Рішення

від 28.12.2021 по справі 478/1020/21

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №478/1020/21

пров. №2/478/291/2021

З а о ч н е р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

28 грудня 2021 року. Казанківський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Іщенко Х.В.,

за участі секретаря судового засідання Луговської А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Казанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

19.08.2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаною позовною до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . За життя, на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №005391 виданого 10 вересня 1997 року Казанківською районною державною адміністрацією, останньому належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Батьківщина , розміром 6,8 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

02 серпня 2002 року, відповідно до заповіту, посвідченого секретарем Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Хижняк Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за №22, ОСОБА_4 на випадок смерті зробив розпорядження, відповідно до якого Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії МК №005391, виданий 10 вересня 1997 року Казанківською районною державною адміністрацією, він заповів позивачу - ОСОБА_1 .

В 2006 році ОСОБА_4 , на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №005391 виданого 10 вересня 1997 року Казанківською районною державною адміністрацією, було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану в межах території Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,04 га, серія ЯБ №822413 та зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010601600245, виданий Казанківською райдержадміністрацією 01 лютого 2006 року.

Так, після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 6,04 га кадастровий номер 4823684800:04:000:0014 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №822413, виданого 01 лютого 2006 року Казанківською райдержадміністрації.

У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки, згідно роз`яснення нотаріуса - земельна ділянка заповідана спадкоємцю ( ОСОБА_1 ) заповітом, посвідченим секретарем Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Хижняк Л.А. 02 серпня 2002 року, за реєстровим №22, належала заповідачеві - спадкодавцю ( ОСОБА_4 ) на час складання заповіту, на підставі правовстановлюючого документа - Сертифіката на право на земельну частку (пай) серії МК №005391, виданого Казанківською районною державною адміністрацією 10 вересня 1997 року, який згідно п.17 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, є недійсним на час відкриття спадщини, так як спадкодавцю ( ОСОБА_4 ) за життя було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №822413.

Позивач вважає, що за своїм змістом розпорядження спадкодавця ( ОСОБА_4 ) було спрямоване на те, щоб заповісти позивачу земельну ділянку, на яку у останнього на момент складання заповіту було право, підтверджене - Сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії МК №005391, виданого Казанківською районною державною адміністрацією 10 вересня 1997 року, тому заповідач на випадок своєї смерті заповів позивачу - ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП Батьківщина розміром 6,8 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, належне заповідачу на час складання заповіту відповідно до Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №005391, визначивши що предметом заповіту є право заповідача на земельну частку (пай). У зв`язку з чим позивач просить суд визнати за позивачем - ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 6.04 Га, кадастровий номер 4823684800:04:000:0014, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, на підставі прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом: посвідченим 02 серпня 2002 року секретарем Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Хижняк Л.А., який зареєстровано з реєстрі за №22, після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка йому належала згідно Державного акту на право власності на земельн ділянку серії ЯБ №822413 від 01 лютого 2006 року.

Позивач і представник позивача у судове засідання не з`явилися , про час та місце слухання справи повідомлялися судом належним чином, однак представник позивача надав до суду заяву про визнання позову та його задоволення і розгляд справи за їх відсутності , проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився за невідомими суду причинами, про місце, день та час розгляду справи повідомлявся судом своєчасно та належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, відзиву на позов або зустрічного позову не подав.

Суд, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим відповідно до ст. 280 ЦПК України провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст.5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі рішення Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області №342-р від 01 вересня 1997 року член КСП Батьківщина ОСОБА_5 набула право на земельну частку (пай) розміром 6,8 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Криворізької районної державної нотаріальної контори Полюхом П.Г., від 03.06.2002 року, за р. №1500, згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №0053591 .

02 серпня 2002 року ОСОБА_4 склав заповіт відповідно до якого на випадок своєї смерті зробив заповітне розпорядження: Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії МК №0053591, виданий 10 вересня 1997 року Казанківською районною держадміністрацією заповів ОСОБА_1 . Вказаний заповіт посвідчений секретарем Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Хижняк Л.А., зареєстровано в реєстрі за №22 .

01 лютого 2006 року, на підставі розпорядження Казанківської райдержадміністрації від 30 вересня 2005 року №480-р, видано ОСОБА_4 Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 6,04 га в межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, серії ЯБ №822413. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010601600245, кадастровий номер земельної ділянки 4823684800:04:000:0014 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 01.12.2011 року виконавчим комітетом Гейківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області зроблено відповідний актовий запис №39, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01 грудня 2011 року, серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, в тому числі, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 6,04 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, яка належала йому згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №822413 від 01 лютого 2006 року.

З копії спадкової справи за №122/2012 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , заведеної Криворізькою районною державною нотаріальною конторою вбачається, що спадщину після смерті прийняв: брат - ОСОБА_3 , подавши відповідну заяву 28.03.2012 року, у відповідності до ст.ст.1269, 1297, 1298 ЦК України, якому 16.11.2012 року видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, та Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №1-2199, та ОСОБА_1 , подавши відповідну заяву 18.05.2012 року, у відповідності до ст.ст.1268, 1269 ЦК України, який є спадкоємцем за заповітом .

Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на спадкове майно, а саме на земельну ділянку площею 6,04 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, кадастровий номер 4823684800:04:000:0014 спадкоємцю ОСОБА_1 (позивачу) було відмовлено. Крім того, рекомендовано звернутися до відповідного суду для вирішення у судовому порядку вищезазначеного питання та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за спадкоємцем, про що нотаріусом винесено відповідну постанову від 18.11.2014 року .

Із постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії вбачається, що підставою для відмови у видачі спадкоємцю ОСОБА_1 (позивачу) свідоцтва є те, що земельна ділянка заповідана спадкоємцю ( ОСОБА_1 ) заповітом, посвідченим секретарем Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області Хижняк Л.А. 02 серпня 2002 року за реєстровим №22, належала заповідачеві - спадкодавцю ( ОСОБА_4 ) на час складання заповіту, на підставі правовстановлюючого документу - Сертифіката на право на земельну частку (пай), серії МК №0053591, виданого Казанківською районною держадміністрацією 10 вересня 1997 року, який згідно п.17 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, є недійсним на час відкриття спадщини, так як спадкодавцю ( ОСОБА_4 ) за життя було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №822413 від 01 лютого 2006 року.

Відповідно до рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 13.07.2021 року, справа № 478/381/21, провадження № 2/478/141/2021 за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Казанківської селищної ради Миколаївської області та ОСОБА_3 про тлумачення заповіту , задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_2 до Казанківської селищної ради Миколаївської області та ОСОБА_3 про тлумачення заповіту судом було відмовлено з підстав того, що що текст заповіту не містить а ні суперечностей, а ні неточностей, складений зі слів заповідача, а також з урахуванням того, що при тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту, суд прийшов до висновку, що текст заповіту ОСОБА_4 від 02 серпня 2002 року не підлягає тлумаченню, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. Рішення суду набрало законної сили 13.08.2021 року.

Звертаючись до суду позивач посилався на те, що за своїм змістом розпорядження спадкодавця було спрямоване на те, щоб заповісти позивачу право на земельну частку (пай), на яку у спадкодавця на момент складання заповіту було право, підтверджене Сертифікатом на право на земельну частку (пай), серії МК №0053591 від 10 вересня 1997 року, а сам заповіт було складено некоректно.

У ст. 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За змістом статті 317 ЦК України право розпоряджання майном є однією зі складових права власності, поряд із правом володіння і користування майном.

Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При цьому, частина 2 статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину. При тлумаченні заповіту не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Статтею 1218, ч.1 ст. ст.1225 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до статей 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ч. 5ст. 1268 ЦК Українинезалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1223 ЦК Україниправо на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, що мають право на спадкування почергово.

Згідно ч. 1 ст. 1225 ЦК Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Згідно ст. ст. 1233, 1235 ЦК Українита п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 Про судову практику у справах про спадкування ,заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, а тому заповідач, зокрема має право призначити своїми спадкоємцями фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже, в даному випадку, предметом заповіту ОСОБА_4 є сертифікат на земельну частку (пай), а після відкриття спадщини з`ясувалося, що після складання заповіту ОСОБА_4 отримав державний акт на земельну ділянку.

Правова природа права на земельну частку (пай) є складною і неоднозначною (це право можна розглядати як обмежене речове або зобов`язальне), проте в будь-якому разі це право не можна розглядати як право власності на нерухоме майно, належне фізичній особі.

З гідно з абзацом третім пункту 1 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 8 серпня 1995 р. паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Отже, суб`єктом права власності на землю в цьому випадку є вищезазначені юридичні особи, а не фізичні особи, які мають право на пай.

Особи, які мають право на пай, наділені правом вимоги щодо виділення їм земельних часток (паїв) у натурі згідно з Законом "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня 2003 р.

Згідно п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу сертифікати на право володіння земельною часткою (паєм), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при пред`явленні ними вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право отримання земельної частки (паю) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Таким чином, право на земельну частку (пай) саме по собі не є правом власності на конкретну земельну ділянку, а може лише бути передумовою для набуття права власності на земельну ділянку в майбутньому.

Розглянувши два поняття "земельна частка (пай)" та "земельна ділянка" можна зробити висновок, що різниця між правом власності на земельну ділянку та правом на земельну частку (пай) полягає в тому, що право на земельну частку (пай) є майновим правом лише на отримання земельної ділянки у приватну власність для її подальшого використання власником. Натомість, правом власності на земельну ділянку є право володіння, користування і розпорядження власником земельною ділянкою, як об`єктом нерухомого майна, що вже безпосередньо є у повній його власності.

Отже, якщо заповідач розпорядилася належним йому правом на земельну частку (пай), а після відкриття спадщини з`ясувалося, що він набув право власності на земельну ділянку, заповіт в частині розпорядження правом на земельну частку (пай) за ч. 4 ст. 1236 ЦК є не чинним і нотаріус дійсно не мав права оформляти на користь спадкоємця свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку.

З роз`яснень, викладених у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику в справах про спадкування вбачається, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Як встановлено в судовому засіданні, за життя спадкодавець реалізував своє право на виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.

Зміни до заповіту спадкодавцем у встановленому законом порядку не були внесені.

Тобто, на день смерті спадкодавець вже не мав права на земельну частку (пай), згідно сертифікату про право власності на земельну частку (пай), як зазначено в заповіті від 02 серпня 2002 року , оскільки було відсутнє майно і майнові права зазначені у заповіті.

На підставі наведеного, зважаючи на те, що положеннями ст.1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а в ході судового розгляду, встановлено, що після одержання державного акта на право власності на землю право ОСОБА_4 на земельну частку (пай) припинено, а отже такого об`єкта спадкування на час відкриття спадщини не існувало, при цьому позивачем на підставі належних та допустимих наявних у матеріалах справи доказів не доведено протилежне.

Крім того, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги стосовно визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, набутого спадкодавцем у власність за життя, але вже після складення заповіту, є безпідставними, оскільки вказане конкретне нерухоме майно (земельна ділянка) позивачу не заповідалось.

Також суд звертає увагу, що на теперішній час право власності на спірну земельну ділянку кадастровий номер 4823684800:04:000:0014 , вже зареєстровано за іншою особою- ОСОБА_3 ( який є братом заповідача ), на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.11.2012 року , яке зареєстроване в реєстрі за №1-2199 , тому позовна вимога позивача про визнання права власності на вказану земельну ділянку в порядку спадкування задоволенню не підлягає .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, - відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, віднести на його рахунок.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд ,якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення складено 29.12.2021 року.

Суддя: Х.В. Іщенко