Рішення

від 23.12.2021 по справі 910/15045/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2021Справа № 910/15045/21

За позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернаціональна автомобільна компанія

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-Товариство з обмеженою відповідальністю Новус Україна

про розірвання договору оренди, визнання припиненим права та повернення земельної ділянки

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від прокуратури Колодяжна А.В.

від позивача Баранов М.С.

від відповідача Кобилінський Б.О.

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Максименко О.П.

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Бугаєв М.А .

В судовому засіданні 23.12.2021 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 11.01.2022 року, проте, через завантаженість суду протягом відповідного періоду, повне рішення було складено 13.01.2022 року.

СУТЬ СПОРУ:

14 вересня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва надійшла позовна заява, в якій викладені наступні позовні вимоги:

- розірвати договір оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: між вул. Шевченка та вул. Карла Маркса та новою автодорогою вздовж залізниці у Солом`янському районі м. Києва площею 5,2144 га, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Інтернаціональна автомобільна компанія ;

- зобов`язати відповідача повернути вказану земельну ділянку;

- визнати припиненим право відповідача користування для забудови вказаної земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було виконано зобов`язання щодо забудови та введення в експлуатацію об`єкту нерухомості на відповідній земельній ділянці, що є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки та застосування наслідків розірвання у вигляді повернення такої земельної ділянки.

Відповідач надав відзив на позов, проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що ним вчиняються дії, необхідні для здійснення та закінчення забудови спірної земельної ділянки, що свідчить про відсутність вини відповідача стосовно недотримання строків здійснення забудови земельної ділянки. Також у відзиві зазначено про відсутність у позовній заяві обґрунтування в чому саме полягає вина та чи заподіяна шкода Київській міській раді та територіальній громаді Києва в зв`язку з не завершенням будівництва відповідачем у встановлений договором строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.10.2021 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради.

Ухвалою суду від 07.10.2021р. було відкладено підготовче засідання до 28.10.2021р.

В судовому засіданні 28.10.2021р. судом було оголошено перерву до 02.11.2021р.

В судовому засіданні 02.11.2021р. судом було постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 23.11.2021р., продовження на 30 днів строку проведення підготовчого провадження, залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Новус Україна .

В судовому засіданні 23.11.2021р. було оголошено перерву до 09.12.2021р.

В судовому засіданні 09.12.2021р. було оголошено перерву до 16.12.2021р.

В судовому засіданні 16.12.2021р. судом було постановлено ухвалу про повернення відповідачу без розгляду заяви про долучення до матеріалів справи письмових доказів, яка була подана 16.12.2021р. через канцелярію суду, оскільки відповідачем всупереч вимогам частини 9 статті 80 ГПК України не було додано до вказаної заяви доказів надіслання іншим учасникам справи. За наслідками судового засідання 16.12.2021р. судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.12.2021р.

23.12.2021р. відповідач подав до суду заяви про приєднання доказів та про поновлення відповідних процесуальних строків, вказану заяву представник відповідача мотивував тим, що відповідні докази ним було отримано після закриття підготовчого провадження у справі. Суд постановив ухвалу про часткове задоволення вказаних заяв, а саме про залучення до справи доказів, отриманих відповідачем після 16.12.2021р.

В судовому засіданні 23.12.2021 року представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради №170/2746 від 17.03.2005р. було передано відповідачу в оренду на 25 років земельну ділянку між вул. Шевченка та вул. Карла Маркса та новою автодорогою вздовж залізниці у Солом`янському районі м. Києва площею 5,2144 га, кадастровий номер 8000000000:72:544:0003 (далі по тексту - земельна ділянка) для будівництва, експлуатації та обслуговування автомобільно-термінального комплексу.

27.05.2005р. між Київською міською радою та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки №72-6-00285 терміном до 27.05.2030р.

Відповідно до пункту 8.4 договору оренди відповідач зобов`язаний завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому законом порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

26.04.2016р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією зареєстровано за відповідачем декларацію про початок виконання будівельних робіт №КВ083161160930 на земельній ділянці.

Відповідно до Актів обстеження земельної ділянки від 09.03.2016р., 14.04.2021р., 19.08.2021р. Департаменту земельних ресурсів земельна ділянка огороджена, охороняється, на земельній ділянці розташовано тимчасові споруди, ділянка вільна від забудови.

Вказані обставини, а саме те, що відповідач з 2005 року по теперішній час не приступив до забудови земельної ділянки, керівник Солом`янської окружної прокуратури вважає достатніми для розірвання договору оренди відповідної земельної ділянки. В позовній заяві міститься посилання на висновки, викладені у постановах Верховного суду від 04.04.2018р. у справі №910/8011/17 та від 21.03.2018р. у справі №910/5963/17.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в даній справі не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про розірвання договору оренди земельної ділянки, в зв`язку з недотриманням відповідачем умов Договору щодо здійснення забудови земельної ділянки упродовж 3 років з моменту державної реєстрації Договору.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 8.4. укладеного між сторонами договору передбачено, що орендар зобов`язаний, зокрема, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору та використовувати земельну ділянку відповідно до його цільового призначення.

Згідно п. 11.4 договору договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично не сплачує орендну плату (протягом півроку), порушення строків завершенні забудови земельної ділянки, встановлених п. 8.4 договору, здійснення без згоди орендодавця передачі або відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною 2 статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка істотності порушення стороною договору здійснюється з урахуванням наявності шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

В позовній заяві не було зазначено, у чому саме полягає вина та чи заподіяна шкода Київській міській раді, в зв`язку з не завершенням будівництва на земельній ділянці у встановлений договором строк, в той час як матеріалами справи підтверджується здійснення витрат на отримання дозвільної документації, відсутність заборгованості зі сплати орендної плати. Зокрема, про викладене свідчать містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, договір генерального підряду №25042016 від 25.04.2016р., проект організації будівництва, інвестиційний договір №А401207210016 від 12.07.2016р., технічні умови нестандартного приєднання до електричних мереж від 07.09.2021р., довідка №94331 від 02.08.2021р. ГУ ДПС у м. Києві про відсутність заборгованості з платежів.

У відповідності до статей 1, 8 Конституції України Україна є правовою державою. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України від 17.07.1997 №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу ст. 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

Право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно за відсутності його вини, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 вказаного рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

При цьому, у наведеному рішенні Європейського суду з прав людини йдеться про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до пункту "ґ" частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

З огляду на те, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, а розірвання договорів на тій підставі, що не завершено будівництво не передбачено чинним законодавством України, позивачем не доведено завдання шкоди Київській міській раді в зв`язку з не завершенням будівельних робіт.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Громадські інтереси не можуть бути зведені до інтересів окремих індивідів, оскільки вони не можуть бути розцінені, як "суспільні" або "публічні". Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Отже, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що в даній справі не дотримано критеріїв, які дають право суду на втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями, наданими статтею 1 Першого протоколу.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 910/16306/13, відступати від якої суд підстав не вбачає.

Суд не вважає обґрунтованими та такими, що підлягають застосуванню у вирішенні даного спору посилання в позовній заяві на висновки, викладені у постановах Верховного суду від 04.04.2018р. у справі №910/8011/17 та від 21.03.2018р. у справі №910/5963/17, оскільки правовідносини у вказаних справах та в даній справі не є подібними та, тим більше, аналогічними.

Зокрема, спори у справах №910/8011/17 та №910/5963/17 стосувались оскарження орендарем рішень органів місцевого самоврядування про розірвання договорів оренди землі. Тобто дій власника земельної ділянки щодо забезпечення балансу між інтересами конкретних юридичних та фізичних осіб з одного боку та стратегічного розвитку міста Києва з іншого боку.

Разом із цим, у даній справі позивачем та прокурором не надано доказів того, що Київрада в рамках своїх повноважень намагалась розірвати договір.

При цьому, суд зазначає, що питання про розірвання договору оренди землі та позбавлення орендаря права на забудову повинно розглядатись у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

На переконання суду, з метою дотримання балансу між інтересами орендаря та орендодавця, необхідно враховувати критерій правомірного очікування територіальної громади від результатів виконання договору та необхідності повернення землі у разі недосягнення таких результатів.

Верховний Суд у постанові від 06.10.2021 № 910/7250/18, залишаючи без змін рішення суду про розірвання договору оренди землі за позовом прокурора, вказав, що однією з умов для розірвання договору є те, що Київська міська рада, укладаючи договір оренди земельної ділянки з відповідачем, правомірно очікувала, що в строки, передбачені його умовами, на земельній ділянці буде облаштована рекреаційна зона в поєднанні водоймища з будівництвом розважально-торговельного комплексу, що сприятиме розвитку інфраструктури міста Києва.

Разом із цим, у даній справі прокурором та позивачем не доведено чого позбавляється територіальна громада внаслідок несвоєчасного будівництва автомобільно-термінального комплексу та яким чином несвоєчасне будівництво цього об`єкту не сприятиме розвитку інфраструктури міста.

У позові прокурором зазначено, що територіальна громада розраховувала при укладенні договору, у тому числі, мати автомобільно - термінальний комплекс, розвиток інфраструктури міста, забезпечення потреб громади міста, особливо поряд з Міжнародним аеропортом Кимїв імені Ігоря Сікорського.

Поряд з цим, належних доказів того, що інтереси територіальної громади потребували невідкладного будівництва цього об`єкту позивачем не надано, як і доказів того, цей об`єкт чи його частина мали перейти територіальній громаді чи територіальна громада мала б отримати матеріальні чи інші блага від будівництва об`єкту (рекреаційні зони, зони відпочинку громадян, інші соціальні об`єкти).

На переконання суду повернення землі від орендаря є однією із крайніх мір відповідальності та наслідків внаслідок порушення умов договору.

При цьому, такий спосіб захисту повинен бути ефективним та відновлювати інтереси територіальної громади.

Однак, прокурором та позивачем не доведено, яким чином буде ефективно відновлено інтереси держави та територіальної громади шляхом повернення земельної ділянки, з урахуванням того, що відповідач надав докази здійснення будівництва бази на даний час та яким чином за таких обставин повернення землі ефективно відновить інтереси територіальної громади.

Суд зазначає, що прокурор та позивач не спростував належними доказами обставини здійснення відповідачем будівництва та сплати ним орендних платежів до бюджету.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог щодо розірвання договору оренди земельної ділянки та її повернення Київській міській раді з підстав, зазначених у позовній заяві.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13.01.2022р.

Суддя О.В. Котков