Рішення

від 30.12.2021 по справі 380/7384/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2021 року справа №380/7384/20

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Захід-клас , Фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Львівської міської ради, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, Комунального підприємства Львівської міської ради Адміністративно-технічне управління про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта в частині, визнання протиправними та скасування вимог, -

в с т а н о в и в :

Позивачі звернулися з позовом, в якому просять:

- визнати протиправними та нечинними п.п.3.2.3, 3.7.3, 3.7.5, 3.7.6, 3.9.4, розділ 7 (п.п.7.1-7.7.2) Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затверджене ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про демонтаж тимчасової споруди від 27.08.2020 року №35-вих-66190, адресовану ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про демонтаж тимчасової споруди від 31.08.2020 року №32-вих-66614, адресовану ПП Захід-Плюс ;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про демонтаж тимчасової споруди від 04.09.2020 року №35-вих-68181, адресовану ОСОБА_3 ;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про демонтаж тимчасової споруди від 08.09.2020 року №34-вих-69130, адресовану ОСОБА_4 ;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Комунального підприємства Львівської міської ради Адміністративно-технічне управління про демонтаж тимчасової споруди від 28.08.2020 року №2410 Б-в1724, адресовану ОСОБА_2 .

Посилаються на те, що законодавством України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо затвердження порядків, положень чи будь-яких інших документів, які регламентують проведення демонтажу встановлених споруд. У зв`язку із цим, вважають, що розділ 7 Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526, яким визначено порядок демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, не узгоджується з принципами державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, визначеними Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності . Водночас вказали, що оскільки оскаржувані вимоги про демонтаж тимчасових споруд винесені на підставі приписів оскаржуваного положення, відтак, такі, на їх думку, є також протиправними. Крім того, зазначили, що п.п.3.2.3, 3.7.3, 3.7.5, 3.7.6, 3.9.4 Положення є не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, а саме - Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року №244. Наведене і зумовило позивачів звернутись до суду за судовим захистом. Просять позов задовольнити повністю.

У встановлений судом строк від відповідачів - Львівської міської ради, Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради та Комунального підприємства Львівської міської ради Адміністративно-технічне управління - надійшли відзиви на позовну заяву, в яких посилаються на те, що у спірних правовідносинах діяли правомірно, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом. Вказали, що міська рада має повноваження вирішувати питання благоустрою, в тому числі щодо здійснення демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд та порядку його проведення. З огляду на викладене, вважають, що оскаржувані Положення та прийняті на їх підставі вимоги про демонтаж тимчасових споруд є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. А тому, позов, на їх думку, є необґрунтованим та безпідставним, відтак у його задоволенні слід відмовити повністю.

Від відповідача, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. А, відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою судді від 12.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою судді від 29.10.2020 призначено у справі судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою суду від 02.12.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача, Львівської міської ради, про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою судді від 09.12.2020 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а засідання для розгляду справи по суті замінено підготовчим засіданням; зобов`язано Львівську міську раду опублікувати не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання оголошення про розгляд справи №380/7384/20 щодо оскарження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затверджених ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526, у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, зазначивши у такому оголошенні, відповідно до ч.5 ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

Ухвалою суду від 23.06.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача, Львівської міської ради, про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 14.07.2021 року зупинено провадження у справі до 14.09.2021 року.

Ухвалою суду від 15.09.2021 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою судді від 27.10.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , є власником тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору №Ф-1813-17 від 22.12.2017 року, з наступними змінами згідно договору від 07.08.2018 року, а також згідно паспорту прив`язки від 16.01.2019 року.

Позивач, Приватне підприємство Захід-клас , є власником тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору №3-1320-17 від 26.10.2017 року, з наступними змінами згідно договору від 26.06.2018 року, а також згідно паспорту прив`язки від 28.02.2018 року.

Позивач, ОСОБА_2 , є власником тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору №Ф-1096-17 від 18.09.2017 року, з наступними змінами згідно договору від 17.08.2018 року, а також згідно паспорту прив`язки від 03.05.2018 року.

Позивач, ОСОБА_3 , є власником тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору №Ф-1263-17 від 09.10.2017 року, з наступними змінами згідно договору від 27.08.2018 року, а також згідно паспорту прив`язки від 21.05.2018 року.

Позивач, ОСОБА_4 , є власником тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі договору №Ф-1687-17 від 07.12.2017 року, з наступними змінами згідно договору від 31.08.2018 року, а також згідно паспорту прив`язки від 21.05.2018 року.

У зв`язку із закінченням строку дії вищезгаданих договорів та паспортів прив`язок позивачі звернулися до Львівської міської ради з пакетом документів для продовження їх строку дії. Натомість у відповідь отримали спірні вимоги від 27.08.2020 року №35-вих-66190, від 28.08.2020 року №2410 Б-в1724, від 31.08.2020 року №32-вих-66614, від 04.09.2020 року №35-вих-68181 та від 08.09.2020 року №34-вих-69130 про демонтаж належних їм тимчасових споруд.

Як вказано у цих вимогах - при нездійсненні демонтажу власними силами, тимчасові споруди підлягають демонтажу відповідно до розділу 7 Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 №4526 .

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що розділ 7 оскаржуваного Положення, на думку позивачів, є протиправним та нечинним, адже законодавством України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування щодо затвердження порядків, положень чи будь-яких інших документів, які регламентують проведення демонтажу встановлених споруд. Як наслідок, прийняті на підставі цього Положення вимоги про демонтаж також є протиправними та підлягають скасуванню. Окрім того, просять визнати протиправними та нечинними п.п.3.2.3, 3.7.3, 3.7.5, 3.7.6, 3.9.4 Положення.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно зі ст.7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Вказаній вище нормі Конституції України дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 18.06.2002 року №12-рп/2002, у п.1 резолютивної частини якого вказано, що положення ч.1 ст.140 Конституції України в аспекті порушених у конституційному поданні питань необхідно розуміти так, що ці положення дають визначення місцевого самоврядування як права територіальної громади вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985, ратифікованої Законом України від 15.07.1997 року №452/97-ВР, головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України від 21.05.1997 року №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні , про що вказано у преамбулі до названого Закону.

Загальна компетенція сільських, селищних, міських рад визначена ст.25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , за змістом ч.1 якої ці ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Положенням ст.25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/200, у абз.абз.3, 4 п.3 мотивувальної частини якого Конституційний Суд України наводить такі правові позиції:

- Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами ст.ст.19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у ст.4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ч.1 ст.144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (ч.1 ст.59).

Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27.12.2001 року №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України (абз.1 п.6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 року №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абз.4 п.1 мотивувальної частини) .

Частиною 1 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Зі змісту вищевикладених положень законодавства слідує висновок, що органи місцевого самоврядування, до яких належать й відповідні міські ради, наділені повноваженнями самостійно вирішувати будь-яке питання місцевого значення, віднесене Конституцією України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні та іншими законами до їх відання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

За формою та засобом реалізації місцеве самоврядування, як право територіальної громади вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, здійснюється, зокрема, шляхом прийняття на пленарних засіданнях відповідної ради рішень, в тому числі нормативно-правового характеру, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Так, за визначенням абз.2 ч.1 ст.1 Закону України від 06.09.2005 №2807-IV Про благоустрій населених пунктів , поняття благоустрій населених пунктів означає комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Благоустрій населених пунктів передбачає, окрім іншого, створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів (п.3 ч.1 ст.2 Закону України Про благоустрій населених пунктів ).

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 вищевказаного Закону, система благоустрою населених пунктів включає, у тому числі, здійснення державного, самоврядного і громадського контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

За правилами п.п.1, 2 ч.1 ст.10 Закону України Про благоустрій населених пунктів , до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.

Частиною 1 ст.12 Закону України Про благоустрій населених пунктів визначено суб`єктів у сфері благоустрою населених пунктів, до ч.1 ст.40 цього ж Закону закріплює, зокрема за міськими радами повноваження стосовно здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Передбачені Законом України Про благоустрій населених пунктів повноваження реалізуються міськими радами через наявну у них компетенцію, закріплену статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , шляхом вирішення виключно на пленарних засіданнях ради питань щодо встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність (п.44 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постановах від 13.11.2018 року у справі №910/2145/18, від 27.11.2018 року справі №910/2686/18 та від 12.12.2018 року у справі №826/10330/17, дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою).

Суд враховує і висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі №209/5369/15, про те, що демонтаж самовільно встановлених позивачем тимчасових споруд (у тому випадку тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності) переслідує легітимну мету контролю органами місцевого самоврядування благоустрою населеного пункту.

Таким чином, відповідач, приймаючи спірне Положення в оскаржуваній позивачем частині щодо демонтажу, виконував передбачені Законом України Про благоустрій населених пунктів повноваження стосовно здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів й реалізував наявну у міськради виключну компетенцію, визначену п.44 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Суд звертає увагу, що вирішене у спірному Положенні питання віднесене Конституцією України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні та Законом України Про благоустрій населених пунктів до відання міськради; крім того, таке є питанням місцевого значення, не вилучене зі сфери її компетенції і його вирішення законодавством не доручене жодному іншому органу.

Виходячи з наведених вище мотивів, суд приймає до уваги і те, що спірним рішенням Львівської міської ради не вирішувалось питання стосовно нормативного впорядкування відносин, пов`язаних із знесенням самочинно збудованих об`єктів будівництва, урегульованих, зокрема, нормами ст.38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

При цьому, суд враховує, що тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності до таких об`єктів не належать, а їх розміщення згідно з приписами ч.4 ст.28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності здійснюється відповідно до норм Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526.

Поняттям демонтаж охоплюються роботи щодо відновлення території благоустрою, а тому відсутні підстави вважати, що спірне рішення міськради зачіпає регулювання відносин у сфері містобудівної діяльності, пов`язаних, зокрема, із знесенням самочинно збудованих об`єктів, встановлює або змінює правила поведінки у цих відносинах й суперечить ст.38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Вказані висновки суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.11.2021 року (справа №1140/2982/18).

Звідси слідує висновок, що орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою.

Якщо об`єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено в порядку, встановленому Законом Про регулювання містобудівної діяльності №3038-VI, за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Таким чином, порядок знесення об`єктів самочинного будівництва, визначений ст.38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , не може бути застосований до спірних правовідносин.

У зв`язку з вищевикладеним, суд відхиляє наведені в позовній заяві та додаткових поясненнях представника позивачів аргументи про те, що Львівська міська рада діяла поза межами наданих їй повноважень, а прийнятий нею нормативно-правовий акт в оскаржуваній позивачем частині суперечить закону.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд приходить висновку, що відповідач - Львівська міська рада, затверджуючи Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові в частині розділу 7, яким визначено порядок демонтажу тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд не враховує посилання відповідача на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року у справі №380/2335/20, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021 року, оскільки таке ухвалено за інших фактичних обставин та щодо іншого предмету спору.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправним та нечинним розділу 7 (п.п.7.1-7.7.2) Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про визнання протиправними та скасування вимог відповідачів від 27.08.2020 року №35-вих-66190, від 28.08.2020 року №2410 Б-в1724, від 31.08.2020 року №32-вих-66614, від 04.09.2020 року №35-вих-68181 та від 08.09.2020 року №34-вих-69130 про демонтаж належних позивачам тимчасових споруд, суд враховує таке.

Відповідно до ч.7 ст.55 Закону України Про місцеве самоврядування , голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Крім того, п.7.4 розділу 7 Положення №4526 визначено, що якщо власника не встановлено, або якщо власник (користувач) відмовився добровільно демонтувати ТС, районна адміністрація скеровує примірник акта, вимоги про демонтаж, матеріали фотофіксації в управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування для підготовки рішення виконавчого комітету про демонтаж.

До початку здійснення робіт з демонтажу уповноважена особа для відключення ТС від інженерних мереж доводить до відома відповідні експлуатуючі організації вищезазначене рішення виконавчого комітету про демонтаж (підп. 7.6).

Втім, позивачами не оскаржується рішення про демонтаж, а спірні вимоги не є рішеннями суб`єктів владних повноважень у розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

А тому, у задоволенні вказаної вимоги належить відмовити.

Щодо вимог про визнання протиправними та нечинними п.п.3.2.3, 3.7.3, 3.7.5, 3.7.6 та 3.9.4 Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526.

Пункт 3.2.3.

Згідно п.3.1 Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №452, з метою отримання листа про можливість подальшого розміщення тимчасової споруди для укладення договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою фізична особа - підприємець або юридична особа особисто через уповноважений орган чи особу або поштовим відправленням звертається у Центр надання адміністративних послуг м. Львова із письмовою заявою встановленої форми на ім`я начальника управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування про можливість подальшого розміщення тимчасової споруди.

До заяви додаються, серед іншого, цифровий топографічний план ділянки масштабу М1:500 (на паперовому та електронному носіях у форматі .dmf), виготовлений спеціалізованою землевпорядною організацією, з нанесеними межами окремого конструктивного елементу благоустрою та червоними лініями, погоджений відділом інженерних споруд, транспорту та геослужби управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування (у разі розміщення ТС у межах червоних ліній також надається лист про погодження місця розміщення тимчасової споруди, виданий відділом управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Львівській області; у разі розміщення в охоронних зонах інженерних мереж місце розміщення такої тимчасової споруди погоджується із відповідними інженерними службами; у разі розміщення в історичному ареалі м.Львова надається лист про погодження місця розміщення тимчасової споруди управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради).

В той же час, відповідно до п.п.2.1-2.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року №244 (далі - Порядок №244, тут і далі - в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС (додаток 1).

Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним.

Пункти 3.7.3, 3.7.5, 3.7.6.

Для отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності суб`єкт підприємницької діяльності звертається у Центр надання адміністративних послуг м. Львова з письмовою заявою на ім`я начальника управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування про надання паспорта прив`язки тимчасової споруди (п.3.6 Положення).

До заяви, серед іншого, додаються: завірена у встановленому порядку копія правовстановлюючого документу на право власності на земельну ділянку або копія договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою; попередній паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, термін дії якого закінчився; заява про виконання вимог попереднього виданого паспорта прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Водночас суд враховує, що такі вимоги відсутні в п.2.6 Положення №244, згідно якого, для оформлення паспорта прив`язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС (додаток 1); ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб`єкт господарювання, що має ліцензію на виконання проектних робіт, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1); схему благоустрою прилеглої території, складену замовником або суб`єктом підприємницької діяльності, який має відповідну ліцензію, архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, відповідно до Закону України Про благоустрій населених пунктів України ; технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.

П.3.9.4.

Паспорт прив`язки містить, зокрема, схему обмежень для розміщення тимчасових споруд (п.3.9.4 Положення).

Наведена вимога не відповідає п.2.11 Положення №244, у відповідності до якої паспорт прив`язки включає: схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що оскаржуване Положення в частині п.п.3.2.3, 3.7.3, 3.7.5, 3.7.6 та 3.9.4 Положення є протиправним та нечинним, оскільки не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, а саме - Положенню №244.

Крім того, оскаржуване Положення у вищезазначеній частині порушує права позивачів на реалізацію своїх законних прав та інтересів у сфері спірних правовідносин на підставі закону та із дотриманням вимог закону з боку суб`єктів владних повноважень. Дотримання прав та інтересів позивачів є кореспондуючим обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти у сфері відносин, яка поширюється на позивачів, лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак недотримання встановлених законом вимог у сфері спірних відносин, веде до порушення прав певних осіб, в даному випадку - позивачів. Відтак, порушені права позивачів підлягають судовому захисту.

Згідно з ч.9 ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Враховуючи викладене у сукупності, суд прийшов висновку, що спірне Положення є протиправним та нечинним в частині п.п.3.2.3, 3.7.3, 3.7.5, 3.7.6 та 3.9.4.

При цьому, згідно з ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача, Львівську міську раду, опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання протиправними та нечинними п.п.3.2.3, 3.7.3, 3.7.5, 3.7.6, 3.9.4 Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526, у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачам пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та нечинним, з моменту набрання даним рішенням суду законної сили, Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м.Львові, затверджене ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 року №4526, в частині пунктів 3.2.3, 3.7.3, 3.7.5, 3.7.6 та 3.9.4.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (місцезнаходження: пл.Ринок, 1, м.Львів, 79006; код ЄДРПОУ: 34844670) на користь Приватного підприємства Захід-клас (місцезнаходження: вул.Стрийська, 71-а/86, м.Львів, 79031; код ЄДРПОУ: 30162974) судовий збір в сумі 1314 (одна тисяча триста чотирнадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (місцезнаходження: пл.Ринок, 1, м.Львів, 79006; код ЄДРПОУ: 34844670) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1313 (одна тисяча триста тринадцять) гривень 75 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (місцезнаходження: пл.Ринок, 1, м.Львів, 79006; код ЄДРПОУ: 34844670) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_7 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 1314 (одна тисяча триста чотирнадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (місцезнаходження: пл.Ринок, 1, м.Львів, 79006; код ЄДРПОУ: 34844670) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_8 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 1314 (одна тисяча триста чотирнадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (місцезнаходження: пл.Ринок, 1, м.Львів, 79006; код ЄДРПОУ: 34844670) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_9 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 50 копійок.

Зобов`язати Львівську міську раду відповідно до ч.1 ст. 265 Кодексу адміністративного судочтнства України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у даній справі у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.