Постанова

від 23.12.2021 по справі 640/25574/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25574/20 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., за участю секретаря - Рейтаровської О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центральної поліклініки МВС України, Центрального госпіталю МВС України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Центральної поліклініки МВС України (далі - відповідач-1), Центрального госпіталю МВС України (далі - відповідач-2) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, в якому просив:

- визнати протиправними дії Центральної поліклініки та Центрального госпіталю МВС України, щодо відмови користуватися при виході на пенсію Центральною поліклінікою МВС України та Центральним госпіталем МВС України до якого позивач був прикріплений і обслуговувався за попереднім місцем роботи у Генеральній прокуратурі України, та як учасник бойових дій має право на безкоштовне медичне обслуговування;

- зобов`язати Центральну поліклініку та Центральний госпіталь МВС України надати позивачу право на безкоштовне медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких позивач перебував на обліку до виходу на пенсію працівника прокуратури, як пенсіонера Генеральної прокуратури України, учасника бойових дій (АТО) на підставі п. 3 ст. 84, ч. 14 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру", п. 8 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту", ст. 49 Конституції України.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачі протиправно відмовили йому в безоплатному користуванні медичними послугами у Центральній поліклініці та Центральному госпіталю МВС України до яких він був прикріплений та обслуговувався за попереднім місцем роботи та як учасник бойових дій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач, зокрема зазначає, що він, як колишній працівник (пенсіонер) органів прокуратури, відповідно до вимог Закону України Про прокуратуру має право на безкоштовне медичне обслуговування у тих медичних закладах, в яких перебував на обліку до виходу на пенсію.

Позивач уважає, що оскільки він на момент виходу на пенсію перебував на обліку в Центральній поліклініці МВС України і Центральному госпіталю МВС України то право безкоштовного медичного обслуговування у цих медичних закладах, відповідно до вказаного закону залишилося за ним і після виходу на пенсії безтерміново.

При цьому, на переконання позивача суд першої інстанції безпідставно посилався на положення підзаконного нормативного акта, оскільки його право не безкоштовне медичне обслуговування прямо встановлено законом, яким має вищу юридичну силу.

Також, апелянт стверджує, що відсутність бюджетного фінансування на обслуговування працівників прокуратури у вказаних медичних закладах, як і відсутність укладених договорів між органами прокурати та МВС України не може позбавляти його права на медичне обслуговування.

Водночас суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв`язку із чим ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з 1995 по 2010 роки працював в Генеральній прокуратурі України.

У 2010 році у зв`язку із виходом на пенсію позивач був звільнений із посади старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України. У період роботи в Генеральній прокуратурі Україні та після виходу на пенсію отримував медичну допомогу в Центральній поліклініці МВС України та Центральному госпіталі МВС України відповідно до укладених договорів між Генеральною прокуратурою Україною та Центральною поліклінікою МВС України.

05 вересня 2020 року позивач звернувся до Центрального госпіталю МВС України із запитом на інформацію, згідно якого просив повідомити наступне: 1) Чи буде Центральний госпіталь МВС України як юридична особа ОСОБА_1 , як фізичну особу пенсіонера Генеральної прокуратури України, ветерана АТО, який хворіє цукровим діабетом в 2020 році обслуговувати безоплатно на підставі ч. 3 ст. 84, ч. 14 ст. 86 Закону України Про прокуратуру , п. 8 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , якщо ні то на підставі яких законів України, а не підзаконних актів?; 2) Чому до з січня 2020 року і до цього часу не обслуговуються, не надаються медичні послуги і не лікують в Центральному госпіталі учасникам бойових дій (АТО/ООС) із числа пенсіонерів Генеральної прокуратури та пенсіонерам Генеральної прокуратури України ?

Листом від 10.09.2020 №33/4-4зі Центральний госпіталь МВС України повідомив позивача, що відповідно до частини 2 статті 51 Бюджетного кодексу України витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, співробітники Служби судової охорони (крім категорій, пільги яким передбачаються пунктом "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров`я, частиною четвертою статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацом першим частини третьої статті 57 Закону України "Про освіту"), а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.

До таких витрат належать, зокрема забезпечення безоплатною медичною допомогою.

Таким чином, Центральний госпіталь МВС України, як заклад охорони здоров`я не здійснює медичне обслуговування населення у розумінні абзацу п`ятого частини першої статті 3 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я .

Також, позивач 05.09.2020 звернувся із запитом на інформацію до Центральної поліклініки МВС України, відповідно до якого просив повідомити: 1) Чи буде Центральна поліклініка МВС України як юридична особа ОСОБА_1 , як фізичну особу пенсіонера Генеральної прокуратури України, ветерана АТО, який хворіє цукровим діабетом в 2020 році обслуговувати безоплатно на підставі ч. 3 ст. 84, ч. 14 ст. 86 Закону України Про прокуратуру , п. 8 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , якщо ні то на підставі яких законів України, а не підзаконних актів?; 2) Чому до з 02 січня 2020 року і до цього часу не обслуговуються, не надаються медичні послуги і не лікують в Центральній поліклініці учасникам бойових дій (АТО/ООС) із числа пенсіонерів Генеральної прокуратури та пенсіонерам Генеральної прокуратури України?.

Листом від 09.09.2020 №33/3-38/2-зі Центральна поліклініка МВС України повідомила позивача, що відповідно до ст. 95 Закону України Про Національну поліцію , ч. 2 та 4 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України Про Національну поліцію та наказу МВС України від 03.06.2016 № 462 Про затвердження Інструкції про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України (надалі - Інструкція), визначено категорії осіб, які мають право відповідно до законодавства на безоплатне медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України. Відповідно до Інструкції, працівники та пенсіонери Генеральної прокуратури України не відносяться до визначеної категорії осіб.

Порядок надання Центральною поліклінікою Міністерства внутрішніх справ України послуг колишнім працівникам Генеральної прокуратури України визначаються відповідними Договорами укладеними між Генеральною прокуратурою України та Центральною поліклінікою Міністерства внутрішніх справ України.

Статтею 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , визначено пільги учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них, до яких.

Частиною 8 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, зокрема у користуванні при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем, роботи.

При цьому, щодо користування учасниками бойових дій поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи, саме на безплатній основі положеннями чинного законодавства не передбачено.

Відповідно до викладеного вище, обслуговування в Центральній поліклініці Міністерства Внутрішніх справ України в 2020 році учасників бойових дій (АТО/ООС) із числа пенсіонерів Генеральної прокуратури України без укладання договорів з Офісом Генерального прокурора чинним законодавством не передбачено.

У випадку укладення відповідних договорів між Центральною поліклінікою Міністерства Внутрішніх справ України та Офісом Генерального прокурора обслуговування учасників бойових дій (АТО/ООС) із числи пенсіонерів Генеральної прокуратури України Центральній поліклініці Міністерства Внутрішніх справ України в 2020 році буде здійснювати в межах та в порядку визначених у відповідних договорах.

Також, позивача було повідомлено, що в 2020 році Офіс Генеральної прокуратури не ініціював процедури укладення будь-яких договорів на 2020 рік із Центральною поліклінікою, що унеможливило обслуговування в Центральній поліклініці учасників бойових дій (АТО/ООС) із числа пенсіонерів Генеральної прокуратури України та пенсіонерів Генеральної прокуратури України в 2020 році.

В переліку осіб яким надається медичне обслуговування закладами охорони здоров`я МВС України, згідно наказу МВС України від 03.06.2016 №462 Про затвердження Інструкції про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України пенсіонери Генеральної прокуратури України не визначені.

Таким чином, Центральна поліклініка МВС України не має правової підстави та відповідного фінансування для обслуговування вказаних Вами категорій осіб у 2020 році без укладення відповідних договорів із Офісом Генерального прокурора.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для безкоштовного медичного обслуговування позивача у відповідних закладах МВС України відсутні, оскільки станом на момент звернення позивача до відповідав між органами прокуратури та МВС України не укладено договір про медичне обслуговування працівників прокуратури та не виділено відповідне фінансування на таке обслуговування.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин першої - третьої статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Згідно з преамбулою Закону України від 19.11.1992 №2801-XII Основи законодавства України про охорону здоров`я (далі - Закон №2801-XII) кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Статтею 1 Закону №2801-XII установлено, що законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

У статті 3 цього ж Закону надано визначення поняттю медичного обслуговування, а саме зазначено, що медичне обслуговування - це діяльність закладів охорони здоров`я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію у встановленому законом порядку, у сфері охорони здоров`я, що не обов`язково обмежується медичною допомогою та/або реабілітаційною допомогою, але безпосередньо пов`язана з їх наданням.

У відповідності до статті 18 Закону №2801-XII фінансове забезпечення охорони здоров`я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.

Рівень фінансового забезпечення охорони здоров`я розраховується на підставі науково обґрунтованих нормативів.

Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров`я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної та реабілітаційної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров`я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.

Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров`я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

Пунктом 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України установлено, що бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що безоплатне медичне обслуговування осіб забезпечується шляхом його фінансування за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів.

Тобто, будь-яка діяльність медичних закладів спрямована на надання медичних послуг (медичного обслуговування) є можливою у випадку її належного фінансового забезпечення з боку відповідного бюджету.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), а також Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (чинний на момент виходу позивача на пенсію, далі - Закон №1789-XII).

За змістом частини третьої статті 84 Закону №1697-VII за пенсіонерами і членами їхніх сімей зберігаються гарантії соціального захисту, передбачені цим Законом та іншими законодавчими актами. Пенсіонери і члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, мають також право на безкоштовне медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку до виходу на пенсію прокурора.

Аналогічного змісту норма містилася також і у частині чотирнадцятій статті 50 -1 Закону №1789-XII, яка була чинна на момент виходу позивача на пенсії у 2010 році.

Таким чином, положеннями чинного законодавства дійсно передбачено право колишніх працівників органів прокуратури, які вийшли на пенсію безкоштовно користуватися медичним обслуговуванням в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку до виходу на пенсію прокурора.

Разом з тим, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що Центральна поліклініка МВС України і Центральний госпіталь МВС України є профільними закладами МВС України, а не органів прокуратури України.

Вказані заклади створені з метою забезпечення медичного обслуговування осіб, які працюють у МВС України та підпорядкованим йому органах, а також інших осіб, перелік яких визначено відповідним нормативно-правовим актом.

Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції встановлено, що позивач на момент виходу на пенсію мав право на медичне обслуговування у медичних закладах Міністерства внутрішніх справ.

Таке право позивача було закріплено на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 №425 "Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам органів прокуратури та про їх медичне обслуговування".

Водночас зазначена постанова Кабінету Міністрів України, яка надавала право працівникам органів прокуратури обслуговуватися в медичних закладах Міністерства внутрішніх справ втратила чинність 05 січня 2016 року.

При цьому порядок медичного обслуговування певних категорій осіб, яким таке право встановлено відповідно до законодавства, та порядок їх прикріплення до закладів охорони здоров`я МВС визначено Інструкцією про порядок медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України, затвердженою наказом МВС України від 03.06.2016 року №462 (далі - Інструкція №462).

У пункті 1 розділу ІІ Інструкції №462 визначено коло осіб, яким надано право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС у переліку яких, працівники органів прокуратури відсутні.

У відповідності до пункту 9 Інструкції №462 громадяни України, які не входять до переліку осіб, зазначеного в цьому розділі, працівники закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, НГУ, Національної поліції, ДМС та не відносяться до бюджетних закладів, установ і підприємств, обслуговуються за договорами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних і комунальних закладах охорони здоров`я та вищих медичних навчальних закладах".

Як установлено судом першої інстанції, що між Генеральною прокуратурою України та Центральною поліклінікою МВС України були укладені договори про надання медичних послуг на платній основі, а саме: від 01 січня 2012 року № 1, від 06 червня 2013 року № 19, від 17 червня 2014 року № 2, від 13 липня 2015 року № ЦП-32, від 09 серпня 2016 року № ЦП-43, від 31 березня 2017 року № ЦП-51.

Факт медичного обслуговування працівників прокуратури (пенсіонерів з числа працівників прокуратури) на платній основі також підтверджується договорами про надання медичних послуг, які були укладені між Центральним госпіталем МВС України та Генеральною прокуратурою України, зокрема від 19 січня 2010 року № 4, від 10 лютого 2015 року № 1/15, від 14 листопада 2016 року № 24, від 07 лютого 2017 року № 2/2017, від 19 лютого 2018 року №61.

Із наведеного вбачається, що право, зокрема пенсіонерів із числа працівників прокуратури на медичне обслуговування в медичних закладах МВС України напряму залежить від наявності договору, укладеного між органами прокуратури України і МВС України та відповідного фінансування на такі послуги.

Подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 17.06.2020 у справі №826/4364/17.

Таким чином, ураховуючи зазначені особливості реалізації права працівників органів прокуратури (зокрема і тих, що вийшли на пенсію) на обслуговування в медичних закладах МВС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності в діях відповідачів ознак протиправності.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу порушення відповідачами вимог статті 84 Закону України Про прокуратуру в частині не забезпечення позивача медичним обслуговуванням після виходу на пенсію, оскільки, як убачається із наведеного, саме органи прокуратури України повинні вчиняти дії спрямовані на надання можливості їхнім працівникам обслуговуватися в медичних закладах МВС України, тобто виступати ініціаторами укладення відповідних договорів і здійснення необхідного фінансового забезпечення таких послуг.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Серявін та інші проти України зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

Суддя В.П.Мельничук

Суддя О.М.Оксененко