Постанова

від 20.12.2021 по справі 465/2156/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/2156/20 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/811/3391/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Симець В.І.

з участю: представника Кабінету Міністрів України - Ган Х.П.,

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 червня 2021 року , -

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства енергетики України, Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова , Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що наказом № 30-к від 22 лютого 2017 року був прийнятий на посаду виконуючого обов`язки директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова , а 17 серпня 2018 року між ним та Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, правонаступником, якого є Міністерство енергетики та захисту довкілля, укладено контракт, згідно з яким його призначено на посаду директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова з терміном дії контракту з 17 травня 2018 року до 16 травня 2023 року. Додатковими угодами до умов контракту внесено зміни до умов контракту, зокрема, встановлено посадовий оклад в розмірі 97 910 грн., пунктом 24 контракту передбачено, що він припиняється за згодою сторін. 26 грудня 2019 року подав заву з проханням звільнити його із займаної посади за згодою сторін з 28 грудня 2019 року, однак наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України видано наказ від 14 лютого 2020 року № 11-к/к, яким його звільнено з посади директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова з 17 лютого 2020 рокуза угодою сторін на підставі поданої ним заяви. Зазначає, що умовами контракту передбачено, що трудовий договір припиняється в строк, визначений сторонами, відтак зазначення дати звільнення є обов`язковою умовою такого звільнення, тобто сторони повинні дійти спільної згоди щодо дати звільнення працівника. У поданій ним заяві про звільнення, просив звільнити його з 28 грудня 2019 року, а зміну дати звільнення з ним не погоджували. Крім того, з 10 лютого 2020 року до 28 лютого 2020 року він був відсутній у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, а звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не допускається. Оскільки його не було повідомлено про результат розгляду його заяви від 26 грудня 2019 року, він вважав, що заяву відхилено, у зв`язку з чим продовжував працювати на посаді директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова . Вважає, що його звільнили не за угодою сторін, а з ініціативи роботодавця без зазначення причин такого звільнення, що, на його думку, є незаконним, а відтак він підлягає поновленню на роботі. Вважає, що, у разі поновлення його на роботі він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З наведених підстав просить:

-визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 11-к/к від 14 лютого 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова і поновити його на посаді директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова ;

-стягнути на його користь з Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 04 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України №11-к/к від 14.02.2020 року Про звільнення директора ДП Калуська ТЕЦ - нова .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова .

Стягнуто з Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.02.2021 року по 04.06.2021 року в розмірі 1 516 511.75 грн. (сума визначена без врахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору).

Стягнуто з Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова судовий збір в сумі 11 350.80 грн. в дохід держави.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому середнього заробітку за один місяць в розмірі 97 990 грн. (сума визначена без врахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору) допущено до негайного виконання.

Рішення суду оскаржив Кабінет Міністрів України,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що позивачем не наведено, а судом першої інстанції не встановлено, які порушення прав позивача допустив Кабінет Міністрів України, оскільки на час прийняття оскаржуваного наказу, законодавчо встановлених функцій щодо призначення чи звільнення в уряду не було. Зазначає, що 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в Міністерство енергетики та захисту довкілля України із заявою про його звільнення з резолюцією не заперечую щодо звільнення 17 лютого 2020 року , в подальшому звільнення було погоджено головою Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Вказує, що жодної інформації та документів про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 до Міністерства не надходило, однак наслідком звільнення працівника в період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення його на роботі, відтак висновки суду про те, що звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності є безумовною підставою для поновлення його на роботі, є помилковими. Вважає, що доводи позивача з приводу порушення при його звільненні ч. 3 ст. 40 КЗпП України, є безпідставними, оскільки ця норма застосовується при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності працівника, а в даному випадку мало місце звільнення за згодою сторін, ініціатором якого був ОСОБА_1 , який подав заяву про звільнення. Звертає увагу, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки жодним чином не порушував права позивача, не вчиняв жодних дій чи бездіяльності у спірних правовідносинах, оскільки предметом оскарження у даній справі є наказ, який видано Міністерством, а не Кабінетом Міністрів України. На думку апелянта, у зв`язку з тим, що під час розгляду справи законодавчо змінився спосіб управління державним підприємством і рішення в даній справі може стосуватися прав та обов`язків уряду, Кабінет Міністрів України повинен брати участь у справі як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а висновки суду по суті вирішення спору мають бути зроблені за належного суб`єктного складу. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Кабінету Міністрів України - Ган Х.П. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що між ним і Міністерством енергетики та захисту довкілля України не було досягнуто спільної згоди щодо дати звільнення, що є обов`язковим при звільненні за угодою сторін, тому наказ про звільнення позивача є незаконним, що є підставою для поновлення незаконного звільненого працівника на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинений з підстав, передбачених контрактом.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинений за угодою сторін. Угода сторін є самостійною підставою для припинення трудового договору, яка відрізняється від припинення трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника тим, що у цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року за № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів судам роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №18-к/к від 22.02.2017 року був прийнятий на посаду виконуючого обов`язки директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова , а 17 травня 2018 року між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та ОСОБА_1 був укладений контракт, реєстраційний № 4-е/18, за умовами якого ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова терміном з 17.05.2018 року до 16.05.2023 року/том-1, а.с.28-41/.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №52-к/к від 17 травня 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова /том-2, а.с.54/.

26 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав до Міністерства енергетики та захисту довкілля України заяву про звільнення із займаної посади директора ДП Калуська ТЕЦ-нова за угодою сторін з 28.12.2019 року/том-1, а.с.46/, тобто, зазначив дату звільнення, а саме, з 28 грудня 2019 року.

У зв`язку із вимогами Закону України Про місцеві державні адміністрації та Порядком погодження з головою Ради Міністрів АРК, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, звільнення ОСОБА_1 передбачало погодження його звільнення з головою Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

26 грудня 2019 року Міністерство енергетики та захисту довкілля України за вих. №1.1-22.2-16480 скерувало голові Івано-Франківської обласної державної адміністрації лист про погодження звільнення ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова за угодою сторін, відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України, згідно з поданою заявою /том 1 а.с. 141/, із зазначенням у ній дати звільнення з 28 грудня 2019 року.

У відповідь на лист Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 26.12.2019 р., голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації 28 грудня 2019 року погодив звільнення ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова /том 1 а.с.142/.

Оспорюваним наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №11-к/к від 14 лютого 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова з 17 лютого 2020 року за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, згідно з поданою заявою. Підставою звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 /том-1, а.с.47/. Контракт вважати припиненим на підставі підпункту б) пункту 24 Контракту, реєстраційний №4-е/18, укладеного 17 травня 2018 року Міністерством енергетики та вугільної промисловості України з ОСОБА_1 яким передбачено, що цей контракт припиняється за згодою сторін.

Листом Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова №105-308 від 18.02.2020 року позивача повідомлено, що він звільнений із займаної посади з 17.02.2020 року за угодою сторін та запрошено з`явитися у відділ кадрів ДП Калуська ТЕЦ-нова для отримання трудової книжки /том-1, а.с.48/.

Припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України є можливим у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу, день звільнення визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені в письмовій формі, і якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення.

Оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше погоджена між працівником і роботодавцем дата звільнення.

Вирішуючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органуна анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16.

Із заяви ОСОБА_1 від 26 грудня 2019 року вбачається, що в заяві, адресованій Міністерству енергетики та захисту довкілля України, ОСОБА_1 просив його звільнити саме з 28 грудня 2019 року, що свідчить про його волевиявлення звільнитися саме з 28 грудня 2019 року.

Звільнення ОСОБА_1 погоджено головою Івано-Франківської обласної державної адміністрації 28 грудня 2019 року, що також свідчить про його бажання припинити трудовий договір за взаємною угодою сторін саме з 28 грудня 2019 року.

Водночас висловлення пропозиції (ініціативи) у вигляді резолюції Міністра енергетики та захисту довкілля України О.Оржель на заяві ОСОБА_1 від 26.12.2019 року про звільнення позивача з 17 лютого 2020 року у зв`язку із необхідністю забезпечення сталого проходження опалювального сезону, не є доказом згоди ОСОБА_1 на його звільнення з 17 лютого 2020 року.

І за відсутності доказів відмови ОСОБА_1 від його бажання звільнитися саме з 28 грудня 2019 року, не можна вважати, що пропозиція (ініціатива) Міністерства енергетики та захисту довкілля України була узгоджена з позивачем.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм трудового законодавства, таке звільнення не можна вважати таким, що відбулося за угодою сторін (п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України), у зв`язку з тим, що між ОСОБА_1 та Міністерством енергетики та захисту довкілля України не було досягнуто з згоди з приводу звільнення саме з 17 лютого 2020 року.

За відсутності волевиявлення ОСОБА_1 щодо його звільнення саме з 17 лютого 2020 року, за відсутності погодженої ними спільно дати звільнення, Міністр не вправі був звільняти позивача на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін та припиняти контракт на підставі підпункту б) пункту 24 (за згодою сторін).

Вірними є висновки про те, що звільнення з роботи за відсутності погодженої спільно між роботодавцем та працівником дати звільнення, не є звільненням з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, а є звільненням з ініціативи адміністрації.

Вищенаведені обставини безспірно підтверджують висновки суду першої інстанції про незаконність та протиправність наказу про звільнення ОСОБА_1 , та наявність передбачених законом підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Кабінет Міністрів України в апеляційній скарзі покликається на те, що звільнення ОСОБА_1 в період його тимчасової непрацездатності, є підставою для зміни дати його звільнення, однак не може бути законною підставою для поновлення його на роботі.

Такі доводи апелянта спростовуються наступним.

Згідно зі статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Конституційний Суд України у рішенні від 04 вересня 2019 року №6-р (ІІ)/2019 зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

Вказаний висновок висловлений також у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196св19).

Як вбачається із листа непрацездатності серія АДЦ № 828473 ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 10 лютого 2020 року до 28 лютого 2020 року (том 1 а.с.49).

Наказ №11- к/к про звільнення ОСОБА_1 прийнято 14 лютого 2020 року, дата звільнення з 17 лютого 2020 року, тобто, ОСОБА_1 звільнений у період його тимчасової непрацездатності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670 цс 19), на який покликається апелянт, зроблено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Оскільки колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України та необхідність скасування наказу про його звільнення, так як ОСОБА_1 звільнений з посади директора ДП Калуська теплоелектроцентраль - нова за відсутності спільно погодженої дати звільнення, за відсутності згоди ОСОБА_1 на його звільнення з 17 лютого 2020 року, доводи апелянта щодо зміни дати звільнення у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 в період його тимчасової непрацездатності, не заслуговують на увагу, і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду саме з цих підстав.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у справі з огляду на таке.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року задоволено клопотання представника позивача - ОСОБА_2 про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Кабінет Міністрів України.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2021 №50-р Деякі питання управління об`єктами державної власності визначено, що функції з управління корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах приватних акціонерних товариств Укргідроенерго і Нижньодністровська ГЕС , та єдиним майновими комплексами за переліком згідно з додатком, здійснює Кабінет Міністрів України.

Державне підприємство Калуська теплоелектроцентраль-нова включено до переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, функції з управління якими здійснює Кабінет Міністрів України, який зазначений у додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.01.2021 №50-р Деякі питання управління об`єктами державної власності .

Статтею 24 Закону України Про Кабінет Міністрів України визначено повноваження у відносинах в тому числі з державними підприємствами, де Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників.

Згідно з п.1 Статуту Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль - нова (далі Статут), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2021 року №463, державне підприємство Калуська теплоелектроцентраль - нова засноване на державній власності відповідно до наказу Міненерговугілля від 13 липня 2016 р. №449 Про створення шляхом виділу ДП Калуська теплоелектроцентраль-нова .

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2021 року №463 Про затвердження Статуту державного підприємства Калуська теплоцентраль - нова затверджено нову редакцію статуту Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль - нова , відповідно до якого органом управління є Кабінет Міністрів України.

У п. 9 Статуту вказано, що підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якого здійснює Кабінет Міністрів України (суб`єкт управління).

Пунктами 44, 45, 46 Статуту…управління підприємством здійснюється його директором, який підзвітний суб`єктові управління. Директор підприємства призначається на посаду та звільняється з посади суб`єктом управління в установленому законодавством порядку. З директором укладається контракт, який підписує уповноважена суб`єктом управління особа.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття поновлення на роботі , як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України Про виконавче провадження . Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків .

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Вищенаведене, а також зазначені вище положення Статуту ДП Калушська теплоелектроцентраль - нова, спростовують доводи апелянта про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у даній справі.

Верховний Суд України у постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зробив висновок про те, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом .

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 судом першої інстанції розраховано у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Довідкою № 105-734 від 30.04.2021р., виданою ДП Калуська теплоелектроцентраль-нова підтверджується, що середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 становить 4 666,19 гривень /том-2, а.с.54/.

Вимушений прогул позивача становить 325 робочих днів з 17.02.2019р. по 04.06.2021р. включно, а тому сума заробітку за час вимушеного прогулу позивача станом на день ухвалення рішення складає 1 516 511,75 гривень виходячи із розрахунку: 325 роб. днів х 4 666,19 грн. = 1 516 511,75 гривень.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до вірного та обгрунтованого висновку про стягнення з Державного підприємства Калуська теплоелектроцентраль-нова на користь позивача 1 516 511,75 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

На думку колегії суддів суд першої інстанції вірно розрахував розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на спростування проведеного судом розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , апелянти іншого розрахунку суду не надали.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Pronina v. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 червня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 30 грудня 2021 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М Ванівський

Р.П. Цяцяк