання на надання професійної правничої допомоги без доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості не доводить факт надання таких послуг.

Зважаючи на відсутність детального опису робіт (наданих послуг) адвоката, акту здачі-приймання виконаних робіт та наданих послуг

з описом наданих послуг, відсутні правові підстави для задоволення заявленого ОСОБА_2 клопотання.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .

Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області

від 22 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін .

Клопотання ОСОБА_2 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу залишити без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк