Постанова

від 15.09.2022 по справі 910/10865/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2022 р. м.Київ Справа№ 910/10865/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

За участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

За участю представників учасників справи:

Від позивача: Іванов О.В.

Від відповідача: Пилипчук І.І.

Від третьої особи: Гончаров О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київської міської ради

на рішення Господарського суду м. Києва

від 11.01.2022 (повний текст складено та підписано 13.01.2022)

у справі № 910/10865/19 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтинговий центр "Трансстрой"

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтинговий центр "Трансстрой" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтинговий центр "Трансстрой", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до запису від 22.11.2002 № 75-6-00036 у книзі записів державної реєстрації договорів, предметом оренди за яким є земельна ділянка загальною площею 0,1464 га за кадастровим номером 8000000000:75:214:0029.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з 12.03.2011 позивач не проводить забудову земельної ділянки, площею 0,1464 га за кадастровим номером 8000000000:75:214:0029, та не використовує її через завершення будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, який розташований за адресою: вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва. Вказана земельна ділянка була передана позивачу в оренду за Договором оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем та відповідачем 22.11.2002, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрованого в реєстрі за номером 2283, який позивач просить суд розірвати.

Короткий зміст заперечень відповідача проти позову

Відповідач в обґрунтування заперечень на позов вказував про те, що земельна ділянка надана в користування позивачу строком на 25 років для експлуатації та обслуговування житлового будинку, при цьому сторони погодили умови користування земельною ділянкою незалежно від проведення реконструкції чи нового будівництва (за згодою орендодавця) житлового будинку; договір не містить положень, що земельна ділянка надана у користування лише під будівництво житлового будинку.

Рух справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 (суддя Нечай О.В.) позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтинговий центр "Трансстрой", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за номером 2283 від 31.10.2002 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 22.11.2002 за номером 75-6-00036 у книзі записів державної реєстрації договорів. Стягнуто з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд 36; ідентифікаційний код: 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтинговий центр "Трансстрой" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 18, літ. В; ідентифікаційний код: 22927619) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі № 910/10865/19 залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі № 910/10865/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

- суди не врахували, що земельні ділянки за договорами оренди про розірвання яких просили позивачі у наведених справах надавались останнім для будівництва, тоді як у справі № 910/10865/19 у договорі оренди від 31.10.2002, передбачено, що земельна ділянка надається ТОВ "ІКЦ "Трансстрой" для експлуатації та обслуговування житлового будинку;

- поряд з цим судами не встановлювалося дійсне волевиявлення орендодавця щодо спірної земельної ділянки, зокрема не досліджувалися всі докази, наявні в матеріалах справи, а саме: пункт 7.2 договору оренди від 31.10.2002 відповідно до якого орендар, зокрема, має право за згодою орендодавця у порядку, передбаченому законодавством України, зводити будівлі і споруди без зміни цільового призначення земельної ділянки; договорів оренди земельних ділянок від 20.04.2005 відповідно до яких позивачу надано у користування земельні ділянки для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку із будівництвом житлового будинку на вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.03.2006 № 570 "Про надання товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтинговий центр "Трансстрой" дозволу на проєктування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі;

- судами також не встановлювалось питання чи дійсно передача будівлі на баланс Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний комфорт" свідчить про те, що позивач з моменту укладення договору від 10.05.2011 № 02/20110510/Кр не користується спірною земельною ділянкою при тому, що у самому договорі зазначено, що ТОВ "ІКЦ "Трансстрой" є власником житлового комплексу. Судами також не надано оцінки Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, наявній у матеріалах справи;

- крім того, у рішенні та постанові суди послалися на статтю 141 Земельного кодексу, проте не зробили жодних висновків про наявність чи відсутність підстав для застосування цієї статті до спірних правовідносин.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2021, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/10865/19, відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой».

Постановою Верховного Суду від 09.09.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/10865/19 скасовано, справу №910/10865/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

- всупереч положенням частини 5 статті 310 і частини 1 статті 316 ГПК України суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи не виконали у повному обсязі вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 05.08.2020 у цій справі, щодо необхідності з`ясувати питання та встановлення дійсного волевиявлення орендодавця щодо спірної земельної ділянки, зокрема не було досліджено факт нового будівництва на спірній земельній ділянці, також не було досліджено питання користування позивачем земельними ділянками, наданими за договорами від 20.04.2005, відповідно до яких позивачу надано у користування земельні ділянки для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку із будівництвом житлового будинку;

- під час нового розгляду справи суди виходили з того, що положення статті 19 Закону України "Про оренду землі" не застосовуються до спірних правовідносин. Проте колегія суддів зазначає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини (зокрема умови пунктів 7.1 та 7.2 договору оренди земельної ділянки від 31.10.2002, наявність розпорядження Київської міської ради № 570 від 29.03.2006 "Про надання товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтинговий центр "Трансстрой" дозволу на проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі", Акта готовності об`єкта до експлуатації від 11.02.2011, а також сертифікату відповідності № КВ 000741, яким було засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта: будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: вул. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва, проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, та підтверджено його готовність до експлуатації) фактично свідчать про здійснення позивачем нового (передбаченого умовами зазначеного договору оренди земельної ділянки і погодженого відповідними органами) будівництва на орендованій земельній ділянці. Таким чином, суди, формально встановивши ряд нових обставин щодо спірного питання (без їх належного врахування), дійшли передчасних висновків щодо відсутності підстав для застосування положень статті 19 Закону України "Про оренду землі" до спірних правовідносин;

- наведене свідчить про неврахування судами висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення (пункт 47 цієї постанови) ухвалені під час первісного розгляду справи. Позиція судів першої і апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, без з`ясування обставин щодо фактичного використання позивачем земельної ділянки не узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.08.2020 у цій справі;

- разом з тим, Верховний Суд критично сприймає посилання суду першої інстанції на статтю 120 ЗК України як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого;

- у частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача;

- місцевий господарський суд не врахував, що стаття 120 ЗК України не врегульовує питання переходу права власності на багатоквартирний будинок. Правове регулювання цієї статті стосується жилого будинку, будівлі або споруди. Багатоквартирний будинок є специфічним об`єктом права власності, визначення якого наведено в статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" - багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. Крім того, за змістом частини 6 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 цього Кодексу (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим). Тобто, стаття 120 ЗК України у частині 6 містить виключення щодо багатоквартирних будинків;

- системний аналіз статті 120 ЗК України свідчить, що наведені правові норми не регулюють питання переходу права власності на багатоквартирний будинок. У порядку obiter dictum Верховний Суд зазначає, що саме таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим та логічним, оскільки конкретний момент переходу права власності на багатоквартирний будинок до його співвласників чинним законодавством не визначено, з огляду на специфіку такого об`єкту права власності;

- судами попередніх інстанцій не враховано наведені правові висновки, від яких колегія суддів не вбачає підстав для відступу;

- колегія суддів вважає за необхідне окремо наголосити на тому, що за наслідками нового розгляду цієї справи встановлені судами обставини дають підстави стверджувати про подібність правовідносин у наведених справах у порівнянні зі справою, яка переглядається (це не суперечить попереднім висновкам , викладеним у постанові від 05.08.2020 у цій справі, до яких Верховний Суд дійшов з огляду на фактичні обставини справи, які були встановлені судами першої та апеляційної інстанції під час первісного розгляду справи (неповнота встановлення яких і стала підставою для направлення справи на новий розгляд).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.01.2022 у справі № 910/10865/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтинговий центр "Трансстрой" до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розірвання договору - задоволено повністю.

Розірвано Договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтинговий центр "Трансстрой", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за номером 2283 від 31.10.2002 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 22.11.2002 за номером 75-6-00036 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- право позивача, як добросовісного орендаря, на дострокове припинення дії договору оренди землі у зв`язку із завершенням будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію, на підставі частини 2 статті 19 Закону України «Про оренду землі» способом його розірвання диспозитивно унормовано законом;

- відповідно до пункту а) частини 1 статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою визначено добровільну відмову від такого права;

- завершення будівництва та прийняття до експлуатації об`єкта будівництва є підставою для припинення на вимогу орендаря договору оренди земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, що може бути вчинено також шляхом розірвання договору оренди в судовому порядку, у тому числі і в разі відсутності згоди на припинення договору з боку орендодавця;

- будівництво на орендованій згідно з Договором оренди земельній ділянці є завершеним, об`єкт будівництва прийнятий до експлуатації, багатоповерховий житловий будинок переданий на баланс для обслуговування експлуатуючій організації, що підтверджується відповідним актами приймання-передачі;

- внаслідок припинення позивачем використання орендованої земельної ділянки для експлуатації та обслуговування комплексу житлового будинку та неможливість використання її позивачем, Договір оренди підлягає розірванню;

- обраний позивачем спосіб захисту узгоджується з приписами ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України;

- стосовно заявленого відповідачем до застосування строку позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи положення статті 257 Цивільного кодексу України та те, що позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради про розірвання Договору оренди 12.08.2019, позивачем не було пропущено строк позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Київська міська рада звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою (04.02.2022 відповідно поштового трекеру на конверті, у якому надіслано апеляційну скаргу), у якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2022 у справі № 910/10865/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- скаржник не погоджується з твердженнями позивача та висновками суду першої інстанції , що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:214:0029 була надана в орендне користування за договором оренди № 75-6-00036 для містобудівних потреб, адже при застосуванні ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" визначальним є факт надання земельної ділянки для містобудівних потреб, і вказаний термін не визначено національним законодавством, але його слід розглядати як цільове призначення земельної ділянки, що передбачає її забудову; в свою чергу, вищенаведена земельна ділянка має визначене умовами договору цільове призначення - для експлуатації та обслуговування жилого будинку, а не для містобудівних потреб;

- оскільки на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:214:0029 знаходився об`єкт нерухомості площею 385 кв.м., що і стало підставою для відведення земельної ділянки у користування;

- підстави для застосування ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" - відсутні;

- доводи позивача про припинення користування спірною земельною ділянкою - є необгрунтованими, і позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт припинення користування земельною ділянкою, враховуючи умови Договору № 02/20110510/КР від 10.05.2011 та відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про зареєстроване право власності на об`єкти нерухомого майна.

Також, 16.08.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли письмові пояснення у справі з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 09.09.2021, а саме:

- стосовно дійсного волевиявлення орендодавця щодо спірної земельної ділянки - скаржник наголошував на необхідності врахування приписів ст. 626, 627, ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України, з врахуванням того, що саме позивач визначив мету договору - експлуатація та обслуговування, а також бажаний строк дії договору оренди - 25 років, звертаючись із відповідним клопотанням про відведення земельної ділянки у користування;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно дійсного волевиявлення Київської міської ради щодо спірної земельної ділянки;

- питання користування позивачем земельними ділянками (з урахуванням висновків Верховного Суду, що факт завершення будівництва, не свідчить про припинення користування земельною ділянкою) - скаржник наголошував на тому, що позивачем не надано доказів в підтвердження передання житлово-офісного комплексу з вбудовано - прибудованими приміщеннями та підземними паркінгами згідно Правил управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків та споруд, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 02.02.2009 № 13;

- заявлене клопотання відповідачем про пропуск позовної давності - стосовно чого Київська міська рада зазначила що на її думку, позивач звернувся до суду з пропуском строків, обумовлених ст. 257 Цивільного кодексу України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

24.05.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи позивача у відзиві зводяться до того, що:

- з 12.03.2011 позивач не проводить забудову земельної ділянки площею 0,1464 га за кадастровим номером 8000000000:75:214:0029 та не використовує її через завершення будівництва Об`єкту, а починаючи з 27.05.2011 позивач у жодний інший спосіб не використовує земельну ділянку, не обслуговує та не володіє збудованими ним об`єктами;

- земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:214:0029 забудована житловим будинком на підставі проектної документації, що була розроблена та затверджена у передбачений законодавством спосіб, будинок переданий на баланс та обслуговування експлуатуючій організації та не використовується позивачем, наявні підстави розірвати договір оренди земельної ділянки укладений позивачем з відповідачем;

- 17.07.2019 позивач керуючись ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» звернувся до відповідача із заявою №17-07/19-1 про дострокове припинення договору оренди, в якій зазначив про те, що після закінчення будівництва та прийняття об`єкта нерухомості в експлуатацію виникає право на дострокове припинення дії договору. Проте позивач жодної відповіді від відповідача не отримав.

- ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі;

- таким чином, завершення будівництва та прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва є підставою для припинення на вимогу орендаря договору оренди земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, що може бути вчинено також шляхом розірвання договору оренди в судовому порядку, у тому числі і в разі відсутності згоди на припинення договору з боку орендодавця;

- підставами розірвання договору є завершення будівництва багатоквартирного житлового комплексу, з метою завершення якого спірна земельна ділянка і надавалась в оренду, та введення об`єкта будівництва в експлуатацію, були наявні підстави для задоволення позову в частині розірвання спірного договору оренди;

- беручи до уваги висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №910/10865/19, ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

- відповідно до рішення Київради від 23.12.2004 №916/2326 ТОВ «ІКЦ «Трансстрой» передано в короткострокову оренду на 3 роки земельні ділянки загальною площею 0,08 га (в тому числі: ділянку №1 площею 0,03 га (кадастровий номер 8000000000:75:214:0031) та діяльну №2 площею 0,05 га (кадастровий номер 8000000000:75:214:0008) для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва, а отже, радою надано згоду на будівництво об`єкту, як це передбачено п. 7.1. Договору;

- позивач не є та не може бути власником багатоквартирного будинку, оскільки Законодавець не передбачив можливості створювати, реєструвати та бути власником багатоквартирного житлового будинку (тільки власником певної квартири/приміщення), як окремого об`єкту права приватної власності;

- з урахуванням статті 42 Земельного кодексу України та ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, ТОВ «ІКЦ «Транстрой», навіть при наявності у своєму розпорядженні квартири/приміщення є співвласником житлового будинку на праві спільної сумісної власності на рівні з іншими інвесторами цього житлового будинку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2022, для розгляду апеляційної скарги Київської міської ради сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станіка С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2021 поновлено Київській міській раді пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2022 у справі № 910/10865/19, відкрито апеляційне провадження у справі №910/10865/19 за апеляційною скаргою Київської міської ради на Господарського суду м. Києва від 11.01.2022 у справі № 910/10865/19, розгляд справи призначено на 31.03.2022, зупинено дію рішення.

31.03.2022 розгляд справи не відбувся, у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану в Україні та загрозою життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, суддів і працівників апарату суду.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №341/2022 від 17 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119- IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Крім того, керуючись статтею 3 Конституції України, статтями 10, 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтями 2, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022, враховуючи положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", розпоряджень Ради оборони міста Києва, прийнятих відповідно до статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" наказано тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.07.2022 справу №910/20838/20 за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду м. Києва від 13.05.2021.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022 оголошено перерву у розгляді справи до 15.09.2022.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 15.09.2022 з`явились представники позивача, відповідача (скаржника), та третьої особи - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні 15.09.2022 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2022 у справі № 910/10865/19 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 15.09.2022 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник третьої особи - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - в судовому засіданні 15.09.2022 підтримав доводи апеляційної скарги Київської міської ради, просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2022 у справі № 910/10865/19 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 12.08.1999 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Владник» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив належний продавцю на праві власності житловий будинок №9 по вул. Крамського у місті Києві (договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селіверстовим В.О., зареєстрований в реєстрі за №3354).

31.10.2002 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. (зареєстрований в реєстрі за №2283) та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 22.11.2002 за №75-6-00036 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до п. 1 Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, орендодавець на підставі рішення Київради від 11.07.2002 за №119/119 передає, а орендар приймає у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва, розміром 0,1464 га для експлуатації та обслуговування житлового будинку у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору. Кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:75:214:0029.

Відповідно до п. 7.1 Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, орендар має право приступити до використання земельної ділянки, відповідно до її цільового призначення, після набрання чинності цим договором; переважного придбання у власність земельної ділянки, а також за рівних інших умов на поновлення договору оренди після закінчення строку дії договору; за згодою орендодавця у порядку, передбаченому законодавством України, зводити будівлі і споруди без зміни цільового призначення земельної ділянки; вимагати відповідного зменшення орендної плати у випадках, якщо стан земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря; за згодою орендодавця у порядку, передбаченому законодавством України, передавати у суборенду земельну ділянку або її частину іншій особі.

У п. 7.2 Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 сторони обумовили, що орендар зобов`язується використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному нормативами забудови міста Києва.

Згідно з п. 14 Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, договір набуває чинності з дня його державної реєстрації.

20.04.2005 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З., зареєстрований в реєстрі за №303, відповідно до якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.12.2004 за №916/2326 «Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва» за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди земельної ділянки, об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва; розмір - 347 кв.м.; цільове призначення - для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку; кадастровий номер - 8000000000:75:214:0031.

20.04.2005 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З., зареєстрований в реєстрі за №304, відповідно до якого орендодавець, на підставі рішення Київської місткої ради від 23.12.2004 за №916/2326 «Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва» за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва; розмір - 523 кв.м.; цільове призначення - для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку; кадастровий номер - 8000000000:75:214:0008.

Як підтверджуєьться наявними матеріалами справи, розпорядженням Київської міської ради №570 від 29.03.2006 «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» дозволу на проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі» було надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» здійснити проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі, за умови виконання п. 2 цього розпорядження.

Проектування та будівництво здійснити на земельних ділянках, які надані Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» згідно п. 7 рішення Київської міської ради від 11.07.2002 №119/119 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» та право користування якою посвідчене договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим 22.11.2002 за №75-6-00036, а також згідно з рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 №916/2326 «Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва» та право користування якими посвідчене договорами оренди земельних ділянок, зареєстрованими 29.04.2005 за №75-6-00196 і №75-6-00197.

Згідно Акту готовності об`єкта до експлуатації від 11.02.2011, відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт, виданого Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю №0416-Св/С від 04.06.2008, протягом 12.2007 - 02.2011 років здійснювалось будівництво на вказаних земельних ділянках житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом (нове будівництво).

Сертифікатом відповідності КВ000741 від 12.03.2011 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта «Будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва» проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердила готовність об`єкту до експлуатації.

10.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» (виконавець) укладено Договір №02/20110510/Кр на утримання та технічне експлуатаційне обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Крамського 9 у Святошинському районі міста Києва, відповідно до умов якого замовник передає, а виконавець приймає безоплатно на баланс в повне господарче відання для утримання та експлуатаційного обслуговування житловий та нежитловий фонд і прибудинкову територію з підземним паркінгом з усіма внутрішньо будинковими мережами у складі житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Крамського 9 у Святошинському районі міста Києва згідно з Актами приймання-передачі.

За Актом приймання-передачі житлового будинку з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації позивач передав на баланс Товариству з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Крамського, 9.

Заявою від 17.07.2019 №17-07/19-1, позивач звернувся до відповідача та, посилаючись на ст. 19 Закону України «Про оренду землі» та зважаючи на введення об`єкту в експлуатацію, просив достроково припинити Договір оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Листом вих. №05716-15162 від 13.08.2019 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовив позивачу у розірванні Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказував на те, що земельна ділянка, яка передавалась в оренду на умовах Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, давно забудована житловим будинком на підставі проектної документації, що була розроблена та затверджена у передбачений законом спосіб, будинок переданий на баланс та обслуговування експлуатуючої організації та не використовується і не може бути використана позивачем згідно з цільовим призначенням. Тобто, позивачем завершено забудову земельної ділянки та завершено її використання за цільовим призначенням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі №910/10865/19, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» задоволено повністю, розірвано Договір оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Постановою Верховного Суду від 05.08.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі №910/10865/19 скасовано, справу №910/10865/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2021, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/10865/19, відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой».

Постановою Верховного Суду від 09.09.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/10865/19 скасовано, справу №910/10865/19 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи на новий розгляд справу №910/10865/19, Верховний Суд у постанові від 09.09.2021 вказав, зокрема, на те, що суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи не виконали у повному обсязі вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 05.08.2020 у цій справі, щодо необхідності з`ясувати питання та встановлення дійсного волевиявлення орендодавця щодо спірної земельної ділянки, зокрема не було досліджено факт нового будівництва на спірній земельній ділянці, також не було досліджено питання користування позивачем земельними ділянками, наданими за договорами від 20.04.2005, відповідно до яких позивачу надано у користування земельні ділянки для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку із будівництвом житлового будинку.

Згідно з імперативними положеннями частини 5 статті 310 та частини 1 статті 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, з аналізу змісту та правової природи Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 вбачається, що вказаний договір є договором оренди землі, відносини за яким регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (стаття 13, частина перша статті 19 Закону України «Про оренду землі»).

Як встановлено судом, відповідно до умов Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 відповідач передав, а позивач прийняв в довгострокову оренду строком на 25 років земельну ділянку з наступними характеристиками: місцерозташування - вулиця Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва; розмір - 0,1464 га; цільове призначення - для експлуатації та обслуговування житлового будинку; кадастровий номер - 8000000000:75:214:0029 для експлуатації та обслуговування житлового будинку у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору.

Також, матеріалами справи підтверджується, що в подальшому 11.02.2011 було складено та підписано Акт готовності об`єкта до експлуатації, і під об`єктом слід розуміти житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: вул. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва.

12.03.2011 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на підставі підписаного Акта готовності об`єкта до експлуатації від 11.02.2011, було видано Сертифікат відповідності № КВ 000741, яким було засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта: будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: вул. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва, проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, та підтверджує його готовність до експлуатації.

10.05.2011 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» було укладено Договір на утримання та технічне експлуатаційне обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва № 02/20110510/Кр (далі - Договір № 02/20110510/Кр), за умовами якого замовник (позивач) передає, а виконавець (Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт») приймає безоплатно на баланс в повне господарче відання, для утримання та експлуатаційного обслуговування житловий та нежитловий фонд і прибудинкову територію з підземним паркінгом з усіма внутрішньобудинковими мережами (в т. ч. електропостачання, водопостачання, каналізації, центрального опалення, тепло-, газопостачання тощо) у складі житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. І. Крамського, 9, у Святошинському районі міста Києва (далі - житловий комплекс).

27.05.2011 між сторонами Договору № 02/20110510/Кр було складено та підписано Акт приймання-передачі житлового будинку за адресою: м. Київ, І. Крамського, 9 з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування, як органу розпорядження землею комунальної власності. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду землі», після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію в орендаря, на підставі ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду землі», виникає право на дострокове припинення дії договору оренди. В свою чергу, осмислюючи теоретичні положення законодавства, суд здійснює їх тлумачення крізь призму їх реального застосування. Отже, у даному випадку, завершення будівництва має розглядатися в контексті припинення орендарем користування наданою йому для будівництва земельною ділянкою.

В той же час, сам факт завершення будівництва не свідчить про факт припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою, що є підставою для розірвання договору оренди землі на підставі закону та ці події, як правило, не співпадають в часі.

Факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений, зокрема, доказами передачі права власності на новозбудований об`єкт нерухомості іншій особі, передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, оформлення права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку в порядку, встановленому статтями 41, 42 Земельного Кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №925/315/18.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що з огляду на встановлені вище та не спростовані обставини справи, зокрема щодо наявності умов п.п. 7.1 та 7.2 Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, наявність розпорядження Київської міської ради №570 від 29.03.2006 «Про надання товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» дозволу на проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі», Акта готовності об`єкта до експлуатації від 11.02.2011, а також сертифікату відповідності №КВ 000741, яким було засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта: будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: вул. Крамського, 9 у Святошинському районі міста Києва, проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, та підтверджено його готовність до експлуатації, фактично свідчать про здійснення позивачем нового (передбаченого умовами зазначеного договору оренди земельної ділянки і погодженого відповідними органами) будівництва на орендованій земельній ділянці. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Також, вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суді від 09.09.2021 у справі №910/10865/19.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що як вбачається із матеріалів справи, відповідно до наданих Земельним кодексом України прав ТОВ «ІКЦ «Трансстрой» звернувся до Київської міської державної адміністрації із зверненням від 08.11.2005 за №182 з проханням дозволити здійснити проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема, належить повноваження в галузі будівництва щодо надання відповідно до законодавства дозволу на спорудження об`єктів містобудування незалежно від форм власності.

Згідно з ч. 2 п. 3.1.1 Правил забудови м. Києва, що затверджені рішенням Київської міської Ради від 27.01.2005 №11/2587 дозволом на проектування та будівництво об`єктів містобудування є розпорядження Київської міської державної адміністрації у разі наявності у забудовника документів, що відповідно до статті 126 Земельного кодексу України посвідчують право на земельну ділянку, право власності або користування об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення правовідносин) право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до п. 3.3.1 Правил забудови м. Києва, що затверджені рішенням Київської міської Ради від 27.01.2005 №11/2587, власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, наданій у власність чи користування для обслуговування та експлуатації цього майна, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію, знесення існуючої будівлі з наступним будівництвом) за встановленим функціональним призначенням об`єкта та цільовим призначенням земель (категорією), звертається до Київської міської державної адміністрації щодо надання дозволу на проектування та будівництво у разі, коли заплановане до будівництва функціональне призначення об`єкта відповідає цільовому призначенню земельної ділянки відповідно до статті 19 Земельного кодексу України і не потребує прийняття рішення Київрадою.

Відповідно ч. 1 до ст. 19 Земельного кодексу землі України (в редакції на час виникнення правовідносин) за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення правовідносин) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Статтею 39 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення правовідносин) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Згідно статті 40 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення правовідносин), громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Оскільки земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:75:214:0029 мала цільове призначення для експлуатації та обслуговування житлового будинку, що відповідно до норм Земельного кодексу України відносилось до категорії земель «землі житлової та громадської забудови», Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.03.2006 за №570 «Про надання ТОВ «ІКЦ «Трансстрой» дозволу на проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул.Івана Крамського, 9 у Святошинському районі», дозволено ТОВ «ІКЦ «Трансстрой» здійснювати будівництво, за умови виконання п. 2 цього розпорядження.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними матеріалами справи доводи позивача про те, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.03.2006 за №570 «Про надання ТОВ «ІКЦ «Трансстрой» дозволу на проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул.Івана Крамського, 9 у Святошинському районі», з урахуванням п. 7 рішення Київської міської ради від 11.07.2002 №119/119 та рішення Київської міської ради від 23.12.2004 №916/2326, було дозволено позивачу здійснювати проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. Івана Крамського, 9, на земельній ділянці що передана ТОВ «ІКЦ «Трансстрой» за Договором від 31.10.2002, що зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів 22.11.2002 №75-6-00036. Згодом, а саме 04.06.2008, ТОВ «ІКЦ «Трансстрой» отримало від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві Дозвіл на виконання будівельних робіт №0416-Св/С, на підставі якого й було здійснено будівництво. Таким чином, із комплексного аналізу матеріалів справи вбачається, про отримання позивачем земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:214:0029, саме для містобудівних потреб.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з обгрунтованими та правомірними висновками суду першої інстанції про те що право позивача, як добросовісного орендаря, на дострокове припинення дії договору оренди землі у зв`язку із завершенням будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію, на підставі частини 2 статті 19 Закону України «Про оренду землі», способом його розірвання, диспозитивно унормовано законом. Також, відповідно до пункту а) частини 1 статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою визначено добровільну відмову від такого права.

Матеріалами справи підтверджується, що передача об`єкту нерухомості, розміщеного на земельній ділянці, кадастровий номер - 8000000000:75:214:0029, з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації, відбулась на підставі Акту готовності об`єкта до експлуатації від 11.02.2011, Сертифікату відповідності № КВ 000741 від 12.03.2011, Договору № 02/20110510/Кр від 10.05.2011 та Акту приймання-передачі житлового будинку за адресою: м. Київ, І. Крамського, 9 з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації, які були надані позивачем до матеріалів справи і є належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України щодо наявності вказаної обставини.

При цьому, аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що завершення будівництва та прийняття до експлуатації об`єкта будівництва є підставою для припинення на вимогу орендаря договору оренди земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, що може бути вчинено також шляхом розірвання договору оренди в судовому порядку, у тому числі і в разі відсутності згоди на припинення договору з боку орендодавця.

Будівництво на орендованій згідно з Договором оренди земельній ділянці - є завершеним, об`єкт будівництва прийнятий до експлуатації, багатоповерховий житловий будинок переданий на баланс для обслуговування експлуатуючій організації, що підтверджується відповідним актами приймання-передачі, які належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України щодо наявності вказаної обставини.

За встановлених обставин, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача про припинення ним використання орендованої земельної ділянки для експлуатації та обслуговування комплексу житлового будинку та неможливість використання її позивачем, у зв`язку з чим Договір оренди підлягає розірванню. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Стосовно доводів відповідача про те, що за позивачем наразі на праві власності зареєстровано ряд квартир у будинку (відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), у зв`язку з чим відсутні підстави для розірвання Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині стосовно того, що вказані доводи відповідача ґрунтуються на інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (відповідний витяг долучений відповідачем до матеріалів справи 15.11.2021).

Однак, як вбачається з вказаного витягу, актуальною інформацією є лише реєстрація на праві власності за позивачем машиномісць у підземному паркінгу (гараж №20 та гараж №21).

Актуальних відомостей (станом на дату розгляду справи як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції), які б вказували, що за позивачем зареєстровано на праві власності будь-які квартири, матеріали справи - не містять, що узгоджується з інформацією, наданою позивачем (позивачем 01.12.2021 долучено до матеріалів справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна).

При цьому, дійсно, обставини про реєстрацію за позивачем на праві власності нерухомого майна свідчать про те, що позивач є співвласником у багатоквартирному будинку в розумінні Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Земельного кодексу України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Згідно з ч. 2 ст. 42 Земельного кодексу України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України).

Таким чином, оскільки земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, судапеляційної інстанції вважає необгрунтованими доводи відповідача щодо відсутності підстав для розірвання Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002 саме у зв`язку з тими обставинами, що позивач є власником квартир у житловому будинку (наряду з іншими співвласниками).

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за позивачем не зареєстровано на праві власності будь-яких квартир, а лише 2 гаражі.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем було невірно обрано спосіб захисту порушеного права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Частиною першою та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Як підтверджується наявними матеріалами справи, заявою від 17.07.2019 №17-07/19-1 позивач звернувся до відповідача та, посилаючись на ст. 19 Закону України «Про оренду землі» та зважаючи на введення об`єкту в експлуатацію, просив достроково припинити Договір оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Однак, листом вих. №05716-15162 від 13.08.2019 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовив позивачу у розірванні Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002.

Враховуючи те, що позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, так як таке право надано йому ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду землі», а відповідачем було відмовлено у розірванні вказаного договору, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту в контексті правовідносин, що склались між сторонами, є належним та ефективним, так як передбачений ч. 2 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» та призводить до захисту/поновлення порушених прав позивача.

Крім того, відповідач зазначав, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про розірвання Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, оскільки позивач не використовував земельну ділянку з 2011 року, проте за захистом своїх порушених прав звернувся до суду лише 12.08.2019. При цьому, на пропуску строку позовної давності наголошував і скаржник у додаткових поясненнях до апеляційної скарги.

Стосовно вказаних доводів скаржника, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, у 2011 році, у зв`язку із фактичною передачею з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації об`єкту нерухомості за Актом приймання-передачі житлового будинку за адресою: м. Київ, І. Крамського, 9, у позивача виникло право на дострокове розірвання Договору оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, що встановлено вище та підтверджується наявними матеріалами справи.

Проте, в даному випадку слід розмежовувати поняття виникнення у позивача права на розірвання договору оренди, яке дійсно виникло в 2011 році у зв`язку із фактичною передачею з балансу на баланс для обслуговування та експлуатації вищевказаного будинку, та порушення права позивача відмовою відповідача достроково припинити Договір оренди земельної ділянки №75-6-00036 від 31.10.2002, яке виникло після надання Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листа вих. №05716-15162 від 13.08.2019.

Відтак, враховуючи положення статті 257 Цивільного кодексу України та те, що позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради про розірвання Договору оренди 12.08.2019, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Доводи відповідача про те, що позивачем не надано суду доказів того, що Київською міською радою, як колективним органом місцевого самоврядування, було надано дозвіл на зведення будівлі на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:214:0029, - обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки розпорядженням Київської міської ради №570 від 29.03.2006 «Про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» дозволу на проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. І. Крамського, 9 у Святошинському районі» було надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» здійснити проектування та будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі, за умови виконання п. 2 цього розпорядження. Проектування та будівництво здійснено на земельних ділянках, які надані Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» згідно п. 7 рішення Київської міської ради від 11.07.2002 №119/119 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» та право користування якою посвідчене договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим 22.11.2002 за №75-6-00036, а також згідно з рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 №916/2326 «Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-консалтинговий центр «Трансстрой» для влаштування гостьової автостоянки з підземним паркінгом, зони відпочинку у зв`язку з будівництвом житлового будинку на вул. Івана Крамського, 9 у Святошинському районі м. Києва» та право користування якими посвідчене договорами оренди земельних ділянок, зареєстрованими 29.04.2005 за №75-6-00196 і №75-6-00197.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги у повному обсязі, а саме: розірвано Договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-консалтинговий центр "Трансстрой", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за номером 2283 від 31.10.2002 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про що зроблено запис від 22.11.2002 за номером 75-6-00036 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2022 у справі № 910/10865/19, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Крім того, оскільки за наслідками апеляційного розгляду справи оскаржуване рішення залишено в силу, а тому його дія, зупинена ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022, підлягає поновленню.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2022 у справі № 910/10865/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2022 у справі № 910/10865/19 - залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 11.01.2022 у справі № 910/10865/19.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Київською міською радою.

5. Матеріали справи № 910/10865/19 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 23.11.2022.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко