Постанова

від 28.12.2021 по справі 640/1213/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 грудня 2021 року

Київ

справа №640/1213/20

адміністративне провадження № К/9901/21343/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2020 (головуючий суддя - К.С. Пащенко)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 (головуючий суддя - Л.Т. Черпіцька, судді - О.Є. Пилипенко, Я.М. Собків)

у справі № 640/1213/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової Асі Назимівни,

Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю Базальт-6 ,

про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової Асі Назимівни, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової А.Н. про стягнення виконавчого збору від 24.04.2014, винесеної в рамках виконавчого провадження ВП № 33253399.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору та витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, у зв`язку з самостійним виконання боржником (позивачем) рішення суду та невчинення державним виконавцем відповідних виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду в рамках виконавчого провадження ВП № 33253399.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020, позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової А.Н. про стягнення виконавчого збору від 24.04.2014, винесену в рамках виконавчого провадження ВП № 33253399.

4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державний виконавець не мав законних підстав для стягнення виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Міністерство юстиції України звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

6. Підстави, на яких подана касаційна скарга скаржник вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 826/7342/17, від 23.04.2018 у справі № 912/3234/14, від 04.10.2018 у справі № 819/2389/15, від 16.01.2018 у справі № 161/5081/16-ц, від 22.02.2020 у справі № 816/823/17. Так, скаржник зазначає, що в наведених постановах Верховного Суду суд вказав, що Закон України Про виконавче провадження в редакції від 21.04.1999 № 606-XIV, яка була чинною на дату прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, не ставить можливість застосування таких санкцій у залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Позиція інших учасників справи

7. У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить відхилити касаційну скаргу, залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Рух касаційної скарги

8. Ухвалою Верховного Суду від 09.10.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України.

9. Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2021 адміністративну справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10. 22.06.2012 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бєлозьоровим О.О. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 33253399 згідно виконавчого листа № 2-67/12 від 08.05.2012 Печерського районного суду м. Києва.

11. Згідно мотивувальної частини постанови, стягувачем є ПАТ Сведбанк , а боржником - ОСОБА_1 .

12. 24.04.2014 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Рагімовою А.Н. прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 3 210 441,73 грн.

13. З метою забезпечення виконання виконавчого листа виданого 08.05.2012 № 2-67/12, державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника.

14. З метою перевірки майнового стану боржника скеровувалися запити в Київське МБТІ, УДАІ МВС України у м. Києві, ГУ Держкомзему у м. Києві, ГУ Держкомзему у Київській області та отримано відповіді.

15. 08.06.2017 винесена постанова про зміну назви сторони у ВП № 33253399.

16. 08.09.2017 на підставі пункту 9 статті 39 Закону України Про виконавче провадження прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 33253399.

17. 02.07.2017 постанову про стягнення виконавчого збору направлено до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

18. 03.10.2017 Солом`янським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження №54818034 про стягнення виконавчого збору з боржника.

19. Позивач, вважаючи постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Рагімової А.Н. від 24.04.2014 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 33253399, необґрунтованою та незаконною звернувся до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Частиною першою статті 1 Закону України Про виконавче провадження (тут і надалі - в редакції Закону від 21.04.1999 № 606-XIV, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваної постанови) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

22. За змістом частин першої, другої статті 25 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат,

пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

23. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина шоста статті 25 Закону України Про виконавче провадження ).

24. Статтею 27 Закону України Про виконавче провадження визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

25. Відповідно до частини першої статті 28 Закону України Про виконавче провадження у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

26. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

28. Cпір у цій справі виник у зв`язку із прийняттям відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору від 24.04.2014, винесеної в рамках виконавчого провадження ВП № 33253399.

29. З урахуванням редакції Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV, яка була чинною на період прийняття спірної постанови, база обрахунку виконавчого збору становила 10 відсотків суми, що підлягає стягненню.

30. Добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 25 Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Ця норма спрямована на стимулювання добровільного виконання рішень суду та підвищення ефективності виконавчого провадження.

31. Невиконання боржником у встановлений строк рішення суду в добровільному порядку є підставою для примусового виконання такого рішення, що, в свою чергу, тягне за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення з боржника виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження.

32. При цьому Закон не ставить можливість застосування таких санкцій у залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, передбачених Законом України Про виконавче провадження № 606-XIV.

33. Правова позиція відповідного змісту викладена в постановах Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 819/2389/15, від 18.01.2019 у справі № 826/19730/16, від 08.11.2019 у справі № 640/19510/16-а, від 14.11.2019 у справі № 808/2840/16.

34. Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не мав законних підстав для стягнення виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника, є помилковим.

35. Крім того, суд критично ставиться до посилань судами на положення пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України Про виконавче провадження в редакції від 02.06.2016 № 1404-VIII, як однієї із підстав, що вказує про протиправність дій відповідача щодо прийняття спірної постанови.

36. Так, за змістом вказаної норми виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

37. Вказаний закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

38. Позивач у справі не є особою, на яку розповсюджується дія вказаного закону, а тому застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України Про виконавче провадження в редакції від 02.06.2016 № 1404-VIII до спірних правовідносин є помилковим.

39. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової А.Н. про стягнення виконавчого збору від 24.04.2014, винесена в рамках виконавчого провадження ВП № 33253399, прийнята відповідачем у відповідності до положень Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

41. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України).

42. Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у справі про відмову у задоволення позовних вимог.

Висновки щодо розподілу судових витрат

43. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.202 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 у справі № 640/1213/20 скасувати.

3. Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рагімової Асі Назимівни, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю Базальт-6 , про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко

Судді А. В. Жук

Н. М. Мартинюк