Постанова

від 20.12.2021 по справі 482/1896/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.12.21

22-ц/812/1860/21

Єдиний унікальний номер справи 482/1896/20

Провадження №22-ц/812/1860/21

Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 грудня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

його представника - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області , яке ухвалене 15 липня 2021 року, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Сергієнка С.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ТзОВ Україна ІС , третя особа - Новоодеська районна державна адміністрація, про відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди за незаконне користування земельною ділянкою,

у с т а н о в и в:

03 листопада 2020 року ОСОБА_1 пред`явив до ОСОБА_4 , ТзОВ Україна ІС вищезазначений позов, який обґрунтовував наступним.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 грудня 2018 року, а також рішення № 6 Сухоєланецької сільської ради від 09.10.2019 року, йому передано у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,1307 га, кадастровий номер - 4824885200:01:000:0117, в межах території Сухоєланецької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 є власником даної земельної ділянки.

Починаючи з серпня 2019 року і по липень 2020 року ОСОБА_4 , будучи директором КСП Україна , користується належною позивачу земельною ділянкою без його згоди і укладення договору оренди.

Зазначене підприємство, було проінформоване ОСОБА_1 про те, що останній самостійно буде обробляти свою земельну ділянку.

ОСОБА_1 , починаючи з жовтня 2019 р, неодноразово звертався до керівництва КСП Україна з проханням не обробляти його земельну ділянку і повернути ділянку його законному власнику, але до липня 2020 року керівництво КСП Україна в особі ОСОБА_4 продовжувало користуватися нею, при цьому посилаючись на договір оренди землі від 21 травня 2015 року, який був зареєстрований в Сухоєланецької сільській раді Новоодеського району Миколаївської області в журналі реєстрації земель від 11 вересня 2015 року за №5.

Крім того, позивач зазначав, що вищевказаний договір оренди є не дійсним, та на те, що відповідно до чинного законодавства - розмір орендної плати не може бути менше 3 відсотків нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки, а нормативна грошова оцінка належної йому ділянки становить 176 004 гривні 07 копійок, то він має право вимагати виплати за незаконне користування його земельною ділянкою 12 відсотків нормативної грошової оцінки за період 2019-2020 року тобто 21 120 гривень.

Посилаючись на викладені обставини та на положення ч.2 ст. 152 ЗК України ч.3 ст. 386 ЦК України, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 21 120 гривень майнової шкоди та 20 000 гривень моральної шкоди за незаконне користування його земельною ділянкою.

Також просив суд зобов`язати відповідача сплатити обов`язковий податок на землю за 2020 рік за незаконне користування його земельною ділянкою.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15 липня 2021 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, відмовляючи в задоволені позову, суд І інстанції виходив з того, що ТзОВ Україна ІС користувалося належною позивачу земельною ділянкою на підставі договору оренди, який не визнано не дійсним і який реально виконувався, зі сплатою орендної плати та податків, а позивачем окрім розрахунку завданої шкоди здійсненого ним особисто, інших доказів реальності заподіяння йому шкоди не надано. Як і не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, а тому позовні вимоги не могли бути задоволені.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з встановленими обставинами та правовідносинами, вважає названі висновки суду першої інстанції вірними, обґрунтованими та законними.

За Конституцією України, ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Рішення суду першої інстанції у повній мірі відповідає виписаному.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Новоодеської районної державної адміністрації Миколаївської області від 19 червня 2014 р. № 171-р, ПрАТ Україна (правонаступником якого є ТОВ Україна ІС - Товариство) надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж відповідної земельної ділянки в натурі (на місцевості), сформованої з не витребуваних (нерозподілених) паїв, для передачі у користування на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Сухоєланецької сільської ради, Новоодеського району, Миколаївської області.

21 травня 2015 року між Новоодеською райдержадміністрацією, як Орендодавцем, (в межах наданих їй повноважень) і ПрАТ Україна , як Орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,1307 га, кадастровий номер 4824885200:01:000:0117, із земель колишньої колективної власності КСП Україна , яка знаходиться в межах території Сухоєланецької сільської ради, Новоодеського району, Миколаївської області, строком на 10 років (а.с. 34-36).

Вказаний договір оренди було зареєстровано у Сухоєланецькій сільській раді, Новоодеського району, Миколаївської області, про що в журналі реєстрації земель вчинено відповідний запис № 5 від 11 вересня 2015 року.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 є власником даної земельної ділянки, яка на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 грудня 2018 року, а також рішення № 6 Сухоєланецької сільської ради від 09.10.2019 року, йому передана у власність (а.с. 15).

З рішення № 6 Сухоєланецької сільської ради від 09 жовтня 2019 року та довідки Сухоєланецької сільської ради №121 від 18 лютого 2020 року вбачається, що до передачі вищевказаної ділянки у власність ОСОБА_1 земельна ділянка відносилась до не витребуваних паїв (а.с. 8,19).

10 березня 2020 року він звернувся до КСП Україна з претензійним листом , в якому просив укласти договір оренди землі, без підтвердження права власності на вказану землю (а.с. 29).

23 березня 2020 року за вих. № 28 ТОВ Україна ІС , для вирішення цього питання, запропонувало прибути до Товариства та надати правовстановлюючі документи для переукладення договору оренди (а.с. 30).

26 червня 2020 року, позивач надав заяву Товариства заяву, у якій просив не засівати і не обробляти його земельну ділянку, оскільки має намір самостійно її обробляти (а.с. 31).

На вимогу ОСОБА_1 щодо сплати йому орендної плати за 2020 рік за користування земельною ділянкою, йому було повідомлено, що для виплат потрібно укласти належну угоду, та товариством вже сплачено податок на користь держави згідно діючого договору оренди від 2015 року.

Відповідно ст. 31 Закону Про оренду землі передбачає, що особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України.

Також, згідно ст. 148-1 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

При вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю), судам слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.

Вказані висновки викладені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 22 травня 2019 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі №904/3558/18.

Як вбачається із документів податкової звітності, надані ТзОВ Україна ІС , вони належним чином сплачували орендну плата та податки, в тому числі і за спірну земельну ділянку.

Отже, Товариством доведено належними та допустимими доказами, законне користування земельною ділянкою загальною площею 7,1307 га, кадастровий номер 4824885200:01:000:0117 та відповідно до чинного законодавства, ними сплачено податок на користь держави.

В той час, як позивачем не доведено обставини на які він посилається, як на підстави позовних вимог.

Згідно з ч.1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з п. д ст. 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, серед іншого, внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки .

Частиною 3 ст. 157 ЗК України передбачено порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У постанові Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі №311/1841/18, зазначено, що відповідно до частини другої статті 157 ЗК України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284; Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25 липня 2007 року. Проте, норми вказаних актів, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють права та обов`язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики.

Відшкодування шкоди у зв`язку із самовільним зайняттям земельних ділянок є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За такого, колегія вважає, що для вирішення питання про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки або незаконним користуванням нею, позивач має надати докази того, що така шкода йому реально була заподіяна, тобто що власник земельної ділянки реально недоотримав доходи внаслідок зайняття його земельної ділянки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , щодо стягнення моральної шкоди, апеляційний суд також вважає необґрунтованими, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку за каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п. 3 та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем не доведено моральні страждання завдані діями чи бездіяльністю Товариства, а тому і ця вимога не підлягала задоволенню.

Оскільки цього ж, за таких же підстав дійшов і суд першої інстанції, то такі його висновки не можуть бути скасовані, а рішення є вірним, законним та обґрунтованим.

Так як апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного, земельного та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд ,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської областівід 15 липня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий П.П.Лисенко

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 30 грудня 2021 року.