Постанова

від 21.12.2021 по справі 906/1386/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2021 року Справа № 906/1386/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Василишин А.Р.

суддя Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Романець Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу селянського фермерського господарства "Шанс" на рішення господарського суду Житомирської області від 08.09.2021р. у справі № 906/1386/20 (суддя Прядко О.В., повний текст рішення складено 20.09.2021 року)

за позовом селянського фермерського господарства "Шанс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Регіон Любар"

про визнання укладеними договорів суборенди

за участю представників:

позивача - Степанюк С.І.,

відповідача - Борисава Л.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.09.2021 р. у справі №906/1386/20 у задоволенні позову селянського фермерського господарства "Шанс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Регіон Любар" про визнання укладеними договорів суборенди відмовлено.

В обґрунтування рішення судом першої інстанції з посиланням на положення ч.4 ст. 37-1 Земельного кодексу України зазначено, зокрема, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які підтверджують те, що він є істотним землекористувачем масиву земель, які знаходяться у нього у користуванні та в якому розташовані спірні земельні ділянки, а відтак і не довів порушення відповідачем його права на укладення договорів суборенди земельних ділянок в порядку обміну.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, селянське фермерське господарство "Шанс" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач з посиланням на ст. 37-1 Земельного кодексу України, ст. 8-2 Закону України Про оренду землі зазначає, що вказаними нормами виписано порядок обміну земельними ділянками для ТОВ Агро-регіон Любар , як користувача істотної частини масиву, тому для захисту прав та інтересів СФГ ШАНС є підстави розраховувати на застосування Закону України Про захист від недобросовісної конкуренції та Про захист економічної конкуренції . Вказує, що відповідно до ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вказує, що фактом порушення відповідачем ст. 96, ст. 103 Земельного кодексу України та Законів України Про захист від недобросовісної конкуренції і Про захист економічної конкуренції є відмова ТОВ Агро-Регіон Любар від обміну запропонованими СФГ ШАНС земельними ділянками, без жодних доказів про об`єктивно виправдані причини відмови від обміну.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, СФГ "Шанс" орендує 91,0486 га земельних ділянок в масиві, що розташований на території Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області, про що свідчать договори оренди землі та витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т.1, а.с.9-13, 130-147), наведене також не заперечується сторонами.

Сторонами також не заперечується, що три земельні ділянки сільськогоподарського призначення, які орендуються позивачем, а саме: кадастровий номер 1821481000:16:000:0376 площею 1,0930 га, кадастровий номер 1821481000:11:000:0086 площею 2,3644 га, кадастровий номер 1821481000:12:000:0550 площею 2,7960 га, знаходяться в загальному масиві земель, які орендуються відповідачем ТОВ "Агро-Регіон Любар".

01.09.2020 року позивач направив на адресу відповідача лист про встановлення добросусідських відносин від 25.08.2020, в якому пропонував ТОВ "Агро-Регіон Любар" обмінятись правом оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 1821481000:11:000:0086 площею 2,3644 га, 1821481000:09:000:0071 загальною площею 0.7634 га, 1821481000:12:000:0550 площею 2,7960 га, 1821481000:16:000:0376 площею 1,0930га, які орендує СФГ "Шанс", на право оренди рівноцінних земельних ділянок, які знаходяться на межі масивів земельних ділянок, що орендує СФГ "Шанс" та відповідач (т.1, а.с.40-41).

Згідно заяви про уточнення позовної вимоги позивач зазначив, що для встановлення добросусідських відносин з відповідачем, пропонував передати в суборенду дві земельні ділянки ОСОБА_1 (кадастровий номер 1821481000:16:000:0376 площею 1,0930 га та 1821481000:12:000:0550 площею 2,7960га), що орендує СФГ "Шанс" взамін на одну земельну ділянку ОСОБА_2 . що орендує ТОВ "Агро-Регіон Любар" (кадастрові номери 1821481000:14:000:0058 площею 2,4238 га), а також земельну ділянку ОСОБА_3 (кадастровий номер 1821481000:11:000:0086 площею 2,3644га) на земельну ділянку кадастровий номер 1821481000:14:000:0056, площею 2,3813 га, що орендує ТОВ "Агро-Регіон Любар" (т.1, а.с.116).

В обґрунтування необхідності здійснення обміну земельними ділянками позивач зазначив, що ТОВ "Агро-Регіон Любар" використовує земельні ділянки способами, які не дозволяють землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням, а саме, застосовує оприскування гербіцидами земельних ділянок широкозахватними оприскувачами (ширина 35 метрів), що створює реальну загрозу пошкодження посівів на суміжних земельних ділянках, які знаходяться серед масиву земельних ділянок, що орендуються відповідачем. До земельних ділянок кадастровий номер 1821481000:16:000:0376 площею 1,0930 га та кадастровий номер 1821481000:11:000:0086 площею 2,3644 га немає доступу і СФГ "Шанс" не може використовувати їх для товарного сільськогосподарського виробництва.

Оскільки відповідач відповіді на пропозицію щодо обміну земельними ділянками не надав та договори суборенди не підписав, письмову мотивовану відмову в їх укладенні також не надав, СФГ "Шанс" звернулось до суду з позовом про визнання укладеними договорів суборенди.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частини 2 ст. 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 13 вказаного Закону встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 8-2 Закону України "Про оренду землі" власники та орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом взаємного укладання між ними договорів оренди, суборенди відповідних ділянок. Укладення договору суборенди у такому разі не потребує згоди орендодавця, при цьому орендар залишається відповідальним перед орендодавцем за виконання договору оренди. Припинення дії одного з договорів оренди, суборенди земельної ділянки, укладених у порядку обміну правами користування, припиняє дію іншого договору оренди, суборенди, укладеного взамін, про що обов`язково зазначається у таких договорах.

Відповідно до ч. 3 ст. 8-2 Закону України "Про оренду землі" особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи.

Для укладення договору оренди (суборенди) в порядку обміну правами користування земельними ділянками особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, письмово звертається до другої сторони з пропозицією укласти договір оренди (суборенди) (ч.10 ст. 8-2 Закону України "Про оренду землі").

До звернення додаються: підписані особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, проект договору оренди (суборенди), а також проект договору оренди (суборенди) земельної ділянки, право користування якою пропонується передати взамін; засвідчена орендарем копія договору оренди земельної ділянки, орендарем якої виступає особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, право користування якою пропонується передати взамін (ч.12 ст.8-2 Закону України "Про оренду землі").

Друга сторона протягом одного місяця з дня одержання пропозиції зобов`язана розглянути звернення, підписати договір або надати письмову мотивовану відмову в його укладенні (ч.13 ст. 8-2 Закону України "Про оренду землі").

Таким чином зі змісту ст. 8-2 Закону України "Про оренду землі" вбачається, що виникненню в другої сторони (ТОВ "Агро-Регіон Любар") обов`язку розглянути звернення, підписати договір або надати письмову мотивовану відмову в його укладенні, має передувати звернення особи, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, з пропозицією укласти договір оренди.

При цьому, до пропозиції про укладення договору має бути додано підписані особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, проект договору оренди (суборенди), а також проект договору оренди (суборенди) земельної ділянки, право користування якою пропонується передати взамін; засвідчена орендарем копія договору оренди земельної ділянки, орендарем якої виступає особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, право користування якою пропонується передати взамін.

Однак, звертаючись до відповідача з листом 25.08.2020 року (т.1, а.с. 41) про встановлення добросусідських відносин, позивачем не було надіслано відповідачу проектів документів, визначених ст.8-2 Закону України "Про оренду землі", зокрема, проект договору оренди (суборенди) земельної ділянки, право користування якою пропонується передати взамін; засвідчена орендарем копія договору оренди земельної ділянки тощо.

Наведене дає підстави для висновку, що позивачем не було дотримано передбаченої ст.8-2 Закону України "Про оренду землі" процедури звернення до відповідача з пропозицією укласти договори суборенди з метою обміну правами користування земельними ділянками.

Окрім того, згідно з ч. 4 ст. 37-1 Земельного кодексу України, особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок , що перебувають у користуванні цієї особи. Право оренди землі набувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду землі".

Особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, є землекористувач, якому належить право користування (оренда, емфітевзис) земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, загальною площею не менш як 75 відсотків усіх земель масиву.

Таким чином, застосування ч.4 ст. 37-1 Земельного кодексу України передбачає також і доведення того факту, що внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості раціонального використання позивачем спірних земельних ділянок.

Також з аналізу ч.4 ст. 37-1 Земельного кодексу України вбачається, що право оренди (суборенди) інших земельних ділянок, розташованих в єдиному масиві, належить саме особі, якій належить право користування істотною частиною масиву земель загальною площею не менш як 75 відсотків усіх земель масиву.

На підтвердження права користування частиною масиву земель Вільшанської сільської ради позивач надав скріншоти з Публічної кадастрової карти та відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких вбачається речове право (право оренди) позивача на земельні ділянки на загальну площу 91,0486 га, натомість ТОВ "Агро-Регіон Любар" орендує 645 ділянок, що складає 1112,2618 га реформованого КСП "Маяк", що підтверджується довідкою Романівської селищної ради від 14.07.2021 року (т.2, а.с. 46).

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що він є істотним землекористувачем масиву земель, в якому розташовані спірні земельні ділянки, а відтак і не довів порушення відповідачем його права, передбаченого ч.4 ст. 37-1 Земельного кодексу України, на укладення договорів суборенди земельних ділянок в порядку обміну.

Посилання апелянта на порушення відповідачем правил добросусідства, зловживання монопольним становищем та встановлення факту недобросовісної конкуренції, оцінюються судом апеляційної інстанції критично, оскільки наведені доводи не стосуються предмету спору у даній справі, яким є визнання укладеними договорів суборенди. Окрім того, відповідно до ст.3 Закону України Про Антимонопольний комітет України здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції покладено на Антимонопольний комітет України, рішення якого в матеріалах справи відсутнє.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 р., серія A, №303-A, п.29).

Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України.

Мотиви з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 08.09.2021р. у справі №906/1386/20 залишити без змін, апеляційну скаргу селянського фермерського господарства "Шанс" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "29" грудня 2021 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Олексюк Г.Є.