Номер провадження: 22-ц/813/1426/21
Номер справи місцевого суду: 507/521/18
Головуючий у першій інстанції Вужиловський О.В.
Доповідач Громік Р. Д.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.12.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
за участю секретаря - Чирки Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу Фермерського господарства Магденко на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 06 липня 2018 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальність Тілігул до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Магденко , державного реєстратора Ананьївської державної адміністрації Одеської області Чернієнко Ольги Валеріївни про визнання договорів оренди землі недійсними та скасування державної реєстрації,
ВСТАНОВИВ:
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
ТОВ Тілігул звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства Магденко Любашівського району Одеської області, державного реєстратора Ананьївської державної адміністрації Одеської області Чергієнко Ольги Валеріївни про визнання договору оренди землі недійсними та скасування державної реєстрації. В обґрунтування вимог, позивач вказує на те, що між ТОВ Тілігул та ОСОБА_2 01 грудня 2007 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 10.62 га, кадастровий номер 5123382900:01:001:0093, який був зареєстрований у Любашівському райвідділі Одеської філії Центру ДЗК 01 квітня 2010 р. ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку площею 10,62 га. Договір укладений строком на 10 років, термін якого закінчується 01 квітня 2020 року. Проте, позивачу стало відомо, що між ОСОБА_1 та ФГ Магденко Любашівського району Одеської області укладено договір оренди тієї самої земельної ділянки, яка перебуває в оренді позивача. Право оренди за зазначеним договором оренди, в порушення вимог законодавства, зареєстровано державним реєстратором Ананьївської державної адміністрації Одеської області Чернієнко О.В.
Вказуючи на зазначені обставини, позивач просив визнати недійсним договір оренди на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 , кадастровий номер 5123382900:01:001:0093, загальною площею 10,62 га, укладений з ФГ Магденко , який зареєстровано 26.12.2016 року та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію договору оренди на земельну ділянку кадастровий 5123382900:01:001:0093 ФГ Магденко від 26.12.2016 року номер запису 18486406.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 06 липня 2018 року позов ТОВ "Тілігул" задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5123382900:01:001:0093, загальною площею 10.62 га, укладений 26 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ Магденко Любашівського району Одеської області та скасовано рішення державного реєстратора Ананьївської державної адміністрації Одеської області Чернієнко О.В. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 10,62 га з кадастровим номером 5123382900:01:001:0093, на підставі договору оренди землі, укладеного між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ Магденко Любашівського району Одеської області, номер запису 18486406. Стягнено із ОСОБА_1 , ФГ "Магденко" на користь ТОВ "Тілігул" судовий збір в розмірі по 3964 грн. 50 коп.
Додатковим рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 23 листопада 2018 року визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області Чернієнко Ольги Валеріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33351000 від 05.01.2017 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 5123382900:01:001:0093, загальною площею 10.62 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Маловасилівської сільської ради Любашівського району Одеської області за фермерським господарством Магденко .
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ФГ Магденко просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи.
Сповіщення сторін.
У судове засідання, призначене на 09 грудня 2021 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Головуючий суддя Громік Р.Д. 20 грудня 2021 увільнений від роботи, що підтверджується довідкою №361д від 20.12.2021р. відділу кадрової роботи та управління персоналом. Суддя-учасник колегії Драгомерецький М.М. перебував у відпустці з 21 по 23 грудня 2021 року включно, що підтверджується довідкою №362д від 20.12.2021р. відділу кадрової роботи та управління персоналом.
Повне судове рішення виготовлено 24 грудня 2021 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що між ТОВ Тілігул та ОСОБА_2 01 грудня 2007 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 10,62 га, кадастровий номер 5123382900:01:001:0093 , який був зареєстрований у Любашівському райвідділі Одеської філії Центру ДЗК 01 квітня 2010 р..
ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку ;площею 10,62га, кадастровий номер: 5123382900:01:001:0093, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маловасилівської сільської ради Любашівського району Одеської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 21 грудня 2016 року (а.с. 17).
Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України Про оренду землі , (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч. 1 ст.210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України й ст. 18 Закону України Про оренду землі є укладеним з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до пункту 43 зазначених договорів оренди земельних ділянок , вони набирають чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.
Зазначений договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер: 5123382900:01:001:0093 зареєстрований Любашівським районним відділом Одеської регіональної філії центру державного земельного кадастру, про що вчинено запис 01 квітня 2010 р., а тому термін його дії закінчується 01 квітня 2020 року (а.с. 13-15). Тому, приймаючи до уваги викладене, доводи представника відповідача про те, що строк дії договору закінчився 01 грудня 2017 року судом першої інстанції не були прийнятті до уваги.
Відповідно до положення ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків /спадщини/ від фізичної особи, яка померла /спадкодавця/, до інших осіб /спадкоємців/.
Відповідно до п. 40 зазначеного договору оренди землі передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
З огляду на зазначене, відповідач ОСОБА_1 , успадкувавши земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 , набула також права та обов`язки за договором оренди земельної ділянки від 01 грудня 2007 року.
В той же час, при дії вищевказаного договору оренди землі, між ОСОБА_1 та ФГ Магденко 26 грудня 2016 року було укладено інший договір оренди землі на земельну ділянку кадастровий номер: 5123382900:01:001:0093 строком на 10 років (а.с. 12).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1. ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Укладення договору оренди землі між відповідачами ОСОБА_1 та ФГ Магденко щодо земельної ділянки, яка вже знаходиться в орендному користуванні ТОВ Тілігул , є порушенням права позивача самостійно господарювати на землі, передбаченого ст. 25 Закону України Про оренду землі та ст..410 ЦК України.
Враховуючи, що станом на дату укладення оспорюваного договору, земельна ділянка вже перебувала в оренді ТОВ ;Тілігул , відповідач не мав права повторно передавати її в оренду, тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсними на підставі ч. 1 ст.215 та ч. 1 ст.203 ЦК України, оскільки є укладеними з порушенням вимог ст.ст.30, 319, 525,526, 651 ЦК України та ст. 15 Закону України Про оренду землі .
Водночас, оспорюваний договір став підставою для держаної реєстрації права ФГ Магденко щодо оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У зв`язку з тим, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсними, то і похідна позовна вимога про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію договорів оренди на земельну ділянку кадастровий 5123382900:01:001:0093 підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Представник скаржника не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги, то судова колегія зазначає, що право власності спадкодавця ОСОБА_2 на земельну ділянку посвідчено державним актом на право приватної власності серії ІІ-ЗП № 059658, виданим 18 грудня 2001 року Сторчівською сільською радою народних депутатів Новомиколаївського району Запорізької області, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 2145 (а. с. 12).
21 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку після смерті батька ОСОБА_2 , який і уклав договір оренди земельної ділянки.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини.
Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.
У частині першій статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.
Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.
У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.
На час підписання договору оренди, 01 листопада 2007 року, частина друга статті 124 ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
У частині другій статті 125 ЗК України вказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.
Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV).
Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.
Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.
Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Верховний Суд України вказував, що поняття момент укладення договору та момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).
У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.
Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).
Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).
Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.
Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.
Це загальне правило закріплено у статті 631 ЦК України, зокрема що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Разом з тим у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.
У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).
Можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.
Разом з тим якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.
Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.
Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13).
Ця практика як Верховного Суду України, так і Великої Палати Верховного Суду є усталеною, тому наявність постанов Верховного Суду України, ухвалених до зміни судової практики, не потребує відступу за кожною постановою, розуміння правового висновку у яких надано самим Верховним Судом України у своїх наступних висновках та підтверджено і Верховним Судом в особі як Касаційного цивільного суду, так і Касаційного господарського суду.
Апеляційний суд встановив, що перший власник земельної ділянки ОСОБА_2 як орендодавець та ТОВ Тілігул як орендар підписали договір оренди земельної ділянки 01 грудня 2007 року.
При цьому сторони узгодили у пункті 8 договору строк його дії - 10 років, у пункті 20 передбачили передачу земельної ділянки орендарю здійснити у 5-ти денний після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.
З метою перевірки наявності державної реєстрації вказаного договору, ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 липня 2021 року витребовано у Головного управління Держгеокадастру в Одеській області належним чином засвідчену копію договору оренди землі укладеного 01 грудня 2007 року ОСОБА_2 , як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю Тілігул , як орендарем, який був зареєстрований у Любашівському райвідділі Одеської регіональної філії Центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 01 квітня 2010 року №041052700856.
27 вересня 2021 року до Одеського апеляційного суду надійшла відповідь ГУ Держгеокадастр в Одеській області, що наявний запис №041052700856 від 01.04.2010р. про реєстрацію договору оренди землі між ОСОБА_2 як орендодавцем та ТОВ Тілігул як орендарем. Однак зазначений договір у відділу №4 відсутній.
Отже, момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації договору.
Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.
Стаття 31 Закону № 161-XIV регулює питання припинення договору оренди землі, а саме договір оренди землі припиняється в разі:
- закінчення строку, на який його було укладено;
- викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом;
- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;
- смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки;
- ліквідації юридичної особи - орендаря;
- відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;
- набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці;
- припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).
Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 ЗК України.
Інших обставин, які б свідчили про наявність підстав для дострокового припинення договору оренди земельної ділянки відповідно до статті 31 Закону № 161-XIV, позивач не зазначив і суд не встановив.
У такому разі підстав для задоволення позову не вбачається.
Однак з такого висновку не випливає, що орендодавець є більш вразливою стороною у договорі, ніж орендар, та не має правового захисту своїх прав власності у разі неналежного виконання орендарем свого обов`язку з державної реєстрації договору оренди та, як наслідок, протиправного збільшення строку оренди.
Судова колегія зазначає, що обов`язок забезпечити державну реєстрацію договору оренди покладено на орендаря.
Згідно із частиною другою статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.
У пункті ї частини першої статті 211 ЗК України передбачено, що порушенням земельного законодавства є, зокрема, ухилення від державної реєстрації земельних ділянок.
Згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Суди мають керуватися вимогами пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно із частиною другою статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з таким позовом у разі, якщо є об`єктивні обставини, що вказують на наявність значної міри позбавлення того, на що орендодавець розраховував при укладенні договору оренди земельної ділянки, зокрема: чи мав орендодавець можливість контролювати дії орендаря з державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, оскільки передача земельної ділянки відбулася у день підписання договору оренди, а державна реєстрація лише через чотири роки, та чи мав орендодавець підстави розраховувати, що строк дії договору оренди закінчиться саме у 2017 році.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у цивільній справі №322/1178/17.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що фактично договір від 01.12.2007р. між ОСОБА_2 та ТОВ Тілігул був укладений та зареєстрований у встановленому законом порядку ще 01 квітня 2010 року, право оренди у ТОВ Тілігул виникло з моменту реєстрації на 10 років, а тому ОСОБА_1 не мала право розпоряджатись земельною ділянкою, оскільки остання вже знаходилась на праві оренди у ТОВ Тілігул .
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фермерського господарства Магденко`з алишити без задоволення.
Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 06 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судове рішення виготовлено 24 грудня 2021 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк
Суд | Одеський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 24.12.2021 |
Оприлюднено | 29.12.2021 |
Номер документу | 102273815 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Одеський апеляційний суд
Громік Р. Д.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні