Постанова

від 07.06.2022 по справі 478/1020/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

08.06.22

22-ц/812/445/22

Справа №478/1020/21 Головуючий у 1-й інстанції Іщенко Х. В.

Провадження № 22ц/812/445/22 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

8 червня 2022 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої: Ямкової О. О.,

суддів: Колосовського С. Ю., Серебрякової Т. В.,

із секретарем: Калашник А. О.,

за участю: представника позивача - Задерецького В. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , поданою від його мені адвокатом

Задерецьким Віталієм Анатолійовичем,

на заочне рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 28 грудня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Іщенко Х. В. в залі судових засідань смт Казанка Миколаївської області об 11 годині 30 хвилині з проголошенням його повного тексту, по справі

за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2

про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним у порядку спадкування за заповітом права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 6,04га з кадастровим номером 4823684800:04:000:0014, яка належала на праві власності ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що після смерті ОСОБА_3 , він як спадкоємець за заповітом прийняв спадщину, що відкрилася, у вигляді земельної ділянки шляхом звернення до нотаріальної контори.

Брат померлого - відповідач ОСОБА_2 також прийняв спадщину за законом, після смерті брата, так як звернувся до нотаріальної контори.

За зверненнями сторін державним нотаріусом Криворізької районної державної нотаріальної контори заведена спадкова справа, за наслідками якої відповідачу видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його брата ОСОБА_3 , в тому числі і на спірну земельну ділянку, а позивачу неправомірно відмовлено.

Підставою відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом стала невідповідність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, який мав померлий на момент смерті та на момент складання заповіту.

Так, при складенні заповіту 2 серпня 2002 року ОСОБА_3 зробив розпорядження на випадок своєї смерті, у відповідності до якого заповів позивачу земельну частку (пай), що належав йому на підставі сертифікату серії МК №0053591, виданого 10 вересня 1997 року. Але за життя спадкодавець встиг оформити право власності на земельну ділянку (пай) шляхом її виділення в натурі та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №822413 від 1 лютого 2006 року.

Посилаючись на вказане, і те, що земельна ділянка як об`єкт заповідального розпорядження є незмінною, незважаючи на отримання нового правовстановлюючого документу, так як в обох випадках належала спадкодавцю на праві власності, позивач просив визнати за ним у порядку спадкування за заповітом право на власності на цю землю у розмірі 6,04га.

Ухвалою судді Казанківського районного суду Миколаївської області від 21 вересня 2021 року за позовом відкрито провадження та витребувана спадкова справа, що заведена після смерті ОСОБА_3 ..

Відповідачем ОСОБА_2 відзиву за позовом не надано.

Заочним рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 28 грудня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, якщо заповідач розпорядився належним йому правом на земельну частку (пай), а після відкриття спадщини з`ясувалося, що він набув право власності на земельну ділянку, заповіт в частині розпорядження земельним паєм є нечинним, внаслідок чого підстав для оформлення права власності за позивачем в порядку спадкування за заповітом немає. Крім того відповідачем отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку, що виключає можливість задоволення вимог у обраний позивачем спосіб.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє його представник - адвокат Задерецький В. А., посилався на неповне встановлення судом обставин справи, які мають значення для неї, неповне дослідження доказів та надання ним невірної оцінки, внаслідок чого просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

У змісті скарги навів докази, оцінку, надану ним судом, та надав цим доказом свою оцінку, а також послався на норми процесуального права.

Відзиву відповідачем на апеляційну скаргу не надано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.

При вирішенні справи судом встановлено, що за життя ОСОБА_3 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії МК №0053591 від 10 вересня 1997 року у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Батьківщина», розміром 6.8га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с.24).

Таке паювання земель сільськогосподарського призначення, на час видачі ОСОБА_3 сертифікату, відбувалося у відповідності до положень Земельного кодексу України у редакції, чинної на момент виникнення правовідносин, Указу Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94, Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» (далі - Указ № 720/95), Постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)» та Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», та передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Тобто після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації у його членів виникало майнове право на виділення своєї частки в натурі (на місцевості) щодо об`єкту земельних відносин, у тому числі на земельні частки (паї) (стаття 2 ЗК України, в редакції 2001 року).

Отже, зазначені норми матеріального права визначали право ОСОБА_3 на пай як право власності і майнове право.

Тому, за життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів позивачу ОСОБА_1 сертифікат на право на земельну частку (пай) серії МК №0053591, що виданий 10 вересня 1997 року Казанківською районною держадміністрацією (а.с.22).

Сам заповіт складено у такий формі, що заповідальне розпорядження здійснено відносно правовстановлюючого документу, а не стосовно об`єкту, який таке право встановлює. Такі сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).

1 лютого 2006 року ОСОБА_3 реалізував своє право на отримання земельної частки (паю) із земель колективної власності в натурі, внаслідок чого отримав у власність земельну ділянку площею 6,04га в межах території Новофедорівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, яке посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №822413 від 1 лютого 2006 року (а.с.23).

Після отримання права власності на підставі державного акту про право власності на землю, заповідач нового заповіту на користь позивача не складав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та після його смерті відкрилася спадщина, за прийняттям якої до державної нотаріальної контори із заявами звернулися позивач, як спадкоємець за заповітом, та відповідач, як спадкоємець за законом (а.с.42-77).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування ( зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відтак право на земельну частку (пай), у тому числі надане чи отримане у порядку спадкування, є окремим об`єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай) у право власності на земельну ділянку за державним актом як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов`язків власника таких прав.

Установивши, що позивач звернувся за прийняттям спадщини за заповітом, яким йому заповідано сертифікат на право на земельну частку (пай) у КСП «Батьківщина», право на яке спадкодавець на час смерті втратив через його трансформацію у право власності на земельну ділянку, яке посвідчено іншим правовстановлюючим документом, державним актом, державний нотаріус обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. При цьому, у зв`язку з наявністю спору між спадкоємцями за заповітом та за законом відповідного свідоцтва на земельну ділянку площею 6,04га на користь іншого спадкоємця за законом не видавала, незважаючи на правильність проведення перевірки чинності заповіту щодо складу спадщини на момент її відкриття у відповідності до положень частини 4 статті 1236 ЦК України.

Вважаючи такі дії нотаріуса безпідставними, позивач вважав можливим визнати своє право власності в порядку спадкування за заповітом у судовому порядку за спором з іншим спадкоємцем, без оспорення відмови нотаріуса.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При цьому необхідно встановити чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Встановивши, що на дату відкриття спадщини, право ОСОБА_3 на частку (пай), яке підтверджено сертифікатом, було припинено, але нотаріусом свідоцтво на право на спадщину за законом не видано, на підставі права власності спадкодавця на землю, яке підтверджено державним актом, суд першої інстанції помилково вважав необхідним оспорити таке свідоцтво про право на спадок, яке видано на інший об`єкт спадкового майна.

Разом з тим за наявності помилкового висновку про необхідність оспорення свідоцтва, суд першої інстанції зробив вірний висновок про відсутності підстав для визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, у зв`язку із відсутністю цього спадкового майна та його трансформацією у право власності на земельну ділянку, яке посвідчено іншим правовстановлюючим документом, а саме державним актом, на підставі якого спадкодавець розпоряджень на користь позивача за життя не робив. Такі висновки суду першої інстанції щодо вирішення спору є вірними, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, які наведені колегією суддів вище.

За такого, судове рішення, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а встановлені судом обставини справи щодо наявності матеріальних підстав для вирішення спору по сутті мають істотне значення, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення у відповідності до статті 375 ЦПК України, а судове рішення - без змін.

Підстави для перерозподілу витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені адвокатом Задерецьким Віталієм Анатолійовичем, залишити без задоволення, а заочне рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 28 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді С. Ю. Колосовський

Т. В. Серебрякова