Постанова

від 24.12.2021 по справі 826/25784/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа №826/25784/15

адміністративне провадження № К/9901/19374/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 року (Судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.),

у справі № 826/25784/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомашкомплект

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Енергомашкомплект (далі - позивач, ТОВ Енергомашкомплект ) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.06.2015 року №0002882202, №0002892202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 24.06.2015 року №0002882202, №0002892202.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, просив задовольнити скаргу, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги зводяться до відсутності господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період враховуючи: 1) податкову інформацію (акти) про неможливість проведення зустрічних звірок щодо документального підтвердження господарських операцій із контрагентами (у зв`язку з їх відсутністю за місцем знаходження/місцем реєстрації); 2) податкову інформацію від 10.03.2015 №4460/7/15-53-22-05/04 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП ПВК Південьдеревпостач , оскільки останнє не має трудових ресурсів, основних засобів; 3) постанову старшого слідчого з ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві від 31.03.2014 року про обставини досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №32014100000000168 13 серпня 2014 року щодо незаконного формування податкового кредиту з ПДВ, зокрема, ТОВ Спецконсалт , ПП Стрікс і ПП Торг-Солюшнс .

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань нарахування та сплати податків на прибуток та на додану вартість по взаємовідносинах з Приватним підприємством Виробничо-комерційне підприємство Південьдеревопостач (на час відносин із позивачем назва - Приватне підприємство Стрікс ) (код за ЄДРПОУ - 38996759), Приватним підприємством Укргумстальпостач (на час відносин із позивачем назва - Приватне підприємство Торг-Солюшнс (код за ЄДРПОУ 39156068), Товариством з обмеженою відповідальністю Франківські сучасні технології (на час відносин із позивачем назва - Товариство з обмеженою відповідальністю Спецконсалт ) (код за ЄДРПОУ - 38518156) за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року; з податку на прибуток за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року та податку на додану вартість за період з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю Формес-Т (код за ЄДРПОУ - 39483631), Товариством з обмеженою відповідальністю Постачкомпгруп (код за ЄДРПОУ - 34003884), Товариством з обмеженою відповідальністю Волгобалт (код за ЄДРПОУ - 39331859); з податку на прибуток за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року та податку на додану вартість за період з 01 листопада 2014 року по 30 листопада 2014 року по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Сеолан (код за ЄДРПОУ - 39072643).

За результатами перевірки складено акт від 08 червня 2015 року №2297/26-56-22-02-03/32556755 з висновками про порушення позивачем підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 871 136,00 грн, в тому числі 7714,00 грн - за 2013 рік, 863 422,00 грн - за 2014 рік, підпунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 цього Кодексу, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, в загальному розмірі на 742 962,00 грн, з них 8120,00 грн - за жовтень 2013 року, 64 144,00 грн - за серпень 2014 року, 13 159,00 грн - за вересень 2014 року, 218 653,00 грн - за жовтень 2014 року, 312 172,00 грн - за листопад 2014 року, 126 714,00 грн - за грудень 2014 року.

За висновками контролюючого органу позивачем безпідставно віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, суми за товари й послуги, придбані у ПП ВКП Південьдеревопостач , ПП Укргумстальпостач , ТОВ Франківські сучасні технології , ТОВ Формес-Т , ТОВ Постачкомпгруп , ТОВ Волгобалт і ТОВ Сеолан , а також до податкового кредиту - суми податку на додану вартість у складі витрат за ці товари й послуги.

Вказаних висновків відповідач дійшов враховуючи наявну податкову інформацію про неможливість проведення перевірок контрагентів позивача, а також враховуючи постанову старшого слідчого з ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Попача І.М. від 31 березня 2015 року (про обставини досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №32014100000000168 13 серпня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 205 та ч. 3 ст. 209 КК України) в ході якого встановлено, що протягом 2013 - 2014 років ряд підприємств з ознаками фіктивності здійснювали ввезення товарів на митну територію України та їх реалізацію за готівку без відображення в податковому обліку, що призвело до документального оформлення реалізації на підприємства з ознаками фіктивності та незаконного формування податкового кредиту з ПДВ ряду інших підприємств, зокрема, ТОВ Спецконсалт , ПП Стрікс і ПП Торг-Солюшнс , й останні, використовуючи безпідставно сформований податковий кредит, сприяють незаконному формуванню податкового кредиту іншим підприємствам реального сектору економіки (вигодонабувачам) та ухиленню, в такий спосіб, від сплати податків.

На підставі акту перевірки, 24 червня 2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№0002892202 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 1 306 704,00 грн (871 136,00 грн - за основним платежем, 435 568,00 - штрафна санкції);

-№0002882202 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 114 443,00 грн (742 962,00 грн - за основним платежем, 371 481,00 грн - штрафні санкції).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність податкових повідомлень-рішень з огляду на відсутність реального здійснення господарських операцій позивача із контрагентами за перевіряємий період внаслідок документального не підтвердження реального виконання угод з контрагентами і не надання суду доказів подальшого використання послуг та товару у власній господарській діяльності.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вищенаведену постанову суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про задоволення позову дійшов висновку про документальне підтвердження позивачем здійснення господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період. Суд відхилив доводи відповідача про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, як на доказ нереальності господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період, оскільки відсутність контрагентів за податковою адресою не є свідченням відсутності господарських операцій, а постановою старшого слідчого від 31.03.2014 року не встановлені конкретні обставини взаємовідносин позивача із контрагентами за спірний період в даній справі.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Разом з тим, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов`язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим підпунктом.

Згідно підпункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту є факт реального здійснення операцій з придбання робіт/послуг, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в перевіряємий період позивач мав господарськи операції з придбання товарів у контрагентів ПП Стрікс (на час перевірки - ПП ВКП Південьдеревопостач ), ПП Торг-Солюшнс (на час перевірки - ПП Укргумстальпостач ), ТОВ Спецконсалт (на час перевірки - ТОВ Франківські сучасні технології ), ТОВ Формес-Т , ТОВ Постачкомпгруп , ТОВ Волгобалт і ТОВ Сеолан .

Так, між позивачем (покупець) і ПП Стрікс (постачальник) укладено договір поставки №С-03 від 25 квітня 2014 року, умовами якого передбачено, що постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає обладнання за сплаченими рахунками-фактурами. Також позивачем з вказаним підприємством укладено договори: про виконання робіт №А118 від 22 жовтня 2014 року, відповідно до якого замовник доручає виконати комплекс робіт по випробуванню корпуса насоса під тиском; договір про виконання робіт №А117 від 20 жовтня 2014 року, відповідно до якого замовник доручає виконати комплекс робіт з центрування вала, колеса, його балансування, виготовлення та установки імпелера колеса; договір про виконання робіт №А114 від 10 жовтня 2014 року щодо випробування маслом корпуса підшипника; договори про виконання робіт №А109 від 08 жовтня 2014 року та №А110 від 09 жовтня 2014 року щодо механічної обробки сегмента направляючого підшипника.

15 серпня 2014 року між позивачем (покупець) і ПП Торг-Солюшнс (постачальник), укладено договір поставки №ТК-15814 від, відповідно до якого постачальник передає у власність, а покупець приймає обладнання по сплаченим рахункам-фактурам. Аналогічний договір поставки (№СЕ-7/2014 від 07 липня 2014 року), укладено між позивачем (покупець) і ТОВ Спецконсалт (постачальник).

12 листопада 2014 року між позивачем і ТОВ Формес-Т було укладено договір на виконання робіт і послуг №ФТ-1206/14 (які визначені у специфікаціях до цього договору : монтаж контрольно-вимірювальних приборів, роботи по агрегатуванню турбокомпресора, розробка конструкторської документації установки, розробка технічного завдання на модернізацію насоса та на виготовлення центробіжних насосів хімічного типу); договір поставки обладнання №ФТ-15/14 від 15 грудня 2014 року.

03 листопада 2014 року між позивачем, як замовником, та ТОВ Постачкомпгруп , як виконавцем, укладено договір №ПК-0311 на виконання комплексу робіт по ремонту, балансуванню, монтажу та пусконалагодженню обладнання.

17 грудня 2014 року між позивачем, як покупцем, і ТОВ Волгобалт , як постачальником, укладено договір №1412-1 поставки обладнання.

Також, між позивачем і ТОВ Сеолан було укладено договори про виконання комплексу робіт (ремонт, випробування, балансування) із обладнанням, а саме: №А-271014 від 27 жовтня 2014 року, А-281014 від 28 жовтня 2014 року, №А-121114 та №Б-121114 від 12 листопада 2014 року, №Б-131114 від 13 листопада 2014 року та №28/11 від 28 листопада 2014 року, а також договір поставки обладнання №СЕ-0311 від 03 листопада 2014 року.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріалами справи підтверджується, що контрагентами відповідно до умов договорів були надані позивачу відповідні послуги (виконані роботи) та поставлені замовлені товари, про що свідчать: специфікації, протоколи узгоджених цін, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, сертифікати якості обладнання, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), протоколи випробувань (том 2 а.с 3-248, т.3 а.с. 54).

Факт оплати вартості товару та послуг не заперечувався контролюючим органом. До того ж, судом апеляційної інстанції встановлено, що копії первинних бухгалтерських документів по взаємовідносинам із ТОВ Франківські сучасні технології (ТОВ Спецконсалт ) надавались позивачем як до податкової перевірки, так і містяться в матеріалах справи. Під час перевірки та розгляду адміністративної справи відповідач не заперечував відповідність первинних документів, що були складені між позивачем і його контрагентами, вимогам частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а податкових накладних - приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

До того ж, як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів того, що контрагенти позивача на час вчинення спірних господарських операцій не були зареєстрованими платниками податків й не мали права складати податкові накладні за кожним фактом поставок відповідних товарів та послуг, так само як і доказів неможливості надання ними відповідних послуг з урахуванням необхідних ресурсів та часу, в тому числі неможливості залучення до їх виконання інших осіб чи суб`єктів господарювання.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про документальне підтвердження позивачем реальності здійснення господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період, що спростовує висновки податкового органу про неправомірність віднесення позивачем сум податку на додану вартість за господарськими операціями до складу податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з відхиленням судом апеляційної інстанції посилань контролюючого органу на акти неможливості зустрічних звірок, як на доказ нездійснення господарських операцій, оскільки акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання є документом, який складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести таку звірку, свідчить про неможливість співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання для цілей документального підтвердження чи спростування його господарських відносин з платниками податків, а отже й про неможливість формування відповідної податкової інформації по таким взаємовідносинам. Відтак при неможливості звірки, контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акта документальної перевірки, яка проводиться у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому неможливість проведення зустрічної звірки не може бути обставиною, яка свідчить про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 813/8767/14 (адміністративне провадження № К/9901/19261/18).

Крім цього, судом апеляційної інстанції правомірно відхилені посилання відповідача на постанову старшого слідчого з ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві від 31 березня 2015 року, оскільки під час розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини. Таких вироків під час розгляду справи також надано не було.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до повторення висновків акта перевірки, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 , 345 , 349 , 350 , 355 , 356 , 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 року у справі № 826/25784/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя: І.А. Васильєва

Судді: С.С. Пасічник

В.П. Юрченко