Постанова

від 05.07.2016 по справі 826/25784/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25784/15 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Строяновської О.В.,

за участю:

представника позивача - Триколіча В.А.,

представника відповідача - Денисенко О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року,

У с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 червня 2015 року №0002882202 та №0002892202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні рішення контролюючого органу є правомірними, встановивши обґрунтованість покладених в основу цих рішень тверджень відповідача про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача із контрагентами з приводу отримання позивачем від останніх товарів і послуг. При цьому, місцевий суд виходив із того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження реального виконання вказаних угод з контрагентами, оскільки недостатньо підтверджено факти надання зазначених у договорах послуг та товару, а також не надано доказів подальшого використання послуг та товару у власній господарській діяльності.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань нарахування та сплати податків на прибуток та на додану вартість по взаємовідносинах з Приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «Південьдеревопостач» (на час відносин із позивачем назва - Приватне підприємство «Стрікс») (код за ЄДРПОУ - 38996759), Приватним підприємством «Укргумстальпостач» (на час відносин із позивачем назва - Приватне підприємство «Торг-Солюшнс» (код за ЄДРПОУ 39156068), Товариством з обмеженою відповідальністю «Франківські сучасні технології» (на час відносин із позивачем назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецконсалт») (код за ЄДРПОУ - 38518156) за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року; з податку на прибуток за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року та податку на додану вартість за період з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Формес-Т» (код за ЄДРПОУ - 39483631), Товариством з обмеженою відповідальністю «Постачкомпгруп» (код за ЄДРПОУ - 34003884), Товариством з обмеженою відповідальністю «Волгобалт» (код за ЄДРПОУ - 39331859); з податку на прибуток за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року та податку на додану вартість за період з 01 листопада 2014 року по 30 листопада 2014 року по взаємовіднсолинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сеолан» (код за ЄДРПОУ - 39072643).

За підсумками перевірки складено акт від 08 червня 2015 року №2297/26-56-22-02-03/32556755 та виявлено порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 871 136,00 грн, в тому числі 7714,00 грн - за 2013 рік, 863 422,00 грн - за 2014 рік, підпунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 цього Кодексу, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, в загальному розмірі на 742 962,00 грн, з них 8120,00 грн - за жовтень 2013 року, 64 144,00 грн - за серпень 2014 року, 13 159,00 грн - за вересень 2014 року, 218 653,00 грн - за жовтень 2014 року, 312 172,00 грн - за листопад 2014 року, 126 714,00 грн - за грудень 2014 року.

Як убачається із акту податкової перевірки, виявленні факти порушення норм податкового законодавства обґрунтовані тим, що позивачем, на переконання контролюючого органу, безпідставно віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, суми витрат за товари й послуги, придбані у ПП «ВКП «Південьдеревопостач», ПП «Укргумстальпостач», ТОВ «Франківські сучасні технології», ТОВ «Формес-Т», ТОВ «Постачкомпгруп», ТОВ «Волгобалт» і ТОВ «Сеолан», а також до податкового кредиту - суми податку на додану вартість у складі витрат за ці товари й послуги.

Такий висновок базується на тому, що стосовно контрагентів позивача податковим інспекціям, у яких вони перебувають на обліку, не вдалося провести зустрічні звірки (ПП «ВКП «Південьдеревопостач», ТОВ «Франківські сучасні технології», ТОВ «Сеолан»), що даними податкової звітності не підтверджується придбання контрагентами послуг і товарів, які були, згідно наданих позивачем документів, поставлені останньому (вбачається «обрив» номенклатури товарів по ланцюгу придбання - постачання), а також на твердженнях про відсутність в контрагентів позивача достатніх трудових ресурсів та основних засобів для виконання спірних господарських операцій.

Окрім того, відповідач посилається на зміст постанови старшого слідчого з ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Попача І.М. від 31 березня 2015 року, в якій ідеться про обставини досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №32014100000000168 13 серпня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 205 та ч. 3 ст. 209 КК України, в ході якого встановлено, що протягом 2013 - 2014 років ряд підприємств з ознаками фіктивності здійснювали ввезення товарів на митну територію України та їх реалізацію за готівку без відображення в податковому обліку, що призвело до документального оформлення реалізації на підприємства з ознаками фіктивності та незаконного формування податкового кредиту з ПДВ ряду інших підприємств, зокрема, ТОВ «Спецконсалт», ПП «Стрікс» і ПП «Торг-Солюшнс», й останні, використовуючи безпідставно сформований податковий кредит, сприяють незаконному формуванню податкового кредиту іншим підприємствам реального сектору економіки (вигодонабувачам) та ухиленню, в такий спосіб, від сплати податків.

На підставі вказаного акту перевірки та у зв'язку із виявленими порушеннями, 24 червня 2015 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0002892202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 1 306 704,00 грн, в тому числі 871 136,00 грн - за основним платежем, 435 568,00 - за штрафними санкціями, і №0002882202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 1 114 443,00 грн, з них 742 962,00 грн - за основним платежем, 371 481,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивач звернувся у суд.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, згідно абзацу «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Кодексу, відносяться витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів, які входять до групи витрат на збут, що включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт та наданням послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 Кодексу до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Податковим кредитом, у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктами 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Кодексу податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту та витрат, що враховують при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Натомість, відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товару чи послуги, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентами спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що в період, за який проводилась податкова перевірка, позивач був суб'єктом господарювання і платником податків на прибуток та на додану вартість, перебував на обліку в Державній податковій інспекції Головного управління ДФС у м. Києві. До видів господарської діяльності позивача відносились: оптова торгівля іншими машинами і устаткуванням (основна), ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, електричного устаткування, установлення та монтаж машин і устаткування, діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами і літаками, неспеціалізована оптова торгівля.

Як убачається із матеріалів справи, в період, що підлягав податковій перевірці, позивач вступав у господарські взаємовідносини з ПП «Стрікс» (на час перевірки - ПП «ВКП «Південьдеревопостач»), ПП «Торг-Солюшнс» (на час перевірки - ПП «Укргумстальпостач»), ТОВ «Спецконсалт» (на час перевірки - ТОВ «Франківські сучасні технології»), ТОВ «Формес-Т», ТОВ «Постачкомпгруп», ТОВ «Волгобалт» і ТОВ «Сеолан».

Так, між позивачем, як покупцем, і ПП «Стрікс», як постачальником, було укладено договір поставки №С-03 від 25 квітня 2014 року, умовами якого передбачено, що постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає обладнання за сплаченими рахунками-фактурами.

Також, між позивачем, як замовником, і вказаним підприємством, як виконавцем, укладено договір про виконання робіт №А118 від 22 жовтня 2014 року, відповідно до якого замовник доручає виконати комплекс робіт по випробуванню корпуса насоса під тиском; договір про виконання робіт №А117 від 20 жовтня 2014 року, відповідно до якого замовник доручає виконати комплекс робіт з центрування вала, колеса, його балансування, виготовлення та установки імпелера колеса; договір про виконання робіт №А114 від 10 жовтня 2014 року щодо випробування маслом корпуса підшипника; договори про виконання робіт №А109 від 08 жовтня 2014 року та №А110 від 09 жовтня 2014 року щодо механічної обробки сегмента направляючого підшипника.

Між позивачем, як покупцем, і ПП «Торг-Солюшнс», як постачальником, укладено договір поставки №ТК-15814 від 15 серпня 2014 року, відповідно до якого постачальник передає у власність, а покупець приймає обладнання по сплаченим рахункам-фактурам.

Також, аналогічний договір поставки (№СЕ-7/2014 від 07 липня 2014 року), укладено між позивачем, як покупцем, і ТОВ «Спецконсалт», як постачальником.

Між позивачем і ТОВ «Формес-Т» було укладено договір на виконання робіт і послуг №ФТ-1206/14 від 12 листопада 2014 року, які визначені у специфікаціях до цього договору (монтаж контрольно-вимірювальних приборів, роботи по агрегатуванню турбокомпресора, розробка конструкторської документації установки, розробка технічного завдання на модернізацію насоса та на виготовлення центробіжних насосів хімічного типу); договір поставки обладнання №ФТ-15/14 від 15 грудня 2014 року.

03 листопада 2014 року між позивачем, як замовником, та ТОВ «Постачкомпгруп», як виконавцем, укладено договір №ПК-0311 на виконання комплексу робіт по ремонту, балансуванню, монтажу та пусконалагодженню обладнання.

17 грудня 2014 року між позивачем, як покупцем, і ТОВ «Волгобалт», як постачальником, укладено договір №1412-1 поставки обладнання.

Також, між позивачем і ТОВ «Сеолан» було укладено договори про виконання комплексу робіт (ремонт, випробування, балансування) із обладнанням, а саме: №А-271014 від 27 жовтня 2014 року, А-281014 від 28 жовтня 2014 року, №А-121114 та №Б-121114 від 12 листопада 2014 року, №Б-131114 від 13 листопада 2014 року та №28/11 від 28 листопада 2014 року, а також договір поставки обладнання №СЕ-0311 від 03 листопада 2014 року.

Матеріали справи підтверджують, що контрагентами відповідно до умов договорів були надані позивачу відповідні послуги (виконані роботи) та поставлені замовлені товари. Про вказане свідчать додатки до угод (специфікації, протоколи узгодженні ціни), рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, сертифікати якості обладнання, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), протоколи випробувань.

Факт оплати вартості товару й послуг не заперечується контролюючим органом.

За таких обставин, твердження суду першої інстанції про ненадання позивачем належних та достатніх доказів на підтвердження реального виконання вищевказаних угод з контрагентами не відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема, місцевий суд безпідставно встановив факт ненадання позивачем копій первинних бухгалтерських документів по взаємовідносинам із ТОВ «Франківські сучасні технології» (ТОВ «Спецконсалт»), адже відповідні документи надавались позивачем як до податкової перевірки, так і містяться в матеріалах справи.

Під час податкової перевірки та розгляду адміністративної справи відповідач не заперечував відповідність первинних документів, що були складені між позивачем і його контрагентами, вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкових накладних - приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. І невідповідностей зазначених документів вимогам закону судом не встановлено.

Позивач пояснив, що суть його господарської діяльності полягає у знаходженні та поставці заявленого кінцевим споживачам обладнання та комплектуючих з наданням, у разі необхідності супутніх послуг, як-то випробування або діагностика обладнання, і що він є постачальником товару для підприємств хімічної, нафтової, металургійної та інших галузей промисловості.

Зазначені пояснення узгоджуються із відомостями про види діяльності Товариства за КВЕД, якими є оптова торгівля іншими машинами і устаткуванням (основна), ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, електричного устаткування, установлення та монтаж машин і устаткування, діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткування, суднами і літаками, неспеціалізована оптова торгівля, та не спростовані відповідачем.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що спірні господарські операції відбулись в рамках звичайної для позивача господарської діяльності, безпосередньо пов'язані з нею та підтверджуються документально.

Матеріали справи не містять доказів того, що контрагенти позивача на час вчинення спірних господарських операцій не були зареєстрованими платниками податків й не мали права складати податкові накладні за кожним фактом поставок відповідних товарів та послуг, так само як і доказів неможливості надання ними відповідних послуг з урахуванням об'єктивно необхідних ресурсів та часу, в тому числі неможливості залучення до їх виконання інших осіб чи суб'єктів господарювання.

Як свідчать матеріали податкової перевірки, усі первинні документи, надані позивачем до такої, взагалі були відхилені контролюючим органом, як такі, що не підтверджують спірні господарські операції виключно на підставі податкової інформації, отриманої відповідачем від інших податкових інспекцій та внаслідок співставлення номенклатури придбаних контрагентами товарів і послуг із тим, що реалізувались ними позивачу. При цьому, відповідачем не досліджувалось питання зміни майнового стану позивача внаслідок спірних господарських операцій, в тому числі не ставилось під сумнів проведення розрахунків із контрагентами за придбані товари й послуги.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що впливають на об'єкт оподаткування податок на прибуток. За змістом указаної норми податковий кредит та витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди, є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Колегія суддів відхиляє покликання відповідача на порушення позивачем приписів податкового законодавства щодо взаємовідносин із контрагентами, які базуються на відомостях, отриманих від інших податкових інспекції про неможливість проведення зустрічних звірок ПП «ВКП «Південьдеревопостач», ТОВ «Франківські сучасні технології», ТОВ «Сеолан» з підстав незнаходження цих підприємств за податковою адресою чи невдалих спроб розшукати їх керівників, на непідтвердженні даними податкової звітності контрагентів придбання ними послуг і товарів, які були, згідно наданих позивачем документів, поставлені останньому («обрив» номенклатури товарів по ланцюгу придбання - постачання), а також на висновках про відсутність у цих підприємств достатніх трудових ресурсів та основних засобів для виконання спірних господарських операцій (адже такі не декларувались контрагентами). Позаяк, за правилами статті 16, пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 44.1. статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Податкове законодавства України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту та витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, їх знаходження за податковою адресою чи наявності основних засобів. Невиконання податкового обов'язку тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо порушника, а не його контрагентів, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях у справі «Інтерсплав проти України» та у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

До того ж, колегія суддів наголошує, що акти (податкова інформація) про неможливість проведення зустрічної звірки може бути лише свідченням того, що з певних причин зустрічна звірка платника податків не була проведена, і не являється належним доказом відсутності реального характеру господарських взаємовідносин цього платника з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Посилання відповідача на зміст постанови старшого слідчого з ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Попача І.М. від 31 березня 2015 року, в якій ідеться про обставини досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №32014100000000168 13 серпня 2014 року, відхиляється колегією суддів, адже з неї не вбачається, що під час даного розслідування встановлювались конкретні обставини взаємовідносин позивача із контрагентами, що є спірними в даній справі. До того ж, докази, зібрані в рамках розслідування кримінальної справи повинні оцінюватись саме в кримінальному провадженні, і до набрання законної сили рішенням суду за наслідками розгляду такої справи, в якому були б встановлені відповідні обставини, не можуть вважатись належними та допустимими доказами при розгляді адміністративної справи, предметом якої є дослідження реальності господарських операцій між суб'єктами господарювання.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. У той же час, ці операції пов'язані із господарською діяльністю позивача, відбулись між правосуб'єктними платниками податків, призвели до змін у структурі майна позивача, і відповідачем не доведено їх недійсності. А обставини, з яких виходив контролюючий органу, при прийнятті спірних рішень, не свідчать про зворотнє.

Тобто, під час розгляду справи відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень, а тому ці рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відтак, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про наявність з боку платника податків - позивача порушень, про які стверджує відповідач за наслідками податкової перевірки.

Висновки місцевого суду зроблені передчасно, без вжиття належних заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що не відповідає принципу офіційності, який діє в адміністративному судочинстві.

Таким чином, доводи апелянта, наведені у скарзі, спростовують висновки суду першої інстанції, яким допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено процесуальні норми, в результаті чого прийнято помилкове та необґрунтоване рішення.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з ухваленням нового рішення - про задоволення позову.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» задовольнити .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року скасувати .

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашкомплект» задовольнити .

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 24 червня 2015 року №0002882202 та №0002892202.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст постанови складений 08 липня 2016 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Шелест С.Б.