Рішення

від 11.01.2022 по справі 910/10865/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.01.2022Справа № 910/10865/19

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про розірвання договору

Представники учасників справи:

від позивача : Іванов О.В.;

від відповідача: Пилипчук І.І.;

від третьої особи: Максименко О.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.08.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой з вимогами до Київської міської ради про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 12.03.2011 позивач не проводить забудову земельної ділянки, площею 0,1464 га за кадастровим номером 8000000000:75:214:0029, та не використовує її через завершення будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, який розташований за адресою: вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва. Вказана земельна ділянка була передана позивачу в оренду за Договором оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем та відповідачем 22.11.2002, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрованого в реєстрі за номером 2283, який позивач просить суд розірвати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2019 (суддя Нечай О.В.) відкрито провадження у справі №910/10865/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 18.09.2019, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

09.09.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зауважив, що Київська міська рада не надавала дозволу позивачу на будівництво нового об`єкта на земельній ділянці, а сама земельна ділянка була надана для експлуатації та обслуговування житлового будинку, право власності на який було набуто позивачем на підставі Договору купівлі-продажу від 20.08.1999. Крім того, відповідач зазначив, що сам факт завершення будівництва не свідчить про факт припинення користування орендарем земельною ділянкою. Також, відповідачем заявлено про застосування позовної давності.

12.09.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі №910/10865/19, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой задоволено повністю, розірвано Договір оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Постановою Верховного Суду від 05.08.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі №910/10865/19 скасовано, справу №910/10865/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2021, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/10865/19, відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой .

Постановою Верховного Суду від 09.09.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/10865/19 скасовано, справу №910/10865/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу справу №910/10865/19 передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 суддею Спичаком О.М. справу №910/10865/19 прийнято до провадження, підготовче засідання призначено на 03.11.2021.

01.11.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

02.11.2021 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 03.11.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 17.11.2021.

15.11.2021 відповідачем подані письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 17.11.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 01.12.2021.

01.12.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 01.12.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 15.12.2021.

У підготовчому засіданні 15.12.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.01.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 11.01.2022 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні 11.01.2022 надали усні пояснення по суті справи, проти задоволення позову заперечили.

У судовому засіданні 11.01.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.08.1999 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Владник (продавець) укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив належний продавцю на праві власності житловий будинок №9 по вул. Крамського у місті Києві (договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селіверстовим В.О., зареєстрований в реєстрі за №3354).

31.10.2002 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. (зареєстрований в реєстрі за №2283) та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 22.11.2002 за №75-6-00036 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до п. 1 Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 орендодавець на підставі рішення Київради від 11.07.2002 за №119/119 передає, а орендар приймає у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва, розміром 0,1464 га для експлуатації та обслуговування житлового будинку у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору.

Кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:214:0029.

Відповідно до п. 7.1 Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 орендар має право приступити до використання земельної ділянки, відповідно до її цільового призначення, після набрання чинності цим договором; переважного придбання у власність земельної ділянки, а також за рівних інших умов на поновлення договору оренди після закінчення строку дії договору; за згодою орендодавця у порядку, передбаченому законодавством України, зводити будівлі і споруди без зміни цільового призначення земельної ділянки; вимагати відповідного зменшення орендної плати у випадках, якщо стан земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря; за згодою орендодавця у порядку, передбаченому законодавством України, передавати у суборенду земельну ділянку або її частину іншій особі.

У п. 7.2 Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 зазначено, що орендар зобов`язується використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному нормативами забудови міста Києва.

Згідно з п. 14 Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 договір набуває чинності з дня його державної реєстрації.

Крім того, 20.04.2005 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З., зареєстрований в реєстрі за №303, відповідно до якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.12.2004 за №916/2326 Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди земельної ділянки, об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва;

- розмір - 347 кв.м.;

- цільове призначення - для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку;

- кадастровий номер - 8000000000:75:214:0031.

Також, 20.04.2005 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З., зареєстрований в реєстрі за №304, відповідно до якого орендодавець, на підставі рішення Київської місткої ради від 23.12.2004 за №916/2326 Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва;

- розмір - 523 кв.м.;

- цільове призначення - для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку;

- кадастровий номер - 8000000000:75:214:0008.

З матеріалів справи також вбачається, що розпорядженням Київської міської ради №570 від 29.03.2006 Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой дозволу на проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі було надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой здійснити проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі, за умови виконання п. 2 цього розпорядження.

Проектування та будівництво здійснити на земельних ділянках, які надані Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой згідно п. 7 рішення Київської міської ради від 11.07.2002 №119/119 Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею та право користування якою посвідчене договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим 22.11.2002 за №75-6-00036, а також згідно з рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 №916/2326 Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва та право користування якими посвідчене договорами оренди земельних ділянок, зареєстрованими 29.04.2005 за №75-6-00196 і №75-6-00197.

З Акту готовності об`єкта до експлуатації від 11.02.2011 вбачається, що відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт, виданого Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю №0416-Св/С від 04.06.2008, протягом 12.2007 - 02.2011 років здійснювалось будівництво на вказаних земельних ділянках житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом (нове будівництво).

Сертифікатом відповідності КВ000741 від 12.03.2011 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта Будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердила готовність об`єкту до експлуатації.

10.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Столичний комфорт (виконавець) укладено Договір №02/20110510/Кр на утримання та технічне експлуатаційне обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Крамського 9 у Святошинському районі міста Києва, відповідно до умов якого замовник передає, а виконавець приймає безоплатно на баланс в повне господарче відання для утримання та експлуатаційного обслуговування житловий та нежитловий фонд і прибудинкову територію з підземним паркінгом з усіма внутрішньо будинковими мережами у складі житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Крамського 9 у Святошинському районі міста Києва згідно з Актами приймання-передачі.

За Актом приймання-передачі житлового будинку з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації позивач передав на баланс Товариству з обмеженою відповідальністю Столичний комфорт житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Крамського, 9.

Заявою від 17.07.2019 №17-07/19-1 позивач звернувся до відповідача та, посилаючись на ст. 19 Закону України Про оренду землі та зважаючи на введення об`єкту в експлуатацію, просив достроково припинити Договір оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Листом вих. №05716-15162 від 13.08.2019 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовив позивачу у розірванні Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що земельна ділянка, яка передавалась в оренду на умовах Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, давно забудована житловим будинком на підставі проектної документації, що була розроблена та затверджена у передбачений законом спосіб, будинок переданий на баланс та обслуговування експлуатуючої організації та не використовується і не може бути використана позивачем згідно з цільовим призначенням. Тобто, позивачем завершено забудову земельної ділянки та завершено її використання за цільовим призначенням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі №910/10865/19, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой задоволено повністю, розірвано Договір оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Постановою Верховного Суду від 05.08.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі №910/10865/19 скасовано, справу №910/10865/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2021, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/10865/19, відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой .

Постановою Верховного Суду від 09.09.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/10865/19 скасовано, справу №910/10865/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи на новий розгляд справу №910/10865/19, Верховний Суд у постанові від 09.09.2021 вказав, зокрема, на те, що суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи не виконали у повному обсязі вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 05.08.2020 у цій справі, щодо необхідності з`ясувати питання та встановлення дійсного волевиявлення орендодавця щодо спірної земельної ділянки, зокрема не було досліджено факт нового будівництва на спірній земельній ділянці, також не було досліджено питання користування позивачем земельними ділянками, наданими за договорами від 20.04.2005, відповідно до яких позивачу надано у користування земельні ділянки для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку із будівництвом житлового будинку.

Відповідно до ч. 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

З аналізу змісту та правової природи Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 вбачається, що вказаний договір є договором оренди землі, відносини за яким регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (стаття 13, частина перша статті 19 Закону України Про оренду землі ).

Як встановлено судом, відповідно до умов Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 відповідач передав, а позивач прийняв в довгострокову оренду строком на 25 років земельну ділянку з наступними характеристиками:

- місцерозташування - вулиця Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва;

- розмір - 0,1464 га;

- цільове призначення - для експлуатації та обслуговування житлового будинку;

- кадастровий номер - 8000000000:75:214:0029 для експлуатації та обслуговування житлового будинку у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору.

В подальшому 11.02.2011 було складено та підписано Акт готовності об`єкта до експлуатації. Під об`єктом слід розуміти житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: вул. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва.

12.03.2011, на підставі підписаного Акта готовності об`єкта до експлуатації від 11.02.2011, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві було видано Сертифікат відповідності № КВ 000741, яким було засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта: будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: вул. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва, проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, та підтверджує його готовність до експлуатації.

10.05.2011 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Столичний комфорт було укладено Договір на утримання та технічне експлуатаційне обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва № 02/20110510/Кр (далі - Договір № 02/20110510/Кр), за умовами якого замовник (позивач) передає, а виконавець (Товариство з обмеженою відповідальністю Столичний комфорт ) приймає безоплатно на баланс в повне господарче відання, для утримання та експлуатаційного обслуговування житловий та нежитловий фонд і прибудинкову територію з підземним паркінгом з усіма внутрішньобудинковими мережами (в т. ч. електропостачання, водопостачання, каналізації, центрального опалення, тепло-, газопостачання тощо) у складі житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. І. Крамського, 9, у Святошинському районі міста Києва (далі - житловий комплекс).

27.05.2011 між сторонами Договору № 02/20110510/Кр було складено та підписано Акт приймання-передачі житлового будинку за адресою: м. Київ, І. Крамського, 9 з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Таким чином, припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування, як органу розпорядження землею комунальної власності.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України Про оренду землі після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі.

Таким чином, після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію в орендаря, на підставі ч. 2 ст. 19 Закону України Про оренду землі , виникає право на дострокове припинення дії договору оренди. В свою чергу, осмислюючи теоретичні положення законодавства, суд здійснює їх тлумачення крізь призму їх реального застосування. Отже, у даному випадку, завершення будівництва має розглядатися в контексті припинення орендарем користування наданою йому для будівництва земельною ділянкою.

В той же час, сам факт завершення будівництва не свідчить про факт припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою, що є підставою для розірвання договору оренди землі на підставі закону та ці події, як правило, не співпадають в часі.

Факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений, зокрема, доказами передачі права власності на новозбудований об`єкт нерухомості іншій особі, передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, оформлення права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку в порядку, встановленому статтями 41, 42 Земельного Кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №925/315/18.

Суд зазначає, що з огляду на встановлені вище обставини справи, зокрема щодо наявності умов п.п. 7.1 та 7.2 Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, наявність розпорядження Київської міської ради №570 від 29.03.2006 Про надання товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой дозволу на проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі , Акта готовності об`єкта до експлуатації від 11.02.2011, а також сертифікату відповідності №КВ 000741, яким було засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта: будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: вул. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва, проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, та підтверджено його готовність до експлуатації, фактично свідчать про здійснення позивачем нового (передбаченого умовами зазначеного договору оренди земельної ділянки і погодженого відповідними органами) будівництва на орендованій земельній ділянці.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суді від 09.09.2021 у справі №910/10865/19.

Таким чином, право позивача, як добросовісного орендаря, на дострокове припинення дії договору оренди землі у зв`язку із завершенням будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію, на підставі частини 2 статті 19 Закону України Про оренду землі способом його розірвання диспозитивно унормовано законом.

Також відповідно до пункту а) частини 1 статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою визначено добровільну відмову від такого права.

На підтвердження передачі об`єкту нерухомості, розміщеного на земельній ділянці, кадастровий номер - 8000000000:75:214:0029, з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації, позивачем надано суду Акт готовності об`єкта до експлуатації від 11.02.2011, Сертифікат відповідності № КВ 000741 від 12.03.2011, Договір № 02/20110510/Кр від 10.05.2011 та Акт приймання-передачі житлового будинку за адресою: м. Київ, І. Крамського, 9 з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що завершення будівництва та прийняття до експлуатації об`єкта будівництва є підставою для припинення на вимогу орендаря договору оренди земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, що може бути вчинено також шляхом розірвання договору оренди в судовому порядку, у тому числі і в разі відсутності згоди на припинення договору з боку орендодавця.

Будівництво на орендованій згідно з Договором оренди земельній ділянці є завершеним, об`єкт будівництва прийнятий до експлуатації, багатоповерховий житловий будинок переданий на баланс для обслуговування експлуатуючій організації, що підтверджується відповідним актами приймання-передачі.

За наведених обставин суд вважає обґрунтованими доводи позивача про припинення ним використання орендованої земельної ділянки для експлуатації та обслуговування комплексу житлового будинку та неможливість використання її позивачем, у зв`язку з чим Договір оренди підлягає розірванню.

Що стосується доводів відповідача про те, що за позивачем наразі на праві власності зареєстровано ряд квартир у будинку (відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) у зв`язку з чим відсутні підстави для розірвання Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, суд зазначає, що вказані доводи відповідача ґрунтуються на інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (відповідний витяг долучений відповідачем до матеріалів справи 15.11.2021).

Однак, як вбачається з вказаного витягу, актуальною інформацією є лише реєстрація на праві власності за позивачем машиномісць у підземному паркінгу (гараж №20 та гараж №21).

Актуальних відомостей (станом на дату розгляду справи у суді), які б вказували, що за позивачем зареєстровано на праві власності будь-які квартири матеріали справи не містять, що узгоджується з інформацією, наданою позивачем (позивачем 01.12.2021 долучено до матеріалів справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна).

В будь-якому випадку суд зазначає, що обставини про реєстрацію за позивачем на праві власності нерухомого майна свідчать про те, що позивач є співвласником у багатоквартирному будинку в розумінні Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку та Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку .

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Згідно з ч. 2 ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскільки земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, суд вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо відсутності підстав для розірвання Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 саме у зв`язку з тими обставинами, що позивач є власником квартир у житловому будинку (наряду з іншими співвласниками).

При цьому, як встановлено судом відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за позивачем не зареєстровано на праві власності будь-яких квартир, а лише 2 гаражі.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем було невірно обрано спосіб захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Так, згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Частиною першою та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Як встановлено судом, заявою від 17.07.2019 №17-07/19-1 позивач звернувся до відповідача та, посилаючись на ст. 19 Закону України Про оренду землі та зважаючи на введення об`єкту в експлуатацію, просив достроково припинити Договір оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Однак, листом вих. №05716-15162 від 13.08.2019 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовив позивачу у розірванні Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Враховуючи те, що позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, так як таке право надано йому ч. 2 ст. 19 Закону України Про оренду землі , а відповідачем було відмовлено у розірванні вказаного договору, обраний позивачем спосіб захисту в контексті правовідносин, що склались між сторонами, є належним та ефективним, так як передбачений ч. 2 ст. 19 Закону України Про оренду землі та призводить до захисту/поновлення порушених прав позивача.

Крім того, відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про розірвання Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, оскільки позивач не використовував земельну ділянку з 2011 року, проте за захистом своїх порушених прав звернувся до суду лише 12.08.2019.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Суд зазначає, що у 2011 році, у зв`язку із фактичною передачею з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації об`єкту нерухомості за Актом приймання-передачі житлового будинку за адресою: м. Київ, І. Крамського, 9, у позивача виникло право на дострокове розірвання Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, що встановлено судом вище.

Проте, в даному випадку слід розмежовувати поняття виникнення у позивача права на розірвання договору оренди, яке дійсно виникло в 2011 році у зв`язку із фактичною передачею з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації вищевказаного будинку, та порушення права позивача відмовою відповідача достроково припинити Договір оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, яке виникло після надання Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листа вих. №05716-15162 від 13.08.2019.

Відтак, враховуючи положення статті 257 Цивільного кодексу України та те, що позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради про розірвання Договору оренди 12.08.2019, позивачем не було пропущено строк позовної давності.

Доводи відповідача про те, що позивачем не надано суду доказів того, що Київською міською радою, як колективним органом місцевого самоврядування, було надано дозвіл на зведення будівлі на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:214:0029, судом відхиляються, оскільки розпорядженням Київської міської ради №570 від 29.03.2006 Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой дозволу на проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі було надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой здійснити проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі, за умови виконання п. 2 цього розпорядження.

Проектування та будівництво здійснити на земельних ділянках, які надані Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой згідно п. 7 рішення Київської міської ради від 11.07.2002 №119/119 Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею та право користування якою посвідчене договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим 22.11.2002 за №75-6-00036, а також згідно з рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 №916/2326 Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва та право користування якими посвідчене договорами оренди земельних ділянок, зареєстрованими 29.04.2005 за №75-6-00196 і №75-6-00197.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі.

При цьому, судом встановлено, що при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 у справі №910/10865/19 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2881,50 грн, а при поданні касаційної скарги - судовий збір у розмірі 3842,00 грн.

Оскільки під час нового розгляду справи №910/10865/19 суд дійшов висновку задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой , з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 8644,50 грн (1921,00 грн за подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва, 2881,50 грн за подання апеляційної скарги та 3842,00 грн за подання касаційної скарги).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати Договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за номером 2283 від 31.10.2002 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 22.11.2002 за номером 75-6-00036 у книзі записів державної реєстрації договорів.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-консалтинговий центр Трансстрой (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 18, літера В; ідентифікаційний код: 22927619) судовий збір у розмірі 8644 (вісім тисяч шістсот сорок чотири) грн 50 коп.

4. Після набрання рішенням законної сил видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 13.01.2022.

Суддя О.М. Спичак