Постанова

від 28.12.2021 по справі 174/597/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3771/21 Справа № 174/597/20 Суддя у 1-й інстанції - Борцова А. А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2020 року,

по справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства Управляюча компанія Жилкомсервіс Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання наймачем за договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, -

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2020 року до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства Управляюча компанія Жилкомсервіс Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання наймачем за договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що в 2000 році вона стала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , який вселив її та на той час її малолітню дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в належне йому на підставі договору найму житло у вигляді квартири АДРЕСА_1 та з його дозволу вона та її дочка були зареєстровані за місцем проживання за вказаною адресою. Вказана квартира складається з двох житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 36,1 кв.м. і належить до комунальної власності територіальної громади м. Вільногірська Дніпропетровської області. В 2004 році вона та ОСОБА_3 припинили спільне проживання, оскільки вона уклала шлюб з іншим чоловіком та проживала з ним, у жовтні 2009 року шлюб між ними було розірвано. З початку 2010 року вона знову стала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 , з яким вона спільно мешкала однією сім`єю до 22.07.2020 року, тобто до часу його смерті. За своє життя, ОСОБА_3 18.03.2014 року уклав договір найму в будинках державного і комунального житлового фонду № 7547 з КП Жилсервіс Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, за яким отримав у безстроковий найм квартиру АДРЕСА_1 . Після того, як ОСОБА_3 помер, вона поховала його, та 30.07.2020 року звернулася з заявою до відповідача - Виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, в якій просила укласти з нею договір найму житлового приміщення у вигляді квартири АДРЕСА_1 , замість померлого наймача ОСОБА_3 .. Тобто вона та ОСОБА_3 жили однією сім`єю у спірній квартирі. Оскільки на її вищевказану заяву відповідач не відповідав, вона з 18.08.2020 року, звернулася до відповідача зі скаргою, на яку отримала лист від 28.08.2020 року № 402/20 за підписом в.о. міського голови, до якого був долучений лист від 28.08.2020 року № 2020/1291 за підписом заступника начальника Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, з якого слідує, що оскільки вона не має ордеру на квартиру АДРЕСА_1 , то відсутні правові підстави щодо укладення з нею договору найму вищевказаного житлового приміщення комунального фонду м. Вільногірська. На підставі ст.ст. 64, 106 ЖК УРСР, ст.ст. 11, 15, 16, 310 ЦК України, просить визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1 замість її попереднього наймача ОСОБА_3 , відповідно до договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду № 7547 від 18.03.2014 року.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства Управляюча компанія Жилкомсервіс Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання наймачем за договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020 року у справі №174/597/20, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

У відзиві Виконавчий комітет Вільногірської міської ради Дніпропетровської області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2020 року просить відмовити в задоволенні апеляційний вимог позивача в повному обсязі та залишити рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020 року по справі №174/597/20 без змін.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії договору № 7547 найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 18.03.2014 року, комунальне підприємство Жилсервіс Вільногірської міської ради Дніпропетровської області надало ОСОБА_3 і членам його сім`ї у безстрокове користування житло по АДРЕСА_2 . (а.с.6).

Згідно копії довідки № 1949 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 03.09.2020 року, виданої відділом реєстрації фізичних осіб виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, за адресою АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

Згідно копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Вільногірськ. (а.с. 8)

Згідно копії заяви ОСОБА_1 , остання 30.07.2020 року звернулась до Вільногірського міського голови, ОСОБА_4 , з заявою, відповідно до якої просила останнього надати доручення підприємству (установі), яке розпоряджається житловим фондом належним територіальній громаді м.Вільногірська, укласти з нею договір найму житла в будинках комунального житлового фонду на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю її попереднього наймача ОСОБА_3 .. Заява обґрунтована тим, що позивачка з 2000 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у вказаній квартирі, вона та її дочка ОСОБА_2 зареєстровані у цьому житлі. (а.с. 9)

18.08.2020 року ОСОБА_1 звернулась на адресу Вільногірського міського голови, ОСОБА_4 , зі скаргою, відповідно до якої повторно просила розглянути її заяву від 30.07.2020 року та надати їй відповідь на її звернення від 30.07.2020 року. (а.с. 10)

З копії листа від 28.08.2020 року за вих. № 2020/1291 заступника начальника управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області Лащухіної О.(а.с. 11, 12), вбачається, що у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовлено, оскільки вона не має ордера на кв. АДРЕСА_1 , тому відсутні підстави для укладання договору найму між ОСОБА_1 та КП УК Жилкомсервіс .

Судом першої інстанції було допитано свідків, так, свідок ОСОБА_5 суду першої інстанції показала, що позивачку знає з 1995 року, приблизно з 2000 року, вона стала проживати з ОСОБА_3 , мешкала за його місцем проживання. Він зареєстрував позивачку і її дитину в своїй квартирі, в 2005 році вони розійшлися, а приблизно з 2009-2010 року знову стали проживати разом. Проживали вони однією сім`єю як чоловік і жінка, у них був спільний побут. Свідок ОСОБА_6 суду першої інстанції показав, що ОСОБА_3 познайомився з позивачкою в кінці 90-х років, жили як чоловік і жінка. Потім посварилися і деякий час разом не проживали, а приблизно з 2010 року помирилися і знову стали проживати разом. Позивачка і її дочка були зареєстровані в квартирі ОСОБА_3 . Поховала ОСОБА_3 позивачка.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються на рівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 65 ЖК України особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. (ч.2 ст.61 ЖК України)

Відповідно до ч.1 ст.106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до положень ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі , враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі Бочаров проти України від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п.53 Рішення ЄСПЛ у справі ОСОБА_3 проти України від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі Огороднік проти України від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі Єрохіна проти України від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

У частині 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що позивачкою не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, оскільки покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту, а доказів на підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, позивачкою не надано, тому останньою поза розумним сумнівом не доведено, що вона була членом сім`ї наймача ОСОБА_3 та відповідно має право набуття прав наймача на спірну квартиру у договорі найму.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 14.02.2018 року у справі № 129/2115/15-ц.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не прийняв до уваги покази свідків допитаних у судовому засіданні, які підтвердили факт постійного користування та проживання в спірній квартирі, як член сім`ї, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту, а доказів на підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, позивачкою не надано, а судом першої інстанції в свою чергу було в повному обсязі з`ясовано всі обставин, необхідні для вирішення спору у даній справі.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що разом з нею у зазначеній квартирі мешкає дочка й іншого житла не мають, колегія суддів ставиться критично, оскільки спору про визначення місця проживання чи його зміну між сторонами на теперішній час немає й не було на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Отже, доводи ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі не дають підстав дійти переконання про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а фактично є доводами позову, яким районним судом дана належна правова оцінка.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2020 року - залишити без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова