Постанова

від 15.12.2021 по справі 366/3242/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 366/3242/17

провадження № 61-17062св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Іванківське лісове господарство ,

відповідачі: Розважівська сільська рада Іванківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Кулаков Віталій Вікторович, на постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2017 року керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Іванківське лісове господарство (далі - ДП Іванківське лісове господарство ) звернувся до суду з позовом до Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області (далі - Розважівська сільська рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування рішення 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради від 30 серпня 2010 року за № 374, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в селі Ставрівка в межах Розважівської сільської ради, та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 442372, виданого 24 грудня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 24 грудня 2010 року за № 011094504514; витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство земельної ділянки загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 3222084200:03:003:0005.

На обґрунтування позову посилався на таке. Рішенням 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради від 30 серпня 2010 року за № 374 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд, які розташовані в селі Ставрівка у межах Розважівської сільської ради, та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 442372 щодо земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 3222084200:03:003:0005.

На думку позивача, вказана земельна ділянка вибула з державної власності всупереч встановленого законом порядку, у зв`язку з чим рішення Розважівської сільської ради від 30 серпня 2010 року за № 374 є незаконним та підлягає скасуванню, виданий на його підставі державний акт - визнанню недійсним, а спірна земельна ділянка - витребуванню на користь держави.

Згідно з інформацією з ДП Іванківське лісове господарство земельна ділянка, кадастровий номер 3222084200:03:003:0005, накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП Іванківське лісове господарство в 1 кварталі Жеревського лісництва, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування та відповіддю ВО Укрдержліспроект від 03 травня 2017 року за № 227. Водночас ДП Іванківське лісове господарство будь-яких дозволів на вилучення даної земельної ділянки лісового фонду, зміну лісового призначення земель не давало. Крім того, при набутті відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, було змінено її цільове призначення.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП Іванківське лісове господарство , відсутні докази накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду, а з клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи прокурор не звертався. Прокурор не ставив питання щодо недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 січня 2011 року, на підставі якого ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_1 спірну земельну ділянку. Таким чином, ОСОБА_1 й ОСОБА_2 правомірно набули у власність спірну земельну ділянку. Правові підстави для скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку й витребування її із чужого незаконного володіння відсутні.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано рішення 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради від 30 серпня 2010 року за № 374, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в селі Ставрівка в межах Розважівської сільської ради, та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 442372, виданий 24 грудня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 24 грудня 2010 року за № 011094504514. Повернуто із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 3222084200:03:003:0005.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, щодо яких законом встановлено обмеження щодо їх використання у цивільному обороті. Тому рішення Розважівської сільської ради від 30 серпня 2010 року за № 374, яким передано у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, та державний акт про право власності на землю є незаконними. Апеляційний суд зазначив, що повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення державі необхідно розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов.Врахувавши, що ОСОБА_1 відчужив спірну земельну на користь ОСОБА_2 , проте оскільки доказів того, що останній зареєстрував за собою право власності немає, тому наявні підстави для повернення спірної земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Кулаков В. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив усіх наявних у матеріалах справи докази, відповідно до яких спірна земельна ділянка не належить до земель лісогосподарського призначення. Апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки задовольнив вимогу про повернення земельної ділянки, проте прокурор звернувся з позовом про витребування земельної ділянки відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Апеляційний суд, зобов`язавши ОСОБА_1 повернути із незаконного володіння земельну ділянку, не врахував, що він не є її власником, оскільки спірна земельна ділянка разом із будинком у 2011 році була відчужена ОСОБА_2 . Також суд апеляційної інстанції не врахував, що прокурор не виконав вимог частини четвертої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру (далі - Закон № 1697-VII)та не обґрунтував наявність підстав для представництва, що виключає можливість звернення до суду за захистом інтересів держави.

Касаційне провадження у справі відкрите на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, зокрема, неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19; недослідження зібраних у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Кулаков В. В., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що рішенням 50 сесії 5 скликання Розважівської сільської ради від 30 серпня 2010 року № 374 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані у с. Ставрівка у межах Розважівської сільської ради, та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га на АДРЕСА_1 .

24 грудня 2010 року на підставі зазначеного рішення сільської ради ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯИ № 442372 на право власності на земельну ділянку, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, кадастровий номер 3222084200:03:003:0005.

05 січня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2 ..

Відповідно до копії планшетів лісовпорядкування Жеревського лісництва ДП Іванківське лісове господарство за 1993, 2003 та 2014 роки, викопіювань з публічної кадастрової карти України, листа ВО Укрдержліспроект від 03 травня 2017 року № 227, а також інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 04 травня 2017 року спірна земельна ділянка, кадастровий номер 3222084200:03:003:0005, накладається на 1 квартал Жеревського лісництва ДП Іванківське лісове господарство .

Щодо вирішення позовних вимог керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ДП Іванківське лісове господарство

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1 , 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються нездатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно Korolev v. Russia (Корольов проти Росії) (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; Menchinskaya v. Russia (Менчинська проти Росії) № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження

№ 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства, оскільки воно не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

У зазначеній справі сформульовано висновок, відповідно до якого Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі № 1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави .

У справі, що переглядається, керівник Броварської місцевої прокуратури звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі ДП Іванківське лісове господарство , фактично не здійснював захист інтересів держави, що суперечить чинному законодавству.

Тому відповідно до правил частини третьої статті 400 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги у зв`язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

Отже, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог керівника Броварської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі ДП Іванківське лісове господарство , до Розважівської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння на користь держави в особі ДП Іванківське лісове господарство необхідно скасувати, позов керівника Броварської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі ДП Іванківське лісове господарство , у цій частині залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України як такий, що поданий від імені заінтересованої особи, особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Щодо вирішення позовних вимог керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

Звертаючись до суду з позовом, керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства просив визнати незаконним та скасувати рішення Розважівської сільської ради, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Вимог про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства прокурор не заявляв.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21), вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, зазначила, щовимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зазначила: 50. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. 51 . У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. 52. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. 53. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав .

У справі, що переглядається Верховним Судом, керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства просив визнати незаконним та скасувати рішення Розважівської сільської ради, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Проте такі вимоги не є необхідним та ефективним способом захисту порушених прав, що не приводить до їх поновлення.

Ефективним способом захисту у цій справі є вимоги про витребування спірної земельної ділянки. Проте позивач, звертаючись до суду з позовом, не заявляв вимог про витребування земельної ділянки на користь держави саме в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сілської ради від 30 серпня 2010 року № 374 та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відому у задоволенні позову в цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

З урахуванням наведених мотивів Верховний Суд вважає за необхідне рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради від 30 серпня 2010 року № 374 та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити із наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 257 ЦПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

З наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог керівника Броварської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі ДП Іванківське лісове господарство , про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння підлягає скасуванню, а зазначені позовні вимоги в інтересах держави в особі ДП Іванківське лісове господарство - залишенню без розгляду.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, то з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за подання касаційної скарги за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 6 400,00 грн (1 600,00 грн х 2 х 200 /100).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Кулаков Віталій Вікторович, задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року в частині вирішення вимог керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У позові керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року в частині вирішення вимог керівника Броварської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державного підприємства Іванківське лісове господарство , до Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки скасувати.

Позовні вимоги керівника Броварської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державного підприємства Іванківське лісове господарство , до Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного залишити без розгляду.

Стягнути з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 6 400,00 грн - витрати зі сплати судового збору

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко