Постанова

від 13.01.2022 по справі 360/6282/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року справа №360/6282/21

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу заступника керівника Луганської обласної прокуратури на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року (повне судове рішення складено 29 жовтня 2021 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/6282/21 (суддя в І інстанції Свергун І.О.) за позовом Заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держвни в особі Державної екологічної інспекції у Луганській області до Луганського природнного заповідника Національної академії наук України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

26.10.2021 заступник керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Луганській області звернувся до суду з позовом до Луганського природного заповідника Національної академії наук України, з такими вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Луганського природного заповідника Національної академії наук України (ідентифікаційний код юридичної особи 05447562) щодо розробки та подання на затвердження Проекту організації території Луганського природного заповідника та охорони його природних комплексів.

- зобов`язати Луганський природний заповідник Національної академії наук України (ідентифікаційний код юридичної особи 05447562) вжити заходи по розробці та затвердженню Проекту організації території Луганського природного заповідника НАН України та охорони його природних комплексів.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року позов повернуто, з підстав передбачених пунктом 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для звернення прокурора з позовною заявою до суду в інтересах держави не доведені, тому вказана позовна заява підлягає поверненню.

Не погодившись з таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, вважаючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржену ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої доводи, скаржник зазначив, що наявні підстави для звернення прокурора з позовною заявою до суду в інтересах держави. Скаржник вказує, що прокурор у визначених законом випадках має право на представництво інтересів держави, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. Вказує, що виконання державним органом функцій, якій йому не надано, буде суперечити конституційним засадам, визначеним у статті 19 Основного Закону України.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

За приписами пунктів 3 та 6 частини першої КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.4 ст.53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України врегульовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У ст. 53 КАС України закріплено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналогічна правова норма викладена у пункті 2 частини першої статті 2 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), згідно з яким на прокуратуру покладається функція щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У зв`язку із наведеним варто зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття інтереси держави зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі №826/3492/18 та від 23 червня 2020 року у справі № №815/1567/16.

Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа №826/13768/16) щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила таке:

Частиною третьою статті 23 Закону № 1697-VІІ передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ж із частиною четвертою статті 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Велика Палата Верховного Суду в цьому ж рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону №1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону , у яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.

Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку № 3 (2008) Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).

Отже, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, проаналізувала правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво: по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно достатті 23 Закону №1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

Зі змісту позовної заяви заступника керівника Луганської області вбачається, що Державною екологічною інспекцією у Луганській області в періоди з 10.08.2020 по 21.08.2020 та з 03.12.2020 по 04.12.2020 проведено позапланові перевірки дотримання Луганським природним заповідником НАН України вимог природоохоронного законодавства на підставі наказів від 07.08.2020 № 2/1-28-305 та від 02.12.2020 № 2/1-28-488, за результатами яких складено акти перевірок від 21.08.2020 № 317 та від 04.12.2020 № 431, якими зафіксовано порушення, що стосуються організації території об`єкта природно-заповідного фонду та його документального оформлення. За результатами перевірки від 21.08.2020 складено припис № 317, яким надано строк для усунення виявлених порушень до 21.10.2020.

За результатами перевірки 03.12.2020 винесено постанову від 03.12.2020 № 001125 про накладення адміністративного стягнення за ст. 188-5 КУпАП.

Протягом 2021 року Державною екологічною інспекцією у Луганській області проведено дві перевірки дотримання Луганським природним заповідником НАН України вимог природоохоронного законодавства.

15.06.2021 проведено планову перевірку зазначеного об`єкта та складено відповідний акт від 15.06.2021 № 176, яким, серед іншого, встановлено порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

У зв`язку з чим контролюючим органом складено припис від 18.06.2021 за № 176, яким Луганському природному заповіднику надано строк до 18.08.2021, зокрема для надання затвердженого в установленому законом порядку Проекту організації території об`єкта природно-заповідного фонду.

У період з 31.08.2021 по 06.09.2021 Державною екологічною інспекцією у Луганській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Луганським природним заповідником НАН України щодо виконання припису від 18.06.2021 № 176, яким адміністрацію заповідника зобов`язано вкотре надати затверджений в установленому законом порядку Проект організації території об`єкта природно-заповідного фонду у строк до 18.08.2021, про що повідомити Державну екологічну інспекцію у Луганській області не пізніше триденного строку після закінчення встановленого терміну виконання відповідного пункту припису, про що складено акт від 06.09.2021 № 263.

В акті перевірки від 06.09.2021 № 263 зафіксовано невиконання Луганським природним заповідником НАН України пункту 12 припису від 18.06.2021 № 176 щодо надання затвердженого в установленому законом порядку Проекту організації території об`єкта природно-заповідного фонду та охорони його природних комплексів.

01.09.2021 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 001430, якою на в.о. директора Луганського природного заповідника НАН України Мороза В.А. за невиконання вищенаведеного припису покладено санкції.

На підставі наведеного, заступник керівника Луганської обласної прокуратури звертається до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності Луганського природного заповідника Національної академії наук України та зобов`язання останнього вжити заходи по розробці та затвердженню Проекту організації території Луганського природного заповідника НАН України та охорони його природних комплексів.

При цьому, єдиною підставою для здійснення представництва прав та інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Луганській області, заступник керівника Луганської обласної прокуратури зазначає відсутність коштів на сплату судового збору у Державної екологічної інспекції у Луганській області, на підтвердження чого до матеріалів справи надано лист від 21.09.2021 № 2/2-15-362вих. Державної екологічної інспекції у Луганській області.

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду про те, що той факт, що у Державної екологічної інспекції у Луганській області відсутні бюджетні асигнування на сплату судового збору, не може бути розцінено як безумовна підстава для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки доказів, що підтверджували б відсутність бюджетних асигнувань у Державної екологічної інспекції у Луганській області на сплату судового збору суду не надано.

Зазначення у листі Державної екологічної інспекції у Луганській області від від 21.09.2021 № 2/2-15-362 вих. про відсутність коштів на сплату судового збору є належним та допустимим доказом.

Визначальним в даному випадку слід вважати бездіяльність органу - не звернення його до суду з позовом.

В той же час, зазначене обгрунтування не вплинуло на правильність висновку суду першої інстанції про необхідність повернення позову.

Так, Державна екологічна інспекція у Луганській області, в особі якої звертається керівник прокуратури, у відповідності до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (далі - Положення № 275) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно із підпунктами 3, 4 пункту 4 Положення № 275 Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань:

проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування);

надає центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування приписи щодо зупинення дії чи анулювання в установленому законодавством порядку дозволів, ліцензій, сертифікатів, висновків, рішень, лімітів, квот, погоджень, свідоцтв на спеціальне використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, поводження з небезпечними хімічними речовинами, транскордонне переміщення об`єктів рослинного і тваринного світу (у тому числі водних живих ресурсів), а також щодо встановлення нормативів допустимих рівнів шкідливого впливу на стан навколишнього природного середовища;

вносить до відповідного органу ліцензування подання про позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності.

Отже, саме до повноважень Держекоінспекції віднесено здійснення контролю за виконанням припису щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства.

При цьому, у відповідності до підпункту 5 пункту 4 Положення № 275 Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань звертається до суду із позовом щодо:

обмеження чи зупинення діяльності суб`єктів господарювання і об`єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, впливу фізичних та біологічних факторів, лімітів скидів забруднюючих речовин;

визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно із пунктом 7 даного Положення Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, Держекоінспекція є самостійним органом державної влади, що може здійснювати захист інтересів держави через утворений територіальний орган - Державну екологічну інспекцію у Луганській області. Водночас, до компетенції такого органу не входить звернення до суду із позовом щодо зобов`язання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб виконати вимоги припису.

За невиконання припису ст. 188-5 КУпАП встановлена також адміністративна відповідальність, за якою відповідач притягувався Інспекцією.

Таким чином, у наведеному позові прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, зокрема, з позовною заявою від імені Державної екологічної інспекції у Луганській області, з таким позовом.

Відсутність права на подання подібного позову від імені Держекоінспекції свідчить і про відсутність права у прокурора на подання такого позову.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виконуючим обов`язки керівника Сватівської окружної прокуратури Луганської області подано позов в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Луганській області без достатніх правових підстав.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що підстави для звернення прокурора з позовною заявою до суду в інтересах держави не доведені, тому вказана позовна заява підлягала поверненню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженої ухвали.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Луганської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року у справі № 360/6282/21 - залишити без змін.

Повне судове рішення - 13 січня 2022 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук