Постанова

від 01.06.2022 по справі 341/1931/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/1931/21

Провадження № 22-ц/4808/519/22

Головуючий у 1 інстанції МЕРГЕЛЬ М. Р.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Максимів Ю.В.

за участю представників Первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС Колибабюка В.П. та адвоката Раврика І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу голови Первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС Колибабюка В.П. на рішення Галицького районного суду від 13 січня 2022 року ухвалине у складі судді Мергель М.Р. у м. Галич у справі за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з Первинною профспілковою організацією «Бурштинська ТЕС» та був звільнений з роботи 18 квітня 2018 року. Проте, у день звільнення з роботи йому не виплачено всіх належних сум. На підставі судових рішень остаточний розрахунок з ним проведено 13 липня 2021 року. Вважав, що період затримки розрахунку має місце з 22 листопада 2018 року до 31 грудня 2019 року і становить 278 робочих днів. Просив, стягнути з Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» на його користь 372 258,68 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 листопада 2018 року до 31 грудня 2019 року, відповідно до частини другої статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вирішити питання пов`язані з розподілом судових витрат.

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 13 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» про стягнення середнього заробітку задоволено частково.

Стягнуто з Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень за період з 22 листопада 2018 року до 31 грудня 2019 року.

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» на користь держави 500,0 гривень судового збору.

Судовий збір у розмірі 3 222,59 гривень компенсовано за рахунок держави.

Не погоджуючись з рішенням суду голова Профспілкової організації Бурштинської ТЕС Колибабюк В.П. подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Зокрема вказує, що розпорядженням Центрального комітету профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості країни (далі - ЦК Укрелектропрофспілка) від 12.06.2018 № 02-28/46, з метою припинення внутрішньо-організаційного спору вирішено змінити дату звільнення з посади ОСОБА_1 з 21.09.2017 року на 18 квітня 2018 року. У пункті 3 розпорядження надано вказівку профспілковому представнику ППО «Бурштинської ТЕС» організувати виконання цього розпорядження та провести звільнення ОСОБА_1 з урахуванням зміненої дати його звільнення. Зазначені розпорядження оскаржувались в судовому порядку та провадження у справах були закриті з тих підстав, що спірні правовідносини не мають характеру трудових, про що свідчать положення статті 221 КЗпП України. Разом з тим, основною ознакою трудових відносин є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації. Так, Первинна профспілкова організація «Бурштинська ТЕС» є громадською організацією , яка здійснює свою діяльність на підставі ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» і Статуту Укрелектропрофспілки. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 431/1490/17 (провадження № 61-19св18) між тими ж сторонами, що є сторонами у даній справі, встановлено, що виниклі правовідносини не мають характеру трудових, про що свідчить положення статті 221 КЗпП України, які закріплюють застереження, стосовно не поширення порядку розгляду трудових спорів на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян за рішеннями органів, що їх обрали. Тобто позивач, не перебував у трудових відносинах з відповідачем тому при вирішенні даного спору не застосовуються положення ст..ст. 116,117 КЗпП, а тому посилання апелянта на дані норми є безпідставними.

Окрім того, виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Позивачем подано позови про стягнення середнього заробітку до: Галицького районного суду Івано-Франківської області про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку в розмірі 200 859 грн за період з 19.04.18 по 1.10.18 за 150 робочих днів. Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 12.10.2021 року по справі №341/1362/20 вирішено стягнути на користь ОСОБА_1 50 000 грн. На даний час рішення Галицького районного суду скасовано постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.02.2022 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку в розмірі 172 738,74 грн за період з 01.01.2021 по 2.07.2021 включно за 129 робочий день від 27.01.2022 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. З врахуванням цього позову, позивачем заявлено позовів про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку на загальну суму 1 081 960,48 грн за період з 22.11.2018 по 12.07.2021. При чому, при обґрунтуванні кожного із позовів, позивач посилається на одні і ті ж підстави. Разом з тим, вказує, що позивач умисно здійснив подачу позовів в різні судові інстанції з розбивкою по періодах для отримання неправомірної вигоди.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи подані апелянтом. Вказує, що апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою, не підтвердженою доказами, не відповідає цивільно-процесуальному законодавству та судовій практиці і не може заслуговувати на увагу суду з таких підстав. У апеляційній скарзі відповідач пише, що нібито відносини ОСОБА_1 з відповідачем не є трудовими, та неправомірно посилається на ч.3 ст.221 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП), а також на постанову Верховного суду від 28.03.18. Така думка відповідача повністю помилкова. Частина 3 ст.221 КЗпП та постанова Верховного суду (далі - ВС) від 28.03.18 стосується спорів про дострокове звільнення від виборної посади, а не стягнення зарплати, тому посилання відповідачем на них повністю помилкове. Більше того, постанова ВС від 28.03.18 стосувалася розпорядження Укрелектропрофспілки про звільнення позивача від 25.09.17, яке самою ж Укрелектропрофспілкою скасовано 04.12.21. Ще більше того, у ч.3 ст.221 КЗпП написано словосполучення «за рішенням органів, що їх обрали», а позивача обрали на посаду загальні збори відповідача ППО Бурштинської ТЕС за кодом ЄДРПОУ 25989644, а не Укрелектропрофспілка, яка має зовсім інший код ЄДРПОУ 02605196. Окрім того, рішення ВС від 28.03.21 стосується обставин які мали місце у 2017 р., тобто які були до справи № 341/1890/19 та справи № 341/1931/21. Рішення ВС від 28.03.18 не стосується даного відповідача там були зовсім інші відповідачі Укрелектропрофспілка та АТ "ДТЕК Західенерго". Після прийняття Конституції всі правовідносини та всі спори вирішуються судом відповідно до ст.55 Конституції та постанови Пленуму Верховного суду «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996 р. Отже, ч.3 ст.221 КЗпП та постанова ВС від 28.03.18 не підходить до цієї справи, що було чітко визнано апеляційним судом у справі № 341/1890/19. Відповідач в першій частині апеляційної скарги посилається на те, що відносини нібито не трудові та не враховує, що позивач отримував зарплату, що встановлено у справі № 341/1890/19, а також сам посилається на рішення КС про трудові відносини. Відповідач не навів у апеляційній скарзі конкретних доказів по суті справи.

У судовому засіданні представники Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» Колибабюк В.П. підтримав доводи апеляційної скарги просить задовольнити її в повному обсязі та скасувати рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 у встановленому законом порядку повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з`явився, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що стягнення заявленої у позові суми негативно позначиться на фінансовій спроможності Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС», оскільки виплата у розмірі 372258,68 грн відповідач зобов`язаний буде сплатити за рахунок коштів свого загального фонду, який становить близько 2 млн грн на рік. Крім того, суд враховав, що період з листопада 2018 року до 13 липня 2021 року ОСОБА_1 розбив на три періоди і звернувся у судовому порядку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з трьома різними позовами. Проте, всі позови, по суті, направлені на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з листопада 2018 року до 13 липня 2021 року. Водночас позови подано до різних судів, що свідчить про те що позивачем не в повній мірі доброчесне користування своїми правами. Спірна сума заробітньої плати, яка належала ОСОБА_1 і остаточно була виплачена 13 липня 2021 року становить 119 378,08 грн. Водночас позивач лише у цій справі просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 372 258,68 грн, що є явно неспівмірним та несправедливим. З огляду на неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних виплат за період з 22 листопада 2018 року до 31 грудня 2019 року у розмірі 50 000,0 грн.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що Відповідно до пункту 2 розпорядження ЦК Укрелектропрофспілки від 12 червня 2018 року № 02-28/46 «Про чинність розпорядження ЦК ЦК Укрелектропрофспілки від 25 вересня 2017 року № 02-28/60 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » з урахуванням тривалості розгляду спору та, беручи до уваги дату отримання офіційного тексту постанови Верховного Суду та її зміст, змінено дату звільнення з посади ОСОБА_1 з 21 вересня 2017 року на 18 квітня 2018 року (а. с. 7-8).

Рішеннями судів першої інстанції від 31 березня 2021 року та апеляційної інстанцій від 23 червня 2021 року у справі № 341/1890/19 за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» про стягнення заробітної плати за період по 18 квітня 2018 року включно стягнуто з відповідача 63 870 грн 11 коп. невиплаченого окладу та 55 507 грн 97 коп. премії (а. с. 11-20).

На виконання судових рішень відповідач здійснив остаточний розрахунок 13 липня 2021 року, що підтверджується наявною у справі копією платіжного доручення від 13 липня 2021 року № 302 (а. с. 21).

Повний розрахунок зі сплати заробітної плати з позивачем при звільненні проведено 13 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 13 жовтня 2021 року.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду надала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), а також Верховний Суд України зробив такий висновок у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.

Згідно частин першої, другоїстатті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

У статті 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначатися судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Установивши, що ОСОБА_1 звільнений з роботи 18 квітня 2018 року, 21 листопада 2018 року йому виплачено заробітну плату належну при звільненні, до суду із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2018 року по 31 грудня 2019 року позивач звернувся до суду 13 жовтня 2021 року, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду.

Доводи позовної заяви ОСОБА_1 про те, що його право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не обмежується будь-яким строком колегія суддів відхиляє, оскільки суперечать частині першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року (Справа № 755/12623/19 Провадження № 14-47цс21).

Предметом позову у цій справі є вимоги про застосування до роботодавця відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з 18 квітня 2018 року в період 22 листопада 2018 року по 31 грудня 2019 року, а не спір про оплату виконаної працівником роботи.

Разом з тим, як убачається із постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 23.06.2021 року в справі № 341/1890/19 ОСОБА_1 04 листопада 2019 року (тобто ще до пред`явлення позову в даній справі) звернувся з позовом до ППО «Бурштинської ТЕС» про стягнення зарплати, у якій посилався на те, що відповідач з жовтня 2017 року по 18 квітня 2018 року не виплачував йому заробітну плату у повному обсязі, заборгованість по заробітній платі становить 119 378,08 грн, з яких недоплачений оклад 63 870,11 грн та премія 55 507,97 грн. Згідно рішення Галицького районного суду від 31 березня 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 23.06.2021 року з ППО «Бурштинська ТЕС» стягнуто на користь ОСОБА_1 недоплачений оклад 63 870,11 грн та премію 55 507,97 грн.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі №6-426цс15 зроблено висновок, «що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, пребіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору- з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення -з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення- з дня видані книжки (місячний строк звернення до суду).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Згідно зістаттями 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних правта обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивністьі неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди міжсторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З огляду на встановлені по справі обставини, колегія суддів вважає, що позивач, розпоряджаючись своїм процесуальним правом щодо предмета спору на власний розсуд, 13 жовтня 2021 року пред`явив позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплаченої при звільненні суми заробітної плати у розмірі 119 378,08 грн) за період з 22 листопада 2018 року по 31 грудня 2019 року, пропустив передбачений ст. 233 КЗпП України, трьохмісячний строк звернення з таким позовом до суду, підстав для поновлення вказаного строку не встановлено, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з допущенням порушення норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку.

За змістом ст.382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий судовий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що апеляційний суд зробив висновок про задоволення апеляційної скарги, то судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі розмірі 5 584,00 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят чотири) грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» .

Керуючись ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу голови Первинної профспілкової організації Бурштинської ТЕС Колибабюка В.П. задовольнити. Рішення Галицького районного суду від 13 січня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Первинної профспілкової організації «Бурштинської ТЕС» 5 584,00 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят чотири) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 червня 2022 року.

Судді: В.Д.Фединяк

Л.В.Василишин

І.О.Максюта