Постанова

від 20.12.2021 по справі 922/2301/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року м. Харків Справа № 922/2301/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Терещенко О.І. , суддя Шутенко І.А.

за участю секретаря судового засідання Пахомової І.В.

представники учасників справи в судове засідання не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх.№3373Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2021 (суддя О.І. Байбак, повне рішення складено 07.10.2021) у справі №922/2301/20

за позовом Сільськогосподарського фермерського господарства "Березове", с. Високопілля, Валківський р.-н, Харківська обл.;

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 , м. Люботин, Харківська обл.;

2) ОСОБА_2 , с. Високопілля, Валківський р.-н, Харківська обл.;

3) ОСОБА_3 , с. Високопілля, Валківський р.-н, Харківська обл.;

4) Валківська міська рада Богодухівського району Харківської області

про визнання права власності шляхом скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське фермерське господарство "Березове" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якій просить суд (з урахуванням уточненої позовної заяви вх.№17627 від 28.07.2021):

1) визнати недійсним та скасувати наказ № 9880-СГ від 11.10.2019 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю гр. ОСОБА_4 , а державний акт на право користування землею серії Б № 045796 визнано таким, що втратив чинність;

2) визнати СФГ "Березове" таким, що набуло право постійного користування на земельну ділянку площею 26,4911 га відповідно до державного акту на право користування землею серії Б № 045796, який зареєстровано в книзі реєстрації державних актів за № 38, з урахуванням виділених у приватну власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) загальною площею 13,1289 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що посвідчується державними такими на право приватної власності на землю серії РЗ № 814955, № 814956, № 814957 гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.10.2021 у справі №922/2301/21 (суддя О.І. Байбак) позов задоволено повністю.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2021 у справі №922/2301/21 повністю та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем не доведено порушення, невизнання, чи оспорювання ГУ Держгеокадастром його прав або охоронюваного законом інтересу, який підлягає захисту в межах цього судового спору. Зазначає, що зміст оспорюваного наказу жодним чином не стосується позивача - юридичної особи СФГ "Березове". Зазначає, що визнання за СФГ "Березове" право постійного користування на земельну ділянку з 12.02.1996 суперечить чинному законодавству та включаючи в п.3 резолютивної частини рішення, суд вийшов за межі позовних вимог.

Також вважає, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є неналежним відповідачем, оскільки наразі розпорядником спірної земельної ділянки є Валківська міська рада.

Одночасно з апеляційною скаргою апелянт подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2021 у справі №922/2301/21, посилаючись на те, що отримав повний текст оскаржуваного рішення 13.10.2021, що підтверджується матеріалами справи.

08.11.2021 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №922/2301/21 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Геза Т.Д., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 у справі №922/2301/21 у зв`язку з тим, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу, а саме: апелянтом не надано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі та доказів надсилання копії апеляційної скарги на адресу позивачу та третім особам, апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Харківській області залишено без руху та надано апелянту строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області подало клопотання про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 10.11.2021 (вх.13701 від 25.11.2021). До вказаного клопотання апелянт додав докази надсилання копії апеляційної скарги позивачу та третім особам, зокрема фіскальні чеки Укрпошти та описи вкладення до цінного листа, а також платіжне доручення №1655 від 17.11.2021 на суму 6810,00 грн.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2021, у зв`язку з хворобою судді Гези Т.Д., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Терещенко О.І., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 у справі №922/2301/21 клопотання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про поновлення строку на подання апеляційної скарги задоволено, строк на подання апеляційної скарги поновлено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2021 у справі №922/2301/21. Встановлено строк позивачу та третім особам для подання відзивів на апеляційну скаргу відповідача. Призначено справу до розгляду на 20.12.2021 о 11:30 годині. Доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

Позивач та треті особи не скористались своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу відповідача, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з`явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. (вх.№14812 від 17.12.2021).

Від представника СФГ "Березове" також надійшла заява, в якій він вважає апеляційну скаргу безпідставною. Просить проводити розгляд справи, призначений на 20.12.2021 за відсутності представника позивача. (вх.№14823 від 20.12.2021).

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю учасників справи.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що в 1993 році гр. ОСОБА_4 видано Державний акт на право користування землею серії Б № 045796, який зареєстровано за №38 в Книзі реєстрації державних актів на право користування землею та посвідчено головою виконавчого комітету Валківської районної ради депутатів трудящих О.М. Колєсніком.

Відповідно даного Державного акту гр. ОСОБА_4 було передано в безстрокове користування земельну ділянку загальною площею 39,62 га, яка розташована на території села Високопілля Валківського району Харківської області.

В подальшому, на виконання вимог діючого на той час Закону України «Про селянське (фермерське) господарство після отримання зазначеної земельної ділянки за Державним актом на право користування землею серії Б № 045796 ОСОБА_4 створив СФГ «Березове» , державну реєстрацію якого проведено 12.02.1996.

В подальшому, з земельної ділянки наданій за Державним актом на право користування землею серії Б № 045796 було виділено гр.. ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю), загальною площею 13,1289 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно з державними актами на право приватної власності на землю серії РЗ №814955, РЗ №814956, РЗ №814957.

Рішенням зборів засновників СФГ «Березове» від 13.05.2009 включено до складу СФГ «Березове» ОСОБА_5 .

Наказом № 6 від 30.06.2009 покладено обов`язки голови СФГ «Березове» .

06.07.2009 гр. ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданого Високопільською сільською радою Валківського району Харківської області.

Згідно зі статутом СФГ «Березове» затвердженого рішенням засновника від 10.04.2012 єдиним учасником даного фермерського господарства є ОСОБА_5 .

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, з моменту реєстрації СФГ «Березове» земельна ділянка площею 39,62 га, надана за Державним актом на право користування землею серії Б № 045796 перебуває у фактичному користуванні СФГ «Березове» .

Після виділення з земельної ділянки площею 39,62 га за вказаним державним актом громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у приватну власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю), загальною площею 13,1289 га, у фактичному користуванні СФГ «Березове» залишилася земельна ділянка площею 26,4911 га.

Використання земельної ділянки здійснюється СФГ "Березове" за цільовим призначенням, в т.ч. проводиться господарську діяльність з вирощування сільськогосподарських культур, сплачуються податки, подається відповідна звітність до контролюючих органів, тощо.

Однак, Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №9880-СГ від 11.10.2019 право постійного користування земельною ділянкою гр.. ОСОБА_4 припинено у зв`язку зі смертю останнього; державний акт на право користування землею серії Б №045796 визнано таким, що втратив чинність; земельна ділянка, окрім ділянок приватної власності, віднесена до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності.

Як зазначає головне управління Держгеокадастру у Харківській області при прийнятті зазначеного Наказу воно керувалося ст. ст. 15-1, 22, 92, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308.

При цьому, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначає, що у 2013 році, під час проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, частину вищезазначеної земельної ділянки (наданий державним актом на право користування землею серії Б №045796) площею 27,7438 га було зареєстровано в Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер 6321281500:04:000:1306.

Після винесення наказом №9880-СГ від 11.10.2019 про припинення права постійного користування земельною ділянкою наданою, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області винесено низку інших Наказів щодо розпорядження земельними ділянками що входили до земельної ділянки наданої за державним актом на право користування землею серії Б №045796,

Зокрема, з листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області вбачається, що на підставі наказів Головного управління про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, було розроблено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок за рахунок сформованої земельної ділянки кадастровий номер 6321281500:04:000:1306, для ведення особистого селянського господарства (01.03) гр.. ОСОБА_6 , гр.. ОСОБА_7 , гр.. ОСОБА_8 , гр.. ОСОБА_9 , гр.. ОСОБА_10 , гр.. ОСОБА_11 , гр.. ОСОБА_12 , які знаходяться за межами населених пунктів на території Високопільської сільської ради Валківського району Харківської області відповідно до якого відбувся поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6321281500:04:000:1306 на земельні ділянки: 6321281500:04:000:1452, 6321281500:04:000:1453, 6321281500:04:000:1454, 6321281500:04:000:1455, 6321281500:04:000:1456, 6321281500:04:000:1457, 6321281500:04:000:1458 та земельну ділянку площею 0,6149 га з кадастровим номером 6321281500:04:000:1460, яку було віднесено до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності.

Станом на 16.09.2020 року, відповідно відомостей, що містяться в Державному земельному кадастрі, земельні ділянки кадастрові номери 6321281500:04:000:1452, 6321281500:04:000:1454, 6321281500:04:000:1455, 6321281500:04:000:1456, 6321281500:04:000:1457, 6321281500:04:000:1458 перебували у власності гр.. ОСОБА_13 з 23.04.2020 року; земельні ділянки кадастрові номери 6321281500:04:000:1453 та 6321281500:04:000:1460 перебували у державній власності, але наказ про передачу у власність земельної ділянки кадастровий номер 6321281500:04:000:1453, видано Головним управлінням Держгеокдастру в Харківській області.

Станом на 02.06.2021 року земельні ділянки кадастрові номери: 6321281500:04:000:1452, 6321281500:04:000:1454, 6321281500:04:000:1455, 6321281500:04:000:1456, 6321281500:04:000:1457, 6321281500:04:000:1458 6321281500:04:000:1453 об`єднано в одну земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 6321281500:04:000:1519, загальним розміром 14,000 га.

Станом на 30.06.2021 року власником земельної ділянки кадастровий номер 6321281500:04:000:1519 розміром 14 га є громадянин ОСОБА_1 .

Разом з тим, в поданій на розгляд суду позовній заяві СФГ «Березове» зазначає, що діями Головного управління Держгеокадастру в Харківській області щодо видачі наказу № 9880-СГ від 11.10.2019 року, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю гр.. ОСОБА_4 , та Державний акт на право користування землею серії Б №045796 визнано таким, що втратив чинність, порушено його права як користувача земельної ділянки загальною площею 26,4911 га за вказаним державним актом, оскільки враховуючи приписи ст. ст. 7, 23 Земельного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» , ст.ст. 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» з моменту свого створення саме СФГ «Березове» є землекористувачем земельної ділянки згідно з Державним актом на право користування землею серії Б №045796.

З посиланням на зазначені обставини СФГ «Березове» просить суд визнати недійсним та скасувати наказ №9880-СГ від 11.10.2019 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю гр. ОСОБА_4 , а державний акт на право користування землею серії Б № 045796 визнано таким, що втратив чинність; та визнати СФГ "Березове" таким, що набуло право постійного користування на земельну ділянку площею 26,4911 га відповідно до державного акту на право користування землею серії Б № 045796, який зареєстровано в книзі реєстрації державних актів за №38, з урахуванням виділених у приватну власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) загальною площею 13,1289 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що посвідчується державними такими на право приватної власності на землю серії РЗ № 814955, № 814956, № 814957 гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд вказав, що що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, видаючи наказ №9880-СГ від 11.10.2019 щодо визнання таким, що втратив чинність державний акт на право користування землею серії Б№045796 діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення СФГ «Березове» права використання земельної ділянки.

Крім того, виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства Головне управління Держгеокадастру у Харківській області втрутилося у право СФГ «Березове» на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, визнання недійсним та скасування спірного наказу в відповідній частині, та визнання за СФГ «Березове» права використання земельною ділянкою згідно з державним актом (за виключенням земель що в подальшому були виділені в приватну власність).

Крім того, з огляду на вимоги ст. 5 ГПК України, та з метою уникнення в подальшому можливих суперечностей між СФГ «Березове» та власниками або користувачами земельних ділянок, які в подальшому утворилися з земельної ділянки наданої за державним актом на право користування землею серії Б№045796, суд першої інстанції дійшов необхідності викласти абз. 3 резолютивної частини рішення в відповідній редакції, а саме, зазначити дату з якої СФГ «Березове» відповідно до Закону набув право користування земельною ділянкою та внести уточнення щодо виключень.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Предметом позову у даній справі є визнання за СФГ «Березове» права постійного користування земельною ділянкою площею 26,4911 га розташованою на території розташована на території села Високопілля Валківського району Харківської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана ОСОБА_4 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею відповідно до державного акту на право користування землею серії Б № 045796, та визнання недійсним та скасування наказу № 9880-СГ від 11.10.2019 Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю гр. ОСОБА_4 , а державний акт на право користування землею серії Б № 045796 визнано таким, що втратив чинність.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент надання державного акту та створення СФГ «Березове» ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_4 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року N 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року N 3312-XII, що діяв на момент створення СФГ «Березове» ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним на момент створення СФГ «Березове» , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України N 937-IV "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" N 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі N 320/5724/17 (провадження N 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Разом з тим, системний аналіз положень статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" N 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство"000, який набрав чинності 29 липня 2003 року, свідчить, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (зокрема у постановах від 13 березня 2018 року у справі N348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі N317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі N606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі N272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі N704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі N695/1275/17 та у справі N483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі N574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі N628/776/18).

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_4 ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент смерті ОСОБА_4 право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Таким чином, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. При цьому, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Зазначене правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, від 20 червня 2020 року у справі № 922/989/18.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Зокрема, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним .

Зазначене правова позиція викладена також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, та діючої на момент смерті ОСОБА_4 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ "Березове", так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня. До того ж, правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 по справі № 922/989/18.

Крім того, Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності» , а відтак і «майном» .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі « East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» . Говорячи про «закон» , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18).

В даному випадку, згідно з оспорюваним СФГ «Березове» наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 9880-СГ від 11.10.2019 право постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_4 припинено у зв`язку зі смертю останнього, а його видано із посиланням на статті 15-1, 22, 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають землі сільськогосподарського призначення та порядок їх використання та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Однак, як вже зазначалося, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, діючої на момент смерті ОСОБА_4 ), серед яких добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За таких обставин оспорюваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 9880-СГ від 11.10.2019 не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність СФГ «Березове» на момент видачі спірного наказу не припинилася, а останнє продовжило використання земельної ділянки площею 26,4911 га відповідно до державного акту на право користування землею серії Б № 045796, (без врахування раніше виділених з земельної ділянки за вказаним державним актом у приватну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) загальною площею 13,1289 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що посвідчується державними такими на право приватної власності на землю серії РЗ № 814955, № 814956, № 814957).

Суд першої інстанції правомірно вказав, що інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, видаючи наказ № 9880-СГ від 11.10.2019 щодо визнання таким, що втратив чинність державного акта на право користування землею серії Б № 045796 діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення СФГ «Березове» права використання земельної ділянки.

Крім того, виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства Головне управління Держгеокадастру у Харківській області втрутилося у право СФГ «Березове» на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, визнання недійсним та скасування спірного наказу в відповідній частині, та визнання за СФГ «Березове» права використання земельною ділянкою згідно з державним актом (за виключенням земель що в подальшому були виділені в приватну власність).

Доводи апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що позов в межах даної справи заявлений до неналежного відповідача, а саме, не до Валківської міської ради яка відповідно до закону нині має повноваження на розпорядження спірними земельними ділянками є безпідставними.

В даному випадку позов СФГ «Березове» заявлено до особи, яка на думку останнього вчинила дії якими порушила право названого СФГ на користування земельною ділянкою та не визнає за ним таке право. За наслідками розгляду справи суд надав відповідну правову оцінку заявленому позову. При цьому, з матеріалів справи не вбачається дій Валківської міської ради спрямованих на порушення прав та інтересів СФГ «Березове» .

ГУ Держгеокадастру у Харківській області в апеляційній скарзі посилається, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши за СФГ «Березове» право постійного користування на земельну ділянку площею 26,4911 га з 12.02.2021.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Приймаючи до уваги, що станом на момент розгляду справи земельні ділянки, які в подальшому утворилися з земельної ділянки наданої за державним актом на право користування землею серії Б № 045796 передано у власність (за виключенням земельних ділянок, переданих у власність гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ), визнання права постійного користування на земельну ділянку площею 26,4911 га відповідно до державного акту на право користування землею серії Б № 045796 станом на даний момент не відновить порушеного право позивача.

Натомість місцевий суд дійшов вірного висновку, що саме такий спосіб захисту, як визнання за СФГ "Березове" таким, що з моменту своєї державної реєстрації, а саме з 12.02.1996, набуло право постійного користування на земельну ділянку площею 26,4911 га відповідно до державного акту на право користування землею серії Б № 045796 ефективно відновить порушені права позивача.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, відхиляються колегією суддів, як безпідставні, необґрунтовані та такі, що стосуються виключно переоцінки доказів.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів і вимог.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції в цій частині відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та залишення рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2021 у справі №922/2301/21 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені відповідачем, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.10.2021 у справі №922/2301/21 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 24.12.2021.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя О.І. Терещенко

Суддя І.А. Шутенко