Постанова

від 30.11.2021 по справі 759/15365/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

єдиний унікальний номер справи №759/15365/15-ц

номер апеляційного провадження: 22-ц/824/10783/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Білич І.М.

суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.

при секретарі Довгополій А.В.

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Києво - Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В.,

у цивільній справі № 759/15365/15-цза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, усунення перешкод в користуванні майном та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю майна.

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом ОСОБА_3 за результатами розгляду якого просив: визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , садовий будинок та земельну ділянку в садовому товаристві Воїн-1 с. Гореничі Києво-Святошинського району, автомобіль Audi Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 ; здійснити поділ майна;

та визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , садового будинку та земельної ділянки в садовому товаристві Воїн-1 с. Гореничі Києво-Святошинського району, автомобіля марки Audi Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

усунути перешкоди у здійсненні ним права користування квартирою АДРЕСА_1 , садовим будинком та земельною ділянкою в садовому товаристві Воїн-1 с. Гореничі Києво-Святошинського району, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 передати йому ключі від вхідних дверей квартири та садового будинку;

вселити ОСОБА_1 в садовий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що він проживав разом з ОСОБА_3 з 2007 року, а з 2010 році вони перебувають в зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання ними було придбано нерухоме майно: 27 квітня 2011 року - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; 08 листопада 2013 року - садовий будинок та земельну ділянку в садовому товаристві Воїн-1 с. Гореничі Києво-Святошинського району. Також 09 грудня 2014 року ними було придбано автомобіль Audi Q3, д.н.з. НОМЕР_1 .

У лютому 2015 року ОСОБА_3 , без згоди та відома позивача, вивезла всю побутову техніку з будинку та забрала ключі від квартири в м. Києві, тобто створила умови, за яких проживати в будинку є неможливим та позбавила його права потрапити в квартиру. Згодом він дізнався, що судом розглядається справа про визнання шлюбу недійсним та відповідач відмовляється визнавати права позивача на частину майна та розподіл спільного майно, чинить йому перешкоди в користуванні власністю, чим порушує його права.

29 березня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила визнати за нею право особистої приватної власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; садовий будинок та земельну ділянку в садовому товаристві Воїн-1 с. Гореничі Києво-Святошинського району, автомобіль Audi Q3, д.н.з. НОМЕР_1 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 2010 року. Останній ніколи не мав наміру створити сім`ю, не мав до неї почуттів та в лютому 2015 року повідомив її про розлучення та поділ майна. Але все майно, придбане в шлюбі, купувалось за її особисті кошти.

Вказувала, що майже всі дошлюбні кошти були вкладені в бізнес, а частину коштів вона надала в позику, тому готівкові грошові кошти на придбання майна були відсутні. Саме тому трикімнатну квартиру вона придбавала частинами: першу частину вона сплатила продавцям, з якими була знайома, та домовилась, що іншу частину сплатить після продажу своєї однокімнатної квартири. Згодом ОСОБА_1 вмовив її купити ще однокімнатну квартиру.Для уникнення оподаткування та питань до нього як держслужбовця, дана квартира була придбана його мамою, а потім подарована ОСОБА_1 , хоча гроші на квартиру вона надавала зі своїх особистих. У подальшому він вмовив її купити садовий будинок, де був нею зроблений ремонт, з земельною ділянкою, знову за її особисті кошти. Також у шлюбі був придбаний спірний автомобіль, кошти на який вона взяла в борг у своїх друзів. Вказувала що, все майно, яке було придбане у шлюбі, є її особистою власністю, так як купувалось на її дошлюбні особисті кошти.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, усунення перешкод в користуванні майном з цивільною справою за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власністю на майно.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, усунення перешкод в користуванні майном - задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , садовий будинок та земельну ділянку в садовому товаристві Воїн-1 с.Гореничі Києво-Святошинського району, автомобіль Audi Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину садового будинку АДРЕСА_4 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0605 га, що знаходиться в садівницькому товаристві Воїн-1 в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222482000:05:009:0430, з цільовим призначенням - для ведення садівництва.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля марки Audi Q3, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю майна - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8 400,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просила рішення суду скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення її позовних вимог про визнання особистою приватною власністю майна.Визнавши за нею право особистої власності на трикімнатну квартиру, площею 70,50 кв.м. по АДРЕСА_3 ; садовий будинок в„– НОМЕР_3 , площею 78,1 кв.м., та земельну ділянку, площею 0,0605 в садівницькому товаристві Воїн-1 в с.Гореничи Києво-Святошинського району Київської області; автомобіль Ауді Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати по справі та витрати на правничу допомогу.

Посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказуючи на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, зокрема не прийняття до уваги наданих ОСОБА_3 доказів наявності у неї до шлюбу достатніх коштів для придбання всього спірного майна, так як на момент знайомства з ОСОБА_1 вона мала значні кошти від продажу бізнесу і будинку в місті Лубни. Кошти отримані від діяльності фірми Вокс вона надавала під відсотки, і частину з них отримала напередодні придбання садового будинку і земельної ділянки, куди і вклала всі кошти.

Сам ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи постанови слідчого Святошинського РУ ГУ НП по кримінальним провадженням, з яких вбачається, що допитані свідки, зокрема перша дружина ОСОБА_1 , мати ОСОБА_1 та брокер надали свідчення про відсутність у позивача ОСОБА_1 будь яких коштів та про їх наявність у ОСОБА_3 .

Зазначаючи також, що позивач не надав жодного доказу наявності у нього заощаджень, або великого заробітку, а лише спирався на норми закону, що стосуються набуття майна в шлюбі подружжям. З банківських рахунків вбачається, що в позивача із постійних доходів значиться тільки пенсія, з якої він регулярно сплачує аліменти.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечував проти доводів скарги, вважав їх необґрунтованими та такими, що не спростовують презумпцію спільності майна подружжя. Зазначаючи також, що відповідач не надала належних та допустимих доказів того, що майно, придбане у шлюбі, купувалося за її власні кошти.

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити з наведених у ній підстав, рішення суду першої інстанції скасувати.

Позивач та представник позивача - ОСОБА_2 не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказував, що спірне майно є спільним майном подружжя та відповідно їх частки є рівними, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання за ним права власності на Ѕ його частини підлягають до задоволення. Натомість позовні вимоги ОСОБА_3 щодо внесення особистих коштів на придбання майна суд вважав недоведеними, тому в задоволенні її позовних вимог відмовив за недоведеністю.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом при розгляді встановлено, що 17 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис №821.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року шлюб між сторонами був розірваний.

За час перебування у шлюбі було придбано наступне майно: 27 квітня 2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ;

08 листопада 2013 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_6 ;

08 листопада 2013 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0605 га., що знаходиться в садівницькому товаристві Воїн-1 в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222482000:05:009:0430, з цільовим призначенням - для ведення садівництва;

09 грудня 2014 року за договором купівлі-продажу/поставки автомобіля №324325, укладеним між ТОВ Порше Інтер Авто Україна та ОСОБА_3 , був придбаний автомобіль марки Audi Q3, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ст.71 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 22, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Відповідно до п.24 Постанови до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

В обґрунтування вимог про визнання зазначеного вище майна особистою власністю ОСОБА_3 посилалась на те, що з 1978 року по 1992 рік вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_11 та після розлучення сплатила йому вартість його Ѕ частини квартири в„–98 та залишилась проживати в ній за адресою: АДРЕСА_8 .

У подальшому у 90-ті роки вона тривалий час (більш ніж 5 років) перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_12 (трагічно загинув влітку 1997 року) мала з ним спільний бізнес, фірму Вокс , мали холодильний транспорт і передавали його в оренду. Крім того мали оптовий ринок та нічний клуб в місті Лубни Полтавської області, там же разом побудували великий будинок. Після загибелі ОСОБА_12 до неї перейшли всі права на їх спільний бізнес, його партнери повернули їй близько 250 000 доларів США готівкою, а по деяких інших фінансових вкладеннях вона отримувала значні відсотки прибутку протягом тривалого часу, про що також повідоми свідки. Наприкінці 2003 року вона продала весь бізнес в Лубнах, а кошти зберігала вдома.

Крім того, вона надавала кошти в борг під відсотки старим знайомим, бізнесовим партнерам, що підтверджується розписками та показами свідків.

Вказувала, що нею були надані докази про наявність дошлюбних коштів: це і довідка ДАІ про наявність у неї транспортних засобів. При продажу свого майна вона отримувала реальні кошти і її це влаштовувало, а покупці намагались мінімізувати і так значні витрати по покупці дороговартісних речей. ОСОБА_1 планував цей поділ, готувався до нього заздалегідь, роками збирав квитанції про поповнення телефонних рахунків і старався все, що для нього важливо документувати.

Підтвердженням корисних намірів (збагачення за її рахунок) служить той факт, що не маючи належних доходів, заощаджень йому вдалося умовити її придбати ще одну квартиру для отримання доходу-передачі в оренду. У своїх запереченнях ОСОБА_1 вдався до обману, вказуючи, що його батько перед смертю надав йому велику суму грошей - більше ніж 140 000 доларів США. А мама окремо зібрала більше ніж 65 000 доларів США і купила однокімнатну квартиру і тут же йому подарувала. Але батьки не робили позивачу цих подарунків, так як ніколи таких коштів не мали.

Саме для реалізації плану збагачення позивач зареєстрував з нею шлюб, тому потрібен був цей шлюб для легалізації її коштів як майна набутого в шлюбі . Адже у попередньому шлюбі за десяток років він не міг придбати навіть кімнату в комуналці. Сама по собі письмова згода ОСОБА_1 кожного разу на оформленні договору купівлі-продажу майна нею, ніяк не підтверджує природу походження коштів, адже по справі вбачається, що він не заробив і 10% коштів, які були витрачені на придбання дорогої нерухомості за період 2011-2014 роки. Так як не мав жодного заощадження, лишив попередню родину з кредитом.

Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було належним чином досліджено матеріали справи та надані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог і заперечень.Та зазначено про те, що покази свідка ОСОБА_13 щодо вартості майна, яке придбавалось, продавалось сторонами, суд оцінює критично, оскільки ціна нерухомого майна встановлюється в договорі саме між сторонами правочину. Даний свідок не був стороною жодного договору, а про вартість майна фактично їй відомо зі слів ОСОБА_3 . Інших доказів, які б підтверджували дані обставини ОСОБА_3 суду не надала.

Також суд зазначав про відсутність в матеріалах справи доказів того, що ОСОБА_3 проживала однією сім`єю з ОСОБА_12 , мали великий бізнес та значні доходи. Вказуючи, що дані обставини не можуть бути підтверджені показами свідків, оскільки створення суб`єктів господарської діяльності, укладення правочинів, отримання прибутку, ведення господарської діяльності мають бути підтвердженні належними та допустими доказами щодо утворення, укладення у відповідності до норм чинного законодавства.

Правомірним на думку колегії суддів, є також не взяття судом першої інстанції при вирішенні спору про поділ майна посилань ОСОБА_3 на те, що вона утримувала чоловіка, який не мав гарного доходу, під час спільного проживання, оскільки кожна окрема родина самостійно визначає умови проживання. Також позивачем у ході розгляду справи були надані докази на отримання заробітку за час спільного проживання.

З урахуванням положень ст. 635 ЦК україни, суд першої інстанції вказував, що надані ОСОБА_3 в ході розгляду справи попередні договори на підтвердження наявності у неї особистих коштів не можуть слугувати доказами по справі, оскільки укладені в простій письмовій формі, тоді як вони мають укладатись в письмовій формі та підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Щодо наданих ОСОБА_3 суду розписок по поверненя їй грошових коштів, то судом вказувалось, що хоча вони і були датовані часом спілного проживання подружжя, однак не є належними та допустимими доказами на підтвердження того, що ці кошти були особистими коштами відповідача, а є підтвердженням лише надання та повернення коштів.

Надана до суду розписка про отримання 09 грудня 2014 року ОСОБА_3 від ОСОБА_14 грошових коштів і розмірі 800 000 гривень (50 000 доларів США) в борг для купівлі автомобіля, свідчить, що у разі отримання грошових коштів в борг ці кошти були витрачені на придбання автомобіля, тобто в інтересах сім`ї. А відтак цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя у відповідності до положень ст. ст.61,65 СК України. Тобто дана розписка не може підтверджувати виникнення у ОСОБА_3 права власності на майно яке купується за ці гроші.

Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року №372/504/17.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам відповідача при розгляді справи в суді першої інстанції, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи відповідача, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України.

Відтак, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 367,368, 374, 375, 381-383, 384, 387 ЦПК України, колегія суддів,-

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 12 травня 2021 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 січня 2022 року.

Суддя - доповідач:

Судді: