Постанова

від 30.12.2021 по справі 946/8522/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6278/21

Номер справи місцевого суду: 946/8522/19

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.12.2021 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

учасники справи:

за позовом:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Укрфінанс ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укрфінанс на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2020 року у складі судді Пащенко Т.П.,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2020 року ТОВ Укрфінанс звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 50 414,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.07.2018 між ТОВ Укрфінанс та ОСОБА_1 укладено договір позики 2018-02-02462, згідно якого товариство надало відповідачу позику у сумі 3500 грн. з нарахуванням відсотків у розмірі 2% за кожен день користування грошовими коштами (732% річних). Позика взята строком на 20 днів з урахуванням дня отримання коштів. Позичальник зобов`язався повернути суму позики та сплатити відсотки за користування позикою 31.07.2018 в сумі 3850 грн. Позивач умови договору виконав в повному обсязі, проте відповідач платежі належним чином не здійснював, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Заочним рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Укрфінанс суму заборгованості за договором позики №2018-02-02462 від 27.07.2018 в загальному розмірі 8 157,38 грн., яка складається з: суми основного боргу - 3500 грн.; відсотків за користування грошовими коштами - 350,00 грн.; пені за кожен день від суми заборгованості - 3850,00 грн., індексу інфляції - 457,38 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Укрфінанс судовий збір в розмірі 310,83 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ТОВ Укрфінанс звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд його змінити, апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт послався на те, що рішення в оскарженій частині ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт зазначив, що нарахування пені за порушення зобов`язання не обмежується та здійснюється до моменту виконання грошового зобов`язання. Посилання суду на висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду є помилковими, оскільки вони стосуються інших правовідносин.

Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд дійшов наступних висновків.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення повністю відповідає.

Судом встановлено, що 27.07.2018 між ТОВ Укрфінанс та ОСОБА_1 укладено договір позики №2018-02-02462, за умовами якого відповідач отримав позику у розмірі 3500,00 грн. з нарахуванням відсотків у розмірі 2% за кожен день користування грошовими коштами (732% річних).

Відповідно до п.3.1 договору позичальник зобов`язався 31.07.2018 повернути позикодавцю отриману позику та сплатити відсотки за користування позикою у сумі 3850,00 грн.

Згідно п.п.7.1, 7.2, 7.2.1 Договору при простроченні сплати відсотків більше ніж на три дні, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 250 грн., у разі невиконання позичальником зобов`язань по погашенню позики у терміни, вказані в п.3.1 договору позики, позичальник сплачує позикодавцю пеню з розрахунку 2% за кожен день від суми заборгованості, що накопичилася. Сума заборгованості, що утворилася, включає в себе основний борг, капіталізовані відсотки, штраф та раніше нараховану пеню.

Пунктом 4.4 Договору визначено, що будь - які кошти, отримані позикодавцем від позичальника, спрямовуються на погашення зобов`язань позичальника, в наступному порядку: - фіксована єдиноразова винагорода; пеня за прострочення зобов`язань; відсотки по позиці; сума позики.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ст. ст. 1046, 1048, 1049, 1050 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошову кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем), у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно на повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 265 цього Кодексу.

У порушення взятих на себе зобов`язань за договором позики у відповідача утворилася заборгованість, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку становить 50414,45 грн. та складається з: суми основного боргу - 3500 грн., 2% відсотки за користування грошовими коштами 489 дні - 32330,00 грн., 2% пені за кожен день від суми заборгованості, що накопичилася за невиконання позичальником зобов`язань по поверненню позики встановлений термін (кількість прострочених днів) 484 - 10507,00 грн., індекс інфляції за період з 27.07.2018 року по 27.11.2019 року (111,88%) - 4077,45 грн. ((3500+32330)х111,88%-35830=4077,45).

Оскільки беззаперечно встановлено отримання відповідачем позики, правильним є висновок суду про необхідність стягнення суми боргу в розмірі 3500 грн.

Суд першої інстанції задовольняючи частково вимоги в частині стягнення відсотків, виходив з того, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі N 366/1088/16-ц (N 61-17516св18).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення відсотків за період дії договору позики - з 27.07.2018 року по 31.07.2018 року в розмірі 350 грн.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК визначено, що в тому разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто у межах строку кредитування боржник має сплачувати проценти, розмір яких встановлено договором, а в разі подальшого неправомірного користування поза межами строку кредитування 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи суму позики, період прострочення суми позики та сукупний індекс інфляції за період неповернення позики, інфляційні втрати складають суму у розмірі 457,38 грн., а тому висновки суду в зазначеній частині вимог є вірними.

Що стосується стягнення пені у розмірі 2% від суми позики за кожний день прострочення виконання грошового зобов`язання, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 7.1 договору позики сторони визначили, що у разі невиконання позичальником зобов`язань по погашенню позики у терміни вказані в п.3.1 договору позики, позичальник сплачує позикодавцю пеню з розрахунку 2 % за кожен день від суми заборгованості, що накопичилася.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сума 10507 грн. це 2 % пені за кожен день від суми заборгованості, що накопичилася за невиконання позичальником зобов`язань по поверненню позики у встановлений термін (кількість прострочених днів 484 дні).

Відповідно до ч. 1ст. 9 ЦК України загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Частинами 1, 3ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 550,551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття610, пункт 3 частини першої статті611 ЦК України).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 14-10цс18).

Щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов`язком суду, тому за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість зменшення розміру пені з 10507 грн. до 3850 грн.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укрфінанс залишити без задоволення.

Заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: