Ухвала

від 22.12.2021 по справі 924/605/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 924/605/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Семенчук М.А.

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

відповідача-3 - Лавренюк Л.П. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 (у складі колегії суддів: Філіпова Т.Л. (головуючий), Василишин А.Р., Бучинська Г.Б.)

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 (суддя Субботіна Л.О.)

за позовом заступника прокурора Хмельницької області

до: 1. Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,

2. Фермерського господарства "Соняшник плюс",

3. Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП"

про визнання недійсними наказів, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Хмельницької області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - Держгеокадастр, Відповідач-1), Фермерського господарства "Соняшник плюс" (далі - ФГ "Соняшник плюс", Відповідач-2) та Приватного акціонерного товариства "Зернопродукт МХП" (далі - ПАТ "Зернопродукт МХП", Відповідач-3) про:

- визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Хмельницькій області (далі - Держземагентства) від 30.09.2013 № ХМ/6822180700:03:006/00000534, № ХМ/6822180700:03:006/00000535, від 07.10.2013 № ХМ/6822180700:03:006/00000630, № ХМ/6822180700:04:009/00000631, від 17.10.2013 № ХМ/6820386200:02:007/00000743, від 20.11.2013 № ХМ/6822180700:03:006/00001374 щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель, розташованих за межами населених пунктів, а також наказів Держземагентства від 15.05.2014 № 22-719/14-14-СГ, від 30.12.2013 № ХМ/6822180700:03:006/00002359, № ХМ/6822180700:03:006/00002356, № ХМ/6822180700:04:009/00002355, № ХМ/6820386200:02:007/00002354, від 15.05.2014 № 22-718/14-14-СГ щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель, розташованих за межами населених пунктів;

- визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок загальною площею 203,6613 га, укладених між Держземагентством та ОСОБА_1 , а саме договорів оренди землі від 12.06.2014 № 5-ФГ/Б, від 04.03.2014 № 4ФГ-Б, № 2ФГ-Б, № ЗФГ-Б, від 10.02.2014 № 1-ВГ-М, від 12.06.2014 № 6-ФГ/Б;

- визнання недійсними договорів суборенди земельних ділянок загальною площею 203,6613 га, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Зернопродукт МХП", а саме договорів суборенди земельної ділянки від 15.06.2014 № 5-ФГ/Б/С, від 06.03.2014 № 4ФГ-Б/С, № ЗФГ-Б/С, № 2ФГ-Б/С, від 20.02.2014 № 1ВГ-СМ/С, від 15.06.2014 № 6-ФГ/Б/С.

Водночас Прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку звернення прокурора з цим позовом до суду та поновити такий строк.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 у справі № 924/605/20 відмовлено у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд виходив з того, що спірні накази були прийняті з порушенням порядку, визначеного Законом України "Про фермерське господарство" щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, тому вимоги прокурора про визнання їх недійсними є обґрунтованими. Також суд визнав обґрунтованими вимоги прокурора про визнання недійсними оспорюваних договорів оренди та суборенди землі, підставою для укладення яких були саме спірні накази.

Однак місцевий господарський суд на підставі статей 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, зважаючи на заяву Відповідачів про застосування позовної давності до заявлених вимог та клопотання Прокурора про визнання поважними причин пропуску строку звернення прокурора з цим позовом до суду і поновлення такого строку, ухвалив рішення про відмову у позові саме з підстав спливу позовної давності за недоведеності Прокурором і невстановленням судом обставин, які б вказували на поважність причин пропуску позовної давності у наведеному випадку.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 924/605/20 скасовано вищезазначене рішення господарського суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог заявленого позову. Проте, суд апеляційної інстанції зазначив, що в наведеному випадку має місце порушення права держави на земельні ділянки через незаконне розпорядження земельними ділянками та незаконну передачу їх в оренду, а тому єдиний можливий спосіб захисту інтересів держави є поновлення пропущеного строку на звернення до суду. При цьому, суд зауважив, що Держгеокадастр жодних цивільно-правових заходів щодо відновлення прав держави на спірну земельну ділянку не вживало, тому заяви Відповідачів у справі про застосування позовної давності задоволенню не підлягають, а порушене право підлягає судовому захисту.

Постановою Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 924/605/20 скасовано вищезазначену постанову суду апеляційної інстанції, а справу направлено на новий розгляд до цього ж суду.

Касаційна інстанція вказала на те, що обмежившись виключно посиланням на те, що в наведеному випадку має місце порушення права держави на земельну ділянку через незаконне розпорядження земельними ділянками та незаконну передачу їх в оренду, а тому єдиний можливий спосіб захисту інтересів держави є поновлення пропущеного строку на звернення до суду (що, до речі, не заперечувалося прокурором), суд апеляційної інстанції не досліджував і не встановлював обставин щодо поважності причин пропуску прокурором такого строку та не надав належної оцінки наведеним у позові прокурором обставинам щодо пропуску позовної давності та наданим ним доказам на їх підтвердження, тоді як згідно з положеннями законодавства позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Під час нового апеляційного розгляду постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 залишено без змін рішення місцевого господарського суду від 21.09.2020 у справі № 924/605/20.

Апеляційна інстанція погодилась з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з підстав, встановлених частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки Прокурором не наведено достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності.

У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 21.09.2020, постанову апеляційного суду від 07.10.2021 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 15.09.2021 у справі № 922/3122/19, від 15.09.2021 у справі № 619/766/18 щодо застосування інституту позовної давності.

Держгеокадастр та ПАТ "Зернопродукт МХП" у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідача-4, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

При цьому, подібність правовідносин означає схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (однотипними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16, від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц та від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, висновками у яких Прокурором обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, від 17.03.2021 у справі № 922/1017/20, від 15.09.2021 у справі № 619/766/18 та від 15.09.2021 у справі № 922/3122/19, висновками у якій Прокурором також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень.

У вищенаведених справах, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі, позовні вимоги пред`явлені до декількох відповідачів, однак за встановлених обставин у цих справах, не всі відповідачі заявили про сплив позовної давності щодо вимог, які заявлені до них.

В той же час, у справі, яка переглядається (№ 924/605/20) предметом позову є вимога, заявлена Прокурором в інтересах держави до Держгеокадастру, ФГ "Соняшник плюс" та ПАТ "Зернопродукт МХП" про визнання недійсними наказів, договорів оренди і суборенди земельних ділянок.

Як установлено місцевим господарським судом і знайшло своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у даній справі, про застосування позовної давності до вимог Прокурора було заявлено всіма Відповідачами.

При цьому, Прокурор у касаційній скарзі не заперечує, що про застосування наслідків спливу позовної давності до його вимог було заявлено двома Відповідачами у справі, а саме - ФГ "Соняшник плюс" та ПАТ "Зернопродукт МХП", однак вважає, що Держгеокадастр за вимогами, які заявлені до нього в позові, такої заяви у формі визначеній законом до суду не подавав.

З цього приводу судова колегія зазначає, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Таким чином, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведеної статті процесуального законодавства (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 922/3121/19, від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18, від 26.06.2018 у справі № 522/15385/14-ц).

Як вбачається із матеріалів справи, Відповідач-1 у відзиві на позов звертав увагу на положення статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України щодо позовної давності, тобто заява про застосування позовної давності Відповідачем-1 була викладена у вказаному відзиві.

В такий спосіб, твердження Прокурора про те, що Держгеокадастр не подавав до суду заяву про застосування строку позовної давності за вимогами, які заявлені до нього в позові, не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищевикладеним.

Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 924/605/20, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених скаржником постановах Верховного Суду, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 у справі № 924/605/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.09.2020 у справі № 924/605/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає

Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік І. С. Міщенко