Рішення

від 22.12.2021 по справі 923/1148/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 року Справа № 923/1148/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М. Б. , за участю секретаря судового засідання Мальцевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна", м.Київ

до відповідача: Приватного підприємства "Юг-Сервіс", м.Гола Пристань Херсонської області

про розірвання договору та стягнення штрафних санкцій в сумі 462678,84 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Роздоба А.В., ордер серія КС №832096 від 27.09.2021

від відповідача: адвокат Беженар Є.О., ордер серія ВТ №1022188 від 07.12.2021

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовом до відповідача Приватного підприємства "Юг Сервіс" про розірвання договору та стягнення штрафних санкцій в розмірі 462678,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору поставки №К2007-0908 від 02.07.2020 в частині поставки та сплати штрафних санкцій.

Ухвалою від 30.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі на 05.10.2021.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді Сулімовської М.Б. у період з 16.09.2021 по 13.10.2021 судове засідання, призначене на 05.10.2021, не відбулося.

Ухвалою від 20.10.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та призначено підготовче засідання на 09.11.2021.

В судове засідання 09.11.2021 з`явився представник позивача, яка взяла участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав.

Ухвала господарського суду від 30.08.2021 про відкриття провадження у справі, отримана уповноваженою особою відповідача 02.09.2021, що підтверджено повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №7300312643617, отже останній є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Ухвалою від 09.11.2021 закрито підготовче провадження у справі №923/1148/21, призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 23.11.2021.

22.11.2021 позивачем на електронну пошту суду подано заяву про розмір витрат на професійну правничу допомогу та письмовий виклад вступного слова представника позивача.

В судовому засіданні 23.11.2021 представник позивача підтримала позовні вимоги та просить їх задовольнити.

В судовому засіданні 23.11.2021 оголошено перерву до 07.12.2021.

До початку судового засідання 07.12.2021 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 07.12.2021, з метою забезпечення процесуальних прав відповідача взяти участь в судовому засіданні та у зв`язку із необхідністю вивчення поданих позивачем доказів в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу, оголошено перерву до 22.12.2021.

13.12.2021 позивачем подано до суду письмові пояснення щодо наявності технічної помилки у реквізитах документу.

20.12.2021 позивачем подано заяву про розмір судових витрат.

22.12.2021 до початку судового засідання відповідачем подано письмові пояснення щодо позову, які, фактично, є відзивом на позовну заяву.

В судове засідання з`явились представники сторін.

Судом ухвалено залучити письмові пояснення відповідача до матеріалів справи, проте не враховувати їх при постановленні рішення як такі, що подані з пропуском встановленого строку.

Представник позивача підтримала заяву про розмір судових витрат та просить покласти на відповідача витрати з оплати судового збору та на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача заперечила проти покладення на відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

в с т а н о в и в:

02.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" (Покупець) та Приватним підприємством "Юг-Сервіс" (Постачальник) був укладений Договір поставки №К2007-0908, за умовами п.1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити й передати, а Покупець зобов`язується оплатити й прийняти від Постачальника сільськогосподарську продукцію - пшеницю м`яку 2-го класу, та/або пшеницю м`яку 3-го класу, та/або пшеницю м`яку 4-го класу урожаю 2020 року (Товар), код Товару згідно УКТ ЗЕД- 1001, насипом відповідно до умов Договору поставки.

В пункті 3.1. Договору сторони визначили, що кількість Товару становить 700 метричних тонн +/- 5%, за вибором Постачальника (згідно даних, отриманих при зважуванні Товару під час вивантаження у пункті призначення). Остаточна кількість Товару (за класністю пшениці) буде визначена в окремому Додатку до цього Договору. Кількість (вага) є остаточною згідно з даними, отриманими при зважуванні та визначенні класності Товару під час вивантаження в пункті призначення.

Згідно з п. 4.1. "Ціна та загальна вартість Товару" Договору поставки, ціна Товару за дійсним Договором за одну метричну тону становить:

- для пшениці м`якої 2-го класу - 5 850,00 грн. з ПДВ;

- для пшениці м`якої 3-го класу - 5 800,00 грн. з ПДВ;

- для пшениці м`якої 4-го класу - 5 460,00 грн. з ПДВ.

В п. 4.2. Договору сторони дійшли згоди про те, що загальна вартість Товару буде визначена в окремій додатковій угоді до цього Договору згідно остаточної кількості та класності Товару в пункті призначення.

За умовами п.п.5.1, 5.2 Договору, Постачальник зобов`язується передати Товар на умовах DAT (поставка на терміналі) - ТОВ "МСП Ніка-Тера", 54052, м.Миколаїв, вул.Айвазовського, 23, що є пунктом призначення за умовами цього Договору, Умови поставки визначаються й розуміються відповідно до "Інкотермс" 2010.

Товар повинен бути поставлений автомобільним транспортом, відповідно до показників якості й у кількості, згідно п.2 та п.3 цього договору, у період з 02 липня 2020 по 14 липня 2020. Датою поставки є дата приймання Товару в пункті призначення.

Згідно п.п.6.1, 6.2 Договору, Покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переведення на розрахунковий рахунок Постачальника наступним чином: 80% оплати за цим Договором Покупець здійснює протягом 3 банківських днів з моменту передачі права власності на Товар відносно кожної партії Товару. При цьому під моментом передачі права власності на Товар розуміється надання Постачальником відповідних документів на електронні адреси позивача.

За умовами п.6.3 Договору, кінцева оплата за поставлений Товар здійснюється Покупцем шляхом банківського переведення на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 3 банківських днів з моменту надання податкової накладної.

У відповідності до п. 7.3. Договору поставки, за несвоєчасну поставку Товару за дійсним Договором Постачальник зобов`язується сплатити Покупцеві неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого Товару за кожен день прострочення. Прострочення поставки понад 7 календарних днів вважається непостачанням Товару, в такому випадку застосовуються санкції п. 7.4.

Пунктом 7.4. Договору поставки встановлено, що за непостачання Товару за дійсним Договором Постачальник зобов`язується сплатити Покупцеві штраф у розмірі 30% від суми непоставленого Товару.

Згідно п.10.1, Договір набуває чинності з дати підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

Як слідує з матеріалів справи, в межах виконання Договору відповідачем було поставлено позивачу пшеницю м`яку 2 класу та 4 класу, урожаю 2020 року, в загальній кількості 352,24 тн, що відображено у додатку до Договору поставки від 02.07.2020 (а.с.13 - зворот).

Отже, Постачальником було поставлено тільки частину Товару, а саме - 352,24 мт, при цьому Товар в кількості 347,76 мт (700 мт - 352,24 мт) поставлений не був.

25.09.2020 року за вих. №25/09/20-2 Покупець направив Постачальнику Претензію про відшкодування збитків, відповідно до якої просив сплатити штраф у відповідності до п.7.3 та 7.4 Договору в розмірі 610318,80 грн. за недопоставлений товар, що складає 30% від вартості недопоставленого Товару за Договором поставки.

15.10.2020 року за вих. №15-10/2020-1 Постачальник направив Покупцеві претензію №1 щодо сплати заборгованості за поставлений Товар в розмірі 147639,96 грн.

11.11.2020 року за вих. №11/11/20-1 Покупець надіслав Постачальнику заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог за Договором поставки та повідомив, що сума штрафу, яку має сплатити Постачальник на користь Покупця, зменшена на суму 147639,96 грн., яку Покупець має сплатити Постачальнику. Решта суми штрафу становить 462678,84 грн., які Постачальник мав перерахувати Покупцеві до 19.11.2020 року. Сума штрафу була розрахована на підставі вартості пшениці 2-го класу.

Відповідач не виконав своїх договірних зобов`язань належним чином, не поставив товар у визначений строк та не сплатив передбачених Договором штрафних санкцій, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

За змістом позовних вимог позивач, з посиланням на істотне порушення відповідачем умов Договору, що полягає в не поставці Товару в обсязі 347,76 тонн пшениці урожаю 2020 року, просить розірвати Договір поставки від 02.07.2020 та стягнути з відповідача штраф в розмірі 30% від вартості недопоставленого товару в сумі 462678,84 грн. (з урахуванням зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 147639,96 грн.).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Частиною 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відносно вимоги позивача про розірвання Договору поставки суд зазначає наступне.

Так обґрунтовуючи вказану вимогу позивач зауважує, що у даному випадку Сторони не передбачили можливість розірвання/відмови від Договору в односторонньому порядку. При цьому, згідно з п. 10.1. Договору поставки, Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з обставинами справи, жодна із сторін не ініціювала розірвання Договору поставки, включно за їх взаємною згодою. Враховуючи не виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки Товару в кількості 347,76 мт, Договір поставки є чинним, і відповідач має виконати частину зобов`язань, а саме - додатково поставити відповідну кількість Товару Покупцеві.

Водночас, у зв`язку з істотним порушенням відповідачем умов Договору поставки, а саме - не здійснення поставки Товару у встановлений Договором строк та до даного моменту (майже рік), Договір поставки підлягає розірванню на підставі ч.2 ст. 651 ЦК України.

Позивач вважає, що відповідачем було здійснено істотне порушення умов Договору поставки в частині додержання строків поставки, оскільки станом на дату подання позовної заяви зобов`язання є невиконаним. Позивач звертає увагу суду на те, що він розраховував на належне виконання зобов`язань за Договором поставки зі сторони відповідача, оскільки для нього було важливо отримати товар саме у зазначений у Договорі поставки строк для належного та ефективного здійснення своєї господарської діяльності, зважаючи на економічні та фінансові ризики, що можуть виникнути зі спливом часу, в т.ч., враховуючи зміну ціни на товар на ринку.

Зокрема, товар, який позивач купує, у тому числі, у відповідача, реалізується шляхом подальшого продажу на умовах експорту. Для цього позивач замовляє на умовах фрахтування вантажне судно для перевалки вантажу з метою його подальшого транспортування за кордон. У разі якщо товар не поставляється вчасно згідно з узгодженими в договорі строками, покупець, яким є позивач у цій справі, несе збитки. При цьому збитки виникають внаслідок незапланованих додаткових витрат покупця, пов`язаних з пошуком аналогічного товару аналогічних якісних та кількісних характеристик; закупівлі аналогічного товару; транспортування товару в порт.

При цьому, у зв`язку з терміновістю поставки товару в порт, як правило, витрати покупця за купівлю товару та його транспортування до порту перевищують витрати, завчасно узгоджені в договорі. Водночас за цих обставин мають місце випадки простою (демереджу) транспортних суден, що стоять в порту в очікуванні товару для дозавантаження. Невиконання зобов`язань за Договором поставки відповідачем в частині недотримання строків значною мірою позбавило позивача того, на що він очікував при укладенні договору.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в т.ч. розірвання договору.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені ст. 651, 652 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частинах перших цих статей, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Про зміну або розірвання договору в порядку ч. 1 ст. 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Так, за ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17.

Відповідно до ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Таким чином, предмет договору є істотною умовою договору поставки, а обов`язок з поставки товару є основним обов`язком постачальника. Отже, порушення постачальником обов`язку щодо поставки товару є істотним порушенням договору.

Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спірним договором поставки від 02.07.2020 №К2007-0908 не встановлено можливості розірвання договору в односторонньому порядку.

Разом з тим, відповідно до п. 10.1 Договору, цей договір набуває чинності з дати підписання, і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Враховуючи, що відповідачем зобов`язання відповідно до договору не виконані, станом на день звернення до суду Договір поставки від 02.07.2020 №К2007-0908 не припинив дію.

Враховуючи викладені обставини, факт невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару є підставою для розірвання Договору поставки від 02.07.2020 №К2007-0908.

Отже, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та задовольняються судом.

Що стосується вимог в частині стягнення штрафу.

Як зазначено вище, в пункті 3.1. Договору сторони визначили, що кількість Товару становить 700 метричних тонн +/- 5%, за вибором Постачальника (згідно даних, отриманих при зважуванні Товару під час вивантаження у пункті призначення). Остаточна кількість Товару (за класністю пшениці) буде визначена в окремому Додатку до цього Договору. Кількість (вага) є остаточною згідно з даними, отриманими при зважуванні та визначенні класності Товару під час вивантаження в пункті призначення.

Згідно з п. 4.1. "Ціна та загальна вартість Товару" Договору поставки, ціна Товару за дійсним Договором за одну метричну тону становить:

- для пшениці м`якої 2-го класу - 5 850,00 грн. з ПДВ;

- для пшениці м`якої 3-го класу - 5 800,00 грн. з ПДВ;

- для пшениці м`якої 4-го класу - 5 460,00 грн. з ПДВ.

В п. 4.2. Договору сторони дійшли згоди про те, що загальна вартість Товару буде визначена в окремій додатковій угоді до цього Договору згідно остаточної кількості та класності Товару в пункті призначення.

За умовами п.п.5.1, 5.2 Договору, Постачальник зобов`язується передати Товар на умовах DAT (поставка на терміналі) - ТОВ "МСП Ніка-Тера", 54052, м.Миколаїв, вул.Айвазовського, 23, що є пунктом призначення за умовами цього Договору. Умови поставки визначаються й розуміються відповідно до "Інкотермс" 2010.

Товар повинен бути поставлений автомобільним транспортом, відповідно до показників якості й у кількості, згідно п.2 та п.3 цього договору, у період з 02 липня 2020 по 14 липня 2020. Датою поставки є дата приймання Товару в пункті призначення.

Водночас, Постачальником було поставлено тільки частину Товару, а саме - 352,24 мт, при цьому Товар в кількості 347,76 мт (700 мт - 352,24 мт) поставлений не був.

В силу приписів ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

Згідно приписів ст.216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Так в п. 7.3. Договору поставки сторони дійшли згоди про те, що за несвоєчасну поставку Товару за дійсним Договором Постачальник зобов`язується сплатити Покупцеві неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого Товару за кожен день прострочення. Прострочення поставки понад 7 календарних днів вважається непостачанням Товару, в такому випадку застосовуються санкції п. 7.4.

Пунктом 7.4. Договору поставки встановлено, що за непостачання Товару за дійсним Договором Постачальник зобов`язується сплатити Покупцеві штраф у розмірі 30% від суми непоставленого Товару.

На підставі наведеного, у зв`язку із недопоставкою відповідачем Товару в кількості 347,76 мт (700 мт - 352,24 мт) позивачем нараховані останньому штрафні санкції у вигляді штрафу.

За змістом позовної заяви, розрахунок штрафних санкцій = (Ш х НТ) / 100-ЗЗВ, що застосовується за умови невиконання відповідачем своїх зобов`язань після 7 календарних днів від дати поставки, де Ш - розмір штрафу; НТ - сума непоставленого Товару.

Розрахунок штрафних санкцій: (30% х 2034396) / 100 - 147639,96 = 462678,84 грн., 311 днів прострочено (станом на 16.07.2021).

30% від вартості недопоставленого Товару за Договором поставки становить 610318,80 грн . Водночас, з урахуванням зустрічних однорідних вимог відповідача на суму 147639,96 грн., остаточна сума штрафу, що підлягає стягненню на користь позивача, за твердженням останнього, становить 462678,84 грн.

Сума штрафу була розрахована на підставі вартості пшениці 2-го класу.

Суд зауважує, що частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В даному випадку штраф є договірною санкцію, а вчинений сторонами правочин має містити розмір та базу його нарахування.

Як вже зазначалось судом, за умовами п.1.1 Договору, Постачальник зобов`язується поставити й передати сільськогосподарську продукцію - пшеницю м`яку 2 класу, та/або пшеницю м`яку 3 класу, та/або пшеницю м`яку 4 класу, урожаю 2020 року.

Згідно п.3.1 Договору, кількість Товару становить 700 метричних тонн +/- 5%, за вибором Постачальника (згідно даних, отриманих при зважуванні Товару під час вивантаження у пункті призначення). Остаточна кількість Товару (за класністю пшениці) буде визначена в окремому Додатку до цього Договору. Кількість (вага) є остаточною згідно з даними, отриманими при зважуванні та визначенні класності Товару під час вивантаження в пункті призначення.

Водночас, вартість недопоставленого товару була розрахована позивачем саме за пшеницю 2 класу, тобто за найвищою ціною.

На питання суду щодо підстав нарахування штрафних санкцій за вартістю дорожчої пшениці представник позивача зауважила, що за усною домовленістю між сторонами відповідач мав поставити 50% пшениці 2 класу та 50% пшениці 4 класу; також, оскільки позивачем в межах даного договору були понесені певні збитки у зв`язку із неналежним виконанням умов договору відповідачем, позивач вважає цілком обґрунтованим нарахування штрафу за вищою вартістю пшениці.

Суд не погоджується з позицією позивача та зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження домовленостей сторін щодо загальної кількості поставки пшениці певного класу, а предметом даного спору не є вирішення питання щодо понесених позивачем збитків, завданих відповідачем в межах виконання даного договору.

За змістом Додатку до Договору поставки від 02.07.2020 та копій видаткових накладних від 04.07.2020 №654, від 06.07.2020 №670, від 08.07.2020 №685, від 09.07.2020 №688, від 10.07.2020 №691 (а.с.20, 21, 22, 23, 24 - зворот), відповідачем була поставлена позивачу як пшениця м`яка 2 класу, так і пшениця м`яка 4 класу, урожаю 2020 року. А з урахуванням положень п.3.1 Договору, могла б бути поставлена і пшениця 3 класу, оскільки класність пшениці, яка має бути поставлена, визначається за вибором Постачальника.

Суд констатує, що положення укладеного між сторонами Договору в частині базової величини нарахування штрафу та кількості пшениці певного класу, яка має бути поставлена в межах даного Договору, є неконкретизованими. Додаткових угод до Договору, які б свідчили про узгодження сторонами кількості пшениці певного класу, яка має бути поставлена в межах даного Договору, або загальної вартості Товару, який має бути поставлений в межах Договору, та надали б можливість стверджувати про загальну кількість/вартість недопоставленого Товару певного класу, матеріали справи не містять.

Отже, укладений сторонами Договір поставки не містить умов щодо розміру нарахування штрафу (базової величини нарахування - кількості недопоставленої пшениці певного класу та її вартості), відтак, відсутня правова підстава для нарахування штрафу.

У зв`язку з наведеним, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 462678,84 грн. штрафу підлягають відхиленню у повному обсязі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

За приписами ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Враховуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову в частині розірвання Договору поставки від 02.07.2020 №К2007-0908.

Вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 462678,84 грн. задоволенню не підлягають.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судові витрати в розмірі 2270,00 грн. судового збору, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача.

Судові витрати в сумі 6940,18 грн. судового збору покладаються на позивача.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40879,18 грн.

Відповідно до положень ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положеннями ч.8 ст.129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40879,18 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання юридичних послуг від 27.05.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Болдерс" та Товариством з о обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна", з Додатком №3 Спеціальні умови №1 до Договору; Договір №4-01/07 про надання правової (правничої) допомоги від 01.07.2021, укладений між Адвокатським об`єднанням "Юрікс Лігал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна", з Додатком №1 до Договору; платіжні доручення від 25.06.2021 №31213008, від 05.07.2021 №4 на суму 32772,00 грн.; рахунок-фактуру №1 від 01.07.2021 на суму 31772,00 грн., №2 від 17.11.2021 на суму 4053,59 грн., №3 від 17.11.2021 на суму 4053,59 грн.; платіжні доручення від 01.12.2021 №31371815, від 15.12.2021 №8 на суму 8107,18 грн.

Як слідує з заяви позивача про розмір витрат на професійну правничу допомогу, адвокатами по справі №923/1148/21 були виконані наступні роботи:

- аналіз документів (договору, рахунків, накладних, претензій, тощо) та вивчення судової практики вирішення відповідної категорії спорів;

- написання позовної заяви з посиланням на судову практику у відповідній категорії спорів;

- участь в судових засіданнях, з попередньою підготовкою до участі в них, поданням клопотань про призначення відеоконференції та отримання в телефонному режимі інформації щодо подання відзиву відповідачем.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Згідно з ч.6 ст.126 ГПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила проти стягнення з Приватного підприємства "Юг-Сервіс" витрат на правничу допомогу у повному обсязі у зв`язку з їх неспівмірністю.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Суд зауважує, що доводи представника відповідача про відхилення вимог позивача про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу не є обґрунтованими, відповідачем не доведено неспівмірності розміру витрат позивача на оплату послуг адвоката за розгляд справи у суді, розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не подано, у зв`язку з чим не враховуються судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на наведені положення законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам.

В даному випадку позивачем було заявлено дві позовні вимоги - одна немайнова та одна майнова. За результатами задоволення позову задоволено одну вимогу, що складає 50% від заявлених вимог.

За наведеного, на відповідача підлягають покладенню витрати на правничу допомогу у розмірі 50%, що становить 20439,59 грн. (40879,18 х 50%).

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати Договір поставки №К2007-0908 від 02.07.2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" та Приватним підприємством "Юг-Сервіс".

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Юг-Сервіс" (код ЄДРПОУ 31144154, 75600, Херсонська область, м.Гола Пристань, вул.Браги М., 13) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" (код ЄДРПОУ 30307207, 01001, м.Київ, площа Спортивна, БЦ "Гулівер", буд.1-А, поверх 15) - 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору та 20439 (двадцять тисяч чотириста тридцять дев`ять) грн. 59 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

5. Решту судових витрат покласти на позивача.

6. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 04.01.2022.

Суддя М.Б. Сулімовська