Постанова

від 11.01.2022 по справі 310/4313/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 11.01.2022 Справа № 310/4313/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/288/22 Головуючий у 1-й інстанції: Полянчук Б.І.

Є.У.№ 310/4313/18 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Дашковської А.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку, визнання права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2021 року,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суд із позовом до ОСОБА_2 про припинення права відповідачки на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 з визнанням права власності на цю частку та зі сплатою нею компенсації вартості 1/6 частки на користь відповідачки, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Посилаючись на те, що сторони є співвласниками спірної квартири, 1/6 частка відповідачки є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне користування житлом неможливе, у відповідачки, яка є громадянкою Російської Федерації, є інше житло, просила задовольнити позов.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2021 року позов задоволено.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири, яка розташована по АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку житлової квартири, яка розташована по АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 в розмірі 104 428,33 грн., які внесені ОСОБА_1 :

- в сумі 43 151,40 грн. згідно квитанції №0.0.1051993658.1 від 04.06.2018 та зберігаються на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 у банку одержувача ДКС України міста Київ, МФО 820172 ЄДРПОУ 26316700;

- в сумі 61 276,93 грн. згідно квитанції №0.0.1207498449.1 від 10.12.2018 та зберігаються на розрахунковому рахунку НОМЕР_2 у банку одержувача ДКС України міста Київ, МФО 820172 ЄДРПОУ 26316700, шляхом їх перерахування на користь ОСОБА_2 .

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2453,88 грн. судового збору та 12216,00 грн. витрат на проведення експертиз.

Не погоджуючись з рішенням судуОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Шаркова-Мирошниченко Н.А., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволені позову. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим стороною відповідача доказам та доводам, дійшов висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи. Вказала на те, що рішення суду першої інстанції порушує її права як власника 1/6 частки спірної квартири, оскільки встановлений судом розмір компенсації, який підлягає сплаті відповідачу є заниженим. Покладений в мотивування оскаржуваного рішення судом першої інстанції висновок експерта №03.11.18 судової оціночно-будівельної експертизи від 20.11.2018 не відповідає дійсній вартості 1/6 частки спірної квартири. Твердження про те, що ОСОБА_3 є громадянкою РФ та має там у власності житло, де і проживає, є хибними. ОСОБА_3 має посвідку на постійне проживання в Україні, проживає у спірній квартирі і на теперішній час, на майбутнє має намір залишитись в Україні та проживати у вказаній квартирі, а вказане житло є її єдиним місцем проживання.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що позивач та відповідач не є членами однієї сім`ї, не проживають спільно та не ведуть спільного господарства. Проживання разом з ОСОБА_3 є неможливим, а її проживання у спірній квартирі порушує права ОСОБА_1 як власника 5/6 часток спірної квартири. Доводи, на які посилається апелянт, є неспроможними та такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Фактично відповідачка з 2019 року виїхала до Російської Федерації, де у неї народився онук, в спірній квартирі не проживає, а приїздить тільки влітку, витрат на її утримання не несе. У зв`язку з викладеним, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника ОСОБА_2 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила про її задоволення, заперечення ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Встановлено, що сторони є рідними сестрами та співвласниками трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Позивачці належить 5/6 квартири, частка відповідачки - 1/6 (т.1 а.с. 12-13,14-15,161-162).

Позивачка фактично проживає в смт. Рокитне, Київської обл., куди у 2016 році переїхав проживати батько сторін.

Відповідачка народилася і виросла в м. Бердянськ, у 1991 році виїхала на роботу в район Крайньої Півночі СРСР - м.Тюмень, де залишилася проживати, у 1991 році отримала громадянство Російської Федерації, проте з вересня 2008 року має посвідку на постійне проживання в Україні, її зареєстрованим місцем простійного проживання на території України є спірна квартира, в яку вона вселилася у жовтні 2016 року (т. 1 а.с.144-145, 146-147),

Спірна квартира має загальну площу 72,8 кв.м., житлову площу 40,6 кв.м. площа житлових кімнат складає: №6 - 9,7 кв.м.; №7 - 11,8 кв.м.; №8 - 19,1 кв.м. Виходячи з розміру частки, яка належить ОСОБА_2 у праві власності на спірну квартиру, на її частку припадає 6,8 кв.м. житлової площі, що виходячи з технічного паспорту на квартиру значно менше найменшої за площею кімнати №6.

Згідно з висновком №06.04.2018 від 23.04.2018 судового експерта ОСОБА_4 поділ в натурі спірної квартири між співвласниками з врахуванням часток у майні неможливий (т.1 а.с.22-27).

Відповідно до висновку судового експерта Лиценка М.В. від 21.08.2020 №220/08.20 виділ в натурі 1/6 частки квартири співвласниці ОСОБА_2 здійснити неможливо (т. 3 а.с. 69-75).

Між сторонами склалися конфліктні та неприязні відносини, що не оспорювалося сторонами та підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , висновками про результати розгляду повідомлень громадян від 06.06.2017, 12.06.2017, 29.07.2016 (т.1 а.с.70-72), листами від 24.07.2018, 06.07.2018 щодо викупу співвласниками часток, у яких зазначено, що у зв`язку з тим що сторони не знайшли спільної мови про порядок користування квартирою та про її поділ, ОСОБА_2 поставила броньовані двері, змінила замки на вхідних дверях, позивачка не має можливості вільно користуватися житлом та вимушена звернутися до суду (т. 1 а.с. 96-99).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що припинення права на частку ОСОБА_2 у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім`ї, оскільки остання є громадянкою РФ та має у власності квартиру АДРЕСА_3 .

Втім колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України).

Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) звернула увагу на те, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).

Аналогічні висновки щодо застосування норм статті 365 ЦК України викладено також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19), від 18 липня 2019 року в справі № 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18).

Задовольняючи позов ОСОБА_10 , суд першої інстанції не надав належної оцінки межам допустимого (розумного) втручання у право власності ОСОБА_2 за встановлених судом обставин та того, чи дотримано справедливого балансу інтересів обох сторін відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Встановивши, що відповідачка ОСОБА_2 є громадянкою РФ та має у власності житло на території РФ, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що з 2016 року ОСОБА_2 проживає на території України, має посвідку на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства та зареєструвала своє місце проживання на території України за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 144-145).

Натомість спірна квартира не є місцем постійного проживання позивачки. Та обставина, що позивачка має намір переїхати на постійне проживання в м. Бердянськ, не є достатньою підставою для позбавлення відповідачки житла на території України.

Хоча частка відповідачки у спірній квартирі є незначною, проте ця квартира є єдиним її місцем проживання на території України, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що припинення права власності на її частину квартири завдасть ОСОБА_3 істотної шкоди.

Тимчасова відсутність відповідачки в спірній квартирі, виїзд до Російської Федерації для догляду за онуком не порушує права позивачки як співвласника спірної нерухомості і не позбавляє її можливості вільно користуватися і володіти своєю власністю.

Аналіз викладеного свідчить про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права у зв`язку з чим, відповідно до норм статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволені позову.

Відповідно до п.п. б,в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з нормами ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, судовий збір, який був сплачений ОСОБА_2 в розмірі 3680,00 грн. підлягає компенсації за рахунок ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2021 року у цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку, визнання права власності, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3680,00 гривень (три тисячі шістсот вісімдесят гривень 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 12 січня 2022 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська