Ухвала

від 05.01.2022 по справі 520/9959/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про залишення касаційної скарги без руху

05 січня 2022 року

Київ

справа №520/9959/21

адміністративне провадження №К/9901/47293/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Коваленко Н.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова до Харківської міської ради, за участю третьої особи - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

Касаційна скарга керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року надійшла до Верховного Суду 23 грудня 2021 року.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Колегія суддів зазначає, що оскарження судових рішень, розглянутих судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, має відбуватися із наведенням підстав, передбачених частиною п`ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у системному взаємозв`язку із частиною четвертою цієї статті.

Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої та підпункт в пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 вересня 2020 року у справі № 822/3589/17, від 09 січня 2020 року у справі № 812/1264/17, від 15 січня 2019 року у справі № 522/14444/15-а, від 15 червня 2021 року у справі № 1340/5779/18, від 30 липня 2020 року у справі № 822/1030/18. Також скаржник зазначає, що справа має значний суспільний інтерес.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Також колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 вересня 2020 року у справі № 822/3589/17, від 09 січня 2020 року у справі № 812/1264/17, від 15 січня 2019 року у справі № 522/14444/15-а, від 15 червня 2021 року у справі № 1340/5779/18, від 30 липня 2020 року у справі № 822/1030/18, оскільки вони стосуються інших спірних правовідносин, зокрема, порушення строків розгляду заяви про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва із земель комунальної власності; неможливості відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, оскільки відповідно до Закону України Про охорону навколишнього природного середовища , Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , Земельного кодексу України, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, запроектовано територію зелених насаджень спецпризначення (санітарно-захисну зону) навколо промислових об`єктів V-IV класів шкідливості; звернення співвласників домоволодіння із заявою про надання дозволу на приватизацію та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою; надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території; відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення зазначеної у зверненні земельної ділянки площею 1200 м.кв. з метою передачі її у власність для ведення садівництва у зв`язку із розбіжністю цільового призначення цієї земельної ділянки у заяві та у Плані зонування території міста Хмельницького.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду звернула увагу на те, що слово подібний в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось;такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін подібні правовідносини може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін подібні правовідносини , зокрема пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти): якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах.

Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об`єктний критерій.

Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. У визначених випадках: пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328, абзаци другий, третій пункту 4 частини другої статті 330, пункт 6 частини першої статті 333, пункти 4, 5 частини першої статті 339, частини перша-четверта, абзаци другий-третій частини шостої статті 346, частини четверта, шоста-сьома статті 347, підпункт 8 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України) необхідно встановити подібність правовідносин (відносин), що з огляду на значення слова подібний не завжди означає тотожність.

Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним.

Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними . А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин з урахуванням, зокрема, їх змісту.

Спірні правовідносини в цій справі стосуються прийняття відповідачем рішення, зокрема, пункту 33 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24 червня 2020 року за № 2151/20 "Про надання громадянам та територіальній громаді м. Харкова дозволу та відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою", яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова площею орієнтовно 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Суди першої та апеляційної інстанції встановили відсутність підстав для відмови відповідача у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв`язку з наявністю позитивних висновків (графічних матеріалів, складених уповноваженим виконавчим органом міської ради) та зазначили, що з наданих прокурором до суду графічних матеріалів неможливо встановити місце розташування спірної земельної ділянки саме на графічних планах міста Харкова.

Таким чином, підстави касаційної скарги мають стосуватися висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині, в якій скаржник вважає їх такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, з обґрунтуванням випадків визначених частиною четвертою та п`ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, з урахуванням змісту спірних правовідносин у цій справі.

Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Отже, касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури слід залишити без руху та встановити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення її недоліків шляхом уточнення підстав касаційного оскарження, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 121, 329, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Залишити без руху касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова до Харківської міської ради, за участю третьої особи - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення.

2. Надати Заступнику керівника Харківської обласної прокуратури десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали.

3. Надіслати Заступнику керівника Харківської обласної прокуратури копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя В.М. Шарапа