Рішення

від 13.01.2022 по справі 341/1931/21

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 341/1931/21

Номер провадження 2/341/71/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Мергеля М. Р., за участю:

секретаря судового засідання Фрик Т. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Раврика І. Д. , Колибабюка В. П. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС про стягнення середнього заробітку.

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС про стягнення середнього заробітку, в якому просить:

- стягнути з первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС на його користь 372258,68 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2018 року до 31 грудня 2019 року;

- відповідно до частини другої статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку;

-вирішити питання пов`язані з розподілом судових витрат.

Позов обґрунтований тим, що його звільнено з роботи з 18 квітня 2018 року, проте при звільнені йому не виплачено всіх належних сум заробітної плати. Лише на підставі судових рішень остаточний розрахунок з ним проведено 13 липня 2021 року. Період затримки розрахунку з 22 листопада 2018 року до 31 грудня 2019 року становить 278 робочих днів. Вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 372258,68 грн, які просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідач подав відзив на позов лише 30 листопада 2021 року, тобто з пропущенням установленого процесуального строку, тому суд за клопотанням позивача не бере вказаний відзив до уваги під час розгляду цієї справи на підставі положень частини восьмої статті 178 ЦПК України.

Також, 30 листопада 2021 року відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, у якій просить врахувати строк звернення позивача до суду з позовом та у зв`язку з цим відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 13 січня 2022 року позивач позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечили та суду пояснили, що зазначений спір не є трудовий, враховуючи суб`єктний склад - позов до профспілкового комітету, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Просили закрити провадження у справі. Зазначили, що позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в силу статті 233 КЗпП України може бути подано протягом трьох місяців з часу, коли особа дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Такий строк позивач пропустив. Також додали, що крім цього позову, позивач подав позови про стягнення середнього заробітку до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області в розмірі 172738,74 грн за період роботи з 01 січня 2021 року до 12 липня 2021 року та до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в розмірі 336104,06 грн з період роботи з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року. Зазначили, що позивач діє недобросовісно, оскільки умисно здійснив подачу позовів в різних судів з розбивкою на періоди для отримання неправомірної вигоди.

Представник первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС Колибабюк В. П. окремо наголосив, що стягнення заявленої суми коштів болісно відзначиться на фінансових ресурсах відповідача, оскільки фонд первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС на рік становить близько 2 млн грн, з яких забезпечується робота відповідача, зарплати працівників тощо.

Надаючи правову оцінку поясненням сторін та дослідженим матеріалам справи, суд установив наступні фактичні обставини.

Відповідно до пункту 2 розпорядження ЦК Укрелектропрофспілки від 12 червня 2018 року № 02-28/46 Про чинність розпорядження ЦК ЦК Укрелектропрофспілки від 25 вересня 2017 року № 02-28/60 Про звільнення з посади ОСОБА_1 з урахуванням тривалості розгляду спору та, беручи до уваги дату отримання офіційного тексту постанови Верховного Суду та її зміст, змінено дату звільнення з посади ОСОБА_1 з 21 вересня 2017 року на 18 квітня 2018 року (а. с. 7-8).

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі ЄУН 341/1890/19 за позовом ОСОБА_1 до первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС про стягнення заробітної плати за період по 18 квітня 2018 року включно стягнуто з відповідача 63 870 грн 11 коп. не виплаченого окладу та 55 507 грн 97 коп. премії (а. с. 11-20).

На виконання судових рішень відповідач здійснив остаточний розрахунок 13 липня 2021 року, що підтверджується наявною у справі копією платіжного доручення від 13 липня 2021 року № 302 (а. с. 21).

Вказані обставини сторонами визнаються.

Відповідно до приписів статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Надаючи правову оцінку установленим у справі обставинам і позовним вимогам, суд виходить з такого.

Згідно з приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц.

Суд встановив, що повний розрахунок зі сплати заробітної плати з позивачем при звільненні проведено 13 липня 2021 року. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 13 жовтня 2021 року.

Таким чином, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 не пропустив.

Щодо доводів відповідача про те, що ця справа, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та підлягає закриттю, суд зазначає наступне.

Відповідач необгрунтовано вважає, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства ця справа з посиланням на те, що позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем, тому на нього не поширюються норми КЗпП України в частині трудових відносин як працівника. У справах № 341/1490/17 та № 341/575/18 предметом спору була процедура звільнення ОСОБА_1 з виборної посади. У цій справі, яка розглядається, предмет спору - стягнення коштів у вигляді середнього заробітнку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Отже, суд дійшов висновку, що підстави для закриття провадження у цій справі відсутні.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Враховуючи вищезазначене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суд враховує те, що стягнення заявленої у позові суми негативно позначиться на фінансовій спроможності первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС , оскільки виплату у розмірі 372258,68 грн відповідач зобов`язаний буде сплатити за рахунок коштів свого загального фонду, який становить близько 2 млн грн на рік.

Крім того, суд враховує, що період з листопада 2018 року до 13 липня 2021 року ОСОБА_1 розбив на три періоди і звернувся у судовому порядку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з трьома різними позовами. Проте, всі позови, по суті, направлені на стягнення середнього заробіткуза час затримки розрахунку при звільненні за період з листопада 2018 року до 13 липня 2021 року. Водночас позови подано до різних судів, що свідчить про не в повній мірі доброчесне користування своїми правами.

Спірна сума заробітньої плати, яка належала ОСОБА_1 і остаточно була виплачена 13 липня 2021 року становить 119378,08 грн. Водночас позивач лише у цій справі просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 372258,68 грн, що є явно неспівмірним та несправедливим.

З огляду на неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних виплат за період з 22 листопада 2018 року до 31 грудня 2019 року у розмірі 50 000,0 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 161/11565/19 (провадження № 61-729св20).

Тому, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України підлягають задоволенню частково на суму 50 000,0 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що визначено судом як вид відповідальності роботодавця за допущене порушення.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність законодавчо визначених підстав для допуску рішення (чи в частині) до негайного виконання.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору та з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС на користь держави 500,0 грн судового збору, а судовий збір у розмірі 3222,59 грн коменсувати за рахунок держави, що є пропорційним до розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС про стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Стягнути з первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень за період з 22 листопада 2018 року до 31 грудня 2019 року.

У іншій частині позову відмовити.

Стягнути з первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС на користь держави 500,0 гривень судового збору.

Судовий збір у розмірі 3222,59 гривень компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17 січня 2022 року.

Сторони:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

відповідач: Первинна профспілкова організація Бурштинської ТЕС , місцезнаходження: м. Бурштин, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 25989644.

СуддяМикола МЕРГЕЛЬ