Постанова

від 14.12.2021 по справі 200/8671/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 200/8671/18

провадження № 61-15672св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальний заклад культури Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка Дніпропетровської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів:

Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до комунального закладу культури Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка Дніпропетровської обласної радипро визнання угод трудовими договорами.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 17 листопада 2009 року він працював у відповідача на посаді артиста 2 категорії, а з 02 листопада 2017 року перебуває на посаді артиста драми вищої категорії.

У кінці квітня 2018 року позивач виявив, що йому не виплачується надбавка за вислугу років у розмірі 20%. 03 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою, щоб йому перерахували стаж і здійснювали доплату за вислугу років, однак відповідач відмовив йому в призначенні надбавки до посадового окладу за вислугу років, через те, що у період

з 17 листопада 2009 року до 17 серпня 2012 року відповідач уклав з позивачем не трудовий договір, а цивільно-правову угоду. З таким рішенням позивач не згоден, оскільки при прийомі на роботу за трудовою угодою

17 листопада 2009 року він писав заяву про прийом і було зроблено запис до його трудової книжки, весь час він вважав, що працює за трудовим договором. Вказує, що запис у трудовій книжці про прийняття його на роботу за трудовою угодою був вчинений під № 17, однак записом під № 18 запис

№ 17 визнано недійсним. Вказує, що наказу про визнання недійсним запису № 17 не існує.

Зазначає, що його відносини з відповідачем мали трудовий характер, на позивача поширювались правила внутрішнього трудового розпорядку, він виконував роботу артиста 2 категорії в театрі, яка є в штатному розпису і його робота мала постійний характер на протязі трьох років. Він був членом первинної профспілкової організації театру, його робота контролювалася художнім керівником, він працював як звичайний творчий працівник нарівні з іншими акторами, а тому просив визнати трудові угоди з 2009 по 2012 роки, укладені між позивачем та відповідачем трудовими договорами; зобов`язати відповідача зробити запис до трудової книжки позивача про визнання недійсним запису № 18.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2019 року у складі судді Женеску Е. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано трудові угоди з 2009 по 2012 роки, укладені між

ОСОБА_1 та КЗК Дніпровський академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка Дніпропетровської обласної ради трудовими договорами.

Зобов`язано КЗК Дніпровський академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка Дніпропетровської обласної ради зробити запис до трудової книжки ОСОБА_1 про визнання недійсним запису № 18.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірних трудових угодах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, оскільки у вказаних угодах йдеться саме про процес праці - участь позивача в репетиціях та спектаклях, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату. Також, жодним пунктом договорів не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовникові, не визначено, переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик. Крім того, оплата праці позивача за виконану роботу мала систематичний (щомісячний) характер, як це характерно для трудових договорів.Отже, суд першої інстанцій дійшов висновку, що позивач мав намір укласти з відповідачем саме трудовий договір, про що і подав відповідну заяву, та про що був виданий наказ директора театру

від 17 листопада 2009 року, а також був вчинений запис в трудовій книжці позивача № 17 . Таким чином, угоди з 2009 по 2012 роки, укладені між

ОСОБА_1 та КЗК Дніпровський академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка Дніпропетровської обласної ради вважав за можливе визнати трудовими договорами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 06 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність між сторонами трудових відносин у період з 2009 по 2012 роки, однак не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду із позовом поза межами тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, для звернення до суду із цим позовом. Такий строк, на думку суду апеляційної інстанції, почав свій перебіг з 15 липня 2012 року, коли закінчився строк укладеного між сторонами останнього трудового договору від 01 липня 2012 року, однак із позовом позивач звернувся лише у травні 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що про порушене право він дізнався лише 04 травня 2018 року після отримання від роботодавця відмови у призначенні йому надбавки до посадового окладу за вислугу років через те, що відповідач вважає, що у період з 2009 до 2012 роки між сторонами існували не трудові, а цивільно-правові відносини. Отже позивач вважає, що саме з 04 травня 2018 року починає перебіг тримісячний строк для вирішення трудового спору, який позивачем не пропущено, оскільки саме у травні 2018 року він звернувся до суду із цим позовом.

Відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Вказує, що позивачу стало відомо про характер виниклих між сторонами правовідносин з липня

2012 року, коли закінчився строк укладеного між сторонами останнього трудового договору від 01 липня 2012 року. Зазначає, що якщо навіть не брати зазначену дату, то позивачу могло бути відомо про неврахування до трудового стажу спірного періоду 31 жовтня 2016 року, з часу винесення відповідачем наказу про прийняття позивача в творчий склад на посаду артиста драми другої категорії, в якому зазначено загальний стаж його роботи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі, а ухвалою від 08 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 від 16 листопада 2009 року на ім`я директора театру ім. Т. Г. Шевченка, позивач просив прийняти його артистом драми 2 категорії за трудовою угодою з 17 листопада 2009 року. На заяві вчинено резолюцію: Прийняти на роботу артистом драми 2 категорії за трудовою угодою з 17 листопада 2009 року з оформленням актів виконаних робіт щомісячно (а. с. 12, т. 1).

Наказом директора - художнього керівника театру від 17 листопада

2009 року ОСОБА_1 прийнято артистом драми 2-ої категорії за трудовою угодою з 17 листопада 2009 року із щомісячним оформленням актів виконаних робіт (а. с. 82, т. 1), про що у трудовій книжці вчинено запис під № 17.

У матеріалах справи наявні копії трудових угод, укладених між сторонами у простій письмовій формі від листопада 2009 року №157, від 01 грудня

2009 року № 168, від 01 січня 2010 року № 7, від 01 лютого 2010 року № 34,

від 01 березня 2010 року № 77, від 01 квітня 2010 року № 78, від 01 травня

2010 року № 96, від 01 червня 2010 року № 118, від 01 липня 2010 року № 131, від 01 вересня 2010 року № 156, від 01 жовтня 2010 року № 191,

від 01 листопада 2010 року № 210, від 01 грудня 2010 року № 227, від 01 січня 2011 року № 09, від 01 лютого 2011 року № 30, від 01 березня 2011 року № 55, від 01 квітня 2011 року № 78, від 01 травня 2011 року № 101, від 01 червня 2011 року № 126, від 01 вересня 2011 року № 179, від 01 жовтня 2011 року

№ 202, від 01 листопада 2011 року № 227, від 01 грудня 2011 року № 252,

від 01 січня 2012 року № 3, від 01 лютого 2012 року № 26, від 01 березня

2012 року № 27, від 01 квітня 2012 року № 141, від 01 травня 2012 року № 142, від 01 червня 2012 року № 143, від 01 липня 2012 року № 144.

Встановлено, що вказані трудові договори є ідентичними за формою та змістом, мають однакові умови та відрізняються між собою лише датою укладання. Видами роботи у перелічених угодах погоджено участь ОСОБА_1 в репетиціях і спектаклях поточного репертуару, а в трудовій угоді від 01 лютого 2012 року № 26 конкретизовано участь позивача в спектаклях Жасмин 04 лютого 2012 року, Безіменна - у лютому

2012 року, Історія Отелло 16 лютого 2012 року, Майська ніч - 19 лютого

2012 року, Хазяїн 2, 23 лютого 2012 року, Країна мрій 21 лютого 2012 року.

Факти укладення та підписання кожної із вказаних вище письмових трудових угод сторонами не заперечується.

Відповідно до запису в трудовій книжці позивача від 17 серпня 2012 року

№ 18: запис № 17 недійсний .

Наказом директора - художнього керівника театру Ковтуненко В. І.

від 17 серпня 2012 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у творчий склад театру на посаду артиста драми 2-ої категорії з 17 серпня 2012 року; встановлено посадовий оклад згідно із штатним розписом (а. с. 77, т. 1).

03 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою щодо зарахування до стажу роботи, що дає право на встановлення доплати за вислугу років, періоду роботи у театрі з 17 листопада 2009 року до

17 серпня 2012 року, на яку 04 травня 2018 року отримав від відповідача відповідь про те, що періоди його роботи з 17 листопада 2009 року до

17 серпня 2012 року не були зараховані до стажу роботи за вислугу років, у зв`язку з тим, що в цей період часу позивач працював в театрі за трудовими угодами із щомісячним оформленням актів виконаних робіт (а. с. 14-15, т.1).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо правової природи укладених між сторонами правочинів

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України .

При цьому, КЗпП України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору.

Згідно частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За змістом статті 24 КЗпП Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України . Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підряднику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

З такого ж тлумачення наведених норм виходив Верховний Суд у постановах 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16 (провадження № 61-10203св16), від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17 (провадження

№ К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18 (провадження № К/9901/3195/19), у справі № 1840/2507/18 (провадження

№ К/9901/10124/19), у справі № 824/896/18-а (провадження

№ К/9901/10149/19) та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18 (провадження № К/9901/8967/19), від 10 червня 2020 року у справі № 298/827/15-ц (провадження № 61-4327св18), від 17 вересня 2020 року у справі № 560/975/19 (провадження № К/9901/35741/19).

Враховуючи зазначене правове регулювання трудових та цивільно-правових відносин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції, які правильно визначили сутність правовідносин, що виникли між ОСОБА_1 та комунальним закладом культури Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка у період 17 листопада

2009 року до 17 серпня 2012 року, а саме, що такі правовідносини мають ознаки трудових і повинні врегульовуватися за правилами КЗпП України .

Відповідно до копії заяви ОСОБА_1 від 16 листопада 2009 року на ім`я директора театру ім. Т. Г. Шевченка, позивач просив прийняти його артистом драми 2 категорії за трудовою угодою з 17 листопада 2009 року. На заяві вчинено резолюцію: Прийняти на роботу артистом драми 2 категорії за трудовою угодою з 17 листопада 2009 року з оформленням актів виконаних робіт щомісячно (а. с. 12, т. 1).

Наказом директора - художнього керівника театру від 17 листопада

2009 року ОСОБА_1 прийнято артистом драми 2-ої категорії за трудовою угодою з 17 листопада 2009 року із щомісячним оформленням актів виконаних робіт (а. с. 82, т. 1), про що у трудовій книжці вчинено запис під № 17.

Так, судами установлено, що позивача було прийнято на роботу наказом відповідача від 17 листопада 2009 року на підставі поданої ним заяви

від 16 листопада 2009 року, про що було вчинено відповідний запис у трудовій книжці. За умовами укладених між сторонами договорів обсяг роботи позивача не визначено, а погоджено лише зобов`язання виконувати певні види роботи у певний період часу, зокрема, участь ОСОБА_1 в репетиціях і спектаклях поточного репертуару.

У трудових угодах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, оскільки у вказаних угодах йдеться саме про процес праці (участь позивача в репетиціях та спектаклях), а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.

Жодним пунктом трудових договорів не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні бути відображені в актах приймання-передачі виконаних робіт. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

Оплата праці позивача за виконану роботу мала систематичний (щомісячний) характер, що притаманно для трудових договорів.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання угод з 2009 по 2012 роки, укладених між ОСОБА_1 та КЗК Дніпровський академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка трудовими договорами.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача зробити запис до трудової книжки позивача про визнання недійсним запису від 17 серпня 2012 року № 18 та відмову у задоволенні цих позовних вимог, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.

Водночас, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про визнання правовідносин сторін у період з 2009 по 2012 роки трудовими, однак дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із позовом для вирішення трудового спору.

Щодо строку звернення до суду із позовом

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов`язки сторін.

Таким чином, встановлені статями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском позивачем тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, суд апеляційної інстанції виходив із того, що про порушення свого права позивач дізнався 15 липня 2012 року, коли закінчився строк укладеного між сторонами останнього трудового договору від 01 липня 2012 року.

Однак такий висновок суду є помилковим, оскільки про порушення свого права позивач дізнався лише 04 травня 2018 року, після отримання від роботодавця відмови у призначенні йому надбавки до посадового окладу за вислугу років. Ця відмова роботодавця була мотивована тим, що між сторонами у період з 2009 до 2012 роки існували цивільно-правові, а не трудові відносини, що унеможливлює зарахування вказаного періоду до трудового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення надбавки за вислугу років.

Матеріали справи не містять інформації про те, що позивачу було відомо про порушення його прав відповідачем щодо неврахування до стажу роботи періоду з 17 листопада 2009 року до 17 серпня 2012 року раніше, аніж

04 травня 2018 року.

Верховний Суд вважає, що укладаючи з відповідачем трудові угоди

у 2009-2012 роках, позивач мав обґрунтовані підстави вважати, що між сторонами склалися саме трудові, а не цивільно-правові відносини, як за назвою самих угод, так і за характером виконання обов`язків, покладених на нього цими угодами. Отже, у цей період ОСОБА_1 не знав і не міг знати про порушення свого права на отримання надбавки до посадового окладу за вислугу років, оскільки на той період часу не був обізнаний з позицією роботодавця вважати укладені угоди не трудовими, а цивільно-правовими, і, відповідно, запереченням обсягу його трудового стажу.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що для позивача саме

з 04 травня 2018 року починає перебіг передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для вирішення трудового спору, який ним не пропущено, оскільки із цим позовом позивач звернувся 16 травня 2018 року.

Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що позивачу стало відомо про порушення трудових прав 31 жовтня 2016 року, з часу винесення відповідачем наказу про прийняття позивача в творчий склад на посаду артиста драми другої категорії, в якому зазначено загальний стаж його роботи, є помилковими. Як вбачається із тексту цього наказу, його предметом є прийняття позивача на роботу. Наказ містить дані, що ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад, стаж його роботи складає 6 років 8 місяців 7 днів. Разом з тим у цьому наказі відсутні вказівки на період роботи позивача, за який рахується такий стаж. Вперше роботодавець пояснив свою позицію щодо стажу роботи позивача лише 04 травня

2018 року, на звернення позивача щодо зарахування до стажу роботи , що дає право на встановлення доплати за вислугу років, періоду роботи у театрі

з 17 листопада 2009 року до 17 серпня 2012 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установлено, що апеляційним судом скасовано судове рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання угод трудовими договорами, яке відповідає закону, а тому постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції прийнята по суті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України її необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 400 , 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до комунального закладу культури Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка про визнання угод трудовими договорами скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2019 року.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта