Рішення

від 13.01.2022 по справі 320/7326/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2022 року м. Київ № 320/7326/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства Фастівтепломережа до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

до суду звернулось Комунальне підприємство Фастівтепломережа (код: 05387624, адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. С. Палія, 9) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (код: 43141377, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 0038925705 від 10.09.2019.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зокрема зазначалося, що оскаржуване ним податкове повідомлення-рішення відповідача винесено останнім протиправно, за відсутності на те законодавчо передбачених підстав та при цьому з порушенням норм процесуального закону.

Ухвалою суду від 12.02.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 12.03.2020.

12.03.2020 учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у підготовче засідання не з`явилися.

Ухвалою суду від 12.03.2020 згідно вимог пункту 2 частини 6 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України продовжено строк проведення підготовчого провадження по справі на 30 календарних днів та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 07.05.2020.

04.05.2020 судом отримано заяву позивача про відкладення розгляду справи, та 06.05.2020 - клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою суду від 12.05.2020 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду вирішено залишити без розгляду.

05.06.2020 судом отримано відзив на позовну заяву в якому відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки останнє сформовано контролюючим органом у зв`язку із порушенням КП Фастівтепломережа термінів сплати (перерахування) грошових зобов`язань, що встановлено висновками проведеної камеральної перевірки у відношенні позивача.

У відповіді на відзив, отриманого судом 15.07.2020, позивач зазначав серед іншого на тому, що викладені відповідачем у відзиві доводи спростовуються обставинами, наведеними у позовній заяві, а також поданими доказами на їх підтвердження.

У зв`язку з наданням додаткових доказів у справі на підставі вимог частини 6 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно довідки від 15.07.2020, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 09.09.2020.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, явку уповноважених представників не забезпечили. Разом з цим, до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи в письмовому провадженні.

Протокольною ухвалою від 09.09.2020 суд вирішив закрити підготовче провадження та подальший розгляд справи здійснити у порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 13.01.2022 відповідача у справі - Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) замінено на правонаступника, яким є Головне управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Комунальне підприємство Фастівтепломережа (код ЄДРПОУ: 05387624, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. С. Палія, 9), зареєстроване як юридична особа 23.02.1993, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено 05.03.2007 запис №1361120000000837.

Основним видом діяльності КП Фастівтепломережа , згідно відомостей з ЄДР, є: 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

З 19.03.1993 КП Фастівтепломережа перебуває на обліку у ГУ ДПС у Київській області (Фастівська ДПІ (м. Фастів).

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України уповноваженою особою ГУ ДФС у Київській області проведено камеральну перевірку платника податку на додану вартість - КП Фастівтепломережа , з питань своєчасності сплати податку на додану вартість за 2016 рік.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 07.08.2019 №1352/10-36-57-05/05387624, відповідно до висновків якого встановлено порушення підприємством термінів сплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

Не погоджуючись з висновками акту від 07.08.2019 №1352/10-36-57-05/05387624 позивачем до ГУ ДФС у Київській області подавались заперечення від 27.08.2019 №10-07/274, які згідно листа від 04.09.2019 №387/10/10-36-04-01-18 були залишені без розгляду, оскільки останні були отримані з порушенням визначених пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України термінів.

На підставі висновків акту від 07.08.2019 №1352/10-36-57-05/05387624, ГУ ДПС у Київській області 10.09.2019 винесено податкове повідомлення-рішення №0038925705, яким до позивача відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75, ст.ст. 76, 102, 126 Податкового кодексу України за затримку сплати грошового зобов`язання на суму 883522,20 грн. з ПДВ, застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 20% вказаної суми, а саме 176704,44 грн.

На ППР від 10.09.2019 №0038925705 позивачем до ДФС України подавалась скарга від 03.10.2019 №10-07/346, яка рішенням ДПС України від 04.12.2019 №11762/6/99-00-08-05-05 була залишена без задоволення, а ППР - без змін.

Власне, вищевказані обставини і слугували підставами для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, де у якості обґрунтувань щодо протиправності вищевказаного податкового повідомлення-рішення, позивач зазначає наступне.

Так, за твердженням позивача оскаржуване ППР, враховуючи дату вручення позивачеві копії акту від 07.08.2019 №1352/10-36-57-05/05387624, всупереч вимогам пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України складено з порушенням встановленого 15 денного строку, а також надіслано позивачеві без розрахунку штрафної санкції, що в свою чергу є порушенням пункту 9 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючим органом податкових повідомлень-рішень платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204.

Також, за доводами позивача, спірне ППР було підписано не уповноваженою на те особою, інформація про повноваження якої на підписання ППР відсутня на офіційному веб-сайті ДПС України.

Щодо суті виявленого контролюючим органом порушення КП Фастівтепломережа вимог податкового законодавства за наслідками проведеної камеральної перевірки, позивач зазначає, що відповідачем штраф у розмірі 176704,44 грн. нараховано за несвоєчасну сплату ПДВ відповідно до податкових декларацій з ПДВ та згідно ППР за період з березня 2016 року по жовтень 2016 року.

Однак при цьому, штраф на суму 115376,64 грн. за несвоєчасну сплату ПДВ за податковими деклараціями за березень 2016 року (від 20.04.2016 №9060608662 J02001) та липень 2016 року (від 22.08.2016 №9151220400 J02001), та несвоєчасну сплату ППР від 10.03.2016 №0001451501 застосовано без дотримання строків давності, визначених ст.ст. 102, 114 Податкового кодексу України.

Крім цього, як стверджує позивач, ППР від 10.03.2016 №0001451501 позивачеві не надсилалось, що свідчить про відсутність відповідного узгодженого податкового зобов`язання та виключає наявність податкового боргу, що унеможливлює застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату такого зобов`язання.

Щодо нарахованих у ППР від 10.09.2019 №0038925705 штрафних санкцій за порушення термінів сплати узгодженого грошового зобов`язання з ПДВ згідно податкових декларацій за березень, липень-жовтень 2016 року, позивачем наведено заперечення, відповідно до яких КП Фастівтепломережа не було порушено термінів сплати самостійно визначених грошових зобов`язань з ПДВ за вказаний період.

На підтвердження своїх доводів, позивач вказує, що для сплати податкових зобов`язань згідно податкових декларацій за березень 2016 року (квитанція №9060608662 від 20.04.2016), липень 2016 року (квитанція №9151220400 від 22.08.2016), серпень 2016 року (квитанція №9173478854 від 20.09.2016), за вересень 2016 року (квитанція №9198003318 від 20.10.2016), жовтень 2016 року (квитанція №9223869908 від 21.11.2016), ним на електронний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ (№37511000005217) за період з березня по грудень 2016 року були зараховані кошти в сумі 932000,00 грн., на підставі платіжних доручень: №139 від 15.03.2016 на суму 82000,00 грн., №345 від 16.06.2016 на суму 180000,00 грн., №597 від 28.10.2016 на суму 100000,00 грн., №788 від 26.12.2016 на суму 370000,00 грн., №796 від 28.12.2016 на суму 100000,00 грн., №806 від 29.12.2016 на суму 100000,00 грн.

Також, позивач звернув увагу, що податковим органом вже проводилась камеральна перевірка КП Фастівтепломережа з питань своєчасності сплати ПДВ за аналогічний період, в тому числі за березень 2016 року, що відображено в акті від 05.09.2018 №1166/10-36-54-01/05387624, за висновками якого було складено ППР від 14.11.2018 №0008575401, а тому застосування до відповідача відповідальності оскаржуваним ППР за порушення сплати грошового зобов`язання з ПДВ за звітний період 2016 року є неправомірним.

Із посиланням на пункт 44 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України позивач зазначив, що штрафні санкції передбачені абзацом 2 пункту 126.1 статті 126 цього Кодексу не застосовуються до узгоджених сум грошових зобов`язань із граничним строком сплати до 30.06.2017, а тому нарахування відповідачем штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань за період з граничним строком сплати до 30.06.2017 є протиправним.

В іншій частині позову, позивач зазначає про те, що на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 18.07.2017 №174 КП Фастівтепломережа було внесено до Реєстру теплопостачальних та теплоенергуючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. Територіальною комісією з узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах від 31.05.2017 узгоджено загальну суму заборгованості в різниці в тарифах, яка підлягає врегулюванню шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016, що складає 13059845,00 грн. Проте, кошти із заборгованості в різниці в тарифах позивачеві не надходили, що призвело до скрутного економічного становища підприємства та неможливості повною відповідно до чинного законодавства виконувати свої зобов`язання. Зокрема, на виконання вимог ст. 43 Конституції України, ст. 97 Кодексу законів про працю України та частини 5 статті 24 Закону України Про оплату праці , першочергово позивач спрямовував кошти на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а потім на погашення грошового зобов`язання з ПДВ.

Натомість, за змістом відзиву на позов, позиція відповідача ґрунтується на тому, що відповідно до інтегрованої картки платника податку - КП Фастівтепломережа , джерелом виникнення боргу позивача є: податкові декларації з ПДВ від 20.04.2016 №9060608662, від 22.08.2016 №9151220400, від 20.09.2016 №9173478854, від 20.10.2016 №9198003318, від 21.11.2016 №9223869908 та податкове повідомлення-рішення від 10.03.2016 №0001451501, які не були сплачені в терміни, визначені Податковим кодексом України, а отже висновки акту від 07.08.2019 №1352/10-36-57-04/05387624 обґрунтованими та оскаржуване ППР, винесене на підставі цих висновків, є правомірним.

У відповіді на відзив, позивач зауважив, що доводи позивача про порушення КП Фастівтепломережа термінів сплати узгоджених грошових зобов`язань не відповідають дійсним обставинам та не спростовують тверджень, наведених у позовній заяві, оскільки відповідні кошти на сплату задекларованих позивачем зобов`язань були сплачені підприємством шляхом поповнення рахунку в електронній системі адміністрування ПДВ, при тому що ці кошти згідно абзацу 4 пункту 87.1 статті 87 та пункту 200-1.7 статті 201 Податкового кодексу України не могли бути джерелом погашення податкового боргу з ПДВ починаючи з 01.07.2015.

Зокрема, позивач послався на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі №320/1047/19, відповідно до якої було визнано незаконними рішення та дії ГУ ДФС у Київській області щодо протиправного зарахування сплачених позивачем згідно платіжних доручень №494 від 12.08.2015 на суму 168000,00 грн., №123 від 12.08.2015 на суму 50000,00 грн., №204 від 16.10.2015 на суму 380139,46 грн., №270 від 06.11.2015 на суму 500000,00 грн., №417 від 24.12.2015 на суму 500000,00 грн., №447 від 29.12.2015 на суму 1000000,00 грн. коштів з електронного рахунку ПДВ на погашення податкового боргу, що виник до 01.07.2015. Також, даною постановою суду апеляційної інстанції відповідача було зобов`язано зарахувати в рахунок сплати податкових декларацій з липня 2015 року по липень 2016 року грошові кошти в сумі 2598139,46 грн. за платіжними дорученнями №494 від 12.08.2015 на суму 168 000, 00 грн., №123 від 12.08.2015 на суму 50 000, 00 грн., №204 від 16.10.2015 на суму 380 139, 46 грн., №270 від 06.11.2015 на суму 500 000, 00 грн., №417 від 24.12.2015 на суму 500 000, 00 грн., №447 від 29.12.2015 на суму 1 000 000, 00 грн. в рахунок сплати податкових декларацій з липня 2015 року по липень 2016 року, в тому числі, за липень 2015 року (від 20.08.2015 №9175915764) на суму 250 993 грн., за серпень 2015 року (від 21.09.2015 №9195212514) на суму 3 926 грн., за вересень 2015 року (від 20.10.2015 №9215040064) на суму 17 270 грн., за жовтень 2015 року (від 20.11.2015 №9237324167) на суму 581 360 грн., за листопад 2015 року (від 21.12.2015 №9258091971) на суму 481 148 грн., за грудень 2015 року (від 20.01.2016 №9273949849) на суму 608 483 грн., за січень 2016 року (від 19.02.2016 №9021101479) на суму 32 512 грн.

Таким чином, зважаючи на те, що вищевказаним судовим рішенням встановлено обставини протиправного зарахування відповідачем в рахунок сплати податкових декларацій з липня 2015 року по липень 2016 року перерахованих позивачем коштів на сплату зобов`язань з податкових декларацій з ПДВ з липня 2015 по липень 2016 року, за доводами позивача твердження відповідача про несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання з ПДВ за перевіряємий період є безпідставними.

В іншій частині відповіді на відзив, окрім обставин неправомірності складеного відповідачем ППР від №0038925705 від 10.09.2019, позивач вказує на обставини виникнення податкового боргу у КП Фастівтепломережа з 2008 року по липень 2015 року, а саме що останній виник з незалежних від позивача причин та у зв`язку з обставинами непереборної сили.

При цьому, враховуючи першочергове спрямування КП Фастівтепломережа коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а вже потім на погашення грошового зобов`язання ПДВ, за пунктом 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелом погашення податкового боргу КП Фастівтепломережа не могли бути кошти на його рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, оскільки в силу вимог Податкового кодексу України контролюючий орган вправі здійснити за платника податку заходи щодо погашення податкового боргу за рахунок коштів в СЕА ПДВ лише за відповідним рішенням суду та на підставі сформованого та надісланого до ДФС реєстру платників для перерахування коштів до державного бюджету з рахунків у СЕА. Але відповідач безпідставно здійснив таке зарахування коштів позивача в рахунок сплати податкового боргу, що виник до 01.07.2015, тобто до дати запровадження СЕА ПДВ та без відповідного реєстру платника для перерахування коштів до державного бюджету з рахунка у СЕА.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI .

Відповідно до статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи (пункт 75.1). Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах (абзац другий підпункту 75.1.1 пункту 75.1).

Статтею 76 Податкового кодексу України встановлено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова (пункт 76.1). Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (пункт 76.2). Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (пункт 76.3).

Так, за пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У постанові від 10.05.2018 по справі №820/3544/17 колегія суддів Верховного Суду зазначила на помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанції, згідно яких останні пов`язували відлік строку давності у 1095 днів із фактичною сплатою позивачем узгодженої у минулих суми податкового зобов`язання. В той час, як норма пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України пов`язує відлік строку давності саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Щодо дотримання відповідачем строків проведення камеральної перевірки позивача та притягнення останнього до відповідальності за виявлені порушення вимог податкового законодавства.

Як вбачається із акту від 07.08.2019 №1352/10-36-57-05/05387624, предметом камеральної перевірки КП Фастівтепломережа була своєчасність сплати ПДВ за 2016 рік, за звітністю, що включала зокрема податкову декларацію з ПДВ від 20.04.2016 №9060608662 та податкове повідомлення-рішення від 10.03.2016 №0001451501.

Таким чином, зважаючи на строки давності, встановлені пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, проведення відповідачем камеральної перевірки зазначених вище ПД з ПДВ від 20.04.2016 №9060608662 та ППР від 10.03.2016 №0001451501 були здійснені поза їх межами, а отже неправомірно.

Слід зазначити, що проведеною перевіркою відповідачем була охоплена і податкова декларація позивача з ПДВ від 22.08.2016 №9151220400, однак зважаючи на вказані вище обмеження у 1095 днів, протягом яких контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, включення відповідних грошових зобов`язань позивача за цією декларацією до оскаржуваного ППР № 0038925705 було здійснено також неправомірно, зважаючи що останнє винесено контролюючим органом 10.09.2019.

Разом з цим, як стверджує позивач, ППР від 10.03.2016 №0001451501 йому не надсилалась, а відтак грошові зобов`язання, визначені контролюючим органом у цьому податковому повідомленні-рішенні не набули статусу узгоджених, що виключало можливість нарахування відповідачем штрафних санкцій за їх несвоєчасну сплату.

Власне, колегією суддів Шостого апеляційного адміністративного суду в межах розгляду справи №320/1047/19 у постанові від 03.06.2020 було зроблено висновок про те, що застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання позивачем за ППР від 10.03.2016 №0001451501 є протиправним, оскільки такі зобов`язання не набули статусу узгоджених, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи ані доказів вручення податкового повідомлення-рішення № 0001451501 від 10.03.2016 позивачу, ані будь-яких пояснень відповідача з цього приводу.

При цьому, суд зазначає, що в матеріалах даної адміністративної справи за №320/7326/19 такі докази та пояснення також відсутні.

Таким чином суд вважає обґрунтованими твердження позивача, що відповідачем було неправомірно застосовано до позивача відповідальність за несвоєчасну сплату ПДВ за податковими деклараціями за березень 2016 року (від 20.04.2016 №9060608662) та липень 2016 року (від 22.08.2016 №9151220400), та несвоєчасну сплату ППР від 10.03.2016 №0001451501.

Щодо повторності притягнення позивача до відповідальності за те саме порушення податкового законодавства.

Вартує уваги також і та обставина, що перевірка сплати позивачем узгодженої суми податкових зобов`язань з ПДВ, у т.ч. за ППР від 10.03.2016 №0001451501 вже була предметом камеральної перевірки позивача, за результатами якої складено акт від 05.09.2018 №1166/10-36-54-01/05387624 і згідно висновків якого відповідачем було винесено ППР від 14.11.2018 №0008575401.

У відповідності до частини 1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно частини 1 статті 115 Податкового кодексу України, яка була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин, у разі вчинення платником податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо.

Верховний Суд у постанові від 21.01.2020 по справі №820/11382/15 аналізуючи відповідні положення Податкового кодексу України зазначив, що кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням.

Кваліфікуючою ознакою податкового правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.

Зокрема, із посиланням на висновки Верховного Суду України, викладені у рішенні від 22.03.2016 по справі №813/6774/13-а, у вищевказаній постанові зазначалося, що положення статті 126 Податкового кодексу України щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 Податкового кодексу України.

Статтею 127 Податкового кодексу України встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, саме за несплату (неперерахування) податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не відповідно до часу затримки такої несплати (як передбачено статтею 126 Податкового кодексу України), а залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.

Разом з цим, наразі відповідні норми ст.ст. 115, 127 Податкового кодексу України є виключеними на підставі Закону України №466-IX від 16.01.2020.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23.10.2021 по справі №815/881/16, за дії (бездіяльність), які у своїй сукупності складають єдине продовжуване чи триваюче правопорушення, можливо притягнути до відповідальності лише один раз.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими твердження позивача, що його було безпідставно притягнуто за правопорушення, зокрема за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань за ППР від 10.03.2016 №0001451501, які не набули статусу узгоджених.

Щодо застосування до позивача відповідальності за пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Так, позивач стверджує, що відповідачем у відношенні КП Фастівтепломережа були нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов`язань за період з травня 2015 року по березень 2016 року із граничним строком сплати до 30 червня 2017 року, а тому відповідно до пункту 44 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України штрафні санкції, передбачені абзацом 2 пункту 126.1 статті 126 цього Кодексу не застосовуються.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПКУ) податкові декларації, крім випадків, передбачених ПКУ, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема:

- календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (п.п. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПКУ);

- календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя) (п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПКУ).

Згідно з пунктом 49.20 статті 49 ПКУ, якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Граничні строки подання податкової декларації можуть бути збільшені за правилами та на підставах, які передбачені ПКУ.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених ПКУ (п. 57.1 ст. 57 ПКУ).

Відповідно до статті 202 ПКУ звітним (податковим) періодом з ПДВ є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених ПКУ, календарний квартал.

Згідно з пунктом 203.1 ст. 203 ПКУ податкова декларація з ПДВ подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації з ПДВ, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п. 203.1 ст. 203 ПКУ для подання податкової декларації (п. 203.2 ст. 203 ПКУ).

Окремої норми щодо перенесення граничного терміну сплати податкового зобов`язання з ПДВ Кодексом не передбачено.

При цьому, пунктом 126.1 статті 126 ПКУ визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Після закінчення встановлених ПКУ строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня (п.п. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПКУ).

Таким чином, у відповідності до вищенаведених норм Податкового кодексу України, визначені позивачем грошові зобов`язання у поданих ним деклараціях ПДВ за період з травня 2015 року по березень 2016 року підлягати сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п. 203.1 ст. 203 ПКУ для подання податкової декларації, а отже суд не вбачає обґрунтованими доводи позивача, що граничним строком сплати грошових зобов`язань за вказаними податковими деклараціями було 30 червня 2017 року, та відповідно не вбачає наявності умов, щодо застосування норми пункту 44 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України.

В частині тверджень позивача, в яких він стверджує про те, що оскаржуване ППР було підписано не уповноваженою на те особою, а саме в.о. начальника ГУ ДПС у Київській області Олегом Мартинюком, суд зазначає наступне.

Так, зокрема на веб-сайті ГУ ДПС у Вінницькій області за посиланням https://vin.tax.gov.ua/dfs-u-regioni/golov-upr/kerivnyztvo/974.html наявні відомості про те, що Мартинюка О.Ф. з 30 липня 2019 року в порядку переведення призначено на посаду заступника начальника Головного управління ДПС у Київській області. З 19 листопада 2019 року в порядку переведення призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Відповідно до частини 6 статті 31 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII з метою безперебійного функціонування державного органу одночасно з прийняттям рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби до призначення особи на таку посаду суб`єкт призначення може прийняти рішення:

1) про тимчасове покладення виконання обов`язків за вакантною посадою державної служби категорії "А" на одного із заступників або на одного з керівників самостійних структурних підрозділів цього державного органу;

2) про тимчасове покладення виконання обов`язків за вакантною посадою керівника самостійного структурного підрозділу на одного із державних службовців, які працюють у відповідному структурному підрозділі державного органу;

3) про тимчасовий розподіл обов`язків за іншими вакантними посадами державної служби між державними службовцями, які працюють у відповідному структурному підрозділі державного органу.

Строк тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою державної служби категорії "А", передбаченого пунктом 1 цієї частини, не може перевищувати три місяці.

Рішення, передбачене пунктом 2 цієї частини, може бути прийнято за умови відсутності посади заступника керівника самостійного структурного підрозділу у державному органі або якщо така посада є вакантною.

У разі прийняття рішення, передбаченого пунктами 1-3 цієї частини, відповідним працівникам встановлюється виплата, передбачена частиною четвертою статті 52 цього Закону.

Згідно частин 3-4 статті 52 Закону України Про державну службу виплата за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця встановлюється керівником державної служби державному службовцю за поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця.

Виплата за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби встановлюється керівником державної служби за поданням безпосереднього керівника державним службовцям, між якими здійснено розподіл обов`язків за вакантною посадою, пропорційно додатковому навантаженню за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою.

Отже, тимчасове виконання обов`язків керівника юридичної особи, ухвалюється власником юридичної особи, має тимчасовий характер, оплата праці такого в.о. визначається у відповідному рішенні (наказі, рішенні загальних зборів) або відповідно до посадового окладу, який передбачений локальними актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55 затверджено, у т.ч. Типову інструкцію з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади (надалі - Інструкція).

Відповідно до пунктів 48, 53 Інструкції, порядок підписання документів іншими особами у разі відсутності керівника установи та посадових осіб, які уповноважені їх підписувати, визначається наказом (розпорядженням) керівника установи. У разі відсутності посадової особи, найменування посади, прізвище, власне ім`я якої зазначено на проекті документа, його підписує особа, що виконує її обов`язки, або її заступник. У такому разі обов`язково зазначаються фактична посада, власне ім`я і прізвище особи, яка підписала документ, при цьому виправлення вносить рукописним способом особа, яка підписує документ. Не допускається під час підписання документа ставити прийменник "За" чи правобічну похилу риску перед найменуванням посади. У разі заміщення керівника за наказом (розпорядженням) до найменування посади додаються символи "В. о.".

Зокрема, в Роз`ясненні Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС Про порядок оплати тимчасового заступництва від 29.12.1965 №30/39 міститься визначення поняття заступництва , в якому ним вважається виконання службових обов`язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, якщо це викликано виробничою необхідністю.

Як зазначено відповідачем, в.о. начальника ГУ ДПС у Київській області Мартинюк О.Ф. діяв відповідно до наказу ДПС України від 30.07.2019 №35-о Про призначення на посаду заступника начальника ГУ ДПС у Київській області , наказу ДПС України від 30.07.2019 №61-о Про покладення виконання обов`язків начальника ГУ ДПС у Київській області та Регламенту ГУ ДПС у Київській області, затвердженого наказом ГУ ДПС у Київській області від 03.09.2019 №91.

Відтак, аналізуючи вищенаведені норми законодавства, суд вважає необґрунтованими твердження позивача, що спірне ППР від 10.09.2019 №0038925705 було підписано не уповноваженою на те особою, оскільки останнє, як встановлено судом, підписано особою, що обіймала на той час посаду заступника керівника ГУ ДПС у Київській області та виконувала його обов`язки.

Щодо строків винесення оскаржуваного ППР від 10.09.2019 №0038925705, слід зазначити наступне.

Так, згідно пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

При цьому, за пунктом 86.7 статті Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.

Позивач стверджує, що акт камеральної перевірки від 07.08.2019 №1352/10-36-57-05/05387624 був ним отриманий 13.08.2019. Про вручення позивачеві копії акту перевірки саме 13.08.2019 також вказано у листі ГУ ДПС у Київській області від 04.09.2019 №387/10/10-36-04-01-18 у відповідь на заперечення позивача від 27.08.2019 №10-07/274 на вказаний акт перевірки.

Однак, ці заперечення не були розглянуті відповідачем у зв`язку із порушенням термінів їх подання, встановлених пунктом 86.7 статті 87 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що згідно наявної в матеріалах справи копії накладної служби поштового зв`язку за №0850001218356 та відповідного фіскального чеку, заперечення позивача були надісланні до контролюючого органу 27.08.2019, а отже в межах 10 робочих днів, протягом яких було можливе оскарження висновків акту податкової перевірки, згідно пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України.

Разом з цим, зважаючи на дату надання відповіді на заперечення позивача на акт перевірки, а саме 04.09.2019 №387/10/10-36-04-01-18, відповідач в силу приписів пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України мав право винести відповідне податкове-повідомлення рішення протягом 3 робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, а отже не пізніше 09.09.2019, оскільки 7 та 8 вересня у 2019 році припадали на вихідні дні.

Однак, оскаржуване позивачем ППР винесено відповідачем 10.09.2019, тобто з пропуском строку, встановленого пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 по справі №820/4167/17 зазначив, що діючим законодавством не передбачено право органу доходів і зборів приймати податкові повідомлення-рішення на протязі більше ніж десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, а за наявності заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у податкового органу відсутні повноваження приймати податкові повідомлення-рішення після спливу вказаного строку, та визначити податкові зобов`язання незалежно від дати складання акта перевірки протягом 1095 днів, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань нарахованих контролюючим органом.

Щодо не надіслання позивачеві разом із ППР від 10.09.2019 №0038925705 належного розрахунку штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Так, Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254) (надалі - Порядок).

За пунктом 9 Порядку до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності), зменшення (збільшення) суми податкових зобов`язань та/або податкового кредиту та/або зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Із матеріалів справи вбачається, що оскаржуване позивачем ППР від 10.09.2019 №0038925705 як додаток містило розрахунок штрафних санкцій до ППР від 14.08.2019 №0032995705.

Разом з цим, згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з акту перевірки від 07.08.2019 №1352/10-36-57-05/05387624 та ППР від 10.09.2019 №0038925705, в останніх містяться відомості щодо реквізитів податкових накладних та податкового повідомлення-рішення, за якими встановлено порушення термінів сплати грошових зобов`язань, дати проведених розрахунків, кількість днів затримки, сума боргу та сума штрафних санкцій розрахована у відсотках до розміру грошового зобов`язання.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2018 по справі №П/811/1786/17 акт перевірки є службовим документом, який підтверджує факт проведення камеральної перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи Державної фіскальної служби.

Таким чином, акт перевірки податкового органу, як аналітично-інформаційний документ, має бути досліджений судами на предмет наявності в діях/бездіяльності позивача складу податкового правопорушення, покладеного в основу застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно, згідно таких висновків суду касаційної інстанції, недолік ППР, як в даному випадку відсутність розрахунку штрафних санкцій до нього, не спростовує самого факту вчинення податкового правопорушення, який має бути доведений податковим органом та досліджений судом. А отже відсутність такого розрахунку не може слугувати безумовною підставою для скасування ППР та потребує дослідження обставин його винесення за сукупністю доказів по справі.

Щодо наявності у позивача податкового боргу та сплати узгоджених грошових зобов`язань згідно поданих декларацій з ПДВ.

Так, у відзиві на позовну заяву та у клопотанні про долучення додаткових доказів та пояснень по справі відповідач стверджує про наявність у позивача податкового боргу, та що штрафні санкції за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань, відображених в акті від 07.08.2019 №1352/10-36-57-05/05387624, виникли з моменту, коли відбулось погашення боргу.

Однак суд зауважує, що будь-яких пояснень та належних доказів щодо підстав та обставин виникнення у позивача податкового боргу, а також доказів на підтвердження висновків про порушення позивачем граничних термінів сплати узгоджених грошових зобов`язань за відповідними податковими деклараціями та податковим повідомленням-рішенням - матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що за частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд зауважує, що за відсутності вказаних вище пояснень, підтверджених належними та допустимими доказами, із наданої відповідачем роздруківки з ІКПП позивача неможливо встановити підстави виникнення у позивача у податкового боргу та власне правомірності визначеної його суми, а також обставини його погашення позивачем.

При цьому, як було встановлено судом апеляційної інстанції у справі №320/1047/19, впродовж 2015-2016 років позивач сплачував грошові зобов`язання з податку на додану вартість за відповідні податкові (звітні) періоди, однак кошти, що надходили в оплату поточних податкових зобов`язань, були зараховані податковим органом в рахунок погашення податкового боргу минулих податкових (звітних) періодів на підставі ст. 87 Податкового кодексу України. Відтак, оскільки внаслідок погашення податкового боргу, що виник у минулих податкових (звітних) періодах, податкові зобов`язання за звітний податковий період погашались із запізненням, податковий орган застосував до позивача штраф на підставі підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75, пункту 76.3 статі 76, статті 102, пункту 126.1 статті 126, підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах у постановах від 30 липня 2019 року в справі № 440/4082/18 та від 10 вересня 2019 року в справі № 1840/3549/18, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у рішенні від 30.06.2020 по справі №320/1047/19 вказала на те, що стягнення контролюючим органом грошових коштів з рахунку платника податків - КП Фастівтеломережа у системі електронного адміністрування ПДВ було проведено без дотримання норм пункту 87.1 статті 87, пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України та Порядку електронного адміністрування з податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що позивачем були подані податкові декларації з податку на додану вартість та вчасно здійснено перерахування коштів до бюджету в погашення податкових зобов`язань за податковими деклараціями з ПДВ в порядку передбаченому ст. 200-1 Податкового кодексу України, разом з тим контролюючим органом самостійно змінено напрямок перерахування грошових коштів до бюджету та скеровано їх на погашення податкового боргу, що виник до 01.01.2015.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, за викладеного вище, суд знову звертає увагу, що відповідачем не наведено жодних пояснень щодо обставин виникнення у позивача податкового боргу внаслідок несвоєчасної сплати позивачем узгоджених грошових зобов`язань, адже за доводами позивача відповідні грошові зобов`язання сплачувались ним вчасно, у повному обсязі та встановлений строк, на підтвердження чого надано платіжні доручення про сплату, яким також не надано будь-якої оцінки відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, враховуючи вимоги цитованої вище частини 2 вказаної статті Закону, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини, де у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних доказів та пояснень, які б спростовували заперечення позивача щодо неправомірності винесеного відповідачем та оскаржуваного позивачем податкового-повідомлення рішення, а відтак, не довів правомірності формування останнього.

Відзив на позовну заяву та додаткові пояснення відповідача також не містять доводів про те, що контролюючий орган під час визначення позивачеві штрафних санкцій належним чином з`ясовував підставу виникнення податкового боргу у позивача. Відповідач, не надав оцінки запереченням позивача та поданим ним доказам щодо належної сплати узгоджених грошових зобов`язань, а також запереченням, що протиправності списання відповідачем сплачених позивачем коштів з рахунку у Системі електронного адміністрування ПДВ на погашення раніше сформованого податкового боргу.

Як наслідок, підсумовуючи викладене за сукупністю встановлених обставин, суд робить висновок, що за відсутності вказаних вище пояснень та доказів, враховуючи порушення відповідачем строків в частині притягнення відповідача до відповідальності за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань за окремими податковими деклараціями та податковим повідомленням-рішенням, зокрема за відсутності доказів набуття статусу узгоджених грошових зобов`язань за цим ППР, суд робить висновок, що повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 0038925705 від 10.09.2019 не відповідає вимогам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду з даним адміністративним позовом за реквізитами Київського окружного адміністративного суду було сплачено судовий збір у розмірі 2650,58 грн., що підтверджується платіжним дорученням №23 від 24.01.2020, а отже в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України останній підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Київській області №0038925705 від 10.09.2019.

Стягнути на користь Комунального підприємства Фастівтепломережа (код: 05387624, адреса: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. С. Палія, 9) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код: 44096797, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5-а) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2650,58 грн. (дві тисячі шістсот п`ятдесят гривень 58 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 13.01.2022.

Суддя Панченко Н.Д.