Постанова

від 24.11.2021 по справі 908/296/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 908/296/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Костюк О.В.,

Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району

Запорізької області- не з`явився,

Приватного підприємства Дело - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства Дело

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2021 (у складі колегії суддів: Антонік С.Г. (головуючий), Березкіна О.В., Іванов О.Г.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 29.10.2020 (суддя Зінченко Н.Г.)

у справі № 908/296/20

за позовом Першого заступника керівника Токмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області

до Приватного підприємства Дело

про зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року Перший заступник керівника Токмацької місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області (далі - Малотокмачанська сільрада) до Приватного підприємства Дело (далі - ПП Дело ), у якому просив зобов`язати відповідача повернути Малотокмачанській сільській територіальній громаді в особі Малотокмачанської сільради земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення кадастровий номер 2323980500:03:001:0245, площею 37,5821 га, яка розташована на території Малотокмачанської (колишньої Білогір`ївської) сільради.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПП Дело не виконало передбачені статтею 33 Закону України Про оренду землі умови, необхідні для поновлення договору оренди землі на новий строк, тому подальше використання відповідачем спірної земельної ділянки є протиправним, а неповернення земельної ділянки Малотокмачанській сільраді як власнику порушує право останньої на розпорядження землею та призводить до недоотримання місцевим бюджетом коштів у виді орендної плати.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.10.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2021, позов задоволено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2021 року ПП Дело подало касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 908/296/20 за касаційною скаргою ПП Дело та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.07.2021.

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу зазначив про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просив залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

01.07.2021 до Верховного Суду надійшли пояснення ПП Дело щодо відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.07.2021 зупинено касаційне провадження у справі 908/296/20 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 903/1030/19.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.10.2021 поновлено провадження у справі № 908/296/20 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.11.2021.

Малотокмачанська сільрада, ПП Дело в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі розпорядження голови Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області (далі - Оріхівська РДА) від 04.07.2006 № 258 Про передачу земельної ділянки в оренду приватному підприємству Дело , 20.07.2006 між Оріхівською РДА (орендодавець) і ПП Дело (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 39, за умовами якого орендодавець за плату передає орендарю в користування терміном на 5 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2323980500:03:001:0245, площею 37,5817 га, яка розташована на території Білогір`ївської (на теперішній час Малотокмачанської) сільської ради Оріхівського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а орендар приймає в оренду земельну ділянку і зобов`язується використовувати її за цільовим призначенням (пункти 1.1, 1.2, 2.1, 2.4, 3.1, 3.2, 4.1).

У пунктах 4.2, 4.5 договору передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір, орендар, в разі належного виконання умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення терміну договору оренди. У цьому разі орендар повинен не пізніше чим за місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. При переході права власності на землю від орендодавця до іншої особи, договір оренди зберігає свою чинність для нового власника на термін, встановлений цим договором.

За змістом пунктів 8.1, 8.7, 6.3 договору, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. Повернення об`єкта оренди повинно відбуватися на підставі акта прийому-передачі земельної ділянки, який засвідчується підписом сторін і складається не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну договору. Орендар земельної ділянки зобов`язаний після закінчення строку дії договору продовжити його або повернути земельну ділянку орендодавцю в належному стані.

Згідно з пунктом 12.3 договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до пункту 14.2 договір набирає чинності після його державної реєстрації.

Цей договір зареєстровано в Оріхівському районному відділі Запорізької регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.02.2007 за № 040727500001.

За актом приймання-передачі об`єкта (земельної ділянки) за договором оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39 земельна ділянка передана орендарю.

25.07.2009 між Оріхівською РДА і ПП Дело укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39, за змістом якої, зокрема, пункти 2.1, 4.1 договору викладено в новій редакції, відповідно до якої в оренду передається земельна ділянка площею 37,5817 га, у тому числі рілля 37,5817 га (пункт 2.1); договір укладено на 10 років з урахуванням ротації культур. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 4.1). Ця додаткова угоди зареєстрована у Оріхівському районному відділі Запорізької регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.01.2010 за № 041027500001.

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 26.09.2018 № 8-1750/15-18-СГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність , прийнятим на підставі статей 15-1, 117, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 60-р Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад , Малотокмачанській сільській об`єднаній територіальній громаді передано в комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2171,830 га, які розташовані на території Малотокмачанської сільської об`єднаної територіальної громади Оріхівського району Запорізької області за межами населеного пункту, згідно з додатком.

27.09.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області та Головою Малотокмачанської сільської об`єднаної територіальної громади Оріхівського району Запорізької області підписано акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність з відповідним додатком до нього, згідно з пунктом 26 якого у комунальну власність передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 23980500:03:001:0245, площею 37,5821 га.

Відповідно до Інформаційної довідки, сформованої 09.01.2020 за номером 195730993, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером 2323980500:03:001:0245 площею 37,5821 га, належить до земель комунальної власності, власником якої є Малотокмачанська сільська територіальна громада в особі Малотокмачанської сільради; право власності зареєстровано 05.04.2019.

Також судами установлено, що 31.05.2019 ПП Дело звернулося до Голови Малотокмачанської ОТГ з листом-повідомленням за вих. № 6 про поновлення договору оренди земельної ділянки, у якому просило відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі укласти договір оренди землі на новий термін (поновити договір оренди земельної ділянки), пославшись при цьому на те, що дія договору та додаткової угоди закінчується 06.01.2020.

У листі від 27.08.2019 за № 888/01-09-01, за підписом Малотокмачанського сільського голови, Малотокмачанська сільрада повідомила ПП Дело про те, що відповідно до статті 125 ЗК, статті 31 Закону України Про оренду землі , пункту 12.3 договору оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39 цей договір припинив свою дію 08.02.2017 і з цього часу підприємством втрачено будь-які права на земельну ділянку з кадастровим номером 2323980500:03:001:0245, у тому числі і право на поновлення договору оренди землі. Крім того, у листі наголошено на порушення підприємством вимог статті 33 Закону України Про оренду землі .

У подальшому 03.10.2019 ПП Дело направило на адресу Малотокмачанської сільради лист за вих. № 27, в якому відповідач зазначив, що договір оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39 поновлено Оріхівською РДА (первинним орендодавцем) в силу мовчазної згоди на пролонгацію договору відповідно до положень частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , оскільки останньою з 08.02.2017 не висловлено заперечень стосовно використання підприємством спірної земельної ділянки. На підставі викладеного, ПП Дело просило Малотокмачанську сільраду укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39 на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. До листа від 03.10.2019 за вих. № 27 відповідачем було додано проект додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39.

У листі від 22.10.2019 № 1104/01-09-01 Малотокмачанська сільрада повідомила ПП Дело про припинення 08.02.2017 дії договору оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39 та про безпідставне користування відповідачем зазначеною земельною ділянкою. При цьому позивачем було зауважено, що термін мовчазна згода у правовідносинах, що склалися з приводу оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2323980500:03:001:0245 площею 37,5821 га, не може бути застосовано, оскільки змінився власник зазначеної земельної ділянки.

Відповідно до інформації Малотокмачанської сільради, наведеної у листі від 10.01.2020 № 62/02-09-02, земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2323980500:03:001:0245 площею 37,5821 га на цей час використовується відповідачем та не повернута сільській раді.

Також судом установлено, що відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 29.01.2020 № 10-8-0.83-507/2-20, ПП Дело протягом 2016-2019 років з приводу поновлення договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2323980500:03:001:0245 площею 37,5821 га до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області не зверталося.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога, заявлена прокурором в інтересах держави в особі Малотокмачанської сільради, про зобов`язання ПП Дело повернути Малотокмачанській сільській територіальній громаді в особі Малотокмачанської сільради земельну ділянку комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номер 2323980500:03:001:0245, площею 37,5821 га, яка розташована на території Малотокмачанської (колишньої Білогір`ївської) сільради, обґрунтована обставинами не поновлення договору оренди земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 33 Закону України Про оренду землі , та відсутністю правових підстав для користування відповідачем спірною земельною ділянкою з огляду на припинення договору оренди цієї земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Водночас неповернення земельної ділянки Малотокмачанській сільраді як власнику порушує право останньої на розпорядження землею та призводить до недоотримання місцевим бюджетом коштів у виді орендної плати у передбаченому чинним законодавством розмірі.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив із того, що відповідачем відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39 та положень статті 33 Закону України Про оренду землі не було вчинено дій з поновлення зазначеного договору на новий строк у встановленому порядку, додаткову угоду про поновлення договору укладено не було, тому відповідач використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав і зобов`язаний повернути її власнику.

У поданій касаційній скарзі (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), ПП Дело посилається, зокрема, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній у 2017 році), оскільки підприємство, скориставшись мовчазною згодою орендодавця та належним чином виконуючи свої обов`язки за договором, правомірно використовує спірну земельні ділянку та сплачує орендну плату, що дає підстави вважати договір оренди земельної ділянки поновленим на той самий строк і на тих саме підставах; при цьому скаржник послався на неврахування судами при вирішенні справи висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 20.05.2020 у справі № 905/650/19. Також скаржник посилається на неправильне застосування судами положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), статті 23 Закону України Про прокуратуру щодо здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді та безпідставне посилання судів попередніх інстанцій на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17. Крім того, ПП Дело послалося на порушення судами попередніх інстанцій, зокрема положень частини 2 статті 237 ГПК та не з`ясування обставин належності спірної земельної ділянки позивачу.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Як установлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з повернення земельної ділянки комунальної власності територіальній громаді в особі Малотокмачанської сільради у зв`язку із припиненням договору оренди землі. Натомість відповідач стверджував, що має право на поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк на підставі частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , тому відсутні підстави для повернення земельної ділянки.

Відповідно до статті 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Отже, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин суд касаційної інстанції вважає, що під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі врахуванню при застосуванні норми статті 33 Закону України Про оренду землі (у відповідній редакції) підлягає наразі остання правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, до закінчення перегляду у касаційному порядку судових рішень у якій було зупинено касаційне провадження у справі, яка розглядається, при вирішенні питання дотримання сторонами передбаченої статтею 33 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) процедури поновлення договору оренди необхідно враховувати таке.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини 2 статті 33 Закону України Про оренду землі ). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3 статті 33 цього Закону).

Отже, стаття 33 Закону України Про оренду землі прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (частина 6 статті 33 Закону України Про оренду землі .

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України Про оренду землі ).

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (частина 6 статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Частини 5 та 6 статті 33 Закону України Про оренду землі встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин.

За загальним правилом, викладеним у частині 5 статті 33 цього Закону орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило, викладене у частині 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі . Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4 статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина 8 статті 33 зазначеного Закону). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина 11 статті 33 цього Закону).

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини 1 статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , є автоматичною пролонгацією орендних правовідносин.

Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (постанови від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18). Єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах 3, 5-8, 11 статті 33 Закону України Про оренду землі додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті .

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем належними і допустимими доказами відповідно до положень статей 73, 74 ГПК не доведено дотримання процедури поновлення договору оренди землі на новий строк відповідно до умов договору оренди від 20.07.2006 № 39 та положень статті 33 Закону України Про оренду землі (у відповідній редакції), оскільки з огляду на закінчення 08.02.2017 строку дії договору оренди відповідачем відповідно до умов договору та вимог законодавства, що регулює відповідні правовідносини, не було повідомлено орендодавця щодо реалізації свого переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк у встановленому порядку. Разом із тим відсутні докази і укладення між сторонами угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39 на тих самих умовах і на той самий строк. При цьому відповідно до частини 8 статті 33 зазначеного Закону додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Також судами не встановлено будь-яких обставин оскарження відповідачем у встановленому законом порядку дій, як позивача, так і попереднього власника земельної ділянки, у зволіканні в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі.

Як установлено судами відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39 відповідач як орендар земельної ділянки зобов`язався, зокрема, після закінчення строку договору продовжити його або повернути земельну ділянку орендодавцю в належному стані (пункт 6.3); обов`язок орендаря повернути земельну ділянку за актом приймання-передачі в разі припинення договору оренди земельної ділянки, передбачено і у пунктах 8.1, 8.2 зазначеного договору.

Відповідно до статті 34 Закону України Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Судами встановлено, що з 09.02.2017 (з моменту закінчення строку, на який укладався договір оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39) і до теперішнього часу відповідач користується спірною земельною ділянкою за відсутності правових підстав, і, як наслідок, своїми неправомірними діями відповідач вчиняє перешкоди позивачу у здійсненні ним як власником права користування та розпорядження своїм майном.

За таких обставин, установивши обставини припинення договору оренди земельної ділянки від 20.07.2006 № 39 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, та не виконання відповідачем як орендарем свого обов`язку з повернення об`єкта оренди його власнику, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі Малотокмачанської сільради.

Отже, доводи ПП Дело , викладені у касаційній скарзі, щодо правомірного користування спірною земельною ділянкою з огляду на продовження дії договору оренди землі відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі , є безпідставними та такими, що спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та фактичними обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору.

Разом із тим згідно зі статтею 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, що становлять систему місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 143 Конституції України та статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Зокрема, органи місцевого самоврядування відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні справи установлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером 2323980500:03:001:0245 площею 37,5821 га, належить до земель комунальної власності, власником якої є Малотокмачанська сільська територіальна громада в особі Малотокмачанської сільради, право власності за якою зареєстровано 05.04.2019.

Таким чином, доводи ПП Дело , наведені у касаційній скарзі, стосовно зобов`язання відповідача за рішенням суду повернути земельну ділянку Малотокмачанській сільській об`єднаній територіальній громаді в особі Малотокмачанської сільради, а не Малотокмачанській сільській територіальній громаді в особі Малотокмачанської сільради, як було заявлено прокурором у позовній заяву, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки повернення спірної земельної ділянки за рішенням суду Малотокмачанській сільраді, яка у спірних правовідносинах уповноважена представляти інтереси власника цієї земельної ділянки - сільську територіальну громаду, що підтверджено встановленими фактичними обставинами у справі, узгоджується з наведеними нормами чинного законодавства щодо здійснення органом місцевого самоврядування правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Щодо доводів ПП Дело стосовно відсутності у прокурора підстав для звернення до суду з відповідним позовом необхідно зазначити таке.

За змістом статті 53 ГПК у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина 4).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За положеннями Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 зазначеного Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК.

З огляду на матеріали справи і це встановлено судами, Токмацькою місцевою прокуратурою за результатами опрацювання Публічної кадастрової карти України, інформації, отриманої від Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Відділу в Оріхівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Оріхівського управління Головного управління ДПС у Запорізькій області, Малотокмачанської сільради, відомостей, що розміщені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, встановлено факт незаконного, без відповідної правової підстави використання ПП Дело земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 2323980500:03:001:0245, площею 37,5821 га, яка розташована на території Малотокмачанської (колишньої Білогір`ївської) сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

У зв`язку з цим Першим заступником керівника Токмацької місцевої прокуратури було направлено запит Малотокмачанській сільській раді щодо надання інформації та необхідних документів щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2323980500:03:001:0245, площею 37,5821 га та наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді щодо зобов`язання ПП Дело повернути земельну ділянку.

Проте Малотокмачанська сільрада про наміри самостійно звернутися з відповідним позовом до суду не заявила, що підтверджено листом від 10.01.2020 № 62/02-09-02, у якому рада зазначила про недоцільність і передчасність подання відповідного позову до суду.

Отже, такі дії було кваліфіковано прокурором як бездіяльність відповідного органу.

06.02.2020 прокурор на виконання статті 23 Закону України Про прокуратуру повідомив сільську раду про подання відповідного позову до ПП Дело , а 07.02.2020 позов поштою направлено до суду.

Водночас судами попередніх інстанцій установлено, що порушення інтересів держави обґрунтовано тим, що неповернення земельної ділянки територіальній громаді в особі сільської ради призводить до користування земельною ділянкою без правових підстав, що є порушенням принципу забезпечення раціонального використання та охорони земель і встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній власності. Крім того, враховуючи грошову оцінку земельної ділянки, ставку орендної плати, встановлену сільською радою та сплачену ПП Дело орендну плату, сільська рада недоотримує до бюджету більше як 20 000 грн, що порушує інтереси територіальної громади в частині можливості ефективного використання права комунальної власності.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів самостійного звернення Малотокмачанської сільради з аналогічним позовом до суду та про її намір самостійно звернутися до суду з позовом на захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.

Установивши відповідні обставини, надавши належу правову оцінку доводам прокурора, викладеним у позовній заяві щодо підстав звернення до суду з відповідним позовом, та поданим на їх підтвердження доказам, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , для представництва інтересів територіальної громади в особі Малотокмачанської сільради в суді.

Таким чином доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Разом із тим зі змісту пунктів 33, 34, 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 вбачається, що у вказаній постанові сформульовано уточнюючий висновок щодо питання застосування положень статті 23 Закону України Про прокуратуру саме з метою врегулювання розбіжностей у правових позиціях, викладених у ряді постанов Великої Палати Верховного Суду.

Натомість у касаційній скарзі ПП Дело не наведено належного обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, із чіткою вказівкою на норму права, від застосування якої у наведеній постанові і у відповідних правовідносинах вважає за необхідне відступити скаржник, а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення, тому відповідні доводи також відхиляються судом касаційної інстанції.

За змістом касаційної скарги підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У поданій касаційній скарзі скаржник, пославшись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах взагалі не вказав, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно в контексті цієї підстави касаційного оскарження судових рішень, та щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, отже, наведене ПП Дело в касаційній скарзі формулювання своїх доводів в обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження, не дає Суду однозначно зрозуміти, щодо яких саме норм у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Отже, касаційна скарга ПП Дело у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не підлягає задоволенню.

Будь-яких обставин, які є обов`язковою підставою для скасування постановлених у справі судових рішень відповідно до частини 1 статті 310 ГПК, касаційна скарга не містить.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства Дело залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 29.10.2020 у справі № 908/296/20 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.10.2020 у справі № 908/296/20.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко