Рішення

від 11.01.2022 по справі 911/2649/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2022 р.

м. Київ

Справа № 911/2649/21

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" (08162, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, смт Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 2-Б, код ЄДРПОУ 00496834)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металомонтажне об`єднання "Київстальконструкція" (08162, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, смт Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 10, код ЄДРПОУ 31704411)

про стягнення заборгованості з орендної плати

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 03.09.2021 Національного наукового центру "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металомонтажне об`єднання "Київстальконструкція" про стягнення 130693,38 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на несплату відповідачем рахунків за електроенергію у загальному розмірі 130693,38 грн, виставлених згідно Договору про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, укладеного до Договору оренди нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.09.2021 вказану позовну заяву залишено без руху.

Позивачем 04.10.2021, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву б/н від 04.10.2021 про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Так, ухвалою від 13.10.2021 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 08.11.2021; відповідачу - заперечень до 15.11.2021.

11.01.2022 через канцелярію суду відповідачем подано заяву №11/01-22 від 11.01.2022 про ознайомлення з матеріалами справи. В той же день відповідача ознайомлено з матеріалами справи.

Також 11.01.2022 через систему Електронний суд до суду від відповідача надійшло клопотання №11/01-22-2 від 11.01.2022 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, у якій заявник просить суд прийняти дане клопотання до розгляду та поновити пропущений строк на подання відзиву на позовну заяву у зв`язку з тим, що відповідач бажає повідомити суд про обставини, які матимуть істотне значення та можуть суттєво вплинути на розгляд справи.

Приписами частин 1-4, 7 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Судом встановлено, що відповідачем до клопотання №11/01-22-2 від 11.01.2022 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву не додано примірника відзиву, а отже, не в повній мірі виконано вимоги положення ч. 4 ст. 119 ГПК України, відтак, за наведених обставин суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання №11/01-22-2 від 11.01.2022 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Вказаний факт підтверджується конвертом №0103279370590 від 29.08.2021 з ухвалою від 17.09.2021, що повернута Господарському суду Київської області з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Оскільки судом надсилались ухвали суду на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, усі вони розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати дану справу за наявними документами, оскільки вважає, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Національним науковим центром "Інститут землеробства Національної академії аграрних наук України" (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Металомонтажне об`єднання "Київстальконструкція" (далі - орендар, відповідач) укладено Договір оренди індивідуально-визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 10/16 (далі - Договір оренди), за яким орендодавець передає, а відповідач приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно приміщення (далі - майно) площею 15,8 кв.м в будівлі диспетчерської автогаражу (майстерня селекції), розміщеного за адресою: смт. Чабани Києво-Святошинського району Київської обл., вул. Кірова, 5-а (реєстровий номер 00496840.2.ТЖЕЧСТ 406), що обліковується на балансі ННЦ Інститут землеробства НААН , вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 1 червня 2016 року і становить за незалежною оцінкою 30636,00 грн (п. 1.1. Договору оренди).

Майно передається в оренду з метою розміщення офісного приміщення. Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передавання за узгодженим висновком орендодавця і орендаря. (п. 1.2., 1.3. Договору орендни).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця. Орендар не має права передавати обов`язки по Договору іншим юридичним або фізичним особам, а також здавати приміщення в суборенду цілком або частково. (Розділ 2 Договору оренди).

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за перший місяць розрахунку серпень 2016 року - 459,54 грн. (п. 3.1. Договору оренди).

Пунктами 9.1. - 9.2. Договору оренди визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Орендодавець не відповідає за зобов`язаннями орендаря. Орендар не відповідає за зобов`язаннями орендодавця, якщо інше не передбачено цим Договором. Орендар відповідає за своїми зобов`язаннями і за зобов`язаннями, за якими він є правонаступником, виключно власним майном. Стягнення за цими зобов`язаннями не може бути звернене на орендоване державне майно.

Договір оренди укладено на строком на 2 роки і 11 місяців, що діє з 1 серпня 2016 року до 30.06.2019 року включно. (п. 10.1. Договору оренди).

Відповідно до Акту приймання-передавання приміщення від 01.08.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення в будівлі диспетчерської автогаражу (майстерня селекції) площею 15.8 кв.м, розміщене за адресою: смт. Чабани Києво-Святошинського району Київської області, вул. Кірова (Покровська), 5-а, (реєстровий номер) 00496840.2.ТЖЕЧСТ 406), до договору оренди №10/16 від 01.08.2016 року.

Також сторонами 01.08.2016 укладено Договір №11/16 про відшкодування витрат Орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі - Договір про відшкодування витрат), за яким Орендодавець ННЦ Інститут землеробства НААН забезпечує обслуговування, експлуатацію приміщення в будівлі диспетчерської автогаражу (майстерня селекції) площею 15,8 кв.м., що знаходиться за адресою: смт. Чабани, вул. Кірова, 5-а, (Надалі - Приміщення), а орендар бере участь у витратах Орендодавця на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цьому приміщенні, у відповідності до показів лічильника, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих орендодавцем за цим Договором. Орендар користується приміщенням площею 15,8 кв.м, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 01.06.2016 і становить за незалежною оцінкою 30636,00 грн, відповідно до плану розміщення приміщення. Орендоване приміщення використовується для розміщення офісного приміщення (п. 1.1. Договору про відшкодування витрат).

Згідно п. 5.1. Договору про відшкодування витрат, цей Договір укладено на період з 01.08.2016 по 31.07.2019 включно.

Додатковою угодою №24/19 від 01.07.2019 до Договору оренди сторони виклали п. 3.1. договору у наступній редакції - орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди червень 2019 розрахунку 525,90 грн без ПДВ; пункт 10.1 Договору - цей Договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, та діє з 01.07.2019 по 31.05.2022. Таким чином сторонами продовжено строк дії Договору оренди до 31.05.2022.

Також, Додатковою угодою №24/19к від 01.07.2019 до Договору №11/16 від 01.08.2016 про відшкодування витрат на надання комунальних послуг, сторони погодили, що вони продовжують строк дії Договору 11/16 від 01.08.2016 на той самий період і на тих самих умовах, що зазначені у вищенаведеному договорі на відшкодування витрат за надання комунальних послуг.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що свої зобов`язання за Договором оренди сторони виконали в повному обсязі, орендодавець сплатив в повному обсязі всі орендні платежі, які були узгоджені між сторонами, водночас, за Договором про відшкодування витрат відповідачем не повністю сплачено борг за спожиту електричну енергію, а саме, останнім не сплачено рахунок на оплату №162 від 01.04.2021 на суму 126542,61 грн та рахунок №453 від 26.04.2021 на суму 4150,74 грн, загальна сума боргу складає 130693,38 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем було використано електричної енергії у грудні 2020 року - 9342 кВт/год, у січні 2021 року - 9938 кВт/год, у лютому 2021 року - 10430 кВт/год, а у березні 2021 року відповідача було відключено від електропостачання, оскільки позивачем значно перевищено ліміти споживання електроенергії за січень-лютий 2021 року, у зв`язку з чим позивач вважає, що ним підставно нараховано відповідачу 130693,38 грн.

Відповідач в свою чергу жодним чином не відреагував на наявність даного судового провадження, заперечень не надав, хоча і був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Суд дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази вважає за необхідне зазначити на наступному.

Спірні правовідносини з договору оренди, що склались між сторонами регулюються Законом України Про оренду державного та комунального майна , також до них застосовуються положення Глав 47-53, 58 Цивільного кодексу України, Глав 19-20, 26 Господарського кодексу України. Крім того суд керується положеннями глави 63 Цивільного кодексу України щодо надання послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції на час спірних правовідносин (далі - Закон) оренда - є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Зокрема, згідно ст. 3 Закону об`єктами оренди за цим Законом, зокрема, є:цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць).

За ч. 2, 3 ст. 26 Закону договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно положень ст. 29 Закону за невиконання зобов`язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторонни несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. (ст. 902 ЦК України).

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

З актів приймання-передачі від №123 від 01.04.2021 на суму 126542,61 грн та №339 від 26.04.2021 на суму 4150,74 грн вбачається, що виконавцем (позивачем) виконані роботи (надані послуги) з відшкодування витрат з електропостачання на загальну суму 130693,38 грн за вказаними актами.

Досліджуючи Акт надання послуг №123 від 01.04.2021 на суму 126542,61 грн суд зазначає, що на останньому з боку відповідача наявний підпис, який за своїми візуальними ознаками не відповідає підпису Директора ТОВ "Металомонтажне об`єднання "Київстальконструкція" Валігури Д.М., що міститься в Додатковій угоді №24/19 від 01.07.2019. Відмінність підпису на Акті надання послуг №123 від 01.04.2021 та підпису Валігури Д.М., є очевидною та такою, що не потребує проведення почеркознавчої експертизи, а отже, суд констатує, що вказаний акт підписаний невідомою особою з боку відповідача, при цьому повноважень на підписання вказаного роду документів даною особою суду не надано.

До того ж Акт надання послуг №339 від 26.04.2021 на суму 4150,74 грн взагалі не підписаний з боку відповідача.

Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що він не може спиратись на Акти звіряння взаєморозрахунків між сторонами за період з 19.10.2018 по 26.04.2021, позаяк вказані Акти з боку відповідача підписані невідомими особами, повноважень на підписання ними актів, суду не надано (Акт звіряння за період 15.01.2021 по 26.04.2021 взагалі не підписаний відповідачем).

Таким чином, суд зазначає про те, що наявні у матеріалах справи вищезазначені акти надання послуг та акти звіряння не можуть бути безспірним підтвердженням наявності заборгованості у відповідача за спожиту електричну енергію.

Крім того, позивач, посилаючись на ту обставину, що відповідачем спожито електричної енергії у грудні 2020 року - 9342 кВт/год, у січні 2021 року - 9938 кВт/год, у лютому 2021 року - 10430 кВт/год не надає суду доказів які підтверджують вказані доводи, а саме показань лічильника на кінець кожного звітнього місяця, у зв`язку з чим, суд не може встановити факт дійсного споживання відповідачем вказаних обсягів електроенергії, також відсутні докази фіксації у договорі відомостей про лічильник та його показники станом на момент передачі приміщення.

Між тим, варто зауважити на тому, що пунктом 1.1. Договору про відшкодування витрат, зокрема, визначено, що орендар бере участь у витратах орендодавця на виконання робіт з обслуговування приміщення будівлі пропорційно до займаної ним площі в цьому приміщенні, у відповідності до показів лічильника .

У зв`язку з вказаним, суду для встановлення дійсного обсягу споживання відповідачем електроенергії необхідні як дані про покази лічильника електроенергії, так і дані про загальну площу комплексу, де відповідач орендує частину приміщення, для визначення пропорційності споживання електроенергії.

Отже, за відсутності доказів, з яких суд міг би встановити дійсний обсяг споживання відповідачем електроенергії у грудні 2020 року та у січні, лютому 2021 року, суд не може достеменно стверджувати, що відповідач заборгував позивачу суму у розмірі 130693,38 грн.

Принагідно суд вважає за необхідне наголосити ще і на тому, що складений позивачем Акт від 02.03.2021, яким встановлено перевищення відповідачем лімітів споживання електроенергії за січень-лютий 2021 року та прийнято рішення про відключення відповідача від електропостачання, складений нібито за участі представника відповідача - Збіглея Д.В., не може вважатись судом належним та допустимим доказом перевищення споживачем обсягів споживання, адже в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують наявність повноважень Збіглея Д.В. на представництво інтересів відповідача, а відтак суд вважає вказаний акт таким, що складений особисто позивачем, тобто заінтересованою особою. Також договором сторони не погодили перелік осіб, які мають право вчиняти дії від імені відповідача.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

Відтак, на думку суду наданих позивачем доказів не достатньо для встановлення об`єктивної істини у справі, а саме встановлення дійсних обсягів споживання відповідачем електроенергії у період з грудня 2020 року та січня-лютого 2021 року, а отже, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними.

Розглядаючи дану справу та оцінюючи надані позивачем докази суд може лише припускати наявність факту споживання відповідачем електроенергії в обсязі, що призвело до заборгованості у розмірі 130693,38 грн, водночас, як рішення суду, так і його висновки, не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, суд наголошує, що позивач не позбавлений права на звернення до суду за захистом свого порушеного права, з дотриманням вимог процесуального закону.

Принагідно, суд зазначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд бере до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 11.01.2022.

Суддя А.Ф. Черногуз