Рішення
від 23.12.2021 по справі 344/17576/20
ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/17576/20

Провадження № 2/352/438/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2021 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - Гриньків Д.В.,

секретар судового засідання Шпек В.О.,

за участю: представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору суперфіцію недійсним, зобов`язання відшкодувати плати, зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення збитків за договором суперфіцію та розірвання договору,-

ВСТАНОВИВ:

18.12.2020 представник позивача ОСОБА_3 адвокат Храбатин Андрій Васильович звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання договору суперфіцію недійсним, зобов`язання відшкодувати плати.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 14.12.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір суперфіцію об`єктом якого виступає земельна ділянка з кадастровим номером 2625886801:02:021:0650, яка розташована по АДРЕСА_1 . Зазначив, що метою укладення договору було розміщення позивачем на земельній ділянці автомийки. Проте, в отриманні містобудівних умов та обмежень ОСОБА_3 . Тисменицькою РДА було відмовлено, так як наміри забудівника не відповідають державним будівельним нормам і правилам щодо червоних ліній . Відтак, використання земельної ділянки з метою, вказаною у договорі суперфіцію, є неможливим, хоча як вбачається зі змісту правочину ОСОБА_4 стверджував, що земельна ділянка придатна для будівництва автомийки. Вважає, що правочин вчинений під впливом обману або помилки, що є окремими підставами для визнання правочину недійсним. Зазначив, що оскільки ринкова вартість демонтованої будівлі кафе-бару ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент укладення договору становила 747 802 грн, то з урахуванням сплачених коштів в розмірі 22 510 євро та коштів на демонтаж будівлі, позивачем відшкодовані фактичні збитки.

Представник відповідача у поданому суду відзиві проти задоволення позову заперечила. Вказала, що ОСОБА_4 не була відома обставина щодо проходження по земельній ділянці з кадастровим номером 2625886801:02:021:0650, яка розташована по АДРЕСА_1 , так як цільове призначення даної ділянки є будівництво та обслуговування будівель торгівлі. Зазначила, що позивачем не доведено навмисне цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо вищевказаних обставин. Крім того, звернула увагу на те, що за взаємною згодою в договорі сторони вважали, що збитки, які відповідач понесе у зв`язку з демонтажем будівлі , у розмірі 120 000 євро є підтвердженими. Відтак просила в задоволенні позову відмовити.

29.03.2021 представником відповідача заявлено зустрічну позовну заяву в якій просила стягнути збитки за договором суперфіцію та розірвати його. На його обґрунтування зазначила, що відповідачем здійснено належне користування земельною ділянкою згідно договору суперфіцію в період з грудня 2018 до жовтня 2020, так як ним вносилась узгоджена сторонами плата. Проте від листопада 2020 ОСОБА_3 порушує умови договору, що відповідно до п.4.4. є підставою для його дострокового припинення. Крім того, просила стягнути з ОСОБА_3 97 000 євро відшкодування за демонтоване приміщення.

Представник ОСОБА_3 20.04.2021 подав відзив на зустрічну позовну заяву в якому зазначив, що позивач не зазнав збитків, зазначених у зустрічній позовній заяві, оскільки всі фактичні збитки вже відшкодовані.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.12.2020 справу передано за підсудністю до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області.

Згідно з протоколом Тисменицького районного суду Івано-Франківської області автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02.02.2021 справу передано судді Гриньків Д.В.

Ухвалою судді від 08.02.2021 дану справу залишено без рухута надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 22.02.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 06.05.2021 прийнято зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення збитків за договором суперфіцію та розірвання договору до розгляду з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору суперфіцію недійсним, зобов`язання відшкодувати плати.

Ухвалами суду від 14.06.2021 та 23.06.2021 в задоволенні заяв представника відповідача за первісним позовом про відвід головуючої судді Гриньків Д.В. відмовлено.

Ухвалою суду від 13.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 27.09.2021 о 12:30 год.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснив, що між сторонами у справі було укладено договір суперфіцію об`єктом якого виступає земельна ділянка з кадастровим номером 2625886801:02:021:0650, яка розташована по АДРЕСА_1 . Однак дана земельна ділянка не може бути використана з метою, зазначеною у договорі так як по ній проходять червоні лінії . Вказав, що підставою для визнання договору недійсним може бути як вчинення його під впливом обману так і внаслідок помилки щодо властивостей і якості речі. Заперечуючи проти зустрічного позову вказав, що ОСОБА_4 не вчинено жодних дій для розірвання договору суперфіцію. Зазначив, що неможливість виконання договору спричинена саме якостями земельної ділянки, які не були відомі ОСОБА_3 на момент укладення договору.

Представника відповідача у вступному слові проти задоволення позову заперечила з мотивів, наведених у відзиві. Вказала, що ОСОБА_4 на момент укладення договору суперфіцію не було відомо про будь-які обмеження земельної ділянки. Зазначила, що вартість нерухомого майна була визначена сторонами за взаємною згодою, а у висновку, наданому ОСОБА_3 , не зазначено ринкової вартості.

Вислухавши представників сторін, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 14.12.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір суперфіцію предметом якого виступає земельна ділянка з кадастровим номером 2625886801:02:021:0650, яка розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування автомийки самообслуговування.

Відповідно до п.1.2, 1.3 Договору метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфеціарієм будівництва та подальшої експлуатації автомийки згідно затвердженого проекту будівництва, з дотриманням цільового призначення наданої в користування земельної ділянки, а саме: землі житлової та громадської забудови.

Згідно з п.4.1.Договору плата за користування земельною ділянкою встановлюється сторонами у розмірі 1 500 грн щомісячно.

П.6.8.3 Договору закріплено, що за взаємною згодою сторони вважають підтвердженими збитками, що підлягають відшкодуванню суперфеціарієм на користь суперфеціара демонтоване на вимогу суперфеціара нежитлове приміщення - кафе-бару ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке на день укладення договору використовується як кафе-бар та оцінюється сторонами в 3 794 400 грн, що є еквівалентом 120 000 євро.

Відповідно до п.7.1 Договору суперфеціар підтверджує, що обмеження та сервітути щодо земельної ділянки на день підписання цього договору відсутні (а.с. 8-14).

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки, який є додатком до договору суперфіцію від 14.12.2018, суперфеціар передав, а суперфеціарій прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування автомийки самообслуговування (а.с.15).

Відповідно до актів взаєморозрахунків за договором суперфіцію від 14.12.2018 з грудня 2018 по жовтень 2020, та в грудні 2020 ОСОБА_4 було сплачено щомісячно по 1 500 грн (а.с.16-22).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи та дослідженого судом в якості письмового доказу копії договору про спільну діяльність від 14.12.2018 укладеного між ОСОБА_4 та суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_3 , останні з метою отримання доходів, для досягнення яких зобов`язуються спільно й погоджено робити необхідні фактичні і юридичні дії, підписали договір про спільну господарську діяльність на земельній ділянці, яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.2.2. ОСОБА_3 компенсує ОСОБА_4 збитки в сумі, що є еквівалентною 950 євро, щомісячно протягом строку дії договору суперфіцію.

Згідно п.6.1. договір укладений на строк до часу припинення договору суперфіцію від 14.12.2018 укладеного між сторонами, після чого спільна діяльність припиняється (а.с.23-25).

Відповідно до актів взаєморозрахунків за договором спільної діяльності від 14.12.2018 та згідно пояснень сторін, наданими в судовому засіданні, на виконання договорів ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_4 22 510 євро.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи та дослідженого судом в якості письмового доказу витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 2625886801:02:021:0650, яка розташована по АДРЕСА_1 , є для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с.33).

Відповідно до відповіді відділу містобудування і архітектури Тисменицької РДА Івано-Франківської області за №49 від 08.07.2019 та за №24 від 27.10.2020 при розгляді заяви ОСОБА_3 щодо видачі містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 встановлено, що подані ним наміри забудови не відповідають п.4 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності . Наміри забудовника повинні відповідати державним будівельним нормам та правилам у відповідності ДБН В.2.2-12-2019 щодо червоних ліній , протипожежних розривів, тощо. Згідно ДБН В.2.2.-12-2019 п.10.7.6 примітки 2 - у межах червоних ліній транспортних розв`язок в одному чи різних рівнях забороняється розміщення будь-яких будівель та споруд крім відповідних елементів поперечного перерізу та інженерних комунікацій (а.с.34, 36).

Суд зазначає, що обставину проходження по земельній ділянці з кадастровим номером 2625886801:02:021:0650, яка розташована по АДРЕСА_1 червоних ліній представники сторін у судовому засіданні визнали, а відтак остання відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження за №069/12-2020 від 04.12.2020, складеного судовим експертом Максимчин А.Д., який попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України, ринкова вартість нежитлової будівлі кафе-бару ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 станом на 31.12.2018 могла б становити - 747 802 грн. (а.с.41-47).

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Частиною першою ст. 413 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Згідно із ст. 102-1 Земельного кодексу України (у редакції на день укладення спірного договору) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з положеннями ч. 1-5 ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частиною першою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 230 ЦК України передбачено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У своїй постанові від 01.08.2018 у справі № 445/1011/17 Верховний Суд вказав, що тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Однак, представником позивача не доведено обставин щодо навмисного введення в оману ОСОБА_3 ОСОБА_4 . Так, представник відповідача в судовому засіданні наголошувала на тому, що оскільки цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво та обслуговування будівель торгівлі то відповідачу не було відомо земельна ділянка, що опинилась в межах "червоних ліній", а відтак умислу в діях ОСОБА_4 не було.

Одночасно, позивач як підставу визнання договору недійсним зазначає і ст.229 ЦК України.

За положеннями ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об`єкта тощо. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце та надати відповідні докази, які б свідчили про її помилку.

Також, пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз`яснено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Як встановлено судом в п.7.1 Договору суперфеціар підтверджує, що обмеження та сервітути щодо земельної ділянки на день підписання цього договору відсутні (а.с. 8-14).

В судовому засіданні представники сторін визнали ту обставину, що земельна ділянка, яка є предметом договору суперфіцію, опинились в межах "червоних ліній".

В той же час, відповідно до положень чинного законодавства використання часток земельних ділянок, що опинились в межах "червоних ліній", здійснюється відповідно до обмежень, які визначаються органами містобудування і архітектури з урахуванням генерального плану населеного пункту.

Відтак, проходження по земельній ділянці червоних ліній свідчить про наявність обмежень щодо земельної ділянки.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п.1.2 Договору метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфеціарієм будівництва та подальшої експлуатації автомийки.

Відтак, неможливість використання земельної ділянки з метою з якою вона була передана в користування, в даному випадку має істотне значення так як стосується властивості речі, яка виключає можливість її використання з вищевказаною метою.

При цьому судом не встановлено, що ОСОБА_4 при укладенні договору суперфіцію було відомо чи мало б бути відомо про проходження червоних ліній на земельній ділянці, так як на даній земельній ділянці знаходився об`єкт нерухомості - кафе-бар ІНФОРМАЦІЯ_1 , а цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво та обслуговування будівель торгівлі.

Таким, чином судом встановлено, що позивач при укладенні договору суперфіцію, та відповідач при підтвердженні відсутності обмежень щодо земельної ділянки помилились щодо властивостей земельної ділянки, що як наслідок виключає можливість її використання з метою, зазначеною в договорі.

Відтак, первісний позов в частині визнання договору суперфіцію недійсним підлягає до задоволення.

Щодо відшкодування ОСОБА_4 плати за користування земельною ділянкою суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Так, відповідно до п. 4.1 Договору плата за користування земельною ділянкою встановлюється сторонами у розмірі 1 500 грн щомісячно.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 414 ЦК України власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею.

Разом з тим, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин за аналогією положення Закону України Про оренду землі , а саме ст. 21, відповідно до якої у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Відтак, оскільки ОСОБА_4 плата за користування земельною ділянкою фактично отримана в період з грудня 2018 по жовтень 2020, та в грудні 2020, тобто в період коли ОСОБА_3 здійснював певні роботи на даній земельній ділянці, а відтак користувався нею, тому плата за користування в період фактичного використання земельної ділянки відшкодуванню не підлягає.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 було відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки ще 08.07.2019, однак незважаючи на дану обставину він продовжував вносити плату за користування земельною ділянкою до грудня 2020 року.

З огляду на вищевикладене в задоволенні позову в частині відшкодування плати за користування земельної ділянки слід відмовити.

Щодо зустрічного позову судом встановлено наступне.

Так, вимога ОСОБА_4 про розірвання договору суперфіцію від 14.12.2018 року до задоволення не підлягає, так як даний договір, на переконання суду, на підставі ст. 229 ЦК України слід визнати недійсним, що як наслідок виключає можливість його розірвання.

Стосовно стягнення відшкодування з ОСОБА_3 за демонтоване нежитлове приміщення суд зазначає, що сторони в судовому засіданні визнали ту обставину, що на виконання договору суперфіцію ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_4 22 510 євро.

Відповідно до ст. 216 ЦК України уразі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В своїх поясненнях, наданих в судовому засіданні, представник ОСОБА_3 зазначив, що всі фактичні витрати, ОСОБА_4 відшкодовано з огляду на висновок експерта, відповідно до якого вартість будівлі становить 747 802 грн, що в еквіваленті є 23 583 євро, сплату 22 510 євро та понесені витрати ОСОБА_3 на демонтаж будівлі. В той же час жодних документів на понесення витрат на демонтаж будівлі суду не надано.

Одночасно, суд оцінюючи розмір відшкодування вартості нежитлової будівлі кафе-бару ІНФОРМАЦІЯ_1 приймає до уваги доводи відповідача за зустрічним позовом щодо вартості будівлі 747 802 грн, що в еквіваленті є 23 583 євро.

Так, згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження за №069/12-2020 від 04.12.2020, складеного судовим експертом Максимчин А.Д., який попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України, ринкова вартість нежитлової будівлі кафе-бару ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 станом на 31.12.2018 могла б становити - 747 802 грн. (а.с.41-47).

При цьому суд, відповідно до висновку ВС у справі №766/12142/16 оцінює даний висновок експерта як письмовий доказ, оскільки останній проведений відповідною експертною установою за клопотанням сторони.

Так, в даному висновку судовий експерт Максимчин А.Д. попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України, а відтак саме він несе відповідальність за визначення вартості майна та можливість його оцінки після фактичного знищення на підставі наданих стороною документів.

Відтак твердження представника позивача за зустрічним позовом, що даний висновок експерта є недопустимим, так як на її думку, експерт не міг оцінити майно суд до уваги не приймає з огляду на вищевикладене.

Стосовно посилання представника ОСОБА_4 на те, що вартість майна є значно більшою, то суд зазначає, що на підтвердження цього жодних доказів надано не було.

Одночасно, визначення в договорі за згодою сторін вартості майна у розмірі 120 000 євро у даному випадку значення не має, так як даний договір, на переконання суду, слід визнати недійсним.

Крім того суд зазначає, що в договорі про спільну господарську діяльність сторони передбачили виключно графік сплати збитків, які понесе ОСОБА_4 у зв`язку із вибуттям із власності нежитлового приміщення, а саме по 950 євро щомісячно протягом строку дії договору суперфіцію (а.с.23).

Суд вважає за необхідне додатково зазначити, що відповідно до постанови ВС від 08 серпня 2018 року у справі за № 920/1144/17 недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів в тому числі дефектів суб`єктного складу.

За загальним правилом, з огляду на мету укладення договору про спільну діяльність - отримання доходів, фізичні особи без статусу ФОП не можуть бути стороною правочину.

Проте, як вбачається зі змісту договору про спільну діяльність останній укладений між суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як фізичною особою.

Разом з тим суд звертає увагу і на те, що з аналізу положень ЦК України вбачається, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію.

На переконання суду, ОСОБА_3 , який здійснює підприємницьку діяльність у сфері будівництва та обслуговування автомийок, не був позбавлений можливості після укладення договору суперфіцію, як суперфеціарій, та до моменту демонтажу нежитлового приміщення звернутись до відповідних державних органів з метою встановлення властивостей земельної ділянки, які можуть апріорі перешкоджати використання такої ділянки із метою, зазначеною в договорі. Такі дії суперфеціарія, були б обачливими і розумними та в будь-якому випадку перешкодили демонтажу нерухомого майна та понесення збитків ОСОБА_4 .

З огляду на всі викладені обставини, суд взявши до уваги положення ч.2 ст.216 ЦК України, факт сплати ОСОБА_3 ОСОБА_4 22 510 євро у період з грудня 2018 по жовтень 2020, та в грудні 2020, висновок експерта, відповідно до якого вартість будівлі становить 747 802 грн, що в еквіваленті є 23 583 євро, вважає за необхідне задовольнити вимоги за зустрічним позовом частково, а саме в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача за зустрічним позовом 1 073 (23 583 євро - 22 510 євро = 1 073 євро) євро.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи при поданні позову до суду позивачем за первісним позовом сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. за подання позовної заяви та 908,00 грн на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху. Крім того, відповідно до рахунку за №052 від 21.10.2020 ОСОБА_3 було сплачено 13 000 грн за проведення експертного дослідження (а.с.37).

Таким чином, пропорційно до задоволених вимог з відповідача за первісним позовом слід стягнути на користь позивача 840 грн 80 коп. судового збору та 6 500 грн витрат за проведення експертної оцінки вартості приміщення.

Одночасно, пропорційно до задоволених вимог за зустрічним позовом з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 слід стягнути 125 грн 55 коп. судового збору (1 073 : 97 000 х 11 350 = 125,55).

На підставі наведеного, ст. ст.216, 229 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору суперфіцію недійсним, зобов`язання відшкодувати плати задовольнити частково.

Визнати недійсним договір суперфіцію, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 14.12.2018.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп. судового збору та 6 500 (шість тисяч п`ятсот) грн витрат за проведення експертної оцінки вартості приміщення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення збитків за договором суперфіцію та розірвання договору задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1 073 (одну тисячу сімдесят три) євро.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 125 (сто двадцять п`ять) грн 55 коп. судового збору.

Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;

відповідач за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .

Рішення складене в повному обсязі 31.12.2021 року.

Суддя Тисменицького районного суду

Івано-Франківської області Дзвенислава Гриньків

СудТисменицький районний суд Івано-Франківської області
Дата ухвалення рішення23.12.2021
Оприлюднено31.12.2021
Номер документу102382261
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —344/17576/20

Рішення від 23.12.2021

Цивільне

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

ГРИНЬКІВ Д. В.

Рішення від 23.12.2021

Цивільне

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

ГРИНЬКІВ Д. В.

Ухвала від 13.09.2021

Цивільне

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Гриньків Д. В.

Ухвала від 23.06.2021

Цивільне

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Гриньків Д. В.

Ухвала від 22.06.2021

Цивільне

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Гриньків Д. В.

Ухвала від 14.06.2021

Цивільне

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Гриньків Д. В.

Ухвала від 06.05.2021

Цивільне

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Гриньків Д. В.

Ухвала від 22.02.2021

Цивільне

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Гриньків Д. В.

Ухвала від 08.02.2021

Цивільне

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Гриньків Д. В.

Ухвала від 23.12.2020

Цивільне

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Кіндратишин Л. Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні