Постанова

від 23.12.2021 по справі 520/3793/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23 грудня 2021 року

справа № 520/3793/19

адміністративне провадження № К/9901/41745/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Харківська зернова пивоварня

на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у складі судді Біленського О. О.

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у складі суддів Ральченка І. М., Катунова В. В. , Чалого І. С.

у справі № 520/3793/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Харківська зернова пивоварня

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю Харківська зернова пивоварня (далі - Товариство, позивач у справі) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, правонаступник Головне управління ДПС у Харківській області), в якому просило визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо застосування до Товариства фінансової санкції за порушення вимог частини 3 статті 16 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів , скасувати рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 30 листопада 2018 року № 0000174002, № 0000164002.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Товариства задоволено, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року по справі № 520/3793/19 скасовано, прийнято постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року скасовано, адміністративну справу №520/3793/19 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Скеровуючи справу на новий судовий розгляд колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права (пункту 56.19 статті 56 ПК України) та ненадання цьому оцінки судом апеляційної інстанції. Зокрема, в постанові Верховного Суду зауважено, що суд першої інстанції має з`ясувати дату закінчення процедури адміністративного оскарження, передбаченої пунктом 56.17 статті 56 ПК України, та вирішити питання дотримання позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року позов залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення строку та надати відповідні докази в підтвердження поважності причин його пропуску.

1 квітня 2021 року позивач надав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначив, що вперше з позовом Товариство звернулося у березні 2019 року та з урахуванням окремої думки судді Верховного Суду по даній справі просив поновити строк та продовжити термін для надання доказів вчасного звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 5 квітня 2021 року продовжено позивачу строк до 30 квітня 2021 року для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання ухвали суду, 6 травня 2021 року позивач надав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування зазначив, що згідно листа-відповіді АТ Укрпошта №01-20-134 від 29 березня 2021 року підтвердити чи спростувати пересилання та вручення реєстрованих поштових відправлень за період грудень 2018 року, січень-березень 2019 року у відділенні поштового зв`язку, за місцем знаходження Товариства на той час, АТ Укрпошта не має можливості. Таким чином, позивач здійснив всі залежні від нього дії для того, щоб надати до суду докази вчасного звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, відмовлено в задоволенні заяви Товариства про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Адміністративний позов залишено без розгляду.

Суди попередніх інстанцій висновувалися на положеннях статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України, вказав на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду. Суди врахували обставини щодо отримання 20 лютого 2019 року Товариством рішення ДПС від 8 лютого 2019 року №6327/6/99-99-1106-0125, яким закінчено процедуру адміністративного оскарження рішень Головного управління ДФС у Харківській області №0000174002, № 0000164002 від 30 листопада 2018 року, правомірність яких є предметом позову у цій справи, а також установили дату звернення до суду 16 квітня 2019 року з адміністративним позовом у справі №520/3793/19, що зумовило висновок про несвоєчасне звернення до суду.

16 листопада 2021 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 7 грудня 2021 року.

21 грудня 2021 року справа № 520/3793/19 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

В касаційній скарзі позивач зазначає, що Товариство двічі надавало до суду клопотання про поновлення строку для звернення до суду з обґрунтуванням причин пропуску, проте суд першої інстанції не надав правової оцінки причинам пропуску, з урахуванням першого звернення до суду у березні 2019 року та клопотанням про відстрочення оплати судового збору.

Пославшись на висновки викладені у постанові Верховного Суду № 500/2486/19 від 26 листопада 2020 року, скаржник зауважив, що зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Скаржник зауважує, що на момент звернення позивача до суду у 2019 році існувала інша судова практика відносно строків звернення до адміністративного суду. Верховний Суд постановою від 19 лютого 2021 року по даній справі відійшов від сталою судової практики та взагалі змінив підхід до права звернення суб`єкта господарювання до суду у встановлені чинним законодавством строки. Проте, позиція Верховного Суду викладена у постанові від 19 лютого 2021 року по справі № 520/3793/19 не є сталою для касаційного суду. Так, наприклад, у справі №807/154/16, в якій також суб`єктом господарювання застосовувалось адміністративне оскарження рішення податкового органу прийнятого у листопаді 2015 року і звернення до суду відбулось лише у березні 2016 року, Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2021 року взагалі не надавав оцінку факту порушення місячного строку встановленого Податковим кодексом України для звернення до суду.

Позивач просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій по справі № 520/3793/19 повністю і передати справу на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Відповідач не надав суду відзив на касаційну скаргу позивача.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Позиція Верховного Суду

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Разом з тим право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною четвертою цієї статті встановлено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Суд звертає увагу на те, що рішення про відмову в задоволенні скарги в порядку адміністративного оскарження спірних рішень податкового органу прийняте Державною фіскальною службою України 8 лютого 2019 року, а до суду позивач їх оскаржив 16 квітня 2019 року, тобто через два місяці після прийняття рішення за результатами адміністративного оскарження.

Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2019 року у справі №818/309/18 сформовано правову позицію, відповідно до якої: строк для звернення до суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання повинен визначатися за правилами пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України. Зазначений строк становить 1095 днів із дня отримання такого рішення, незалежно від того, чи скористалася особа своїм правом на досудове розв`язання спору шляхом застосування процедури адміністративного оскарження.

В подальшому Верховний Суд неодноразово погоджувався з вказаним висновком, висвітлюючи його у постановах, зокрема у справі №2540/2576/18.

26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №500/2486/19, відступив від висновків викладених у постановах Верховного Суду у справах №818/309/18 та №2540/2576/18, сформувавши наступний правовий висновок:

Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Станом на день формування вказаного правового висновку, справа №520/3793/19 перебувала на стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, тобто суди прийняли справу до розгляду, дослідили та оцінили докази та прийняли судові рішення за результатами такої оцінки.

Суд звертає увагу на те, що у вказаній постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, зауважено на тому, що:

- суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми;

- зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій;

- задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

В контексті викладених у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 висновків необхідно звернути увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

Отже, з огляду на те, що з позовом у цій справі Товариство звернулося до суду першої інстанції до прийняття 26 листопада 2020 року постанови Верховного Суду, якою змінено правовий підхід до визначення строків звернення до суду за оскарженням податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань, після їх адміністративного оскарження, з метою уникнення правового пуризму та недопущення обмеження права на доступ до суду через зміну судової практики, Суд констатує відсутність правових підстав для залишення позову у цій справі без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

Окрім того, Суд звертає увагу на те, що залишаючи адміністративний позов без розгляду, суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам позивача стосовно звернення з аналогічним позовом до суду першої інстанції в березні 2019 року (справа №520/2807/19), який був повернутий ухвалою суду першої інстанції, а лише вказали про те, що з позовом позивач звернувся 16 квітня 2019 року.

Що стосується заявленого позивачем клопотання про передачу справи №520/2807/19 до Великої Палати Верховного Суду відповідно до статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, то колегія суддів вважає відсутніми підстави для його задоволення, з огляду на таке.

Так, підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 346 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховним Судом неодноразово у своїх постановах висловлено правову позицію про застосування норм права у подібних правовідносинах (зокрема у справі 500/2486/19) і колегія суддів Касаційного адміністративного суду не вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати.

Водночас, відсутні підстави вважати, що справа № 520/2807/19 має значення для формування єдиної практики і така передача справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Харківська зернова пивоварня задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року скасувати, справу №520/3793/19 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер