Ухвала

від 28.12.2021 по справі 911/3323/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/3323/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:

Стратієнко Л.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 ,

на рішення Господарського суду Київської області

(суддя - Ейвазова А.Р.)

від 12.03.2021,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Барсук М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)

від 16.11.2021,

у справі за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю КП Білоцерківський ДБК ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Білоцерківський домобудівельний комбінат

про визнання недійсними рішень та скасування реєстраційних дій,

ВСТАНОВИВ:

09.12.2021 ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №911/3323/20 до суду касаційної інстанції.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що скаргу подано без додержання вимог щодо змісту касаційної скарги, викладених у пункті 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав), з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). Cкаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.

Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі не зазначено конкретної підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №911/3323/20 з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстави (підстав).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №911/3323/20 без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, як такої, що оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 5 частини 2 статті 290 цього Кодексу.

Також касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга по-дається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п. 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру визначена у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 1 січня установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Частиною 4 статті 6 Закону України "Про судовий збір" якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

За подання касаційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлю-ються у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №911/3323/20 у задоволенні позову про:

- визнання недійсним рішення загальних зборів трудового колективу Колективного підприємства "Білоцерківський домобудівельний комбінат" від 18.11.2009, оформленого протоколом №3;

- скасування реєстраційної дії №1353105001001219 від 20.11.2009;

- визнання недійсним рішення загальних зборів трудового колективу КП "Білоцерківський ДБК" від 30.09.2010, оформленого протоколом №4;

- скасування реєстраційної №13331270012001589 від 30.09.2010;

- визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "КП Білоцерківський ДБК" від 23.12.2010, оформленого протоколом №1;

- скасування реєстраційної дії №13331120013001589 від 23.12.2010;

- скасування реєстраційної дії №13331450000001697 від 23.12.2010 відмовлено в повному обсязі.

ОСОБА_1 в касаційній скарзі просить скасувати вказані судові рішення та задовольнити позов повністю.

Враховуючи вимоги касаційної скарги та предмет спору, скаржник при подачі цієї касаційної скарги повинен був сплатити судовий збір у розмірі 29 428,00 грн (2102,00 грн х 7 немайнових вимог) х 200 %).

Проте, до касаційної скарги доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі не додано. Натомість, скаржник вказує, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір , що підтверджується посвідченням, яке додане до матеріалів справи. Оскільки в суді касаційної інстанції відсутні матеріали справи №911/3323/20, то суд позбавлений можливості перевірити підстави звільнення скаржника від сплати судового збору, а до касаційної скарги не додано жодних доказів, на підтвердження вказаних доводів.

Згідно з частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Оскільки суд касаційної інстанції має застосовувати вказані вимоги до касаційних скарг, то у зв`язку з несплатою судового збору, позивачу необхідно усунути недоліки касаційної скарги та надати суду оригінал документу, що підтверджує сплату судового збору у сумі 29 428,00 грн або докази, на підтвердження наявності підстави для звільнення від сплати судового збору.

Враховуючи викладене касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі ча-стини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 174, 234, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 12.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №911/3323/20 залишити без руху.

2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Л. Стратієнко