Постанова

від 28.10.2022 по справі 465/2156/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 465/2156/20

провадження № 61-2789св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство енергетики України, Державне підприємство «Калуська теплоелектроцентраль-нова», Кабінет Міністрів України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 червня 2021 року у складі судді Мартинишин М. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Державного підприємства «Калуська теплоелектроцентраль-нова» (далі - ДП «Калуська ТЕЦ-нова») про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що наказом від 22 лютого 2017 року № 30-к був прийнятий на посаду виконуючого обов`язки директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова», а 17 серпня 2018 року між ним та Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, правонаступником якого є Міністерство енергетики та захисту довкілля України, укладений контракт, згідно з яким його призначено на посаду директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова», з терміном дії контракту із 17 травня 2018 року до 16 травня 2023 року. Додатковими угодами до умов контракту внесено зміни до умов контракту, зокрема встановлено посадовий оклад у розмірі 97 910,00 грн, пунктом 24 контракту передбачено, що він припиняється за згодою сторін.

26 грудня 2019 року позивач подав заяву з проханням звільнити його із займаної посади за згодою сторін з 28 грудня 2019 року, проте наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 14 лютого 2020 року № 11-к/к його звільнено з посади директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова» із 17 лютого 2020 року за угодою сторін на підставі поданої ним заяви.

Позивач зазначав, що умовами контракту передбачено, що трудовий договір припиняється в строк, визначений сторонами, відтак зазначення дати звільнення є обов`язковою умовою такого звільнення, тобто сторони повинні дійти спільної згоди щодо дати звільнення працівника. У поданій ним заяві про звільнення, просив звільнити його з 28 грудня 2019 року, а зміну дати звільнення з ним не погоджували. Крім того, з 10 лютого 2020 року до 28 лютого 2020 року він був відсутній у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, а звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не допускається. Оскільки його не було повідомлено про результат розгляду його заяви від 26 грудня 2019 року, то він вважав, що заяву відхилено, у зв`язку з чим продовжував працювати на посаді директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова». Вважав, що його звільнили не за угодою сторін, а з ініціативи роботодавця без зазначення причин такого звільнення, що, на його думку, є незаконним, а тому він підлягає поновленню на роботі. Вважав, що у разі поновлення його на роботі він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Із наведених підстав ОСОБА_1 просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 14 лютого 2020 року № 11-к/к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова» і поновити його на посаді директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова»;

- стягнути на його користь з ДП «Калуська ТЕЦ-нова» середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року змінено відповідача Міністерство енергетики та захисту довкілля України на його правонаступника - Міністерство енергетики України.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27 серпня 2020 року задоволено клопотання представника позивача про залучення до участі у справі як співвідповідача Кабінету Міністрів України.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 04 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 11-к/к від 14 лютого 2020 року «Про звільнення директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова». Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова». Стягнуто з ДП «Калуська ТЕЦ-нова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2021 року до 04 червня 2021 року в розмірі 1 516 511,75 грн (сума визначена без урахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору). Стягнуто з ДП «Калуська ТЕЦ-нова» судовий збір в сумі 11 350,80 грн в дохід держави. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати йому середнього заробітку за один місяць в розмірі 97 990,00 грн (сума визначена без урахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору) допущено до негайного виконання.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що між ним і Міністерством енергетики та захисту довкілля України не було досягнуто спільної згоди щодо дати звільнення, що є обов`язковим при звільненні за угодою сторін, тому наказ про звільнення позивача є незаконним, що є підставою для поновлення незаконного звільненого працівника на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на теперішній день управління ДП «Калуська ТЕЦ-нова» здійснює Кабінет Міністрів України, таким чином, позовна вимога про поновлення на роботі директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова» стосується Кабінету Міністрів України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулось із порушенням норм трудового законодавства, його звільнення не можна вважати таким, що відбулося за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, далі - КЗпП України), у зв`язку з тим, що між ОСОБА_1 та Міністерством енергетики та захисту довкілля України не було досягнуто згоди з приводу звільнення саме з 17 лютого 2020 року. За відсутності волевиявлення ОСОБА_1 щодо його звільнення саме з 17 лютого 2020 року, за відсутності погодженої ними спільно дати звільнення, міністр не вправі був звільняти позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін та припиняти контракт на підставі підпункту б) пункту 24 (за згодою сторін). На переконання апеляційного суду, правильними є висновки про те, що звільнення з роботи за відсутності погодженої спільно між роботодавцем та працівником дати звільнення, не є звільненням з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а є звільненням з ініціативи адміністрації. Наведені обставини, на думку апеляційного суду, підтверджують висновки суду першої інстанції про незаконність та протиправність наказу про звільнення ОСОБА_1 та наявність передбачених законом підстав для його скасування, у свою чергу доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Окрім цього, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції правильно розрахував розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на спростування проведеного судом розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , іншого розрахунку відповідачі суду не надали.

Апеляційний суд не погодився із доводами апеляційної скарги про те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у цій справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2022 року Кабінет Міністрів України (далі також Кабмін) подав засобами поштового зв`язку до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог про поновлення на посаді. Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та про розгляд справи за участю його представника.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає що судами попередніх інстанцій прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що апеляційний суд фактично прийняв рішення про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме Фонду державного майна України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. На день прийняття рішення суб`єктом управління ДП «Калуська ТЕЦ-нова» був не Кабінет Міністрів України, а Фонд державного майна України, і саме йому належать повноваження щодо призначення/звільнення керівників цього підприємства. Судами неправильно застосовано статтю 24 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» щодо повноважень про призначення керівників державних установ; пункт 1 статуту ДП «Калуська ТЕЦ-нова» (в редакції від 22 вересня 2021 року) щодо встановлення суб`єкта управління підприємством. Кабінет Міністрів України на час прийняття оскаржуваного наказу (а також під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному суді) не здійснював ніяких повноважень щодо управління державним підприємством, а набув таких повноважень як суб`єкт управління вже після винесення оскаржуваного наказу про звільнення позивача. Водночас позовні вимоги про поновлення на посаді не потрібно ототожнювати із призначенням на посаду. Позивач не довів, а суди не обґрунтували, які саме порушення допущені заявником щодо прав позивача (щоб бути належним відповідачем у справі), адже на час прийняття оскаржуваного наказу законодавчо встановлених функцій щодо призначення/звільнення керівника державного підприємства в Уряду України не було.

Процесуальні порушення, на думку заявника, полягають в порушенні судами:

- статті 175 ЦПК України щодо дотримання позивачем вимог до позовної заяви;

- статті 51 ЦПК України щодо залучення до участі у справі співвідповідача;

- не застосування статті 53 ЦПК України щодо залучення до участі у справі третіх осіб.

Кабмін не порушував права позивача, не вчиняв жодних дій чи бездіяльності у спірних правовідносинах, оскільки предметом оскарження у цій справі є наказ, виданий Міністерством. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначив зміст позовних вимог лише до двох відповідачів - Міністерства енергетики та захисту довкілля України та ДП «Калуська ТЕЦ-нова». На переконання заявника, суд першої інстанції безпідставно залучив Кабмін як сторону у справі в якості відповідача, у свою чергу апеляційний суд не залучив до участі у справі Фонд державного майна України як особу, до повноважень якої належить управління ДП «Калуська ТЕЦ-нова». Кабінет Міністрів України за потреби міг бути залучений до участі у справі лише як третя особа.

Заявник наполягає, що на час розгляду справи в апеляційному суді суб`єктом управління державним підприємством відповідно до останніх змін, внесених до статуту ДП «Калуська ТЕЦ-нова», визначено Фонд державного майна України (згідно з пунктом 1.1 наказу Фонду державного майна України від 22 вересня 2021 року № 1191). У зв`язку з тим, що під час розгляду справи про визнання наказу Міністерства протиправним і поновлення позивача на посаді, законодавчо змінився спосіб управління державним підприємством і рішення у цій справі не може впливати на обов`язки Уряду України, з огляду на предмет та підстави позову, Кабінет Міністрів України не може виступати стороною у цій справі, зокрема бути відповідачем.

У травні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, в якому позивач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга Кабінету Міністрів України передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2022 року поновлено Кабінету Міністрів України строк на касаційне оскарження рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 червня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 465/2156/20 із Франківського районного суду м. Львова та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2022 року матеріали справи № 465/2156/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

З огляду на зміст та прохальну частину касаційної скарги перегляд справи в порядку касаційного провадження здійснюється Верховним Судом лише в частині вирішення позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова» в межах доводів касаційної скарги.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення (в оскаржуваній частині) - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанційустановлено, що ОСОБА_1 наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 22 лютого 2017 року № 18-к/к прийнятий на посаду виконуючого обов`язки директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова».

17 травня 2018 року між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та ОСОБА_1 укладений контракт, реєстраційний № 4-е/18, за умовами якого ОСОБА_1 призначений на посаду директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова» терміном із 17 травня 2018 року до 16 травня 2023 року.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 17 травня 2018 року № 52-к/к ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова».

26 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав до Міністерства енергетики та захисту довкілля України заяву про звільнення із займаної посади директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова» за угодою сторін з 28 грудня 2019 року.

У зв`язку із вимогами Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та Порядком погодження з головою Ради Міністрів АРК, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, звільнення ОСОБА_1 передбачало погодження його звільнення з головою Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

26 грудня 2019 року Міністерство енергетики та захисту довкілля України за вих. № 1.1-22.2-16480 скерувало голові Івано-Франківської обласної державної адміністрації лист про погодження звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова» за угодою сторін, відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, згідно з поданою заявою, із зазначенням у ній дати звільнення з 28 грудня 2019 року.

У відповідь на лист Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 26 грудня 2019 року голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації 28 грудня 2019 року погодив звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова».

Оспорюваним наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 14 лютого 2020 року № 11-к/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова» з 17 лютого 2020 року за угодою сторін, відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, згідно з поданою заявою. Підставою звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 . Контракт вважати припиненим на підставі підпункту б) пункту 24 контракту, реєстраційний № 4-е/18, укладеного 17 травня 2018 року Міністерством енергетики та вугільної промисловості України з ОСОБА_1 , яким передбачено, що цей контракт припиняється за згодою сторін.

Листом ДП «Калуська ТЕЦ-нова» від 18 лютого 2020 року № 105-308 позивача повідомлено, що він звільнений із займаної посади з 17 лютого 2020 року за угодою сторін та запрошено з`явитися у відділ кадрів ДП «Калуська ТЕЦ-нова» для отримання трудової книжки.

Згідно з довідкою від 30 квітня 2021 року № 105-734, виданою ДП «Калуська ТЕЦ-нова», середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 становить 4 666,19 грн.

Також суди установили, що 20 січня 2021 року Кабінет Міністрів України розпорядженням № 50-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» визначив, що функції з управління корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах приватних акціонерних товариств Укргідроенерго (код згідно з ЄДРПОУ 20588716) і Нижньодністровська ГЕС (код згідно з ЄДРПОУ 30149623), та єдиними майновими комплексами державних підприємств за переліком згідно з додатком здійснює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до Додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2021 року № 50-р серед переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, функції з управління якими здійснює Кабінет Міністрів України, визначено ДП «Калуська ТЕЦ-нова».

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2021 року № 463 «Про затвердження Статуту державного підприємства ДП «Калуська ТЕЦ-нова» затверджено нову редакцію статуту ДП «Калуська ТЕЦ-нова», відповідно до якого органом управління є Кабінет Міністрів України.

У пункті 9 цього статуту вказано, що підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якого здійснює Кабінет Міністрів України (суб`єкт управління).

Пунктами 44, 45, 46 статуту передбачено, що управління підприємством здійснюється його директором, який підзвітний суб`єктові управління. Директор підприємства призначається на посаду та звільняється з посади суб`єктом управління в установленому законодавством порядку. З директором укладається контракт, який підписує уповноважена суб`єктом управління особа.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у зазначеній Конвенції, порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно з частинами першою, третьою-четвертою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року). Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року задоволено клопотання відповідача Міністерство енергетики України та представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та залучено до участі у справі Кабінет Міністрів України як співвідповідача. Таке клопотання було підтримано також представником іншого відповідача - ДП «Калуська ТЕЦ-нова», який просив його задовольнити, про що свідчить зміст зазначеної ухвали. Отже, всі сторони, вказані у позовній заяві, дійшли чіткого розуміння, що Кабмін має безпосереднє відношення до предмету спору, зокрема щодо вимоги про поновлення позивача на посаді директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова».

Суд першої інстанції при залученні Кабінету Міністрів України як співвідповідача виходив із того, що 20 січня 2021 року Кабінет Міністрів України розпорядженням № 50-р «Деякі питання управління об`єктами державної власності» визначив, що функції з управління корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах приватних акціонерних товариств «Укргідроенерго» і «Нижньодністровська ГЕС», та єдиними майновими комплексами державних підприємств за переліком згідно з додатком здійснює Кабінет Міністрів України. Відповідно до додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2021 року № 50-р серед переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, функції з управління якими здійснює Кабінет Міністрів України, визначено ДП «Калуська ТЕЦ-нова».

Суд першої інстанції та апеляційний суд при розгляді справи також дослідили статут ДП «Калуська ТЕЦ-нова», дійшовши висновку, що органом управління ДП «Калуська ТЕЦ-нова» - роботодавця позивача, є Кабінет Міністрів України, з чим колегія суддів Верховного Суду погоджується, враховуючи наступне.

Позов поданий у квітні 2020 року. Згідно з редакцією статуту ДП «Калуська ТЕЦ-нова» від 25 січня 2017 року та від 10 липня 2020 року ДП «Калуська ТЕЦ-нова» належало до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (пункт 1.1 статуту у редакції від 25 січня 2017 року), згодом - його правонаступника - Міністерства енергетики України (пункт 1.1 статуту від 10 січня 2020 року).

У свою чергу саме уповноважений орган управління відповідно до покладених до нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади керівника підприємства, укладає і розриває з керівником підприємства контракт (пункти 7.3, 7.4, розділ 8 статуту ДП «Калуська ТЕЦ-нова» від 10 липня 2020 року). Аналогічні положення були передбачені й пунктами 7.3, 7.4, розділом 8 статуту ДП «Калуська ТЕЦ-нова» від 25 січня 2017 року. Отже, на момент подання позовної заяви ОСОБА_1 правильно визначив коло відповідачів - роботодавця (ДП «Калуська ТЕЦ-нова») та уповноважений орган управління, до сфери повноважень якого було віднесено питання призначення та звільнення керівника підприємства (на той час Міністерство енергетики та захисту довкілля України).

Водночас згідно зі статутом ДП «Калуська ТЕЦ-нова» в редакції від 12 травня 2021 року (вже під час слухання справи в суді першої інстанції) ДП «Калуська ТЕЦ-нова» - є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою здійснює Кабінет Міністрів України (пункт 9). Управління підприємством здійснюється його директором, який підзвітний суб`єктові управління; директор призначається на посаду та звільняється з посади суб`єктом управління в установленому законодавством порядку; з директором укладається контракт, який підписує уповноважена суб`єктом управління особа; суб`єкт управління відповідно до покладених на нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади директора підприємства, укладає і розриває з ним контракт (пункти 44, 45, 46, 50 статуту у редакції від 12 травня 2021 року).

Статтею 24 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» визначено повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з державними господарськими об`єднаннями, підприємствами, установами та організаціями, зокрема передбачено, що Кабмін призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників і заступників керівників.

Отже, на дату прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 04 червня 2021 року саме до сфери повноважень Кабінету Міністрів України належало питання призначення та звільнення з посади директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова», тому визначення його позивачем та залучення судом відповідачем у спірних правовідносинах про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Калуська ТЕЦ-нова» є виправданим. Лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Наведеним спростовується твердження заявника про те, що Кабінет Міністрів України не є належним відповідачем у справі.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків».

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). У своїй апеляційній скарзі Кабмін зокрема посилався на те, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки жодним чином не порушував права позивача, не вчиняв жодних дій чи бездіяльності у спірних правовідносинах, оскільки предметом оскарження у даній справі є наказ, який видано Міністерством, а не Кабінетом Міністрів України. В апеляційному суді Кабмін не доводив до відома суду, що станом на 20 грудня 2021 року (прийняття апеляційним судом оскаржуваної постанови) Кабінет Міністрів не є уповноваженим суб`єктом управління ДП «Калуська ТЕЦ-нова», яким згідно зі статутом у новій редакції від 22 вересня 2021 року вже є Фонд державного майна України, у свою чергу суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції станом на дату його прийняття.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що з боку судів мали місце процесуальні порушення щодо визначення Кабінету Міністрів України відповідачем у справі, не підтвердились.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів (в оскаржуваній частині) - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання Кабінету Міністрів України про розгляд справи за участю його представника

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю у судовому засіданні сторін необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Кабінету Міністрів України про розгляд справи за участю його представника відмовити.

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 04 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року в частині вирішення вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державного підприємства «Калуська теплоелектроцентраль-нова» залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний