Рішення

від 07.12.2021 по справі 908/1487/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 26/23/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2021 Справа № 908/1487/21(908/2747/21)

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Прозріння", код ЄДР 43639634 (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158) до відповідача - Приватного підприємства Приватна юридична фірма "Віндекс", код ЄДР 24511805 (69005, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11)

про визнання недійсним договору

в межах справи № 908/1487/21 про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "Прозріння", код ЄДР 43639634 (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158)

кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маре", код ЄДР 40996391 (49019, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 68, корп.2)

За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):

Представник позивачавід ТОВ "Прозріння " - адвокат Панков К.М., ордер серія ЗП081103 від 03.06.2021р.; посвідчення адвоката України ЗП001655 від 30.05.2018р.

УСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 27.09.2021 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Прозріння" до Приватного підприємства Приватна юридична фірма "Віндекс", до розгляду в межах справи №908/1487/21 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Ухвалено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства. Підготовче засідання призначено на 19.10.2021р. о 10-45.

Ухвалою від 19.10.2021 підготовче засідання відкладено на 23.11.2021 о 12-00.

Ухвалою суду від 23.11.2021 закрито підготовче провадження у справі №908/1487/21 (908/2747/21) з розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Прозріння" до Приватного підприємства Приватна юридична фірма "Віндекс" про визнання недійсним договору, та призначено справу до розгляду по суті на 07.12.2021 о 12-15 год.

Відповідно до вимог ст. 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.12.2021 здійснювалася технічна фіксація судового процесу на комплексі Акорд .

В судовому засіданні 07.12.2021 відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні обставинам, викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Як зазначає позивач, в результаті взаємодії Відповідача та в незаконний спосіб призначеного директора ТОВ Прозріння Яремка В.А, що підтверджується висновками Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення ,дії або бездіяльність суб`єктів державної реєстрації від 09.12.2020 та в подальшому підтверджено Наказом Міністерства юстиції України № 4433/5 від 23.12.2020 без наміру створення правових наслідків був створений та підписаний фіктивний правочин - договір про надання юридичних послуг (жодних документів на виконання якого відповідачем пред`явлено не було), однак фактично послуги не були надані, а розрахунки за послуги не були здійснені ТОВ Прозріння на користь відповідача ПП ПЮФ Віндекс , первинних документів, які б підтвердили напрямки за якими надавались послуги та результати отриманих послуг (акти виконаних робіт за результатами досліджень, проведені розрахунки витраченого часу, акти здачі-приймання) та інші документи на запит ТОВ Прозріння відповідачем надані не були.

ТОВ Прозріння зазначає, що договір № б/н від 11.11.2020 є фіктивним, оскільки він вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ст. 234 ЦК України ), в результаті укладення спірного договору фактично не виникли у сторін правові наслідки у вигляді отримання послуг, що є предметом договору, та не здійснені розрахунки на підставі актів приймання передачі робіт бо останніх по суті не існувало.

Спірний договір № б/н від 11.11.2020 та підписаний нібито за результатами його виконання Акт звірки взаєморозрахунків є не чим іншим як засобом для стягнення з ТОВ Прозріння не існуючої заборгованості шляхом входження в справу про банкрутство останнього в якості конкурсного кредитора.

Окрім цього, у Позивача відсутні будь-які докази вчинення Відповідачем дій, спрямованих на виконання умов договору про оплату, що також не спростовано Відповідачем. Відповідач не вчиняв жодних дій щодо витребування коштів за нібито надані юридичні послуги. Крім того, ні Позивачем в період перебування на посаді в незаконний спосіб призначеного директора ні Відповідачем не відображено у бухгалтерському обліку господарську операцію по виконанню оспорюваного договору.

Тобто відповідачем не вчинялись необхідні дії, спрямовані на досягнення правових наслідків, які обумовлені спірним договором.

Укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України ).

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи N 910/4994/18).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи N 910/4994/18).

Судом також зауважується, що статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу .

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 зазначеної статті).

Як було встановлено судом, у матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення сторонами договору дій, спрямованих на виконання умов договору про оплату. В свою чергу отримувач послуг також не вчинив жодних дій щодо витребування результату виконання умов договору. Крім того, ні позивач ні відповідач не відобразили у бухгалтерському обліку господарську операцію з надання відповідних послуг. Тобто сторони правочину не вчинили необхідних дій, спрямованих на досягнення правових наслідків, які обумовлені спірним договором.

За таких обставин спірний договір про надання юридичних послуг може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків - тобто як фіктивний правочин.

Основною ознакою визнання договору фіктивним є та обставина, що зазначений договір має містити в собі дві невизначені умови, по перше відсутність будь-якої волі з боку його сторін на настання наслідків обумовлених цим самим договором та відсутність факту виконання хоча б якоїсь частини умов цього договору будь якою зі сторін (як то внесення передплати за договором, чи початок виконання робіт/надання послуг).

Крім цього звертаючись до суду з позовною заявою, позивач наводить на підтвердження обставин позову наступні обґрунтування, спірний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, ні відповідачем ні колишнім директором Товариства не надавались докази того, що умови договору в період з 11.11.2020 по 14.12.2020 виконувалися, які саме юридичні чи консультаційні послуги надавалися якщо такі взагалі надавалися, а головне спірний договір є таким, що порушує інтереси позивача та суперечить вимогам чинного законодавства.

Ці обставини на думку позивача свідчать про наявність у обох сторін правочину умислу на приховування справжніх намірів укладеного договору, який полягав саме у формуванні штучної кредиторської заборгованості з метою майбутнього входження зацікавлених осіб до складу кредиторів (комітету кредиторів) Товариства та вчинення подальших дій на користь пов`язаних осіб.

Отже невизнання вказаного договору недійсним в розрізі наявної справи про банкрутство відкритого відносно ТОВ Прозріння призведе до процесуальної невизначеності в частині формування кредиторської заборгованості останнього та унеможливить виконання подальших процедур у процесі відновлення платоспроможності товариства та поставить у невигідне положення інших кредиторів вимоги яких розглядаються судом та в подальшому можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів чим буде порушено принцип визначеності та справедливого підрахунку кількості голосів кожного кредитора та загальної кількості голосів кредиторів які будуть приймати рішення в ході проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів Товариства.

За змістом ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Касаційний господарський суд Верховного Суду у справі № 903/439/18 наголосив, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Основними ознаками фіктивного правочину є:

- введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;

- свідомий намір невиконання зобов`язань договору;

- приховування справжніх намірів учасників правочину.

Встановлені судом в даній справі обставини свідчать про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме формування штучної кредиторської заборгованості Товариства.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року, відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, необхідно, з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України , розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч. 1 ст. 220 , ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України , ч.2 ст.207 Господарського кодексу України ), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

У п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України №01-8/211 від 07.04.2008 року зазначено, що за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття заінтересована особа . Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

На думку суду, визнання спірного договору недійсним є належним та ефективним способом захисту прав позивача, порушених внаслідок укладення спірного правочину, що в свою чергу повністю відповідає завданням господарського судочинства та міжнародно-правовим зобов`язанням держави Україна щодо охорони права власності приватних суб`єктів, що перебувають під її юрисдикцією.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, Договір про надання юридичних послуг б/н від 11.11.2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Прозріння та Приватним підприємством Приватна юридична фірма Віндекс з моменту укладення, визнається судом недійсним.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм, викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір про надання юридичних послуг №б/н від 11.11.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прозріння", код ЄДР 43639634 (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158) та Приватним підприємством Приватна юридична фірма "Віндекс", код ЄДР 24511805 (69005, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11).

Стягнути з Приватного підприємства Приватна юридична фірма "Віндекс", код ЄДР 24511805 (69005, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прозріння", код ЄДР 43639634 (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Видати наказ.

Повне судове рішення складено "04" січня 2022р.

Суддя О.О. Юлдашев

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.